Ювілейні 20-ті вшанування борців за волю України пройдуть у Чигирині і в Холодному Яру 25 – 26 квітня 2015 р. за участю Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Історичний клуб "Холодний Яр", полк "Азов", ДУК "Правий сектор", Українська православна церква Київського патріархату, Черкаська обласна державна адміністрація, Національний заповідник "Чигирин" та ВО "Свобода", ініціатори цьогорічних меморіальних заходів у Холодному Яру, закликають усі вояцькі формації та патріотичні середовища вшанувати полеглих у Визвольній боротьбі за Українську державність у 1917 – 1920-х та 2014 – 2015 роках під час Всеукраїнської холодноярської прощі.

План вшанувань:

25 квітня, субота, Чигирин, Богданова гора, бастіон Дорошенка, збір о 10.00, початок о 10.30, молебень за Україну патріарха Філарета, благословення патріарха Філарета воякам, виступ керівників Черкаської області та командирів батальйонів, освячення зброї і прапорів, прес-конференція керівництва Черкаської області, командирів батальйонів та першоієрархів УПЦ КП.

25 квітня, субота, Чигирин, стадіон, 13.15, виступи командирів батальйонів і полків, політиків, керівників м. Чигирина, парад учасників АТО, урочисте прийняття добровольців до лав добровольчих полків і батальйонів, показові виступи вояків різних частин, змагання між ними, фотосесія чигиринських красунь із вояками АТО, формування чигиринських волонтерських груп підтримки добровольчих полків і батальйонів та їхніх цивільних представництв, автограф-сесія українських вояків, книжковий фестиваль "Чигирин-2015", ярмарок виробів народних майстрів, конкурс дитячих малюнків та інших виробів – подарунків воякові, військовий і медичний вишкіл дітей і дорослих інструкторами ГО "Український легіон".

25 квітня, субота, Чигирин, центр, 17.00 – 22.00, Мистецький фестиваль козацької слави "Холодний Яр-2015" за участю провідних українських гуртів, виступи вояків, волонтерів і політиків, прес-конференція музикантів, конкурс знавців Холодного Яру, відвідання резиденції Богдана Хмельницького.

26 квітня, неділя, Мельники, центр, збір о 10.00, поч. о 10.30, покладання квітів і вінків до Меморіалу героям Холодного Яру, виступи керівників Черкаської області, командирів батальйонів і полків, митців, народних депутатів і політиків, формування вояцької делегації для вшанування могили Головного отамана Холодного Яру та братської могили холодноярців Петра Токовенка, Прохора Деркача, Руденка і Гаврилка "Полтавця" на кладовищі с. Мельники (покладання квітів, літія, громадська панахида), відкриття і освячення символічної могили братам Чучупакам, могили яких не збереглися, відкриття меморіальної таблички на братській могилі холодноярських козаків-повстанців; покладання квітів до пам'ятника поручникові Армії УНР, письменникові Юрієві Горлісу-Горському; відвідання Мотриного монастиря, де в юності послушником був Максим Залізняк, де "табором стояли гайдамаки", де бував Тарас Шевченко, відкриття на території Мотриного монастиря пам'ятника сотникові полку гайдамаків Холодного Яру Іванові Компанійцю, меморіальний мітинг, відвідання Свято-Троїцької церкви Мотриного монастиря, холодноярських печер, хутора Буда і дуба Максима Залізняка, покладання квітів на символічну могилу останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського та до пам'ятника Небесній сотні, освячення храму Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), поминальний обід.

Звертаємося до громадських організацій, політичних партій та фізичних осіб з пропозицією ставати співорганізаторами вшанувань.
Просимо здійснювати пожертви на організацію вшанувань на картку Романа Коваля у ПриватБанку: 51687553 09029011. Перевівши кошти, просимо зателефонувати на вказані нижче телефони голови оргкомітету, щоб з'ясувати прізвище жертводавця.
Жертводавці вважаються співорганізаторами вшанувань.
До зустрічі в Холодному Яру!

Оргкомітет

Контактні телефони
Загальні питання: 099-133-46-65, 066-709-83-16.
Арсеній Білодуб (заступник голови оргкомітету з питань проведення музичного фестивалю, 067-480-61-88, sokyraperuna@hotmail.com).
Олександр Алфьоров (заступник голови оргкомітету зі зв'язків із пресою, 096-30-10-710, hetmanec@ukr.net).
Юрій Ботнар (заступник голови оргкомітету з організаційних питань, 097-45-94-368, 095-600-24-81, 063-343-80-27, molod@svoboda.org.ua).
Богдан Чуб (член оргкомітету з питань розміщення реклами, 063-408-43-21, bohdankosovskiy@gmail.com).
Богдан Легоняк (член оргкомітету з питань розміщення організованих груп, 095-069-07-74, 096-439-77-42, 047-30-95-33-1 (Медведівський музей), fholodniyyar@ukr.net)
Максим Селюзкін (консультант із питань організованого виїзду з Києва та розміщення груп у Чигирині й Холодному Яру, 066-270-20-98, seluzkin62@ukr.net).
Голубчик Олександр, інструктор ГО "Український легіон", організатор майстер-класів з військової підготовки та тактичної медицини для дорослих та дітей. 050-715-01-98, a_golubchyk@ukr.net
Віктор Билина (член оргкомітету з організації книжкового ярмарку та ярмарку виробів народних майстрів, 067-111-32-42).
Олена Черноус, організатор конкурсу дитячих малюнків та інших виробів – подарунків воякові, 050-78-76-299.
Роман Коваль (голова оргкомітету, 067-726-30-36, 066-211-41-85, (044)-242-47-38, koval_r@voliacable.com)

На світлинах Іван Компанієць, Василь Чучупак і Юрій Горліс-Горський

Він був козак, що цінував Вкраїну,
Тримав в руках правдиву чесноту,
Тому й у бою до господа полинув
Козацьку пам'ять залишив святу.

Після поминального обіду учасники вирушили до Літина, де у Будинку культури відбувся вечір пам'яті захисників УНР за участю вже згаданих осіб, а також Подільського народного університету культури (керівник Наталка Щепілова), краєзнавців Івана Бурлаки і Павла Ткачука, директора Уладівської школи №1 Олександра Масного, вчительки Винниківської школи Наталки Гусак та фольклорного гурту "Ладозвін" (художній керівник Ігор Шуберт). Завершилося свято українського духу відвіданням краєзнавчого музею ім. Устима Кармелюка (директор Віра Ткач).
Щира подяка організаторам вшанувань – голові Літинської районної організації НРУ Валерію Кривому та педагогові з Вінниці Валентині Іванішиній.

У м. Вінниці та с. Багринівці є вулиці Якова Гандзюка. У м. Хмельницькому є вулиця і провулок Якова Гальчевського. На жаль, поки немає вулиць полковника Гальчевського в його рідному селі Малинівці, Літині та Вінниці. Але сільський голова Малинівки Олександр Головащенко та голова Вінницької обласної ради Сергій Свитко пообіцяли все зробити, щоб легендарного воїна було вшановано на його батьківщині.
Будемо сподіватися!

Прес-служба Історичного клубу "Холодний Яр"

28 липня, після деблокування Луганського аеропорту, штурму і утримання позицій у селищі Георгіївці, айдарівцям дали наказ звільнити місто Лутугіне.
Коли ми вже увійшли в місто, наш ротний "Зола" наказав перевірити церкву. Вона височіла на в'їзді в місто, і ми мали інформацію, що з неї працював ворожий корегувальник вогню.
Учотирьох, прикриваючи один одного, увійшли на подвір'я церкви. Виявили підвальне приміщення, в якому ховалися від війни декілька десятків місцевих жінок. Вони жили біля церкви, але "рускій мір" змусив їх покинути домівки.
Спочатку, вони були перелякані, але побачивши, що ми не звірі, трошки заспокоїлися. Жалілись на війну, на те, що набридло ховатися, що страшно. Разом зі священиком ми оглянули всі приміщення. Нічого забороненого не знайшли. Коли вже вирішили йти, до нас підійшли жінки. Ми їх заспокоювали, казали:
– Вони по нас стріляють, ми – по них, але, як на будь-якій війні, попадає людям.
Просили їх берегти себе, ховатись.
У той час у нас не було ніяких розпізнавальних знаків на одностроях, окрім жовтого скотчу. Жіночки почали нас хрестить, бажати успіху, а одна сказала:
– А у меня тоже мальчик в ополченії служит. Льоха. Ви, наверно, єґо знаєтє?
Я питаю:
– В каком ополчєніі? ЛНР?
– Ну да!
– А ми нє ополчєніє, – серйозно сказав я.
Жінка зблідла:
– А кто?!
І я, вже так, урочисто:
– Ми – українська армія!
Більше жінки нічого не казали. Ми посміхнулись і знову, прикриваючи один одного, вийшли з подвір'я – треба було наздоганяти передовий підрозділ 1-ї штурмової роти "Айдару". А жіночки, напевно, ще довго не могли зрозуміти, як це так, прийшли "укропи" до церкви, нічого не вкрали, нікого не зґвалтували і не вбили. Бо "Лайфньюз" їм розповідав інше.
Разом з бойовими побратимами – львівськими десантниками з 80-ї аеромобільної бригади – наказ ми виконали. В ході операції 23 героя віддали життя за Україну...
Вічна Їм пам'ять!

Євген ГОРОДНИЧУК
місто Лозова на Слобожанщині

Розвідника Сергія Бистрова, пораненого під Савур-Могилою, вразили світлини з передової кореспондента "Los Angeles Times" Сергія Лойка. "Вони мене заворожували, – признався Сергій Бистров, – я бачив учасників тих подій, бачив їхнє ставлення до цих фотографій. Вони довго мовчали над кожною, мало хто коментував. Кажуть, що "кіборги" з бетону. Ні, вони з плоті і крові…"
Сергій Бистров вирішив організувати в Харкові виставку "Пекельний аеропорт". "Найстрашніше в цій війні, – сказав на її відкритті Сергій Лойко, – що проти України воюють покидьки суспільства, Росія позбавляється шлаку, який згорає тут. Навіть якщо один до 20, один до 100, це все одно неправильний розмін, тому що з вашого боку гинуть хлопці з оцими очима, – і він показав на їхні світлини. – Це сіль вашої землі. Це найкращі!".
Андрій "Рахман" разом з іншими "кіборгами" приїхав на відкриття виставки. Він зумів вивести своїх людей з-під руїн Донецького аеропорту. Рятуючи поранених товаришів, "Рахман" дістав із двадцять поранень, зокрема проникаюче поранення в око, був контужений, обгорів. На праве око майже не бачить. Але зберігає бадьорість духу. І думає не про себе, а про друзів. Момент, відображений на фото, він добре пам'ятає – йшов перевірити, чи живий ворог.
Сергій Танас народився в Миколаєві, в армії вже 13 років. Боровся за Донецький термінал протягом 11 діб. Кожен день їх обстрілювали по вісім-десять разів. Після бою – звичайне життя. А в ньому знайшлося місце маленькому диву – кішці, яка обрала Сергія своїм господарем. "Воювала" з ним ще з Амвросіївки. "Сама прибігла і сіла на моє місце, – розповідає Сергій Танас. – Я тоді їздив за кермом БТР-а. Якщо починає кидатися, значить, буде артобстріл. Вона першою біжить в окоп. І верещить. Отже, треба бігти за нею". Рятуючи товаришів у Донецькому аеропорту, Сергій дістав поранення в ногу.

На світлинах Гії Берая – Андрій "Рахман" і десантник Сергій Танасов біля своїх портретів.
Героям слава!

Уся родина Марії була співочою. Але дівчина, вихована радянським суспільством, не розуміла матері, коли у неї котилися сльози від тужливої пісні.
– Чого Ви плачете, мамо? – запитувала.
– Тож пісня яка гарна!
Лише на 1-му курсі філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка Марія відчула потяг до народної пісні, закохалася в неї. У фольклорному ансамблі "Веснянка" в юної Марії проростає зерня, посіяне в рідному домі. Особливо полюбила купальські пісні, почала грати на бандурі.
У студентські роки найбільше запам'ятався виступ кобзарів Василя і Миколи Литвинів. Згодом доля звела Марію з Антоніною і Василем Литвинами – вони стали порадниками і щирими друзями. Саме Василь Степанович, засновник Стрітівської кобзарської школи, побачив у ній Божий дар поета-пісняра і взяв до свого репертуару низку її творів. Допоміг розправити крила, повірити в себе. Він навіть порівняв її з легендарною Марусею Чурай. Це була найвища оцінка!
Марія Гармаш написала більш як 60 пісень. А який вона має прекрасний голос!
Пісня рятувала її у найскладніших ситуаціях. І пісня, немов джерельна вода, ллється з її душі у світ широкий.
– Я ніколи скрупульозно не складала поезій, – каже пані Марія. – Все життя була зайнята: постійні клопоти і робота не давали мені відпочинку. Мої пісні і вірші, часом, приходять у непідходящий момент: то я на городі сапаю, то дитину забавляю, то на уроці чи на кухні. Я намагалася бодай шматочок записати на папері, а потім вже відтворювала.
Працюючи педагогом на Полтавщині у радянський час, вона не полишала надії на те, що відродиться Україна. Вчительці боліло, що вечори в школі проходять російською мовою, а діти соромляться одягати вишиванку. За два роки Марія Олексіївна зуміла прищепити дітям любов до всього українського, проводила Шевченківські вечори і народні свята. "У школі запанував український дух, учні гордо одягали вишиванки, а на одному із заходів учні стоячи співали "Заповіт" Тараса Шевченка.
– І вже наступного дня мене викликав парторг і почав розповідати, яка я страшна націоналістка.
Якби парторг ще знав, які вчителька писала вірші! У них вона проклинала совєтську окупацію, оспівувала національне відродження і духовну велич свого народу.
Марія Гармаш привела у світ шестеро дітей. З особливою гордістю розповідає про Богдана, Устима і Данила, які пішли добровольцями на Донбас захищати Україну.
Марія не стримувала синів, не відмовляла, не плакала… Важко уявити, що відчувала вона, коли двоє наймолодших, Устим і Данило, воїни батальйону "Донбас", потрапили в оточення під Іловайськом і від них не було жодної звістки!
Марія Олексіївна говорить про нинішню війну не тільки як про випробування, але і як очищення, про можливість побачити, хто навколо нас.
І сьогодні, коли йдуть бої проти окупанта на сході, коли новини сіють поміж людей страх і паніку, вона пише пісні про Запорозьку Січ, козацьку волю, про мужніх оборонців українського краю. Адже її душа не просто співає, а співає крізь сльози, крізь біль і відчай. Вона дарує пісні, які піднімають дух, кличуть до бою і викрешують віру в перемогу.
Дякуємо Вам, пані Маріє!

Лариса ГРОМАДСЬКА

На світлині – Марія Гармаш, Антоніна і Василь Литвини

Моя мама прожила довге життя. Воно було жертовним та відданим в ім'я любові до рідної поневоленої землі, в ім'я кращої долі України.
Марія Омелян народилася 26 жовтня 1925 р. у с. Мшані Городоцького району Львівської області в родині середнього достатку. Батько, Григорій Омелян, працював на Львівській залізниці. Мати, Катерина Омелян, була домогосподаркою. Допомагали їй четверо дітей: Ганна, Марія, Софія і Степан.
Завдяки народній "Просвіті" та зусиллям греко-католицького священика о. Миколи Хмільовського молодь у селі була патріотична. Перші кроки підпільної боротьби Марія Омелян робила з благословення старшої сестри Ганни в 1940 році. Ганна була членом ОУН з 1938 року. У 1941 році, коли відступила Червона армія, Ганна вийшла з підпілля, але ненадовго.
Батьківська хата стала своєрідним штабом підпільного руху опору. Нашу родину відвідували такі визначні діячі як Роман Шухевич і Василь Кук. Юна патріотка все більше втягувалася у вир протистояння ворогові. Невдовзі її призначили станичною рідного села. Дали псевдо – "Надбережна".
Жахливі випробування випали на долю Марії Омелян у ніч проти 3 квітня 1945 р. у тюрмі НКВС містечка Янова на Львівщині. Дев'ятнадцятирічну дівчину мордували п'ятеро озвірілих нелюдів з 20.00 до 4.00 ранку. Під бренькіт балалайки пекли розпеченим залізом сідниці, шматували тіло гарапами, рвали волосся і нігті, нещадно били... Ось їхні прізвища: Захаров, Колосов, Іфаров, Звєрєв, Діцкій.
З волі милосердного Бога сталося так, що мама вижила! Але через півроку – знову арешт, львівська тюрма на Лонцького (п'ять місяців) і етап на Колиму, під Магадан. Там – лише один день роботи на лісоповалі: відкрилися незагоєні рани; лікарня і ...вже легша робота в електроламповому цеху. Це 23-й км траси від Магадану в тайгу – селище Стєкольний. Тут Марія зустрічає свого земляка з Львівщини члена ОУН Степана Сярого, засланого ще у 1940-му "першими москалями, які прийшли і пішли" (так кажуть у народі). Було йому тоді 17 років. Між молодими людьми виникли теплі стосунки, потім – кохання, а у 1951 році з'явилася на світ я – їхня донька Надія. Через півроку після мого народження всіх матерів з діточками (наказом з гори!) відправили літаком у Красноярський край – на "материк". Поселили в концтаборі неподалік міста Тайшет. На зустріч моїм батькам доля шансів не залишила.
У кожного з них згодом з'являються сім'ї. Мама виходить заміж за естонського політв'язня російського походження Ніколая Новожилова, який був у русі опору радянським окупантам в Естонії під назвою "Кайцелійт". У 1956 році наша сім'я виїжджає до Естонії. Нелегким було життя політв'язнів у радянські часи – а нас у батьків троє. Але ми з братами Ярославом і Юрієм виросли людьми, які шанують працю, батьків, добрі стосунки. Брати і тепер зі своїми родинами мешкають в Естонії. Я ж по закінченні школи в Естонії приїхала на Батьківщину моїх батьків і мою теж. Цю землю полюбити і відчути тут своє коріння допомогли не тільки розповіді батьків (з рідним батьком я завжди підтримувала зв'язок), а й неодноразові візити на Львівщину в дитинстві. Найважливішим було спілкування з патріотично налаштованими родичами двох родин.
Мама прожила в Естонії 54 роки. І не треба дивуватися, що Естонія стала для неї другою Батьківщиною. Там, у невеличкому містечку Кохтла-Ярве, вона зустріла двох своїх землячок Олександру Прейман (у дівоцтві Кузик) із Журавного Львівської області та Софію Ридаль (у дівоцтві Бурлак) з Івано-Франківщини. При зустрічах мали щастя спілкуватися рідною мовою! Серед співробітників-естонців було чимало таких, які "співчутливо і з розумінням" ставилися до маминого минулого. А це було у радянські часи. Тепер Естонія – вільна держава, яка шанує борців за волю, за незалежність, навіть, якщо ці борці з України. За незалежної Естонії у Таллінні виникли Український культурний центр та Українське земляцтво. Засновниками і фундаторами центру стали художник з Тернопілля Анатолій Лютюк, багатолітній радянський політв'язень Мирослава Юрісаар (дівоче Бучко), Віра Коник (власний кореспондент Українського радіо), Лілія Чекальська та інші. Членом цього земляцтва була й мама. Натхненником культурних заходів завжди була Мирослава Юрісаар. Познайомившись із мамою, вражена її долею, вона написала про неї вірш.
Коли мої троє дітей були малими, мама щозими приїжджала допомогти мені. Я жартувала: "Мамо, ви, як ластівка, на зимові часи – у теплі краї , а літом – додому". Так, там уже був її дім, її власна хатинка, до якої вона "прикипіла" душею. Але серце її прагнуло до батьківської хати, до рідного села. І нам, дітям, усе наказувала, що її земний шлях має закінчитися на рідній землі... Так і сталося. Останніх чотири роки мама мешкала у Львові, у моїй сім'ї. Завжди була в курсі всіх політичних подій. Із захопленням і болем переживала біля телевізора події Майдану. І зовсім засмутили її серденько звістки з війни з проклятим москалем! Але кожного разу радість була невимовною, коли на Різдвяні й Великодні свята збігалися до львівської квартири всі її внуки та правнуки у вишиванках! Тішилася тими, що тут, і скучала за тими, яких залишила в Естонії. А у неї було восьмеро внуків і шестеро правнуків.
Мама була строгою, справедливою, вимогливою, і водночас ніжною, турботливою і відданою до самозабуття. Як птаха своїми крильми захищала нас, своїх дітей, у роки зростання, а потім лише молилась, молилася за нас дорослих... Відійшла наша дорогенька матуся у засвіти у день Стрітення Господнього, залишивши невимовний щем у серці та теплі спогади.
Світла і вічна пам'ять! Вічний спокій її душі!

Надія ШУПЕР (ОМЕЛЯН)
Львів

17 січня в бою за монастир під Донецьким аеропортом в атаку бійців 6-ї роти 93-ї механізованої бригади піднімав Тамаз Сухіашвілі.
Тамаз – учасник війни в Осетії 2004 року, війни проти Росії 2008 року, воював він і в Іраку та Афганістані. Коли Росія напала на Україну, звільнився із загону особливого призначення і поїхав до нас на допомогу.
Він мав двох малолітніх синів. Він, лейтенант грузинського спецназу, зарплату діставав більше, як український генерал. І ось він став рядовим українським вояком-добровольцем.
17 січня 6-та рота билася навіть тоді, коли відійшли інші наші частини. Билася й тоді, коли відійшли наші танки і БМП. Через 5 годин рота таки вийшла до монастиря.
Поки вони стояли насмерть, у термінал прибула допомога. Нарешті було евакуйовано поранених.
Піднімаючи вояків в чергову атаку, Тамаз загинув. Наклали головою й двоє українців. Понад двадцять було поранено, серед них і троє грузинів.
Друже Тамазе, дякую тобі за те, що назвав Україну своєю другою Батьківщиною. Для нас це честь. Ми не забудемо Тебе і Твою родину.
Вічна пам'ять грузинському герою України!

Юрій БУТУСОВ

25 січня поблизу Луганська загинули хлопці з Херсонщини , військовослужбовці 28-ї механізованої бригади – 28-річний Андрій Лепеха із с. Нововоронцовка та 39-річний Леонід Криничка із с. Львове Бериславського району, а також молодший сержант 1-ї танкової бригади 32-річний Михайло Шульц із Херсона, син священика Сергія Шульца. Провести в останню путь земляка до Свято-Стрітенського собору близько тисячі херсонців. Взяли участь у панахиді міський голова Володимир Миколаєнко та депутати міської ради. Поховали героя на Алеї Слави на головному міському кладовищі.
Попрощалася Херсонщина із 43-літнім молодшим сержантом 79-ї аеромобільної бригади Олександром Березою, який загинув 24 січня в аеропорту Донецька. У Каланчаку залишилися сиротами двоє його дітей.
Станом на березень на Донбасі загинуло 73 черкащанина. Про повідомила голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко.
Вічна пам'ять!

На світлині – Михайло Щульц

18 березня 2014 р. під час штурму 13-го фотограмметричного центру Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України в Сімферополі загинув на посту прапорщик Сергій Вікторович Кокурін, росіянин за національністю.
Сергій Кокурін народився 1 січня 1978 р. в Сімферополі. 28 грудня 1997 р. склав присягу на вірність Українському народові, й залишився вірним їй до кінця.
Його знали як скромну і порядну людину, працьовитого та кмітливого фахівця, надійного товариша. Прапорщик Сергій Кокурін неодноразово нагороджувався відзнаками Міністра оборони України та начальника Генерального. Сергій Вікторович був надійною опорою для матері, чуйним братом, люблячим чоловіком, дбайливим батьком. Два місяці Сергій не дочекався до народження другої дитини.
Бажаючі матеріально підтримати сім'ю прапорщика Сергія Вікторовича Кокуріна можуть переказати кошти вдові військовослужбовця на рахунок:
АТ "ИМЕКСБАНК", МФО 328384, ЕДРПОУ 20971504, рахунок 26205110392003, для зарахування на основний рахунок 26208635303002, Олена Юріївна Кокуріна.

Мене сьогодні спитали, в яких умовах проживає сім'я загиблого героя Дмитра Ломея. Там немає умов. Там – старенька малесенька хатинка. Чиста, доглянута, килимки на підлозі старенькі, але випрані. Коли я зателефонувала Наді і запропонувала їй привезти пральну машинку, почула, що водопроводу в них не має. Тому й вирішила поїхати до них... не сама.
Святик, старший синочок, – викапаний татко. Шепотів мені на вухо, що татко помер, його закопали. Я йому шептала на вушко, що татко на хмарці, оберігає синочка звідти... Артур – молодший, трирічний. Дуже багато говорить, розпізнає кольори і називає всіх звіряток із книжечок, які я їм подарувала. Дівчинка Настя – то племінниця Наді. В малесенькій кімнатці живе шестеро. Три дорослі жінки: Надя, її мама та сестра. І троє маленьких дітей. Я спитала Надю, чи є прохід між ліжком і диваном, коли вони його розкладають, щоб спати. Каже, що є. Сумніваюсь.
Кажуть, що держава обіцяє 100 тис. грн. цій сім'ї. Думаю, що варто всім об'єднатися, збудувати хату для сім'ї героя. Хай би і невеличкої... Думаю, що зможемо!
Звертатися https://www.facebook.com/profile.php?id=100006201644135

Наталя ПЕРЦОВИЧ

Водій Іван Шостак-"Доберман" возив у Донецький аеропорт "кіборгів", провізію і амуніцію. Вивозив живих, поранених і мертвих. І все це в темряві, на великій швидкості, під обстрілом.
17 січня потрапив у засідку. Сепари кинули на дах машини вибухівку. Напарнику Володі відірвало руку. Іван витягнув його з палаючої машини, наклав джгут, поїв водою. Був з ним до самої смерті.
В аеропорту боровся три дні. Після того як підірвали перекриття 3-го поверху, сильно травмував руку. Під завалами вижив, але потрапив у полон. На його очах Гіві розстріляв двох наших поранених бійців. У полоні журналіст – чи слідчий! – "Лайфньюс" нахабно допитував його. Іван відповідав гідно, з достоїнством. Після операції у донецькій лікарні його обміняли на якогось сепара.
Іван родом із с. Гречаники Переяслав-Хмельницького району Київської області. Йому 32 роки. Він батько двох діток. Ані 6 років, Миколці тільки два. Служив у 80-й бригаді. Мобілізований 29 серпня.
Хто бажає допомогти родині героя, у вас така можливість є: картка ПриватБанку 5168 7554 0580 0786, Наталія Шостак (дружина).

Ігор Вікторович Оберемок перебуває в Опіковому центрі м. Харків. Для відновлення нормальної життєдіяльності організму необхідні чималі кошти, яких у родини немає. Рідні та близькі люди звертаються до всіх небайдужих із проханням допомогти. Картка для поповнення коштів: картка ПриватБанку, 4149497811100181, отримувач Наталя Оберемок (мати), 068-056-03-07; контакт волонтера Сергія Добровольського, 096-121-69-83.

Дістав серйозне поранення "Шериф". Картка ПриватБанка 6762 4683 6027 0833, отримувач Василь Васильович Мельник.

Вадимові Свириденку потрібна допомога. Під Дебальцевими він втратив руки і ноги. Картка ПриватБанку 4149 4378 5227 3117, отримувач Вадим Васильович Свириденко.
Реквізити для отримання євро через SWIFT: SVIRIDENKO VADIM.
IBAN: UA973052990004149497831670 981. ACCOUNT: 4149497831670981.
Банк отримувача: PRIVATBANK, SWIFT CODE: PBANUA2X.
БАНК-КОРЕСПОНДЕНТ: Commerzbank AG Frankfurt am Main Germany. SWIFT CODE: COBADEFF. Рахунок банку отримувача в банку-кореспонденті: асс 400 8867004 01.
Реквізити для отримання доларів через SWIFT: SVIRIDENKO VADIM.
IBAN: UA273052990005168757292138 221. ACCOUNT: 5168757292138221.
Банк отримувача: PRIVATBANK, SWIFT CODE: PBANUA2X.
Банк-кореспондент: JP MORGAN CHASE BANK SWIFT CODE: CHASUS33.
Рахунок банка отримувача в Банку-кореспонденті: 0011000080 Джерело: /p328243 Джерело: /p328243 Джерело: http://censor.net.ua/p329905

Учасник гурту "Хорея козацька" Вадим "Ярема"-Шевчук, відомий лірник та художник, зараз захищає Україну у складі добровольчого формування при 81-й десантно-штурмовій бригаді. У вояків є нагальна потреба у транспорті, отож я запрошую небайдужих наших слухачів, глядачів, колег та друзів долучитися до збору коштів.
Добровольці не чекають допомоги від держави, допомогти зможемо лише ми.
Гривнева картка ПриватБанку: 5168 7553 8847 4567, отримувач Вадим Шевчук.
Наших закордонних побратимів та посестер прошу теж долучитися, найближчим часом буде відкритий рахунок для сплати PayPal.

Тарас КОМПАНІЧЕНКО

Ось відео про нашого побратима:
https://www.youtube.com/watch?v=6Zl7g1m5LSc

Ашет-Йосеф Черкаський – громадянин України. Жив у Криму. Після окупації Криму Росією, хоч було йому вже 45 років, пішов до українського війська. Так підказувала йому совість. Та, як каже він, приклад Ігоря Коломойського, Бориса Філатова і Геннадія Корбана – етнічних євреїв.
Єврейський Новий рік і Судний день Ашет-Йосеф зустрів на передовій у с. Піски, що біля Донецького аеропорту. Він, чоловік релігійний, мав у Пісках проблеми з кошерною їжею. "У нас, у полку "Дніпро-1", – розповідає Ашет-Йосеф, – мусульмани з Криму, звичайно ж, і християни. Вистачає і євреїв. Але релігійних євреїв я тут не зустрічав. І навіть про таких не чув. Ми жартуємо один над одним, але ніякого антисемітизму, антиісламізму і антихристиянізму у нас немає. А от спину один одному ми прикриваємо… Знаєте, що мене найбільше обурює! Діаметрально протилежне ставлення до полонених! Мені вояк "Донбасу" розповів як до нього ставились у полоні… А от до російських полонених – ставлення гуманне. Якось потрапив до нас у полон хлопчик Андрій із Свердловська, який приїхав сюди "рятувати русскіх". Його ніхто не бив. А це ж ворог, який приїхав сюди вбивати! Може, й убив когось. А з ним по-людські розмовляли, пояснювали, що метою цього конфлікту є знищення України як держави… Я втратив батьківщину. Навряд чи я колись повернуся до Криму. Там залишилися мої друзі, які перестали бути друзями… Семеро моїх друзів-однополчан вже загинули. Я ж був контужений. Тепер мучить безсоння і постійний шум у вухах. Війна не минає без наслідків. Мій перший ранок у лікарні почався з того, що медсестра, що прийшла робити укол, відкрила двері зі звуком, який нагадував постріл з міномета. За мить я вже лежав на підлозі. У медсестри – квадратні очі. Скажіть, гарна реакція, правда? Це не найкращі навички, які виробляє війна".
Журналіст із Єврорадіо запитав вояка, чи не було бажання піти з батальйону і дати іншим проявити себе. Ашет-Йосеф Черкаський відповів:
– А якщо не візьмуть назад. Не забувайте, що мені вже 45. Ні, поки все не закінчиться, я не піду. Я хочу, щоб Україна збереглася як держава і щоб у нас був мир".
Щиро дякуємо, шановний друже Черкаський, за Ваш подвиг, за захист нашої України.

З другом Цвиком (він же "Острий") я колись сидів за однією партою у школі. Потім наші дороги розійшлися, і тільки на Майдані під час революції ми зустрілися. Відтоді ми разом у "Правому секторі".
Торік, у с. Піски, на виноградниках, біля позиції "Гном", де ми контролювали дорогу, якою наші "кіборги" їздили у аеропорт, мій друг з декількома побратимами з "Правого сектора" і танкістами 93-ї бригади потрапили під артилерійський обстріл. Тоді загинув один танкіст та 11 воїнів було поранено. Цвик дістав важкі осколочні поранення ніг... Пробувши два місяці в госпіталі, мій друг став на ноги і знову готовий воювати за Україну. Зателефонував і повідомив, що їде до нас.
Свого часу він на вишці на позиції "Гном" на очах у ворога встановив синьо-жовтий прапор… Мій друг не тільки в моїх очах герой!
Слава Україні!

Педро МАЗЕПА

3 березня у м. Катеринополі Черкаської області у Будинку культури відбувся вечір пам'яті звенигородського кошового Вільного козацтва Семена Гризла. Вечір відкрив організатор вшанувань, селищний голова Іван Гегедош. Лекцію про життєвий шлях Семена Гризла прочитав Роман Коваль. Він зокрема сказав: "У грудні 1917 р. особовий склад Звенигородського коша Вільного козацтва сягнув 20000 козаків. Фактично це була дивізія повного складу – з кінними та гарматними частинами. Така велика сила свідчила про організаторський хист і авторитет кошового Гризла.
7 березня на ст. Бобринській (тепер ст. Тараса Шевченка, місто Сміла) 8000 вільних козаків Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини в кровопролитній битві розгромили 8-му російську армію. "[Росіяни] розбіглися в різних напрямках, – свідчив Юрко Тютюнник. – Тут мало не був захоплений командант російських військ на Україні [Михайло] Муравйов". Згодом в інтерв'ю газеті "Известия В.Ц.К." червоний кат сказав: "Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одне наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні довелося натрапити на оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так зв. Вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а, навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію..." .
Чому ми не святкуємо цю видатну нашу перемогу?! – запитав Роман Коваль. – Чому ми відзначаємо тільки свої поразки? Чому досі в Катеринополі, Звенигородці і Черкасах немає вулиці Семена Гризла?! Семен Гризло – гордість Черкащини, його можна поставити в один ряд з такими воєначальниками як Андрій Гулий-Гуленко, Матвій Григорьєв, Нестор Махно, отаман Зелений і Кость Блакитний-Пестушко".
Кобзар Тарас Силенко виконав пісні "Буде нам з тобою що згадати" (повстанська), "Проводжала дівчинонька до повстанців козака" (варіант про С. Гризла) та "Останній двобій" (поминальна), а катеринопільська козачка Сніжана Репеченко прочитала свій вірш про отамана Гризла "Безсмертна душа".
Представник "Правого сектора" Юрій Григор'єв вислови таку думку: "Якщо на Західній Україні є бандерівці, то ми – гризлівці, вільні козаки". Звернувся до учнів і директор Вікнянської школи Василь Кураш: "Діти, ви щасливі, бо вам говорять правду. Мене ж учили в школі, що героями є Котовський і Будьонний – кати українського народу".
Роман Коваль оголосив подання Історичного клубу "Холодний Яр" із проханням назвати центральні вулиці на честь Вільного козацтва, Семена Гризла і легендарного кулеметника батальйону "Айдар" Руслана Бобурова, який загинув 31 січня у м. Щасті.
Наприкінці вечора було показано документальний фільм Романа Коваля і Олександра Домбровського "Семен Гризло, звенигородський кошовий Вільного козацтва". У вшануваннях взяла участь Юлія Бобурова – дочка легендарного кулеметника "Айдара". А підсумувала його учасниця Сніжана Репеченко: "Ось і закінчився вечір, присвячений пам'яті Семену Гризлу. Емоції не передати. Ще довго в душі бринітиме кобза Тараса Силенка. Багато вражень залишив нам видатний історик Роман Коваль, який своєю повагою до нашого земляка пробуджував любов до героїв рідного краю у молодих серцях численної публіки. Сподіваюсь, що після його лекції юних козаків і козачок переповнить гордість і честь бути нащадками славного Генерального осавула Вільного козацтва Семена Григоровича Гризла.
Як хочеться невдовзі пройтися разом з паном Романом вулицями Вільного козацтва, Руслана Бобурова і бульваром Семена Гризла. Щиро віримо, і допоможемо селищному голові Катеринополя Іванові Гегедошу реалізувати цю мрію".

Прес-служба Історичного клубу "Холодний Яр"

"Українці з минулого"

Зліва направо Степан Іванович Мазира, Корній (?) Крекотень і Олександр Васильович Мазира. Вільні козаки села Козацького Звенигородського р-ну Черкаської області, 1918 р. (?)
Оприлюднюється вперше.
Надав Леонід Мазира.

Під час сесії Ватутінської міської ради, що на Черкащині, вулицю Леніна було перейменовано на вулицю Героїв Небесної Сотні, а площу Леніна – на площу української льотчиці Надії Савченко.
13 березня стало відомо, що під с. Чорнухине, що біля Дебальцевого, вбито бойовика-садиста дагестанця Алі "Дага", який катував українських вояків, відрізав вуха, бив молотком, бив навіть після загибелі людини. Партизани також кастрували лікаря місцевої поліклініки, який катував українських військових. Про це сповістив командир загону "Тіні" Олександр Гладкий.
17 березня партизани загону "Тіні" вийшли на виконання своїх бойових завдань: підривали бойову техніку та боєприпаси для реактивної та ствольної артилерії противника, бензовози, нищили живу силу противника, зрадників і поліцаїв на території Донецька. Проти ночі на 18 березня вони ліквідували поліцая ДНР Романа Фролова, який катував полонених. До стовпа ганьби виродка прив'язали з табличкою "Ворог Батьківщини і зрадник" і скрутили шию. "Стовп ганьби – на вул. Куйбишева, на зупинці навпроти автостоянки. Орієнтир будинок номер 195", – зазначив Олександр Гладкий. Крім того, партизани вполювали лікаря-уролога районної поліклініки Донецька, який кастрував полонених. Так зроблено і йому.
18 березня співпрацівники СБУ затримали диверсантів, які намагалися зірвати міст у м. Ізюм.
22 березня контррозвідка Служби безпеки України сповістила, що затримала військовослужбовця ЗС України, який збирав інформацію для терористів т. зв. ДНР.
23 березня з полону бойовиків за сприяння Спілки афганців України звільнено бійця батальйону "Донбас" Дмитра Корка та майора Сергія Удовика.
25 березня перша партія американських броньовиків "Humvee" прибула в Україну.

Ця подія відбулася в грізні й холодні дні, очевидно березневі, 1918 року неподалік Олександрії, на 299-му кілометрі Одеської залізниці, буквально у нас за городами (в бік станції Павлиш). Саме тут потрапив у пастку один із трьох бронепотягів полковника Михайла Муравйова.
Взагалі, зустріч у степу з бронепотягом смертельно небезпечна. Тож козаки влаштували засідку між двома високими пагорбами, висота яких сягала 40 – 50 метрів. Місцеві називають це місце Сплив, бо гора ніби "спливає" на залізницю, яка робить тут крутий поворот.
У цій природній пастці бронепотяг стає вразливим, адже його гармати і кулемети неспроможні піднятися на високий кут. Підірвавши спереду і ззаду колії, козаки з гармат згори буквально розтрощили бронепотяг. Коли підійшла допомога з Кременчука, тут було тільки згарище...
Тіла невдах-завойовників перепоховали в 1956 – 1957 рр. в с. Озера Світловодського району. Кількість загиблих знають у Світловодському військкоматі.
Про трагедію під Крутами ми взнали вже давно. А про перемогу на 299-му кілометрі в Спливу ще ніде не доводилося читати. Виходить, що цей факт незаслужено забуто. На мій погляд, до підручника новітньої історії України потрібно вписати рядки про цей переможний бій під Олександрією.
Хоч імена героїв-козаків не збереглися, та ми все одно пишаємось ними!

Олександр ЗОРИН
м. Жовті Води Дніпропетровської обл.

4 квітня о 17.50 у Києві на вул. Чапаєва, 4, у "Гештабі" відбудеться демонстрація документальної кінострічки Ганни Яровенко "Вільні люди". П'ятеро сучасних кобзарів-лірників погодилися на декілька днів стати мандрівними співцями і спробувати заробити на життя мандруючи селами та співаючи для людей на ярмарках, біля церков, у дворах, у полі. Для цього обрали декілька сіл Черкаської області.
Присутні зможуть почути співоцькі музичні інструменти (кобза, бандура та ін.), поставити питання. Захід доброчинний, на підтримку учасників АТО.
Вхід вільний (але бажані доброчинні внески від 10 грн.).
Ласкаво просимо!

7 березня в Дніпропетровську відбулася презентація нового альбому гурту "Вертеп" "Мамай. Гайдамацькі пісні". Ось назви пісень: "Гайдамацька правдонька (Як з війни германської)", "Батько Чучупака", "Чорний Ворон", "Григорьєвська бойова", "Куля", "Ой просила мене мати", "Мамай", "Іди сину, пріч від мене", "Чорна сотня", "Зажурився батько отаман (присвята отаманові Зеленому), "Махновська", "Дума про Батька Хмару" Тараса Силенка, "Батько Хмара", "Ой, вигострю, товариша" на слова Тараса Шевченка, "Любо, братці, любо" та інші.
Основу альбому складають авторські тексти одного з вертепників Олексія Бондаренка, написані під впливом прочитаних книг про героїчну боротьбу українського народу з більшовицькими окупантами на початку ХХ століття. "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського, твори Романа Коваля, Григорія Гусейнова та Василя Шкляра надихнули музикантів гурту "Вертеп" створити музичний супровід прочитаному.
Вітаємо наших товаришів з новим успіхом!

Книжки можна придбати через "Нову пошту", попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7553 0902 9011
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85.

"Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" Романа Коваля – 175 грн.
"Тиха війна Рената Польового" Романа Коваля – 100 грн.
"Отаман Зелений" – 70 грн.
"Історія України-Русі" Миколи Аркаса – 60 грн.
"Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського – 55 грн.
"Сто історій Визвольної війни" – 50 грн.
"Крізь павутиння змосковщення" Романа Коваля – 50 грн.
"Шевченкіана Михайла Гаврилка" Романа Коваля – 50 грн.
"100 облич Самостійної України" Романа Коваля – 50 грн.
Аудіодиск "Солодко-гіркий романс" Люцини Хворост – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", "Наш формат", 2014. – 50 грн.
"Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру" – 45 грн.
"Таємниця отамана Зеленого" – 45 грн.
"Похід Болбочана на Крим" Бориса Монкевича – 44 грн.
"Чорний Ворон: п'ять біографій" Романа Коваля – 30 грн.
Ціни вказано станом на квітень 2015 р.

Видання Історичного клубу "Холодний Яр",
які можна придбати через "Укрпошту", здійснивши передоплату.
Вартість вказано із врахуванням витрат на пересилку книг замовнику

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". – Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Мистецька агенція "Наш формат", 2015. – 368 с. – (Серія "Отаманія ХХ століття". – Кн. 7) – 75 грн. Про війну за Українську державу – від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків.

Роман Коваль, "Отаман Зелений" (3-тє видання) (Київ – Кам'янець-Подільський: Історичний клуб "Холодний Яр", "Медобори", 2014 / 564 с., іл., тверда повноколірна палітурка) – 90 грн. У книзі йдеться про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919 році та повстансько-партизанську боротьбу на початку 1920-х років на Київщині.

Роман Коваль. "Шевченкіана Михайла Гаврилка" (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2013. – 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци – 71 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам'ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.

Борис Монкевич "Похід Болбочана на Крим": Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". – Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Київ, "Наш формат", 2014. – 272 с.; іл. – (Серія "Українська воєнна мемуаристика". – Кн. 7) – 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича – старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2013. – 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова – 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши "павутиння змосковщення", став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему "Січинський у неволі" та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля "Доля Павла Крата" і "Генерал-лицар Михайло Крат". Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, "100 облич Самостійної України" (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; "Український пріоритет", 2013. – 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 66 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії "Галичина", про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар'ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в'язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.

Роман Коваль, "Таємниця отамана Зеленого". Історична повість. Літературно-художнє видання для дітей (Київ, 2008; 72 сторінок великого формату (84х108/16), ілюстрована, тверда повноколірна палітурка) – 65 грн. У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила) та його юного помічника Василька Лемешка із с. Халеп'я, який разом із друзями допомагав бити червоних московських окупантів.

Роман Коваль, "Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру" (Київ – Кам'янець-Подільський: Історичний клуб "Холодний Яр"; "Медобори", 2013. – 128 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 59 грн. Це видання розповість про вшанування холодноярських героїв, яке відбулося 20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині – батьківщині Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та Василя Чучупака. У фотоальбомі вміщено 325 кольорових світлин, які зафіксували найяскравіші моменти вшанувань.

Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Кам'янець-Подільський: "Медобори", 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток – 81 грн. / У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання "Історії України-Русі" Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В'ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після "Кобзаря" є найкориснішою.

Юрій Горліс-Горський. "Холодний Яр: спомини осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру" (Київ – Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2013. – 512 с. іл., тверда повноколірна обкладинка). – 80 грн.
Про боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: "Воля України – або смерть!". У новому, 17-му, виданні вперше опубліковано всі відомі звернення холодноярців за 1919 – 1921 рр., які підтверджують документальність твору. В додатках читач зможе знайти і свідчення очевидців про московські злочини в Україні, нові дослідження про отаманів Клепачів, Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, інших повстанців, нарис про долю Лариси Янг, дочки Юрія Горліса-Горського, матеріал про вшанування отаманів Василя Чучупака, Пилипа Хмари, Чорного Ворона (Миколи Скляра), Ларіона Загороднього їхніми духовними нащадками. Події ілюструють 177 фотографій, з них низка досі невідомих. Всього у книзі 512 сторінок. Палітурка повнокольорова, тверда. Редактор-упорядник та автор передмови Роман Коваль.

Роман Коваль, "Чорний Ворон: п'ять біографій" (Київ – Кам'янець-Подільський, "Медобори-2006", 2013; 96 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольоровий фотододаток) – 42 грн. Це книжка про отаманів, які мали одне повстанське псевдо – Чорний Ворон. Боролися вони в добу Української Народної Республіки. Події відбуваються на території сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Хмельницької і Черкаської областей України, в Польщі та Чехословацькій Республіці.

Роман Коваль, "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" (Київ – Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий) – 200 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

"Тиха війна Рената Польового" (Київ – Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний) – 140 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового – нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в'язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору "Гомін", чоловічого хору "Чумаки" та ансамблю "Радосинь", члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України", Історичного клубу "Холодний Яр", автора книг "Кубанська Україна", "Кобзарі в моєму житті" та "Моя боротьба (спомини)".

Аудіоальбом Люцини Хворост "Солодко-гіркий романс" – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", "Наш формат", 2014. – 65 грн.

Книги і аудіодиски можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім'я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.

Газета "Незборима нація" в Інтернеті
http://nezboryma-naciya.org.ua/

6 квітня 2015 р.
№340/2015
ВМШ п. Юрію ТКАЧЕНКУ,
 голові Черкаської ОДА

Вельмишановний пане Юрію!

Подаю Вам орієнтовний план наших вшанувань на Чигиринщині.
Назва: “І повіяв вогонь з Холодного Яру”.
Дата проведення: 25 квітня – 26 квітня 2015 р.
Місце проведення: Чигирин (1-й день), Мельники, Мотрин монастир і х. Буда (2-й день).
Ваша участь бажана впродовж двох днів.
Прошу підказати, кому з командирів частини, сформованої у Черкасах, яка воювала на Донбасі, варто надати слово (необхідно вказати повне ім’я, посаду і звання).
Прошу вказати свій е-mail та номер мобільного телефону, щоб я мав можливість своєчасно повідомляти Вам про зміни і доповнення.

Сценарний план
День 1-й. Чигирин. Збір о 10.15. Початок о 10.30.

Роман КОВАЛЬ оголошує про початок вшанувань героїв усіх епох.
Пісня кобзаря Тараса СИЛЕНКА.
Патріарх ФІЛАРЕТ, слово і молебень за Україну.
Виступ Юрія ТКАЧЕНКА, голови Черкаської ОДА
Виступ Валентини КОВАЛЕНКО, голови Черкаської обласної ради.
Виступ Андрія БІЛЕЦЬКОГО, народного депутата України.
Виступ Дмитра ЯРОША, народного депутата України.
ПРИСЯГА. Зачитує або старший званням (чи посадою), або простий вояк, якого всі шанують, або інша людина, яка є символом козацької традиції. Читає повільно, малими фрагментами, даючи можливість воякам повторювати: “Присягаюсь до останньої краплі крові, до останнього подиху, вірою і правдою служити Українському народові. Якщо ж я порушу цю присягу, нехай впаде на мене кара мого народу і нашого Бога”.
Патріарх ФІЛАТЕТ благословляє вояків на боротьбу за волю України, освячує прапори і зброю.
Виступ командира Легіону “Свобода” Олега КУЦИНА.
Виступ командира батальйону, сформованого у Черкасах.
Виступ командира ВЧ-2950 Євгена ПТАШНИКА.
Патріарх ФІЛАРЕТ благословляє вояків на боротьбу за Україну (козаки підходять до нього за благословенням).
Режисер-координатор Сергій Архипчук, 067-71-777-99, arhypchuk@ukr.net
Чигирин, 11.30, прес-конференція (у тому ж місці)
Учасники: Патріарх ФІЛАРЕТ, голова Черкаської ОДА Юрій ТКАЧЕНКО, голова Черкаської обласної ради Валентина КОВАЛЕНКО, Роман КОВАЛЬ, командири добровольчих частин, які беруть участь у вшануваннях. Роман Коваль представляє учасників і розповідає про плани вшанувань. Слово патріарха ФІЛАРЕТА, Юрія ТКАЧЕНКА, Валентини КОВАЛЕНКО та командирів. Питання журналістів і відповіді (30 хв.; прохання ставити запитання і відповідати коротко). Оголошення про свято на стадіоні. Закінчення прес-конференції о 12.30.
Відповідальний Олександр Алфьоров,096-30-10-710, hetmanec@ukr.net

12.40 – 13.00. Формування колони під Богдановою горою (вул. Замкова), за 100 м від пам’ятника бандуристові.
13.00. Колона з національними та козацькими прапорами, хоругвами і штандартами добровольчих частин вирушає через центр Чигирина на стадіон (міліція на 10 хв. перекриває дорогу).
Режисер-координатор Сергій Архипчук, 067-71-777-99, arhypchuk@ukr.net

Чигирин, стадіон, 13.00
Починає роботу книжковий фестиваль “Чигирин-2015”, ярмарок виробів народних майстрів та іншої продукції вітчизняних виробників, благодійна виставка-продаж картин “Борітеся – поборете” художника Віктора Цапка, відомого циклом картин “Козак Мамай”.
Відповідальні Богдан Чуб, 063-408-43-21, bohdankosovskiy@gmail.com і Віктор Билина, 067-111-32-42, bylyny@ukr.net

Чигирин, стадіон, 13.15
Відкриває урочистості Роман КОВАЛЬ.
Виступ голови Чигиринської РДА Володимира КЛИМЕНКА.
Виступ голови ВО “Свобода” Олега ТЯГНИБОКА.
Виступ представника “Українського легіону” Олександра ГОЛУБЧИКА.
Виступ старшого солдата ВЧ-2950 С. В. МОРОЗА.
Парад учасників АТО.
Показові виступи військових.
Режисер-координатор Сергій Архипчук, 067-71-777-99,arhypchuk@ukr.net

Військовий і медичний вишкіл – проводить ГО “Український легіон”.
Відповідальний Олександр Голубчик, 050-715-01-98.

Світлина на згадку. Фотосесія чигиринських красунь із вояками АТО.
Відповідальний Дмитро Колоша, 093-82-460-95, kolosha33@gmail.com

Формування чигиринських волонтерських груп підтримки добровольчих полків і батальйонів.
Відповідальна Галина Дяченко, 066-50-94-733, dyahenko-28@ukr.net
*
Конкурс дитячих малюнків та інших виробів – подарунків воякові (трьох кращих визначають і нагороджують вояки, але цукерки будуть усім).
 Відповідальна Олена Черноус, 050-78-76-299. obchernous@gmail.com

Поминальний обід (куліш) біля стадіону (500 порцій, для вояків, волонтерів та організаторів безкоштовно; плануємо видрукувати талончики на отримання порції “Для вояків і волонтерів – з вдячністю. Черкаська ОДА”).
Відповідальна Галина Дяченко, 066-50-94-733, dyahenko-28@ukr.net
Чигирин, центр, 17.00 – 23.00
МИСТЕЦЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ “ХОЛОДНИЙ ЯР-2015”.
Виступатимуть кобзарі Михайло Коваль (Черкащина), Тарас Силенко (Київ), Тарас Компаніченко (Київщина), Василь Лютий (Черкащина), бандурист Данило Мельник (Київ, вояк батальйону “Донбас”), Арсеній Білодуб (Київ, ДУП “Правий сектор”), гурти “Широкий лан” (Калуш), “Друже Музико” (Одеса), “Вертеп” (Дніпропетровськ), “Тінь Сонця”, “Рутенія”, “Кому вниз” (усі – Київ). Між виступами колективів – промовляють вояки і політики. Роман Коваль проводить конкурс знавців Холодного Яру.
Відповідальний Арсеній Білодуб, 067-480-61-88, sokyraperuna@hotmail.com

Відвідання резиденції Богдана Хмельницького.
Відповідальний від заповідника “Чигирин”.

День 2-й. Мельники, 26 квітня, меморіал Героям Холодного Яру

10.00. Збір, оркестр грає українські марші.
10.30. Делегація перших осіб піднімається до меморіалу та покладає квіти і вінки.
10.35. “ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА” у виконанні оркестру.
10.38. Роман КОВАЛЬ вітає товариство і розповідає про події 1-го дня й оголошує плани на 2-й день.
10.40. Виступ народного депутата України Олега ПЕТРЕНКА.
10.45. Роман КОВАЛЬ від імені мітингу відправляє процесію на кладовище на чолі із протоієреєм УПЦ Київського Патріархату Василем ЦИРІЛЕМ, Олегом ПЕТРЕНКОМ і Богданом ЛЕГОНЯКОМ. Покладання квітів на могилу Головного отамана Холодного Яру, літія, громадська панахида. Відкриття й освячення меморіальної таблички на братській могилі холодноярських козаків-повстанців, покладання квітів, літія, громадська панахида. Священик УПЦ Київського патріархату протоієрей Василь ЦИРІЛЬ проведе заупокійні літії в пам’ять Василя Чучупака та холодноярських козаків Петра Токовенка, Прохора Деркача, Руденка і Гаврилка “Полтавця”, закатованих більшовиками. Військовий салют. Відповідальний за події на кладовищі Богдан Легоняк, 069-07-74, 096-439-77-42, 047-30-95-33-1 (Медведівський музей), fholodniyyar@ukr.net
10.50. Мельники-центр, меморіал Героям Холодного Яру.
10.50. Митрополит Черкаський і Чигиринський ІОАНН благословляє учасників.
10.55. Виступ Валентини КОВАЛЕНКО, голови Черкаської обласної ради.
11.00. Виступ Юрія ТКАЧЕНКА, голови Черкаської ОДА.
11.05. Виступ Юрія БОТНАРА, заступника голови Оргкомітету.
11.10 – 12.15. Виступи командирів полків і батальйонів, народних депутатів, письменників, музикантів, вояка батальйону “Айдар” Євгена ГОРОДНИЧУКА, завідувача філіалу “Холодний Яр” заповідника “Чигирин” Богдана ЛЕГОНЯКА.
ОГОЛОШЕННЯ ХВИЛИНИ МОВЧАННЯ ЗА ПОЛЕГЛИМИ.
Наприкінці її кобзар Тарас СИЛЕНКО, “Пливе кача по Тисині”.
Делегація повертається з кладовища й Олег ПЕТРЕНКО доповідає про виконання доручення мітингу.
12.15. Роман КОВАЛЬ запрошує відвідати Мотрин монастир, де в юності послушником був Максим Залізняк, де “табором стояли гайдамаки”, де бував Тарас Шевченко, де поховано сотника Івана Компанійця, де буде відкрито йому пам’ятник.
“ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА”.
Покладання квітів до пам’ятника Юрієві Горлісу-Горському. Світлини на згадку.
Режисер-кординатор Сергій Архипчук, 067-71-777-99, arhypchuk@ukr.net

13.00 – 14.00. Мотрин монастир. Відкриття пам’ятника сотникові Іванові Компанійцю. Освячують митрополит Черкаський і Канівський СОФРОНІЙ і владика Черкаський і Чигиринський ІОАНН. Меморіальний мітинг. Покладання квітів. Відвідання Свято-Троїцької церкви Мотриного монастиря та холодноярських печер.
Роман Коваль запрошує відвідати хутір Буда, щоб привітатися з дубом Максима Залізняка, покласти квіти до пам’ятника Небесній сотні та до символічної могили Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського).
Режисер-кординатор Сергій Архипчук, 067-71-777-99, arhypchuk@ukr.net

14.30. Хутір Буда. Покладання квітів до пам’ятника Небесній сотні. Заупокійна літія за невинно убієнними за волю України в час важких протистоянь (звершить протоієрей Василь ЦИРІЛЬ).
15.00. Поминальний обід (куліш).
15.00. – 17.00. Виступ колективу “Черкаські козаки”, інших музикантів, господині “Дикого хутора” Лесі ОСТРОВСЬКОЇ, отамана ГО “Вільне козацтво Холодного Яру” Олега ОСТРОВСЬКОГО та інших громадських діячів.
Відповідальний Василь Марштупа, 095-574-11-99, 047-24-5-21-76.
Від’їзд делегацій о 17.00.

Шановний пане Юрію, прошу Вашого сприяння поширенню у Черкаських ЗМІ інформації про ювілейні вшанування героїв Холодного Яру із закликом приходити у вишиванках, козацьких і військових строях, а також залученню школярів та учнів ПТУ Черкас, Чигирина, Кам’янки, Сміли, Канева, Медведівки, Мельників, Грушківки, Головківки, Суботова, Новоселиці, Івківців, Стецівки, Зам’ятниці та інших наближених до Чигирина і Мельників сіл.
Також прошу надати можливість переночувати дві ночі організованим групам, зокрема школярів з інших міст і сіл у будинках культури в Чигирині й Медведівці, а також школах в Чигирині, Мельниках і Медведівці (у своїх спальниках).
Прошу сприяння працівників Управління освіти Чигиринської РДА чигиринській вчительці Олені Черноус, організаторові конкурсу дитячих малюнків та інших виробів – подарунків воякові (050-78-76-299), та вчительці з Чигирина Галині Дяченко, членові оргкомітету з формування чигиринських волонтерських груп підтримки добровольчих полків і батальйонів (066-50-94-733).
Прошу також, щоб у суботу 25 квітня на стадіоні в Чигирині не будо заплановано інших заходів.
Додаю копію листа начальникові служби охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Миколі Суховому.
Щиро дякую, вельмишановний пане Юрію, за Вашу велику допомогу у вшануванні Холодноярських героїв!
Слава Україні!

З повагою

Роман КОВАЛЬ, голова оргкомітету, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, академік Академії наук вищої освіти України, нагороджений відзнакою “За заслуги перед Черкащиною” (2014, №54)