“У полоні ми були близько трьох діб, – розповів боєць 93-ї ОМБ Олег Варинський. – Нас, декілька сотень, усі поранені, охороняли 15 військових ЗС РФ і одна БМД. Ми не знали, що з нами буде. Казали, що вивезуть у Ростов. Приїжджали за нами і днрівці, і чеченці, але росіяни не віддали нас. Усі – в полі, харчувалися сирими качанами кукурудзи, замість води – кавуни. Хто міг ходити, під наглядом росіян йшли на сусіднє поле. Ні медичної допомоги, ні тютюну, ні харчів, ні води… Інколи кидали недопалки. Деякі хлопці без медичної допомоги померли на тому полі.
Фізично не знущалися, лише морально. Своєю бмдшкою розганялись і летіли на нас, а за 15 метрів ефектно розвертались і зупинялись – нас обсипало землею, а росіяни реготали як коні. Приводили місцевих, ті били нас, називали карателями, звинувачували у всіх бідах. На третю ніч нас завантажили в “Камази”. Всіх, окрім добровольців із “Донбасу”. Дуже важко було дивитись в їхні очі... Довго нас возили полями, потім на якомусь блок-пості пересадили у “швидкі” Червоного Хреста і повезли на Дніпропетровщину. Так закінчилася моя участь у Іловайській операції”.
Завжди схилятиму голову перед усіма учасниками тієї трагедії – і тими, хто загинув, виконуючи свій святий обов’язок, і тими, хто вижив.
Герої, яких списали. Спілкувався з Олегом. Говорили про підвищення зарплати нинішнім солдатам. А ті вояки були не такі?! Ті, хто першими, в кросівках, у касках часів Другої світової, із жовтим скотчем на рукавах пішли на захист України? Вони стали інвалідами Міністерства оборони. Чому їм не піднімають пенсії?!. Їх вважають відпрацьованим матеріалом.
Інваліди, які знаходять роботу, ще викрутяться. А як бути тим, хто не може ходити?!
Держава оцінила їхній подвиг у 2500 грн на місяць і знижку на комунальні послуги.
Отака держава!
Євген ГОРОДНИЧУК, вояк батальйону “Айдар”
Лозова |
