 У Васильківському літературно-мистецькому об'єднанні "Багаття калинове" відбувся творчий вечір поетки Марії Гармаш Уся родина Марії була співочою. Але дівчина, вихована радянським суспільством, не розуміла матері, коли у неї котилися сльози від тужливої пісні.
– Чого Ви плачете, мамо? – запитувала.
– Тож пісня яка гарна!
Лише на 1-му курсі філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка Марія відчула потяг до народної пісні, закохалася в неї. У фольклорному ансамблі "Веснянка" в юної Марії проростає зерня, посіяне в рідному домі. Особливо полюбила купальські пісні, почала грати на бандурі.
У студентські роки найбільше запам'ятався виступ кобзарів Василя і Миколи Литвинів. Згодом доля звела Марію з Антоніною і Василем Литвинами – вони стали порадниками і щирими друзями. Саме Василь Степанович, засновник Стрітівської кобзарської школи, побачив у ній Божий дар поета-пісняра і взяв до свого репертуару низку її творів. Допоміг розправити крила, повірити в себе. Він навіть порівняв її з легендарною Марусею Чурай. Це була найвища оцінка!
Марія Гармаш написала більш як 60 пісень. А який вона має прекрасний голос!
Пісня рятувала її у найскладніших ситуаціях. І пісня, немов джерельна вода, ллється з її душі у світ широкий.
– Я ніколи скрупульозно не складала поезій, – каже пані Марія. – Все життя була зайнята: постійні клопоти і робота не давали мені відпочинку. Мої пісні і вірші, часом, приходять у непідходящий момент: то я на городі сапаю, то дитину забавляю, то на уроці чи на кухні. Я намагалася бодай шматочок записати на папері, а потім вже відтворювала.
Працюючи педагогом на Полтавщині у радянський час, вона не полишала надії на те, що відродиться Україна. Вчительці боліло, що вечори в школі проходять російською мовою, а діти соромляться одягати вишиванку. За два роки Марія Олексіївна зуміла прищепити дітям любов до всього українського, проводила Шевченківські вечори і народні свята. "У школі запанував український дух, учні гордо одягали вишиванки, а на одному із заходів учні стоячи співали "Заповіт" Тараса Шевченка.
– І вже наступного дня мене викликав парторг і почав розповідати, яка я страшна націоналістка.
Якби парторг ще знав, які вчителька писала вірші! У них вона проклинала совєтську окупацію, оспівувала національне відродження і духовну велич свого народу.
Марія Гармаш привела у світ шестеро дітей. З особливою гордістю розповідає про Богдана, Устима і Данила, які пішли добровольцями на Донбас захищати Україну.
Марія не стримувала синів, не відмовляла, не плакала… Важко уявити, що відчувала вона, коли двоє наймолодших, Устим і Данило, воїни батальйону "Донбас", потрапили в оточення під Іловайськом і від них не було жодної звістки!
Марія Олексіївна говорить про нинішню війну не тільки як про випробування, але і як очищення, про можливість побачити, хто навколо нас.
І сьогодні, коли йдуть бої проти окупанта на сході, коли новини сіють поміж людей страх і паніку, вона пише пісні про Запорозьку Січ, козацьку волю, про мужніх оборонців українського краю. Адже її душа не просто співає, а співає крізь сльози, крізь біль і відчай. Вона дарує пісні, які піднімають дух, кличуть до бою і викрешують віру в перемогу.
Дякуємо Вам, пані Маріє! Лариса ГРОМАДСЬКА На світлині – Марія Гармаш, Антоніна і Василь Литвини 
|
