28 липня, після деблокування Луганського аеропорту, штурму і утримання позицій у селищі Георгіївці, айдарівцям дали наказ звільнити місто Лутугіне.
Коли ми вже увійшли в місто, наш ротний "Зола" наказав перевірити церкву. Вона височіла на в'їзді в місто, і ми мали інформацію, що з неї працював ворожий корегувальник вогню.
Учотирьох, прикриваючи один одного, увійшли на подвір'я церкви. Виявили підвальне приміщення, в якому ховалися від війни декілька десятків місцевих жінок. Вони жили біля церкви, але "рускій мір" змусив їх покинути домівки.
Спочатку, вони були перелякані, але побачивши, що ми не звірі, трошки заспокоїлися. Жалілись на війну, на те, що набридло ховатися, що страшно. Разом зі священиком ми оглянули всі приміщення. Нічого забороненого не знайшли. Коли вже вирішили йти, до нас підійшли жінки. Ми їх заспокоювали, казали:
– Вони по нас стріляють, ми – по них, але, як на будь-якій війні, попадає людям.
Просили їх берегти себе, ховатись.
У той час у нас не було ніяких розпізнавальних знаків на одностроях, окрім жовтого скотчу. Жіночки почали нас хрестить, бажати успіху, а одна сказала:
– А у меня тоже мальчик в ополченії служит. Льоха. Ви, наверно, єґо знаєтє?
Я питаю:
– В каком ополчєніі? ЛНР?
– Ну да!
– А ми нє ополчєніє, – серйозно сказав я.
Жінка зблідла:
– А кто?!
І я, вже так, урочисто:
– Ми – українська армія!
Більше жінки нічого не казали. Ми посміхнулись і знову, прикриваючи один одного, вийшли з подвір'я – треба було наздоганяти передовий підрозділ 1-ї штурмової роти "Айдару". А жіночки, напевно, ще довго не могли зрозуміти, як це так, прийшли "укропи" до церкви, нічого не вкрали, нікого не зґвалтували і не вбили. Бо "Лайфньюз" їм розповідав інше.
Разом з бойовими побратимами – львівськими десантниками з 80-ї аеромобільної бригади – наказ ми виконали. В ході операції 23 героя віддали життя за Україну...
Вічна Їм пам'ять!
Євген ГОРОДНИЧУК
місто Лозова на Слобожанщині
|
