Петро Балога У ніч проти 14 березня, обороняючи взводний опорний пункт між Мар’їнкою і Пісками, від кулі снайпера загинув командир взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади Петро Балога.
До війни Петро працював правоохоронцем. У липні 2015 р. вирушив добровольцем на війну. Воював у гарячих точках Донбасу. Чоловікові було 52 роки. У нього залишилися дружина і син. Попрощатися з ним прийшли кілька сотень кіровоградців. Поховали героя на Алеї Слави. “Був кращим командиром і зразком для всіх”, – сказав бойовий побратим Роман. Юрій Горайський 4 березня 2016 р., під Докучаєвським, загинув Юрій Горайський, вояк 73-го морського центру спеціальних операцій. Він виконував завдання у тилу ворога. Під час розвідки на маріупольському напрямку передовий дозор “морських котиків”, у складі якого перебував Юрій, вийшов на висоту в районі міста Докучаєвська, де наштовхнувся на диверсійно-розвідувальну групу противника. В результаті ближнього бою Юрій Горайський разом з побратимом з Одещини 27-річним Олександром Хмеляровим дістали смертельні поранення. Основна частина розвідгрупи 73-го центру прийшла на допомогу та вступила у бій з ворогом. Згодом підійшли підрозділи 72-ї ОМБр. Під вогневим прикриттям загиблих і поранених евакуювали. За даними радіоперехвату, противник втратив близько 30 бойовиків.
Юрій Володимирович Горайський народився 31 липня 1977 р. в с. Білій Тернопільського району. Закінчив Тернопільську гімназію ім. Івана Франка і Тернопільський національний економічний університет. Громадський діяч, підприємець, волонтер. Виховував двох доньок – Ярину (19 р.) та Мирославу (13 р.).
У 2014 – 2015 рр. очолював Збаразьку районну державну адміністрацію. Запустив роботу Зарубинецького спиртзаводу, вперше за 20 років відшукав кошти на ремонт районного будинку культури. Президент України, попри протести громадян, звільнив його з посади голови райдержадміністрації. Через тиждень після звільнення пішов добровольцем до війська. З травня по вересень 2015 р. служив під Маріуполем. У січні 2016 р. підписав контракт на військову службу.
У Тернополі під час зустрічі тіла вдова вигнала голову Тернопільської ОДА Степана Барну та наступника на посаді голови РДА Юрія Качку, які прийшли з квітами.
Поховали героя 7 березня на міському цвинтарі поруч із Героєм Небесної сотні Устимом Голоднюком. Козакам слава! “Кіборг” Юрій Диня
Юрія Диню мобілізували в серпні 2014 року. Служив у 3-му батальйоні 80-ї аеромобільної бригади, який згодом реорганізували у 122-й Окремий батальйон 81-ї бригади.
43-річний тернополянин пройшов гарячі точки Донеччини і Луганщини, захищав Донецький аеропорт. У боях втратив здоров’я. Через вибухову травму мав проблеми із зором, а через обмороження йому ампутувати пальці на обох ногах. “Лікувався в госпіталі, пройшов реабілітацію, потім повернувся в частину, зробив ще декілька виїздів з нами, але через погіршення стану здоров’я його знову було направлено до госпіталя, – розповів комбриг Олександр Скиба. – Він мужній воїн і водночас неймовірно добрий. Таких порядних людей, як Юра, ще треба пошукати. У багатьох випадках доброта шкодила йому, але хіба такого зміниш!.. Порядний, щирий, відвертий”.
4 лютого 2016 р. його демобілізували. Помер у лікарні проти ночі на 12 березня.
Поховали Юрія в Тернополі на Микулинецькому цвинтарі. Вічна слава! Капітан Петро Карташов Удень 20 березня в районі промислової зони в м. Авдіївці Донецької області загинув капітан Петро Сергійович Карташов. Це вже дванадцятий павлоградець, який загинув на війні на Сході України.
“ЗІЛ”, яким Петро їхав разом із бойовим товаришем, підірвався на протитанковому фугасі. Хлопці образу загинули.
37-річний Петро Карташов воював у складі 39-го батальйону ЗСУ. Був призваний 19 квітня 2015 року. До призову у лави ЗСУ працював гірничим майстром дільниці з видобутку вугілля №4 на шахті ім. Героїв Космосу. У Петра в Павлограді залишилася дружина, 6-річний син та 4-річна дочка.
“Петро був чесною і прямолінійною людиною, надійним другом, у роботі – працьовитий і відповідальний, безвідмовний. Він встиг залишити по собі добру пам’ять у серцях людей, які його знали. Вічна пам’ять! Козак Сергій Климчук 19 березня в Луцьку відкрили меморіальну дошку Сергію Климчуку, учасникові Євромайдану, одному з перших добровольців батальйону “Айдар”, світлій і сонячній людині.
Дочка героя Вікторія розповіла, що саме 19 березня її татові могло б виповнитися 47. Війна забрала його у віці 45 років. “Я зробила для себе висновок: там, де я втратила батька, там України здобула собі героя”, – сказала Вікторія.
Сестра Сергія Тетяна зізналася, що ніколи не думала, що в її родині буде людина, яка стане одним із символів героїзму українського народу. Сергій був звичайним хлопцем із поліського села, а його життєвий шлях завершився незвичайно – в один із сонячних днів, коли наша армія та добровольці спливали кров’ю на сході він загинув за Україну.
Тетяна закликала пам’ятати про тих, хто вже не з нами, хто перебуває в лікарнях та госпіталях. “Допомога родинам бійців є найкращим пам’ятником загиблим”, – сказала вона.
“Сергій Климчук завжди був першим, – зазначив отаман Волинського козацького стрілецького братства Володимир Перчук, – і серед тих, хто засновував стрілецьке братство, і серед тих, хто йшов на Майдан і фронт. Він показав приклад для інших. За ним й інші пішли на фронт”.
Голова Спілки воїнів АТО Волині Олег Твердохліб розповів, що у серпні 2014 р. у Хрящуватій тривали тяжкі бої. Тоді Луганськ, де засів ворог, був оточений і війна мала скінчитися, але Збройні сили РФ ввійшли в Україну. Одна наша рота перебувала у Хрящуватій, інша – в селищі Новосвітлівка, де тривали шалені обстріли з мінометів і танків. Якщо бодай 15 – 20 хвилин упродовж дня було тихо, це вважалося за щастя. Під час одного з таких боїв Сергій Климчук і загинув…
Олег Твердохліб сказав, що в пам’яті бойових побратимів Сергій Климчук назавжди залишиться з усмішкою на обличчі. Перебував там, де найважче У цьому Назар Крупка бачив свою місію. “Я завжди буду на передовій, – говорив він, – і на війні, й у громадському житті”.
Адвокат Назар Крупка із Золотоноші завжди вражав своєю прямотою, розсудливістю, чесністю і готовністю діяти. Був серйозний і відповідальний. У команді Об’єднаної опозиції пройшов два роки жорсткого протистояння на “проблемному” 197-му виборчому окрузі, виборюючи перемогу народного депутата VII скликання Леоніда Даценка. Під час Революції гідності був на Майдані, навіть Новий рік зустрічав там з однопартійцями з “УДАРу”.
Нараз Крупка восени 2015 р. вдруге пішов на фронт. Служив у “Айдарі”, під Торецьком. Перед тим було буремне Щастя. “Скрізь, де дислокувався наш батальйон, – розповідав Назар, – місцеві раділи, адже бойовики боялись їх обстрілювати, бо діставали жорстку відповідь”.
Він був помічником народного депутата України Ірини Геращенко, звичайно, він міг використати це, але обов’язок перед Україною тягнув його в бій.
За 10 днів перед смертю Назар був удома в короткій відпустці, говорив, що, напевне, скоро демобілізується, бо “Айдар” мали виводити в запілля (щоб айдарівці не давали здачі?). “Не хочу сидіти в тилу, склавши руки. Завжди буду на передовій: і на війні, і в громадському житті”, – сказав тоді друзям він.
Він вважав, що має бути там, де найважче.
11 березня 2016 р. найважче було між Зайцевим та Авдіївкою. Біля нього розірвалася міна…
У травні йому мало би виповнитися 36 років. Вічна слава! Тетяна ВОРОНЦОВА, Роман КОВАЛЬ |
