>25 березня 2016 р. у Вінницькому інституті післядипломної освіти педагогічних працівників відбувся вечір пам’яті полковника Армії УНР Якова Орла-Гальчевського, який продовжував збройну боротьбу проти ворогів України до 1943 року.
Відкрив вшанування повстанською піснею “Буде нам з тобою, що згадати” Тарас Силенко, а отаман КТ “Вінницький козацький полк ім. Івана Богуна” Володимир Воловодюк щиро привітав громаду.
Розповівши про свої дослідження бойового шляху Гальчевського та його творчу спадщину, Роман Коваль представив невідомий рукопис “Думки про волю України”, написаний Гальчевським у 1941 – 1942 рр. на Холмщині. Роман Коваль, зокрема, сказав: “Думки Якова Гальчевського неоднозначні, часом суперечливі, часом надмірно жорсткі, але вони збагачують нашу історіософічну спадщину, спонукають думати та під іншим кутом подивитися на Другу світову війну. Ось уривок з його твору: “Нам потрібно позбутися всіх негативних прикмет, набутих у довгому, недержавному житті. Нам треба здобути нові, творчі прикмети, які знаменують нації здобувачів, а не стояти в маразмі етнографічною масою… Маймо на увазі, що світова історія поставила хрест на могилі багатьох народів, які були безхребетні, роз’єднані всередині, слабі назовні та не хотіли, чи не вміли боротися за своє місце під сонцем”.
“Думки про долю України” – це останнє звернення до свого народу його вірного захисника – подільського отамана, полковника Армії УНР.
Промовляли також упорядник книжки “Яків Гальчевський у документах епохи” кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк, кандидат філософських наук Тарас Беднарчик, краєзнавець Віктор Артемюк і студентка 1-го курсу Вінницького педагогічного інституту Марія Донець – усі члени Історичного клубу “Холодний Яр”, а також доктор історичних наук Олексій Струкевич. Цимбаліст Василь Паланюк із Києва виконав “Запорозький марш” Євгена Адамцевича та “Ой у лузі червона калина”.
Наприкінці вечора Роман Коваль розповів про вінничан – козаків і старшин Армії УНР, представивши таким чином книжку “Подєбрадський полк” Армії УНР, яку написав у співпраці з Віктором Моренцем.
26 березня меморіальні заходи продовжилися в родинному селі Якова Гальчевського Малинівці Літинського району біля пам’ятника герою. Крім названих вище осіб, участь у вшануваннях взяли тренери і вихованці школи Козацького гарту ім. Данила Нечая (керівник Руслан Бегас), голова Літинського районного руху  Валерій Кривий (видавець книжки “І нарекли його отаманом Орлом”), краєзнавець із Калинівки Дмитро Левчук, чорні запорожці Роман Боровик, Сергій Павлюченко та Василь Ільчишин. Тарас Силенко виконав пісню про отамана Гальчевського. Вів мітинг Іван Приймак, отаман Літинської козацької сотні ім. Якова Гальчевського.
О 16.00 у Літинському музеї Кармелюка (директор Віра Ткач) відбувся круглий стіл – обговорення рукопису Якова Гальчевського “Думки про волю України”.
Уранці 27 березня козацтво зібралося біля меморіального знаку на пам’ять про подільських партизанів на околиці села Пиківська Слобідка, де народився видатний воїн Онисько Грабарчук, – у Кипоровому Яру, де таборувалися партизани Якова Гальчевського. На меморіальному мітингу виступили Роман Коваль, Тарас Беднарчик, поет Павло Ткачук та Віктор Артемюк, який у Кипоровому Яру сходив стежки Якова Гальчевського та Якова Шепеля.
Після вояцької сальви полеглим учасники вшанування пішли вглиб Кипорового Яру, де на березі ставка відбувся поминальний обід.
Знімальна група телеканалу “Культура” (реж. Олександр Домбровський та оператор В’ячеслав Риков) упродовж трьох днів фіксувала події для документального фільму про Якова Гальчевського.
Організатори: КТ “Вінницький козацький полк ім. Івана Богуна”, Літинська районна організація НРУ, Історичний клуб “Холодний Яр”, районне товариство “Літинська козацька сотня ім. Якова Гальчевського”, Вінницька міська організація Радикальної партії (Антон Бойдаченко), Літинський музей Устима Кармелюка (директор Віра Ткач)  та Василь Паланюк, який безоплатно возив нашу групу три дні на своєму бусі, оплативши і видатки на бензин.
Щиро подяка всім доброчинцям!

На світлині – село Малинівка, колись Гута-Літинська. Тут народився великий українець – полковник Армії УНР Яків Гальчевський. 26 березня 2016 р.

Оргкомітет у складі президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля, заступника голови ВО “Свобода” Юрка Сиротюка, заступника командира полку “Азов” Миколи Крука, членів керівництва Цивільного корпусу “Азов” та ВО “Свободи” вирішив почати святкування 23 квітня в Черкасах, зокрема взяти участь у відкритті пам’ятника героям різних епох та у вояцькому святі в Долині троянд, а після концерту – у смолоскипному марші на пам’ять про українських героїв.
У неділю, 24 квітня, вшанування перенесуться до Холодного Яру. О 10.00 в центрі с. Мельники Чигиринського району розпочнеться меморіальний мітинг і відкриття меморіального знаку братам Чучупакам. Будуть вшановані могили Василя Чучупака та козаків полку гайдамаків Холодного Яру, покладання квітів до меморіалу героям Холодного Яру на Кресельцях та на могилу сотника Івана Компанійця в Мотриному монастирі (відповідальний Р. Коваль).
О 12.30. на Кресельцях буде відроджено могилу легендарного гайдамацького ватажка XVIII ст. Гната Голого, оспіваного Іваном Карпенком-Карим в історичній драмі “Сава Чалий” (відповідальні Борис Скребцов і Богдан Легоняк). Автор пам’ятника на могилі Гната Голого – заслужений художник України Микола Теліженко. О 13.30 на берегах Гайдамацького ставу вояки полку “Азов”, штурмової роти 93-ї ОДБ “Карпатська Січ” та інших вояцьких формацій освятять зброю (відповідальний Р. Коваль). О 14.30 на хуторі Буда розпочнеться святковий концерт (відповідальні Р. Коваль і Леся Островська) та відбудеться коло “Самоорганізація: від десятника до гетьмана” (організатор Ігор Хаперський).
Організатори вшанування – Історичний клуб “Холодний Яр”, Черкаська обласна держадміністрація (голова Юрій Ткаченко), полк “Азов”, Окрема штурмова рота 93-ї ОМБ ЗСУ “Карпатська Січ”, ВО “Свобода”, Центр спеціальної тактичної підготовки “Білий вовк”, музейно-етнографічний комплекс “Дикий хутір”, Благодійний фонд “Волинь-Україна”, Чигиринська РДА, Національний заповідник “Чигирин” і Черкаська міська рада.
Закликаємо здійснювати пожертви на холодноярські вшанування.
Наші реквізити: картка Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7556 2267 7496.
Прізвища благодійників будуть опубліковані, зокрема в газеті “Незборима нація” – інформаційний спонсорі свята.
До зустрічі в Холодному Яру!
Просимо приїжджати у вишиванках, козацьких, вояцьких і національних строях!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ, голова оргкомітету, 067-726-30-36, 066-211-41-85, (044)-242-47-38.
Богдан ЛЕГОНЯК, заст. голови оргкомітету, 095-069-07-74, 096-439-77-42, 047-30-95-33-1.
Леся ОСТРОВСЬКА, заст. голови оргкомітету, 067-442-79-64.
КУХАРЧУК-“СЛІП” Дмитро, заст. голови оргкомітету, голова Цивільного корпусу “Азов” у Черкасах, 063-58-48-102.
Максим СЕЛЮЗКІН, член оргкомітету, 066-270-20-98.

23 березня 2016 р. у Звенигородці відбувся вечір пам’яті Руслана Бобурова-“Німця”, легендарного кулеметника 24-го штурмового батальйону “Айдар”. 23 березня йому б виповнилося 50 років, але клята Росія забрала його життя: 31 січня 2015 р. Руслан загинув під час обстрілу з ”Урагану” теплоелектростанції м. Щастя Луганської області.
Це була легендарна людина. Чесний і справедливий. Правдомовний. Відкритий. Завжди радів гостям. Як говорила Вікторія Дворецька, іноді їй здавалося, що від обіймів Русика можуть зламатися ребра – так сильно він її обіймав.
Я була вражена кількістю побратимів “Німця”, які приїхали вшанувати Руслана. Ось їхні позивні: “Буба”, “Щука”, “Обухов”, “Плотник”, “Дика”, “Малий”, “Каліматор”, “Док”, “Абдула”, “Слава”, “Балу”, “Мобіла”, “Петрик”, “Лєший”, “Бізнес”, “Пенсія”, “Полтава”, “Отаман”, “Тошик”, “Зацик”, “Дарій”, “Самурай”. Побратими скільки хорошого розповіли про ювіляра, що ми всі раділи, усміхалися. Приїхала Русланова донька Юлія, тепла і ніжна дівчина, схожа на батька. Їй було вручено від імені очільника області Юрія Ткаченка відзнаку “Холодний Яр”, якою посмертно нагороджено Руслана Бобурова.
Читали свої вірші Анастасія Яніна, Олексій Озірний і Настя Хоменко, а дівчата 1-ї Звенигородської школи заспівали. Історію імені та прізвища Руслана дослідив Вадим Федорович Мицик. Доречно було підібрано відеоряд про Руслана. На початку вечора разом з отцем Василем ми помолилися за Русланову душу.
Окремо хочу подякувати Роману Ковалю за ідею вшанувати Руслана. Також дякую татові, Олександрові Зацарінному, за те, що зібрав таку силу айдарівців у Звенигородці. Зраділи ми, що на батьківщини Руслана в Катеринополі земляки вшанували могилу “Німця” та приїхали на вечір його пам’яті.
Скільки було емоцій у цей вечір! Стільки добрих слів я ще не чула на свою адресу за все своє життя! Радісно усвідомлювати, що ти робиш важливі речі
Руслан Бобуров живий, йому виповнилося лише 50 років.
Герої залишаються молодими.
Слава Україні та її вірним синам!

Анастасія ХОМЕНКО
м. Звенигородка

Старший сержант Сергій Козак, якому хірурги пришили відірвану ногу через п’ять годин після поранення, повністю відновився і повернувся в зону АТО.
“Може, хтось вважатиме мій вчинок божевіллям, але я знаю точно: перебуваю там, де повинен. Ще у військовому госпіталі я говорив, що збираюся повернутися в зону АТО. Я дуже цього хотів. Але не був упевнений, що вийде. Вийшло”, – каже Козак.
Нагадаємо, що ввечері 22 червня 2014 р. десантники потрапили у засідку поблизу с. Долина на Донеччині. Колона рухалася зі Слов’янська на місце постійної дислокації. Головний удар прийняв на себе екіпаж першого БТР, в якому був старший сержант Сергій Козак із вісьмома десантниками. Ворожа граната зачепила його, бо він сидів спереду на командирському місці.
Нога висіла лише на клаптику шкіри, а Сергій віддавав накази і вів вогонь. На щастя, ніхто в тому бою не загинув. Коли нападники відступили, бійці надали пораненому першу допомогу, вкололи сильне знеболююче. Відірвану ногу Сергія поклали у рюкзак.
“Я зв’язався з командиром роти й невдовзі до нас прибула підмога, – розповів десантник. – Усю дорогу до Ізюма я був при свідомості та вже змирився з думкою, що залишуся безногим калікою. Заспокоював себе, що живий. Потім мене переправили до Харківського військового шпиталю… Дякую лікарям, що врятували мені ногу”.
Завдяки лікарям Сергій Козак знову продовжує воювати за волю і долю України.

Роман ДАВИДЕНКО

Урочистості почалися на Звенигородщині в с. Гусаковому,  де в березні 1917 р. було відновлено Вільне козацтво. Серед тих, хто відроджував Вільне козацтво, був і Семен Гризло. Вечір його пам’яті відбувся у шкільній вітальні, названій на честь письменника Михайла Іванченка, який народився Гусаковому.
Ушанували отамана школярі, вчителі й громадяни села, директор школи Віра Харченко, сільський голова Володимир Теліженко, дочка Михайла Іванченка Наталка, її чоловік Василь, депутати сільської ради, письменник Роман Коваль, кобзар Тарас Силенко, Генеральний писар Українського козацтва Віталій Опанащук, представники Історичного товариства “Чорні запорожці” Роман Боровик і Сергій Павліченко.
“Разом із Никодимом Смоктієм Семен Гризло відроджував українське козацтво, яке мало “захищати самостійність України й незалежність”, – сказав Роман Коваль. – Спершу як козак Гусаківської сотні, потім як катеринопільський курінний. Ініціатор створення Вільного козацтва Никодим Смоктій на з’їзді у Звенигородці зняв свою кандидатуру на користь Гризла. Відтак Гризла обрали кошовим отаманом. Цей випадок заперечує думку про те, що українці ніколи не поступаються один одному. Мине якихось два роки і вже Гризло добровільно поступиться отаманством Іванові Лютому-Лютенку”.
Настя Лозова продекламувала свій вірш про Семена Гризла “Отамане, батьку наш”, а учениці Яна Курченко, Даша Курлюк і Марійка Яроцька прочитали вірші Михайла Іванченка. З почуттям виконали стрілецьку пісню “Ви за свободу гинули” Богдан Русалівський, Іван Оніш, Аліна Михальченко, Вікторія Кулик, Аліна і Мар’яна Сергеєви. Талановиті діти в Гусаковому!
Атмосфера зустрічі була сердечною. Нащадки вільних козаків відчули гордість, що народилися в Гусаковому – колисці козацтва.
У той день квіти лягли на могилу першого дослідника Вільного козацтва Михайла Іванченка та до монумента вільним козакам, який він спорудив у 1990 році. Біля монумента Роман Боровик і Сергій Павліченко з найактивнішою допомогою дітей били в тулумбас, скликаючи душі вільних козаків.
Далі – зустріч у Звенигородській школі мистецтв. Відкрив її голова Звенигородської районної ради Володимир Кучер, співорганізатор ушанувань. Роман Коваль прочитав лекцію про життєвий шлях Семена Гризла. Розповів, як звенигородське, черкаське та єлисаветградське вільне козацтво 7 березня на ст. Бобринській (тепер ст. Тараса Шевченка) у кровопролитній битві розгромило 8-му російську армію, мало не захопивши у полон команданта російських військ в Україні Михайла Муравйова.
Склали шану звенигородському кошовому директор Дитячої школи мистецтв м. Звенигородки Людмила Комаренко, краєзнавець Вадим Мицик, айдарівець Олександр Зацарінний, його дочка Анастасія Хоменко, автор вірша про Семена Гризла; голова Тальнівської районної ради Василь Клименко, кобзар Тарас Силенко, юний співак Владислав Надюк, оркестр народних інструментів “Барви” (художній керівник Олександр Коваль), інструментальний ансамбль “Горицвіт” (художній керівник Володимир Дзеціна), директори, вчителі та учні шкіл Звенигородки і Звенигородського району, активісти ВО “Свобода” та БФ “Звенигородський волонтерський рух “З Україною в серці” (голова Віктор Ткаченко, співорганізатор урочистостей). А Віталій Опанащук продемонстрував здивованим звенигородцям дещо з практики характерництва: ходив по розбитому склу, лягав на дошки з гострими цвяхами, в нього Тарас Силенко кидав ніж, а козакові було байдуже.
Було показано документальний фільм Романа Коваля і Олександра Домбровського “Семен Гризло, звенигородський кошовий Вільного козацтва”. Учасники вшанувань могли помилуватися козацькими образами на картинах учнів класу образотворчого мистецтва Дитячої школи мистецтв. А підприємець Сергій Куцан закупив чимало книжок про Визвольну боротьбу та подарував їх Звенигородській районній бібліотеці. Події у Звенигородці й Гусаковому висвітлювало черкаське телебачення.
Ушанували подвиг Семена Гризла і в школі села Козацького, яке колись дало своїх синів до Звенигородського коша Вільного козацтва. Участь у вечорі пам’яті взяли директор школи Сергій Коваленко, вчителі, учні школи, їхні батьки, директор військово-патріотичного музею “Шампань” Олег Бойко, козаки ГО “Козачанський курінь Вільного козацтва” на чолі з отаманом Олегом Голубом – ініціатором й  організатором меморіальних заходів на Черкащині. На вечорі 12-літній Максим Стеценко прочитав вірш Сніжани Репетченко про Семена Гризла “Безсмертна душа”.
Учні школи і викладацький колектив зібрали благодійні внески (відповідно 1062 грн та 800 грн) на виготовлення та встановлення у селі пам’ятного знаку курінному отаману Панасові Шаповалу, козакам і старшинам Козачанського куреня Вільного козацтва і на вечорі передали їх Олегові Голубу. Ще 200 грн пожертвував Сергій Куцан. Отаман пообіцяв, що у травні меморіальну дошку буде урочисто відкрито.
4 березня переможця “непереможного” полковника Муравйова Семена Гризла було відзначено й на Київщині – в Богуславській школі №1. Її директор Катерина Івченко і завідувач бібліотеки Ніна Пшоно – справжні козачки, палкі й охочі до просвітницької роботи. Вони все зробили для того, щоб зустріч пройшла якнайкраще.
У цей же день у Богуславській центральній районній бібліотеці (директор Галина Добровольська) Роман Коваль презентував енциклопедію Визвольної боротьби «“Подєбрадський полк” Армії УНР», яку написав у співпраці з Віктором Моренцем. Роман Коваль розповів про старшин Армії УНР, випускників подєбрадської академії Василя Абрамовича, Павла Ковгана, Корнія Ніщименка – вихідців з Богуслава і Богуславщини, а також про викладача Богуславської церковнопарафіяльної школи Андрія Мойсіяху.
У зустрічі взяли участь бібліотекарі Богуславської централізованої бібліотечної системи, педагоги Богуславської школи мистецтв, співробітники музею “Історія Богуславщини” на чолі з директором Петром Гогулею, викладачі КВНЗ КОР “Богуславський гуманітарний коледж ім. Івана Нечуя-Левицького”, вчителі шкіл району, члени літературно-поетичного клубу “Розтоки”, жителі м. Богуслава, сіл Мисайлівки, Лютарів, Медвина, Хохітви, Чайки, а також “богуславський кобзар” Михайло Мороз із дружиною Надійкою. Ведучою зустрічі була чарівна Інна Бабій. Уже наприкінці зустрічі Михайло Мороз заспівав свою пісню про кошового Калнишевського, змістовну і мелодійну. Вже 13 літ, як Михайло Мороз осліп, та йому у всьому допомагає його вірна козачка Надійка. Минулого року вона возила його на вшанування героїв Холодного Яру. І цього року, 23 – 24 квітня, вони також планують взяти участь в урочистостях у Холодному Яру.
Роман Коваль пообіцяв надати можливість талановитому поетові й композиторові-самоуку зі сцени проспівати пісню на пам’ять про кошового Петра Калнишевського.
Багата наша земля талантами – таке враження членів делегації Історичного клубу “Холодний Яр” про зустрічі на Черкащині та Київщині. Якби ще держава їх підтримувала б!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

На світлині – біля пам’ятника Вільному козацтву в с. Гусаковому. 3 березня 2016 р.

У листопаді 2015 р. до мене звернувся Роман Коваль із проханням набрати щоденник поручника Армії УНР Олекси Сім’янціва, брата Валентина Сім’янціва, підхорунжого 3-ї кінної сотні кінного полку Чорних запорожців. Разом з Віктором Моренцем він його розшукав у Подєбрадах.
Щоденник Олекса  писав у 1945 – 1946 роках. У ньому – про долю українських скитальців на території Австрії.
У безкінечній дорозі поряд з Олексою весь час був член РУП, доцент Української господарської академії Олександр Коваленко. Олекса завжди характеризував його прихильно, ось маленький фрагмент: “Зо мною живе проф. Коваленко, людина інтелігентна, бачив на свойому віці багато. Ми з ним багато говоримо, споминаємо старе, трохи лаємо нове…”
 У щоденнику вояка – туга за рідним краєм, бажання бути поряд з рідними, мати свій куток. “Дожився! – писав він. – Люди мають по 4 – 5 валізок повних, жалуються, що немає куди класти барахла. А тут є куди покласти, але нема чого. Чи буду ще колись мати більше? Мабуть, навряд! Так, прийдеться бідувати, мабуть, уже до старості. Мені так хочеться домашнього затишку, хочеться жити домашнім життям, мати добре мешкання, утульне. Мати біля себе дружину. Але це все тепер здається таким неможливим, про що можна тільки мріяти...”
Автор чесний із собою, також і до інших. Коли залишається останній шматок хліба, він ніколи не з’їсть його сам, а завжди поділиться з тим, хто поряд.
Олекса страшенно переживав через несправедливість світу. “Росія винна в тому, що моя Батьківщина гине, знищена, обкрадена, обезкровлена... Всі росіяни – чи то білі, чи червоні – мої вороги”.
Олекса Сім’янців прагнув нової війни з Росією. В ній бачив свій шанс повернутися додому. “Як би то ні було, а конфлікт буде! Я його теж хочу, бо тоді, може, постане Україна – ціль мого життя. Я готовий перенести ще більше і гірше, чим я переніс, аби тілько Україна була вільна, незалежна, перестала бути московською колонією. Очевидно, сам теж піду до війська, аби тілько прийняли. Хочу ще раз пережити той романтизм, який я пережив у 1917 – 1920 роках. Я ще не старий, здоровий! А хто ж заборонить мені віддати життя за Батьківщину!”
Більшовики вдавалися до всіх можливих способів, аби затягти українців до совєтської України. І це призводило до трагедій. Ось як згадував про одну з них: “Був свідком просто неймовірного випадку, як НКВД-исти забирали людей з табору до Росії. Спочатку приїхали самі. Потім з відділом американських жовнірів і офіцерів. Народ, щоб рятуватися, заповнив Церкву і вивісив чорний прапор із гаслом “СОС”. Священик почав служити молебна. Совітчики бачили, що можуть програти справу, тим більш, що американські жовніри відмовилися слухати своїх офіцерів і силою витягати людей з церкви. Закликали американську жандармерію військову. І та приступила до справи чисто по-жандармські. Коли на візвання вийти, священик вийшов із хрестом вперед, то совітчики його били хрестом. Почалася масакра: 9 чоловік забитих, 80 арештовано й вивезено, але по дорозі 37 з них утекло, так що вловили тільки 43”.
Олекса вірив, що більшовиків можна перемогти. І прагнув знову стати в лави українського війська.
Роман Коваль має намір видати цей щоденник окремою книжкою. Ці спомини, безперечно, заповнять ще одну прогалину в історіографії Визвольних змагань.

Катерина ТИЩЕНКО
Канів – Київ

“У полоні ми були близько трьох діб, – розповів боєць 93-ї ОМБ Олег Варинський. – Нас, декілька сотень, усі поранені, охороняли 15 військових ЗС РФ і одна БМД. Ми не знали, що з нами буде. Казали, що вивезуть у Ростов. Приїжджали за нами і днрівці, і чеченці, але росіяни не віддали нас. Усі – в полі, харчувалися сирими качанами кукурудзи, замість води – кавуни. Хто міг ходити, під наглядом росіян йшли на сусіднє поле. Ні медичної допомоги, ні тютюну, ні харчів, ні води… Інколи кидали недопалки. Деякі хлопці без медичної допомоги померли на тому полі.
Фізично не знущалися, лише морально. Своєю бмдшкою розганялись і летіли на нас, а за 15 метрів ефектно розвертались і зупинялись – нас обсипало землею, а росіяни реготали як коні. Приводили місцевих, ті били нас, називали карателями, звинувачували у всіх бідах. На третю ніч нас завантажили в “Камази”. Всіх, окрім добровольців із “Донбасу”. Дуже важко було дивитись в їхні очі... Довго нас возили полями, потім на якомусь блок-пості пересадили у “швидкі” Червоного Хреста і повезли на Дніпропетровщину. Так закінчилася моя участь у Іловайській операції”.
Завжди схилятиму голову перед усіма учасниками тієї трагедії – і тими, хто загинув, виконуючи свій святий обов’язок, і тими, хто вижив.
Герої, яких списали. Спілкувався з Олегом. Говорили про підвищення зарплати нинішнім солдатам. А ті вояки були не такі?! Ті, хто першими, в кросівках, у касках часів Другої світової, із жовтим скотчем на рукавах пішли на захист України? Вони стали інвалідами Міністерства оборони. Чому їм не піднімають пенсії?!. Їх вважають відпрацьованим матеріалом.
Інваліди, які знаходять роботу, ще викрутяться. А як бути тим, хто не може ходити?!
Держава оцінила їхній подвиг у 2500 грн на місяць і знижку на комунальні послуги.
Отака держава!

Євген ГОРОДНИЧУК, вояк батальйону “Айдар”
Лозова

У ніч проти 14 березня, обороняючи взводний опорний пункт між Мар’їнкою і Пісками, від кулі снайпера загинув командир взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади Петро Балога.
До війни Петро працював правоохоронцем. У липні 2015 р. вирушив добровольцем на війну. Воював у гарячих точках Донбасу. Чоловікові було 52 роки. У нього залишилися дружина і син. Попрощатися з ним прийшли кілька сотень кіровоградців. Поховали героя на Алеї Слави. “Був кращим командиром і зразком для всіх”, – сказав бойовий побратим Роман.

Юрій Горайський

4 березня 2016 р., під Докучаєвським, загинув Юрій Горайський, вояк 73-го морського центру спеціальних операцій. Він виконував завдання у тилу ворога. Під час розвідки на маріупольському напрямку передовий дозор “морських котиків”, у складі якого перебував Юрій, вийшов на висоту в районі міста Докучаєвська, де наштовхнувся на диверсійно-розвідувальну групу противника. В результаті ближнього бою Юрій Горайський разом з побратимом з Одещини 27-річним Олександром Хмеляровим дістали смертельні поранення. Основна частина розвідгрупи 73-го центру прийшла на допомогу та вступила у бій з ворогом. Згодом підійшли підрозділи 72-ї ОМБр. Під вогневим прикриттям загиблих і поранених евакуювали. За даними радіоперехвату, противник втратив близько 30 бойовиків.
Юрій Володимирович Горайський народився 31 липня 1977 р. в с. Білій Тернопільського району. Закінчив Тернопільську гімназію ім. Івана Франка і Тернопільський національний економічний університет. Громадський діяч, підприємець, волонтер. Виховував двох доньок – Ярину (19 р.) та Мирославу (13 р.).
У 2014 – 2015 рр. очолював Збаразьку районну державну адміністрацію. Запустив роботу Зарубинецького спиртзаводу, вперше за 20 років відшукав кошти на ремонт районного будинку культури. Президент України, попри протести громадян, звільнив його з посади голови райдержадміністрації. Через тиждень після звільнення пішов  добровольцем до війська. З травня по вересень 2015 р. служив під Маріуполем. У січні 2016 р. підписав контракт на військову службу.
У Тернополі під час зустрічі тіла вдова вигнала голову Тернопільської ОДА Степана Барну та наступника на посаді голови РДА Юрія Качку, які прийшли з квітами.
Поховали героя 7 березня на міському цвинтарі поруч із Героєм Небесної сотні Устимом Голоднюком. Козакам слава!

“Кіборг” Юрій Диня

Юрія Диню мобілізували в серпні 2014 року. Служив у 3-му батальйоні 80-ї аеромобільної бригади, який згодом реорганізували у 122-й Окремий батальйон 81-ї бригади.
43-річний тернополянин пройшов гарячі точки Донеччини і Луганщини, захищав Донецький аеропорт. У боях втратив здоров’я. Через вибухову травму мав проблеми із зором, а через обмороження йому ампутувати пальці на обох ногах. “Лікувався в госпіталі, пройшов реабілітацію, потім повернувся в частину, зробив ще декілька виїздів з нами, але через погіршення стану здоров’я його знову було направлено до госпіталя, – розповів комбриг Олександр Скиба. – Він мужній воїн і водночас неймовірно добрий. Таких порядних людей, як Юра, ще треба пошукати. У багатьох випадках доброта шкодила йому, але хіба такого зміниш!..  Порядний, щирий, відвертий”.
4 лютого 2016 р. його демобілізували. Помер у лікарні проти ночі на 12 березня.
Поховали Юрія в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі. Вічна слава!

Капітан Петро Карташов

Удень 20 березня в районі промислової зони в м. Авдіївці Донецької області загинув капітан Петро Сергійович Карташов. Це вже дванадцятий павлоградець, який загинув на війні на Сході України.
 “ЗІЛ”, яким Петро їхав разом із бойовим товаришем, підірвався на протитанковому фугасі. Хлопці образу загинули.
37-річний Петро Карташов воював у складі 39-го батальйону ЗСУ.  Був призваний 19 квітня 2015 року. До призову у лави ЗСУ працював гірничим майстром дільниці з видобутку вугілля №4 на шахті ім. Героїв Космосу. У Петра в Павлограді залишилася дружина, 6-річний син та 4-річна дочка.
“Петро був чесною і прямолінійною людиною, надійним другом, у роботі – працьовитий і відповідальний, безвідмовний. Він встиг залишити по собі добру пам’ять у серцях людей, які його знали. Вічна пам’ять!

Козак Сергій Климчук

19 березня в Луцьку відкрили меморіальну дошку Сергію Климчуку, учасникові Євромайдану, одному з перших добровольців батальйону “Айдар”, світлій і сонячній людині.
Дочка героя Вікторія розповіла, що саме 19 березня її татові могло б виповнитися 47. Війна забрала його у віці 45 років. “Я зробила для себе висновок: там, де я втратила батька, там України здобула собі героя”, – сказала Вікторія.
Сестра Сергія Тетяна зізналася, що ніколи не думала, що в її родині буде людина, яка стане одним із символів героїзму українського народу. Сергій був звичайним хлопцем із поліського села, а його життєвий шлях завершився незвичайно – в один із сонячних днів, коли наша армія та добровольці спливали кров’ю на сході він загинув за Україну.
Тетяна закликала пам’ятати про тих, хто вже не з нами, хто перебуває в лікарнях та госпіталях. “Допомога родинам бійців є найкращим пам’ятником загиблим”, – сказала вона.
“Сергій Климчук завжди був першим, – зазначив отаман Волинського козацького стрілецького братства Володимир Перчук, – і серед тих, хто засновував стрілецьке братство, і серед тих, хто йшов на Майдан і фронт. Він показав приклад для інших. За ним й інші пішли на фронт”.
Голова Спілки воїнів АТО Волині Олег Твердохліб розповів, що у серпні 2014 р. у Хрящуватій тривали тяжкі бої. Тоді Луганськ, де засів ворог, був оточений і війна мала скінчитися, але Збройні сили РФ ввійшли в Україну. Одна наша рота перебувала у Хрящуватій, інша – в селищі Новосвітлівка, де тривали шалені обстріли з мінометів і танків. Якщо бодай 15 – 20 хвилин упродовж дня було тихо, це вважалося за щастя. Під час одного з таких боїв Сергій Климчук і загинув…
Олег Твердохліб сказав, що в пам’яті бойових побратимів Сергій Климчук назавжди залишиться з усмішкою на обличчі.

Перебував там, де найважче

У цьому Назар Крупка бачив свою місію. “Я завжди буду на передовій, – говорив він, – і на війні, й у громадському житті”.
Адвокат Назар Крупка із Золотоноші завжди вражав своєю прямотою, розсудливістю, чесністю і готовністю діяти. Був серйозний і відповідальний. У команді Об’єднаної опозиції пройшов два роки жорсткого протистояння на “проблемному” 197-му виборчому окрузі, виборюючи перемогу народного депутата VII скликання Леоніда Даценка. Під час Революції гідності був на Майдані, навіть Новий рік зустрічав там з однопартійцями з “УДАРу”.
Нараз Крупка восени 2015 р. вдруге пішов на фронт. Служив у “Айдарі”, під Торецьком. Перед тим було буремне Щастя. “Скрізь, де дислокувався наш батальйон, – розповідав Назар, – місцеві раділи, адже бойовики боялись їх обстрілювати, бо діставали жорстку відповідь”.
Він був помічником народного депутата України Ірини Геращенко, звичайно, він міг використати це, але обов’язок перед Україною тягнув його в бій.
За 10 днів перед смертю Назар був удома в короткій відпустці, говорив, що, напевне, скоро демобілізується, бо “Айдар” мали виводити в запілля (щоб айдарівці не давали здачі?). “Не хочу сидіти в тилу, склавши руки. Завжди буду на передовій: і на війні, і в громадському житті”, – сказав тоді друзям він.
Він вважав, що має бути там, де найважче.
11 березня 2016 р. найважче було між Зайцевим та Авдіївкою. Біля нього розірвалася міна…
У травні йому мало би виповнитися 36 років. Вічна слава!

Тетяна ВОРОНЦОВА, Роман КОВАЛЬ

Роман Кубишкін – артилерист “Правого сектора”. 22 лютого 2015 р., в с. Пісках, у свій вихідний, він напросився на позицію. Під час обстрілу у бліндаж потрапили два снаряди. П’ятеро бійців дістали поранення, двоє загинули. Романа теж вважали “двохсотим”, бо замість голови в нього було суцільне місиво з мозку, кісток і залишків цегли. Мозгова рідина витікала з рани. Командир впізнав його за особливостями одягу.
Вертольотом терміново транспортували до Дніпропетровська, у шпиталь ім. Мечникова. Лікарі провели багато операцій. Роман довго перебував у реанімації. Зараз його стан стабільно важкий. Дихає через трахеостому, харчують його через зонд. У Романа немає 50% мозку… Я зверталася в госпіталі, інститути, санаторії та клініки, але всі, прочитавши епікриз, відмовлялися від пацієнта. Лише фахівці приватної клініки “Нодус” із м. Броварів після обстеження на своїй апаратурі прийшли до висновку, що шанси вижити в Романа є, але курс стаціонарного лікування – не менше півроку. Головне, що є мозкова діяльність, але її потрібно стимулювати. Роман реагує на маму, стискає її руку, водить очима і це дає надію.
Нейрохірурги стверджують, що ми використовуємо свій мозок лише на 5%, тому ми віримо, що Роман зможе сидіти в інвалідному кріслі, а після того, як йому зроблять спеціальну операцію на горлі, зможе навіть говорити.
Багато допоміг побратим Роман Чередниченко, який щодня їздив у “Нодус”, розмовляв із другом, вивозив його на прогулянки, збирав кошти на лікування в надії, що коли-небудь Роман зможе йому відповісти.
Роман Кубишкін дуже хоче жити. Він очима реагує на відвідувачів. Лікарі розробляють його руки і ноги. Раніше нам говорили, що в нього працюватиме тільки права сторона, але зараз у нього працюють і ліві нога, і ліва рука.
Рома Кубишкін, незважаючи на підтримку, ніколи не зможе ходити і жити повноцінним життям, він так і залишиться між небом і землею.
Його трагедія ускладнена ще й тим, що він доброволець, а таким держава не надає допомоги. Романове життя підтримує віра близьких і кошти волонтерів.
Без боротьби шансів на порятунок у Романа не буде. А боротьба дає Романові шанс.
Після чергової операції Роман почав посміхатися.
Ми щасливі!
Хто має можливість, допоможіть. ТОВ “Науково-практичний центр нейрореабілітаціі “Нодус”, ЄДРПОУ 36107332, валюта UAH, рахунок 26005354253303 ПАТ “Укрсиббанк”, МФО 351005 Призначення платежу: благодійна допомога пацієнту Романові Кубишкіну. Карта ПриватБанк: 5211 5374 5035 2179, С. М. Негрей.

Ксенія НЕГРЕЙ, волонтер

Батько трьох дітей Микола Флерко з Кам’янця-Подільського, боєць 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” загинув у с. Пісках 28 лютого 2015 року.
“Фантастично чудова, позитивна людина, – писав військовий журналіст Андрій Цаплієнко. – Золоті руки. З будь-якою технікою був на “ти”. Мав справжній технічний талант. Міг навіть із металобрухту зробити автомобіль. Комбат “Чорний” казав: “Якщо “Танчик” не зможе зробити, то ніхто не зможе”. А сміливості разом з почуттям гумору в нього вистачало на цілий батальйон”.
Миколина сестра Катерина хоче збудувати пам’ятник на його могилі. Ось що вона пише: “Друзі, звертаюсь із проханням допомоги, встановити пам’ятник для “Танчика”, мого брата. Вартість пам’ятника – 60 тисяч гривень, голова сільради готовий виділити 15 тисяч гривень. Я беру кредит, але мені банк дає лише 10 тисяч. Мені дуже незручно звертатися до вас із цим проханням. Не вистачає 35 тисяч гривень, і я сама не впораюсь.
Заздалегідь вдячна за вашу небайдужість. Всі надходження та звіт будуть викладені. Номер картки ПриватБанку: 5168 7572 4735 1085, Катерина Вікторівна Мазурчук (098-882-85-98). У разі переказу зазначте: “Танчик”.
Уже зібрано 23845 грн.
Пам’ятник буде!

Перегорнула останню сторінку книжки Віктора Моренця “Чернігівський процес”. Читати її важко: кожна сторінка наповнена смертю. Військовий трибунал відбувався в листопаді 1947 р. в Чернігові. На лаві підсудних – 14 угорських офіцерів, солдат і співробітник німецької адміністрації. Судили їх за злочини на Чернігівщині – край був розграбований, спустошений і випалений.
Пригадалось як угорці грабували в моєму рідному Первомайську 1941 року. Брали все: худобу, музичні інструменти, одяг, продукти, навіть дитячі іграшки. Одні виходили з двору, інші заходили. Батьків знайомий, місцевий німець Валентин Варкентин сказав, що це плата за допомогу Німеччині у війні. Місто було віддане на триденне пограбування, але воно продовжувалося 5 днів.
На Чернігівщині злочини коїлися під виглядом боротьби з партизанами. Жертвами угорців ставало мирне населення, навіть немовлята. Про це очевидці свідчили на процесі… Ось маленька дівчинка просить угорського вояка не розстрілювати її. Не розстріляв, а вкинув у палаючу хату… У велику яму кладуть жертви обличчям до землі. Жінка і немовля. Кат став на спину жінці. Вистрілив у голову, потім у немовля. Так мадяри боролися з партизанами…
І пригадалося. Грудень 1962 року. Стою біля високого хреста, на якому вінок із колючого дроту на місці вщент знищеного разом із жителями чеського Лідіце. Тоді загинуло 320 мешканців. Читаю висічені на стелі назви міст, знищених під час Другої світової – Нагасакі, Хіросіма, Орадур, Сталінград, Варшава… І жодного українського населеного пункту. Чому?! Адже їх знищено різними окупантами немало…
Угорські військові злочинці не відбули всього терміну ув’язнення – їх усіх таємно звільнили після 1950 року. А сотні тисяч українських патріотів продовжували каратися в московських ГУЛАГах.

Тамара ЗДОРОВЕЦЬКА
Київ

НЕСТЕРЕНКО Яків Данилович (23.03.1901, с. Рудня Остерського пов. Чернігівської губ., тепер Броварського р-ну Київської обл. – 15.04.1927). Військовий, інженер-агроном; чотовий 6-го технічного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії.
Народився в сім’ї унтер-офіцера Київського відділу жандармського управління залізниць. Закінчив 2-ге Київське комерційне училище (4.02.1919).
6 лютого 1919 р. добровільно вступив до лав Армії УНР. Учасник Другого зимового походу. На інтернуванні – в таборі ч. 5 у Щипйорні. Департамент політичної інформації МВС УНР документально засвідчив, що “громадянин У.Н.Р. Нестеренко Яків з боку політичного і морального є людиною певною”. Агрономічно-лісовий факультет Української господарської академії закінчив 1927 року. “Спогад” написав 1922 року.

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ

Активісти “Чорноморського гайдамацького з’єднання” на чолі з отаманом Сергієм Гуцалюком та небайдужі одесити провели толоку на цвинтарі Сотниковської січі, що під Одесою біля Шкодової гори. Цвинтар засновано в XVIII столітті. Тут збереглися 205 старовинних надгробків, вирізаних із вапнякових глиб. На 33 хрестах все ще видно і написи.
Не обійшли увагою козаки і цвинтар у с. Нерубайському. Перші козацькі захоронення з’явилися тут ще до знищення Запорозької Січі . Найдревніший надгробок датований 1771 роком. На могилах – хрести грецькі, мальтійські, трилистні, шести- і восьмиконечні, круглі, променеві, з півмісяцями. “Це свідчить про заможність козаків, також про те, що ці люди прийшли сюди із різних країв, і що вони мали досвідчених майстрів та ідеальний матеріал – вапняк, – сказав декан історичного факультету Одеського університету В’ячеслав Кушнір. Ці захоронення описав відомий одеський краєзнавець Роман Шувалов. Завдяки йому вони тепер – пам’ятники  народної архітектури”.
До 70% цвинтарів XVIII – XIX століть в Одеській області перебувають у зоні активної господарської діяльності. Їх оскверняють, розтягують на будматеріали, поверх старих могил виникають нові захоронення. У Нерубайському частину унікальних кам’яних хрестів комунальники звалили в купу будівельного сміття.
Після толоки – поминальний обід із традиційним козацьким кулішом.
Хлопці “Чорноморського гайдамацького з’єднання” постановили постійно дбати про козацькі цвинтарі.
  Сергій ГОРИЦВІТ
Одеса

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7556 2267 7496.
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85.

Через “Нову пошту” можна придбати

“Подєбрадський полк” Армії УНР Романа Коваля і Віктора Моренця – 90 грн.
“Отаман Орлик” – 45 грн.
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 225 грн.
“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 125 грн.
“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 60 грн.
“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 60 грн.
“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 80 грн.
“Сто історій Визвольної війни” – 50 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” Романа Коваля – 50 грн.
“Шевченкіана Михайла Гаврилка” Романа Коваля – 50 грн.
“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 50 грн.
“Похід Болбочана на Крим” Бориса Монкевича – 47 грн.
“Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 40 грн.
“Таємниця отамана Зеленого” (для дітей) – 45 грн.
Аудіодиск “Солодко-гіркий романс” Люцини Хворост – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – 50 грн.
Ціни вказано станом на квітень 2015 р.

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”,
які можна придбати через “Укрпошту”, здійснивши передоплату.
Вартість вказано із врахуванням витрат на пересилку книг замовнику

Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР. До історії Українських січових стрільців, Богданівського та Гордієнківського полків військ Центральної Ради, 1-ї Сірої, 1-ї Запорозької, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 1-ї Кулеметної дивізій Армії УНР, Галицької армії, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Запорозької Січі Юхима Божка, Окремого чорноморського коша військ Директорії, Легії українських націоналістів, УВО, ОУН, Карпатської Січі та дивізії “Галичина”. Том 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет”, 2015. – 376 с. – (Серія “Видатні українці”. – Кн. 5). – 115 грн. У першому томі енциклопедії вміщено 400 біографій вояків регулярних та іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ ст. – студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина, 1922 – 1932) – і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії. Серед них було чимало творців української культури – письменників, художників, композиторів, музикантів, акторів, журналістів, редакторів, кооператорів, спортсменів, державних, громадських і театральних діячів.

Коваль Р. Отаман Орлик – 69 грн. / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 240 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 1). – 70 грн. У книжці розповідається про боротьбу проти російських окупантів на Київщині та Поліссі в 1920 – 1922 роках, а саме: про отамана Орлика (Федора Артеменка), отаманів Феодосія Богатиренка, Івана Гайового-Грисюка, Івана Галая-Голокопитенка, Панаса Голубенка, Олександра Грудницького, Юліана Мордалевича, Антона Рибку, Якова Смутника-Смутненка, Ілька Струка, Іллю Ґонту-Унятовського, генерала-хорунжого Володимира Галкіна, членів Цупкому Капітона Бендрика-Ґанжу, Юрка Гриня, Спиридона Орла, Федора Наконечного, Івана Чепілка, Грицька Чупринку, Івана Андруха-“Авраменка” та інших діячів Визвольного руху.

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 368 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 7). – 75 грн. Про війну за Українську державу – від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків.

Роман Коваль. “Шевченкіана Михайла Гаврилка” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци – 73 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.

Борис Монкевич “Похід Болбочана на Крим”: Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Київ, “Наш формат”, 2014. – 272 с.; іл. – (Серія “Українська воєнна мемуаристика”. – Кн. 7) – 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича – старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова – 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши “павутиння змосковщення”, став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему “Січинський у неволі” та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля “Доля Павла Крата” і “Генерал-лицар Михайло Крат”. Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, “100 облич Самостійної України” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Український пріоритет”, 2013. – 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 68 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар’ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в’язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.

Роман Коваль, “Таємниця отамана Зеленого”. Історична повість. Літературно-художнє видання для дітей (Київ, 2008; 72 сторінок великого формату (84х108/16), ілюстрована, тверда повноколірна палітурка) – 65 грн. У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила) та його юного помічника Василька Лемешка із с. Халеп’я, який разом із друзями допомагав бити червоних московських окупантів.

Роман Коваль, “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Медобори”, 2013. – 128 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 59 грн. Це видання розповість про вшанування холодноярських героїв, яке відбулося 20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині – батьківщині Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та Василя Чучупака. У фотоальбомі вміщено 325 кольорових світлин, які зафіксували найяскравіші моменти вшанувань.

Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: “Медобори”, 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток – 85 грн. / У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання “Історії України-Русі” Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після “Кобзаря” є найкориснішою.

Юрій Горліс-Горський. “Холодний Яр: спомини осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 512 с. іл., тверда повноколірна обкладинка). – 84 грн.
Про боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”. У новому, 17-му, виданні вперше опубліковано всі відомі звернення холодноярців за 1919 – 1921 рр., які підтверджують документальність твору. В додатках читач зможе знайти і свідчення очевидців про московські злочини в Україні, нові дослідження про отаманів Клепачів, Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, інших повстанців, нарис про долю Лариси Янг, дочки Юрія Горліса-Горського, матеріал про вшанування отаманів Василя Чучупака, Пилипа Хмари, Чорного Ворона (Миколи Скляра), Ларіона Загороднього їхніми духовними нащадками. Події ілюструють 177 фотографій, з них низка досі невідомих. Всього у книзі 512 сторінок. Палітурка повнокольорова, тверда. Редактор-упорядник та автор передмови Роман Коваль.

Юрій Горліс-Горський. “Ми ще повернемося!” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012 ; 432 с. іл., тверда повноколірна обкладинка) / Упор., ред., передмова, додатки Р. Коваля – 105 грн. Це книжка спогадів Юрія Городянина (Горліса-Горського), поручника Армії УНР, ад’ютанта 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, організатора українського підпілля на Поділлі у 1922 – 1924 рр., політичного в’язня російських тюрем та психіатричних лікарень. Окрім спогадів Юрія Горліса-Горського про Визвольну боротьбу 1917 – 1920-х рр., у книжці вміщено його поезії, повість “Отаман Хмара”, документи, які стосуються біографії автора в час перебування його в Армії УНР та на Карпатській Україні 1939 року, листування, передмови та післямови до його видань тощо.

Роман Коваль, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий) – 250 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

“Тиха війна Рената Польового” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний) – 150 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового – нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в’язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автора книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.

Аудіоальбом Люцини Хворост “Солодко-гіркий романс” – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади – 65 грн.

Книги і аудіодиски можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім’я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.