Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2023 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


лютий 2014

    > “За святую правду-волю розбойник не стане!”
    > “Слава Україні!”
    > Протест на вулиці Грушевського
    > Хоробрі
    > “Мікола Яновіч”
    > “За Україну, за її волю!”
    > Не будьмо байдужими!
    > Вояк УПА в Києві
    > “Шевченкіана Михайла Гаврилка”
    > Наші втрати
    > Вірші на пам’ять про героїв Майдану
    > Арешт лікаря
    > Хлопця побили і засудили
    > “Хто має можливість допомогти”
    > “Світлі дороги Рената Польового”
    > Голові Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка ОЛІЙНИКУ Борисові Іллічу
    > “Эти люди смогут все”
    > Шановні передплатники “Незборимої нації”
    > “Літературний донос” Сергія Луніна
    > Газета за лютий 2014 р. у форматі *.pdf

“За святую правду-волю розбойник не стане!”

21 січня в Київській міській раді відбулася презентація нових книг Романа Коваля “Шевченкіана Михайла Гаврилка” і “Крізь павутиння змосковщення” (про члена Революційної української партії Павла Крата і полковника Армії УНР Михайла Крата).
Привітавши учасників презентації за самовідданість та саможертовність у боротьбі за волю України, Роман Коваль сказав: “Щиро радію, що козацтво не перевелося, що воно є і рішуче діє в обороні своєї Батьківщини! Ваша самоорганізація, зразковий внутрішній лад загонів самооборони – це ознаки життєдайності українського народу. Так було завжди! Згадаємо Степову дивізію Костя Блакитного – за даними військової розвідки червоних під його рукою було 20000 вояків. Це лише в одного отамана! Згадаємо отамана Зеленого – за даними чекістів під його командою було 35000 козаків. Згадаємо Василя Чучупака та його організацію – полк гайдамаків Холодного Яру, в активних і пасивних сотнях якого було все населення підпорядкованої йому території! Про цих людей написали книжки. Думаю, що книжки напишуть і про вас. Вороги, звичайно, писатимуть про вас як про бунтівників, провокаторів, порушників закону. Але ж ми знаємо Шевченкову відповідь оцим писакам: “За святую правду-волю розбойник не стане!” Історики та письменники, які плекають ідеал героїчного служіння батьківщині, напишуть про вас таких, якими ви є, якими були.
Козак полку Чорних запорожців Валентин Сім’янців у своїх споминах “Роки козакування” написав, що найщасливішими в його біографії були роки козакування. Саме вони наповнили його життя світлим змістом. “Що б я згадав, якби тих років не було!” – сказав він. Так зараз і у вас. Оці дні, тижні й місяці ви згадуватиме на схилі років як найщасливіші дні свого життя!
Звичайно, боротьба за волю завжди важка, тож нагадую слова сотника Армії УНР Павла Гарячого: “Той, хто йде на відверту боротьбу, про наслідки для власної особи не турбується”. Так нині й відбувається в Києві: на вулицях столиці розриваються гранати, а ніхто не пригинається; людину поливають у десятиградусний мороз холодною водою, а вона не тікає, ще й підставляє чоло і піднімає переможно руку з трьома викинутими пальцями; хлопець із палицею пішов один проти п’яти беркутівців і своїм вчинком повернув товаришів на поле бою, і вони разом примусили ворога до втечі! Та це ж класика козацького духу нашої нації! Люди, які готові вмерти за ідею, перемагають! Перемога буде за нами!”
Участь у презентації взяли також лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, який заспівав низку визвольних пісень, та співорганізатори презентації Дмитро Колоша, журналіст МІС “Сіль”, і заступник голови ВО “Свобода” Руслан Андрійко, який наголосив на важливості книг Романа Коваля, які плекають бойовий дух українців.
Вечір завершився виконанням гімном ОУН “Зродились ми великої години”.



“Слава Україні!”

Коли в диму від гумових покришок і в клубах фіолетового газу, де майже нічого не видно, наближається нова сотня на допомогу і лунає бойовий клич воїнів “Слава Україні!”, а у відповідь тисячі оборонців кричать “Героям слава!”, у “мусорів” тремтять ноги.
Це бойовий клич воїнів.
Бойовий клич нескореного і сконцентрованого народу.
Гасло звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледь чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці з товариства “Просвіта” біля куща червоної калини в день народження Кобзаря… Це гасло обурених громадян, що воюють пліч-о-пліч проти армії злочинців. Воюють селяни, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультаси і лікарі.
Всі встали на дибки. Поруч зі знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, стоять чуваки з трьома вищими освітами, які вільно розмовляють на п’ятьох мовах, мають свій бізнес і серйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів! Поруч з українцем в лаві, закритій саморобними щитами, стоять вірменин, білорус, кримський татарин, росіянин та єврей. І вони кричать “Слава Україні!”. Воюють усі – праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і гуманісти.
Коли лунає “Слава Україні”, вони розуміють, про що йдеться. Це концентрація. І це не квола пацифістська гойдалка, а войовничий клич людей, які їдуть в атаку. В атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валити ворога за своє майбутнє у вільній країні.
Що ця “влада” і її мусорське гівно можуть протиставити цьому гаслу? Нічого! Побряцати щитами, щоб нас не чути? Та все одне чути.
Я думаю, що їм лячно. Дуже лячно.
Хто не чув, не зрозуміє.

Олекса МАНН

 

Цитата дня
Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани.
Микола МІХНОВСЬКИЙ



Протест на вулиці Грушевського

Це коли безпосередньо на вулиці в страшний мороз жінки віком 60-ти років розливають коктейлі Молотова. Це коли хлопчина серед вибухів, кидаючи камінь, випадково наступає на ногу іншому протестувальнику, обов’язково повертається, щоб сказати “извините”. Це коли кожен, хто йде на Грушевського, навіть тендітні дівчата намагається взяти мішок з камінням. Це коли літня жінка біжить до першої барикади попереду студента, який повзе під фанерним щитом під прямим обстрілом, і щосили кричить до “Беркуту”: “Не вбивайте дитину!”
Це вулиця, на яку нечасто приходять політики, і то лише в супроводі відеокамер, це місце, де вони відчувають власну ницість.
Людей, на цій вулиці опозиційні й провладні політики називали провокаторами, а тепер використовують їхню жертовність для реалізації своїх політичних амбіцій.
Це вулиця, де українець здолав страх.
Він завжди повертатиметься сюди.
Ця вулиця переможе!



Хоробрі

З Інтернету

 

Когда атакує “Беркут”, демонстранти скандують: “Стоїмо! Стоїмо!”
Коли поширилися чутки про снайперів, люди прийшли з лазерними пристроями і прожекторами, щоб осліплювати стрільців.
Коли з’ясувалося, що у журналістів стріляють, ті не розбіглися, а, знявши опізнавальні знаки “преса”, продовжили небезпечну роботу.
Людей арештовують – до них їдуть адвокати. Люди зникають – їх шукають.
Люди виходять із бійцівськими собаками, в саморобних протигазах, ловлять бандитів, залишають свої авто замість барикад, масово скупають медикаменти в аптеках і несуть їх на Майдан.
Музиканти всю ніч на морозі грають для людей.
Бабусі несуть пляшки на Грушевського для коктейлів Молотова.
Переконана, що розмови про нашу меншовартість назавжди відійшли в минуле.



“Мікола Яновіч”

З Інтернету

 

“Мікола Яновіч” прокинувся вранці, почистив зуби італійською зубною щіткою, намазавши на неї американську зубну пасту, поголився швейцарською бритвою, освіжив обличчя французьким одеколоном. Скип’ятив у шведському чайнику воду, попив бразильської кави з польської чашки, одягнув італійський костюм, начепив на руку швейцарського годинника, замкнув двері будинку на англійський замок. Сів до німецького автомобіля, увімкнув японську магнітолу. Взяв фінський телефон і зателефонував до сина в Австрію. Приїхавши на місце, поставив автомобіль на парковку, обладнану канадською системою відеоспостереження та ізраїльською системою сигналізації. Увійшов до будівлі, піднявся за допомогою бельгійського ліфта, зайшов у кімнату, де стояли журналісти з японськими та китайськими відеокамерами, і промовив у південнокорейський мікрофон: “Наша країна щє нє ґатова до євраінтеграциї! Мі павінні падтрімати націанального вірабніка!”



“За Україну, за її волю!”

Мозаїка революційних подій

“ФСБ Росії проти України”. – про це заявив експерт із військових питань Олексій Арестович. За його словами, в Україні вже діє багато агентів ФСБ. Саме вони причетні до жорстокості.  Олексій Арестович повідомив, що в Україні працюють російські “ескадрони смерті”. Експерт зазначив, що в Україні міліція співпрацює з криміналітетом. Захищатися потрібно зі зброєю, інакше людей і далі вбиватимуть у лісосмугах. Арестович висловив переконання, що працівники “Беркуту”, причетні до злочинів, будуть покарані.

Названо имя российского снайпера, который работал на Грушевского. На своей странице в Facebook Дмитрий Снегирев проинформировал о том, что на улице Грушевского в Киеве был российский снайпер Коля Волк.

Мы на Грушевского, на горке за Парламентской библиотекой. За нами последняя линия – из огня и черного клубящегося дыма. Олег Веремиенко рядом ведет прямую трансляцию. Приехал с еще незажившей пулевой раной в голову, правда, каска у него новая, без дырки от пули. Не знаю, нарушаем ли мы правила адвокатской этики, но мы тут за Україну!!!
Ібрагім ТАТІЄВ, адвокат

На російських сайтах – чортяцька вакханалія. Скільки там ненависті! Ділять нас на шматки. Як тільки не обзивають. Темрява, кіптява в Росії, не видно кінця тому мороку.
Валерій КИРИЧЕНКО

У Росії ФСБ відкрито готує групи добровольців для участі в протистоянні Майдану! “Всем доброго дня! Ставим на аватар шеврон “Беркута”! Объеденяемся! Готовим помощь ВВ Украины! Не оставайтесь равнодушными. Россия, это и наша война!!! Вставайте! Пора! Собирайте людей! Мы нашли человека, который вхож и знает как действовать на месте”.
Артём АЛЕКСЕЕВИЧ (https://vk.com/id235223831)

Во всем мире протестующие громят витрины, грабят магазины и жгут машины местных жителей, а власти препятствуют этому. И только в Украине власть привозит гопников с регионов, платит им по 200 – 300 гривен за ночь, чтобы те били витрины, грабили магазины и разбивали машины киевлян. Протестующие отлавливают гопников, но, когда пытаются подозвать милицию и гаишников, чтобы оформить соответствующие протоколы, те разворачиваются и убегают.
Ібрагім ТАТІЄВ, адвокат

Высокопоставленный чин украинской армии утверждает, что восстание могли подавить за один-два часа. Но многие офицеры отказались идти против безоружных людей. В стане Януковича большое напряжение, повальные отказы выполнять приказы и ссылка на статью в Конституции – не подчинятся преступным приказам, выводят главарей из себя.
Часть силовиков просто боится войны с народом, вторая часть из них напрямую отказывается брать на себя функции палачей, на третьих давят родственники и просят их не принимать участие в подавлении революции.
У режима все меньше защитников. Порядочные военные и милиция не хотят клеймить позором ни себя, ни свои семьи. Тем более, более адекватные из них уже чувствуют крах Януковича и понимают, что им придется отвечать за злодеяния на скамье подсудимых.
Вика МИНЕНКО

Колишній начальник чернігівської міліції Іван Катеринчук закликав правоохоронців перейти на бік народу. “Як генерал-майор міліції запасу, колишній начальник УМВС України в Чернігівській області і як людина, закликаю правоохоронців Чернігівщини та всієї України – поки не пізно – перейти на бік українського народу і захищати його, а не бандитську владу, яка почала вбивати своїх громадян.

Житомирська міліція вшанувала хвилиною мовчання пам’ять загиблих на Майдані.

У метро одна жінка почала кричати на двох хлопців, які пропахли паленою гумою: “Задалбалі уже сваімі мітінгамі, дишать нєчєм”. Хлопець відповів їй: “Так пахне свобода. Та ви, певно, не знаєте, що це таке”.
Люди почали аплодувати...

 

Ультрас київського “Динамо” формують загони самооборони з метою нейтралізації “тітушек”. Їх вивела на вулиці міліція з метою завдавати школи місту та окремим громадянам. “Про это открыто заявляют взятые в плен мрази, – заявляють ультрас київського “Динамо”. – Мы обращаемся ко всем, кто ещё не присоединился к обороне Киева от наёмных гадов: собирайте экипажы самообороны на авто. Координируйтесь, берите с собой средства самообороны. Если есть возможность носить бронежилет, одевайте. Одевайтесь максимально защищённо и удобно. В каждом авто должны быть медицинские препараты. Будьте готовы действовать и защищать наш город и киевлян. Обращайтесь к своим друзьям, которые не имеют отношения к фанатскому движу ДК. Подключайте их. Объясняйте, что мы выходим ни за то, чтобы нас взяли в Евросоюз... Мы выходим за киевлян, за наш город, за нашу страну, за нашу честь! Задача каждого Киевлянина – подключиться к обороне Киева и защите его жителей и их имущества от этих мразей! Узнавайте, кто собирает “титушек”, о их перемещениях, их целях, данные людей и транспорта и передавайте объединениям, которые противостоят этому. Киев будет защищать свою жизнь! Пускай великие победы наших предков вдохновляют каждого из нас! За Киев! За Украину! За Честь!”

Ультрас київського “Динамо”

“Беркутівці намагаються вивезти свої сім’ї з Києва… Дружина одного беркутівця, що працює в дитсадку, прийшла терміново відпрошуватися з роботи. Завідуюча сказала, що в заяві треба вказати причину. Та зізналася, що всі беркутівці відправляють свої сім'ї подалі від Києва. Це централізоване рішення”, – написала вона. Це означає – вони бояться.
Іванна КОБЕРНИК

23 січня до криворізьких свободівців звернулись дружини бійців підрозділу “Беркут”, які протестували проти виїзду чоловіків до Києва. Пізнім вечором свободівці вирушили на вулицю Ціолковського до місця дислокації спецпризначенців. Три десятки протестантів намагалися зашкодити відправленню підрозділу. Як виявилося, хлопці з “Беркута” й самі не надто прагнули їхати до Києва і вголос обурювалися. Відтак наказ відмінили, а беркутівців на радість жінкам відпустили по домівках.
Дмитро БІЛОНЕНКО, заступник голови Криворізької МО ВО “Свобода”

У Кривому Розі вночі невідомі розбили автомобіль і квартиру командира роти “Беркута” Миколи Авдейчика: побили камінням скло та порізали шини.

Майданівський жарт. Якщо в київське кафе заходить чоловік з бейсбольною бітою в руках, камуфляжі та мотоциклетному шоломі, це означає, що у нього, як мінімум, дві вищих освіти і чудова англійська.
Руслан ВОЯК

У “чорному списку” США, з великою долею ймовірності, є прізвища Захарченка, Пшонки, Портнова, Лукаш, Колесниченка, Олійника. До кінця життя вони тепер не зможуть отримати американську візу, навіть, якщо матимуть дипломатичний паспорт.
Мирослава ГОНГАДЗЕ

Вранці їхала в маршрутці 445 (Позняки). Люди, які виспались, поснідали і їдуть собі на роботу, всю дорогу сварились і лаяли один одного, бо хтось не передав 2,5 грн. Я о 1-й годині ночі була на Майдані, де люди мерзнуть на холоді, сплять під відкритим небом і щосекунди наражаються на небезпеку. І люди там привітні, доброзичливі й усміхнені!
Олена РАДЕЦЬКА

Це ж якими недоробками є представники нашої влади, щоб запрошувати в урядовий квартал снайперів з “братньої” рашки “пострєлять хахлов”.
Один з них запостив посилання на його сторінку вкантактє. Погортайте, хто ще має ілюзії, щодо “братьєв” наших. Чуваку під сорок років, с растова- на-дану, постить тьолок з автоматами, пише, шо русскіє і украінци – це одно целоє... (тамбовський волк тобі одно целоє). Ще гляньте обов’язково, як це чмо любить фоткатись у пафосних позах тіпа термінатор. І жена його, тіпічная така сєстра-славянка (ерзя, мокша, тува, саха і мордва в образє), з якою він бухає на пєнькє. А ще там купа картінок, наприклад, беркутівець і проти нього наш активіст у протигазі. Підписано: воїн свєта протів євротьми. Капєць! Срана рашка, з якої кожен другий хоче злинять в “євротьму”, стріляє в українців, щоб вони туди не йшли.
Тамара БЛИЗНЮК

Михайло Гаврилюк вражає гідністю і дитячою щирістю. Ворогів називає супостатами, але якось по-доброму, без ненависті. Його сила духу зміцнює нашу силу віри. В його очах ми бачили нашу Перемогу... Мабуть, першу ніч від початку зими спатиму спокійно.
Валерій СКОРИК



Не будьмо байдужими!

У Херсоні на кількох студентів, учасників Євромайдану, напали “тітушки”, але студенти не злякалися. Внаслідок сутички троє нападників отримали тяжкі поранення.
Згодом виявилося, що то були не “тітушки”, а провокатори-міліціонери. Хлопців затримали. Їх катують у СІЗО. Всім загрожує довічне ув’язнення. Один із затриманих, Андрій Наливайко, не має рідних, він з дитячого будинку.
Необхідна термінова допомога народних депутатів, адвокатів та журналістів.

Ви всі чули про хлопчину, якому в перший день протистоянь на Грушевського відірвало руку. Вдалося розшукати його батьків і з’ясувати номер картки Приватбанку, на яку охочі можуть надіслати грошову допомогу: 5168 7553 5335 2442, отримувач – Віктор Анатолійович Василенко (батько постраждалого). Хлопця звати Сашко, йому 18 років, майбутній архітектор. На протез потрібно 60 тисяч гривень.
Борис Філатов з Дніпропетровська вирішив оплатити лікування хлопцеві в Німеччині. Бориса Філатова схвилювало, що попри “атмосферу тотального жаху, після повідомлень про смерті й катування”, про Сашка пам’ятають. І хоч Борис Філатов не любить говорити про свою благодійність, бо для нього неприйнятною є сама думка про піар на чужому горі, але на цей раз він вирішив показати приклад дії.
“Чтобы правда победила, мы должны прийти к каждому избитому и покалеченному, – каже він. – Каждый из нас, буквально каждый, обязан хоть что-то, но сделать людям, пострадавшим в этом аду”.

Активіст Київського Віча, журналіст Віталій Терещенко, відомий в Інтернеті як КийРус (Kij Rus) на Хрещення опинився у самому вирі подій – на даху автобуса. Його скинули з даху кати-“беркути”, зламавши сьомий хребець, руку та роздробили п`яту. Віталій Терещенко безкоштовно допомагав багатьом, зараз час допомогти йому. Потрібні кошти на титановий протез-утримувач та ліки. Його картка Приватбанк 6762468302443167.
Він писав про нелегку долю людей з обмеженими функціями руху, зараз тимчасово потрапив до цієї верстви населення. Знають Віталія і захисники скверу на вулиці Серафимовича, та мешканці гарячих точок на вул. Жилянській, 121 та вул. Саксаганського, 111. Допоможемо Віталію швидше встати з лікарняного ліжка, щоб він мав змогу і далі робити добрі справи.

25 січня з говорив з мамою Олі Галушко, якій нелюд кинув на голову вазон під час подій у Черкасах. Оля жива, вона все ще в комі, але шанси вижити є. Хто має можливість, допомогти їй, повідомляю телефон мами, Наталії Миколаївни Галушко, – 097-839-68-21, а також номер карточки у Приватбанку 4495 8858 1808 6065, отримувач Володимир Бакай.
Наперед дякую доброчинцям.

На світлині Андрій Наливайко.



Вояк УПА в Києві

22 січня 2014 р. на Майдан завітав з Кіровоградщини вояк УПА, учасник повстання в Кінгірі в 1954 році Володимир Караташ. Він приїхав з Кіровоградщини, сказав, що не може дивитися новини по телевізору, мусить побувати на Майдані.
Панові Володимирові 88 років. З них 12 років відсидів за Україну в російських таборах і тюрмах, двічі був засуджений до смертної кари. Я водив його і на Грушевського, і в Будинок профспілок… Заглянули майже скрізь.
Після цього візиту Володимир Караташ та його син передали на потреби Майдану 5100 грн.

На світлині
Вояк УПА Володимир Караташ серед повстанців.



“Шевченкіана Михайла Гаврилка”

26 січня у Києві в Бібліотеці ім. Миколи Реріха Роман Коваль презентував видання “Шевченкіана Михайла Гаврилка”, яке вийшло у світ з нагоди 200-ліття Тараса Шевченка.
Роман Коваль розповів про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ ст. творив скульптор Михайло Гаврилко. Творив її у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.
“Шевченкіана Михайла Гаврилка” є продовженням монографії Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”, яку цього року Асоціація українських письменників висунула на Шевченківську премію.
Роман Коваль презентував також книжку “Крізь павутиння змосковщення”, а Віктор Моренець представив своє дослідження “Земля, полита кров’ю”, в якому розповідається про повстанський рух на півдні Чернігівщини в 1919 – 1924 роках. Книжку підготовлено під загальною редакцією Романа Коваля.
Участь у зустрічі взяли участь драматург Василь Портяк і лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк. Організатор події – Іванка Щербина, болехівська козачка.



Наші втрати

22 січня на в Києві на вулиці Грушевського вбили Сергія Нігояна... Пишу це і ридаю. Вчора з ним говорила... Сергію, як так?!
Вірменин, народився в Україні. 20 років. Батьки з Вірменії, живуть у Дніпропетровській області. Поїхав на Майдан 8 грудня. Стояв на барикаді біля Лядських воріт. Завжди вітався зі мною. Розповідав, що вдома його не любили, бо він був не таким, як всі… Він перший, хто кинувся захищати людей 19 січня... Вчора біля барикад сказав мені, що зареєструвався у фейсбуці. Кажу: додай мене, а він – прийду і добавлю...
Ну, чому так?! Сергію! Ти ж такий молодий!
Він завжди ходив зі своїм національним прапором.
Його більше нема! Вбили, тварюки, його! Спи покійно, Брате!

З Інтернету

 

***
Михайло Жіздневський (Локі), білорус, унсовець. Останні 10 років мешкав у Білій Церкві. Вбитий 22 січня на вулиці Грушевського пострілом снайпера.
Жіздневського кати знали в лице, бо він сміливо підходив до них впритул. Знали, що він їх не боїться, тому снайпер і знищив його. Ця смерть невипадкова. А тепер огидне міліцейське начальство хоче відповідальність за свій злочин перевалити на плечі майданівців, мовляв, не хочуть свідчити. А свідчити мають бійці ВВ і беркутівці, які бачили стрільця-вбивцю, бо стріляв він з їхніх лав.

***
Юрій Вербицький – мужній, гордий і волелюбний, але, на превеликий жаль, лише образ його залишився. Уявляю, що він пережив, коли його катували!
“Він поїхав на Майдан, щоб підтримати мирний протест, щоб сказати своє слово. Він був науковцем, сейсмологом, він дуже любив гори. Він завжди був готовий допомогти іншим”.
“Юрія вбили тому, що він українець”, – сказала його племінниця Оксана Вербицька.

 

***
25 січня від поранень, отриманих на вулиці Грушевського в Києві, помер Роман Сеник.  Народився і жив у селі Наконечному Яворівського району Львівської області.
Після одруження жив у місті Турці на Львівщині.
Поховали його у рідному селі.



Вірші на пам’ять про героїв Майдану

Ситуація в Україні не залишає байдужим нікого. Представниця Історичного клубу “Холодний Яр” Ольга Страшенко присвятила свій вірш галичанинові Юркові Вербицькому, якого на День Соборності викрали з лікарні в Києві “ескадрони смерті” й закатували. А журналістка з Києва Ольга Перехрест написала вірш на вічну пам’ять вірменинові Сергієві Нігояну, що впав на вулиці Михайла Грушевського. Оспівали героїв Наталія Лавлєнцева, Наталія Крісман, Тетяна Власова, Галина Лозко, Олександр Лисак, Юрій Баюрак та багато інших поетів. Взялися увічнювати борців за волю України і художники Сергій Позняк, Ігор Бежук, Юрій Журавель... Виразною є і творчість невідомих художників на стінах київських будинків.
Редакція “Незборимої нації” пропонує вашій увазі деякі з робіт.

 

У вінок пам’яті Юрію Вербицькому, герою Майдану

У сніжних шоломах засмучені гори,
сумує за Юрієм Київ і Львів.
У серці він завжди плекав непокору,
стояв на Майдані у лавах борців.
За фахом – сейсмолог, як мудро він стежив –
чи десь не підкрався, бува, землетрус?
А тут барикади, як вуличні вежі,
і кожна стоїть – як духовний Ельбрус!

Був “Беркутом” схоплений прямо в лікарні,
завезли його у Бориспільський ліс,
знущалися з нього катюги безкарні,
та й кинули… холод все тіло затис.           
Не зміг доповзти до проїжджої траси,
в День свята Соборності – він замерзав!
А був же завжди альпініст першокласний,
в Криму й на Кавказі бескеття долав!

У Львові його поховали сьогодні,
і дзвони з небес виливали жалі;
він зараз лежить, і вчуває з безодні –
пульсують в ядрі напівтони Землі.

Ольга СТРАШЕНКО
Київ, 25 січня 2014 р.

 

На пам’ять про брата Сергія Нігояна

Розкажи мені про ту зиму, коли він помер.
Його звали Сергій, воїн і волонтер.
З вечора падав сніг, у місті горів вогонь
і теплий туман злітав із його долонь.
Він там був не один, поруч стояли всі:
Робітники й фанати, грішники і святі,
Невиспані пролетарії й натхненні митці.
Пліч-о-пліч з синами ставали їхні отці.
Ми не були знайомі, але нас з’єднав Майдан.
І чорні троянди цвістимуть у кожній з його ран.
Що же було в тій зимі, що сніг червонів й чорнів,
Що світ розділився на наших і ворогів,
На тих, хто іде у бій, і тих, хто чекає їх?
Його звали Сергій, і кожному з нас він – брат.
Тому ми стояли далі. І бив бойовий набат.

Ольга ПЕРЕХРЕСТ
Київ, січень 2014 р.

 

“Їх слава блищить на мечах”

Героїв не треба жаліти!
Їх слава блищить на мечах.
Їм далі боротись і жити
В нескорених наших серцях!

Жаліють – малих та убогих.
А той, хто загинув в борні,
Не плакати нам заповідав,
А міць гартувать у вогні!

Героям – у вічності слава!
І матері з батьком уклін.
Вітчизна палає в загравах.
Вставай! Піднімайся з колін!

Коли буде мирний світанок,
І схилиться гілка верби –
Зажуримсь тоді наостанок.
А зараз – не час для журби!

Героїв не треба жаліти!
Їх слава блищить на мечах.
Їм далі боротись і жити
В нескорених наших серцях.

Наталія ЛАВЛЄНЦЕВА

 

День Соборності

Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.
Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для “захисту” цілять в голови.
Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати…
Але, знаєш, тут кожен сяє:
“Переможемо. Обіцяєм”.
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

Тетяна ВЛАСОВА

 

Я – українець!

Ну, стріляй,
Що гірше вже, як дух розп’ято,
Коли рука кривава ката,
Яку народ давно прокляв,
Вбиває брата?
Я – українець!
Не боюсь
Ні смерті вже, ні ран болючих,
Сьогодні всі кайдани рвуться –
Я з лона світлих революцій
До Волі рвусь.
Я – українець!
Краще смерть,
Бо після неї воскресіння...
Я вже не стану на коліна,
В моїй душі тризубий герб,
Я – Україна!!!

Наталія КРІСМАН



Арешт лікаря

26-річний медик Олексій Тутов з Керчі, який надавав допомогу постраждалим на вулиці Грушевського, потрапив за ґрати.
Про це повідомив координатор медичного центру ЄвроМайдану Олег Мусій.
22 січня Тутов надавав медичну допомогу постраждалим на вулиці Грушевського. Вночі бійці “Беркуту” намагалися відтіснити мітингарів. У цей час Тутов перебував на місці подій. Він був у повній медичній екіпіровці: спеціальна каска з червоним хрестом, біла медична футболка з великим червоним хрестом ззаду і спереду.
Декілька днів лікар не виходив на зв’язок. За словами Мусія, мітингувальники вважали, що Тутов пішов відпочивати. “Ніхто навіть припустити не міг, що могли затримати когось із медичної служби”, – зазначив він.
Про затримання повідомив сам Тутов, зателефонувавши з Лук’янівського СІЗО. Під час затримання його сильно побили.
Голосіївський суд присудив Тутову 2 місяці утримання під вартою за напад на спецпризначенців.
Медична служба ЄвроМайдану підписала договір про юридичну допомогу з адвокатом Наталею Лісневською, яка опікуватиметься долею Олексія Тутова.

Українська правда



Хлопця побили і засудили

А ще від нього відмовилися батьки. Дев’ятнадцятилітнього Сашка Сидоренка з Кривого Рогу Солом’янській суд м. Києва вирішив тримати під вартою 2 місяці – попри те, що у нього черепно-мозкова травма, струс головного мозку, пошкоджено грудну клітину, є опіки від електрошокеру, чисельні забої спини та інші травми. Його адвокат Наталія Дорошенко неодноразово зверталася до батьків, але ті відмовились допомагати. Зараз Сашко в лікарні, звідси його переведуть в СІЗО.

На світлині
Повстанець Сашко Сидоренко



“Хто має можливість допомогти”

Оля Галушка не брала участі в погромі Черкаської ОДА, однак постраждала від рук швидше за все працівника ОДА, який кинув на протестувальників вазон із квітами з 4-го поверху будівлі обласної держадміністрації. Цей вазон і потрапив в Оліну голову.
Оля – екскурсовод філії “Холодний Яр” Національного історично-культурного заповідника “Чигирин”. Оля – екологічний правозахисник, кожної весни вона організовує студентів для захисту від винищення в Холодному Яру під сніжників. Зараз Оля перебуває в 3-й лікарні нейрохірургії. Стан її важкий.
Хто має можливість допомогти, повідомляю телефон її мами, Наталії Миколаївни Галушко, – 097-839-68-21, а також номер карточки у Приватбанку 4495 8858 1808 6065, отримувач Володимир Бакай.

На світлині
Земляки Оля Галушка та Віктор Билина.
Київ, Майдан Незалежності, грудень 2013 р.



“Світлі дороги Рената Польового”

На телеканалі “Культура” 28 і 29 січня відбулася прем’єра документального фільму про видатного інженера-винахідника, учасника хору “Гомін”, автора книг “Кубанська Україна” та “Кобзарі в моєму житті”, мецената української культури Рената Польового.
Науково-технічний геній Рената Польового був визнаний у СРСР, Російській Федерації, Грузії, Ізраїлі, Японії та Південній Кореї. У Радянському Союзі за свої винаходи Ренат Польовий тричі здобув премії по 20 тисяч рублів та багато інших премій. Гроші він віддавав на українську справу. Від 1967 року він постійно жертвував на Українське товариство охорони пам’яток історії і культури. Опікувався долею кобзарів та майстрів бандур. Складав пожертви на хор “Гомін”, Український культурологічний клуб та Українську гельсінкську спілку, висилав кошти на заслання нашим політв’язням.
Ренат Польовий не тільки любив Україну до глибини своєї кишені, не тільки боронив нашу культуру, а й творив її, адже він – автор дослідження “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті”, споминів “Моя боротьба”, учасник хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”.
Автор фільму і ведучий – Роман Коваль. Режисер – Олександр Домбровський.
Оператор – Олександр Ящиковський, відеоінженер Сергій Байдецький.
Про Рената Польового розповідають художній керівник хору “Чумаки” Василь Триліс, кобзар Тарас Силенко, художники Олександр Фисун та Петро Гончар, поетеса Ольга Страшенко, фольклорист Тетяна Пошивайло, кінорежисер Сергій Марченко, журналіст Ростислав Мартинюк та дочка – Любов Чуб.
У фільмі звучить музика Юрія Соболевського, пісні кобзарів Георгія Ткаченка, Єгора Мовчана, Віктора Лісовола, Тараса Силенка, Валерія Левандовського та хору “Гомін”. Стрічка двосерійна, загальна тривалість 80 хвилин. Створено її на телеканалі “Культура” за підтримки Історичного клубу “Холодний Яр” та Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.



Голові Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка ОЛІЙНИКУ Борисові Іллічу

Шановний Борисе Іллічу! Шановні члени Комітету!

Відродження української нації відбувається – це вже достеменний факт. На підтвердження цього можна назвати і Помаранчеву революцію 2004 року, і сучасні Євромайдани по всій Україні з головним Євромайданом у місті Києві та не менш переконливі інші явища і процеси.
Хто грає основну роль у цьому відродженні? Беззаперечно, що не лише державні діячі, політики чи соціально-економічні фактори – тут тонку і відповідальну роль виконують наші видатні майстри слова – поети і письменники. Серед них можна назвати багатьох талановитих і впливових, але особливе місце серед авторів такої важливої галузі літератури як історично-документальна, треба назвати лише одне ім’я – Роман Коваль.
Феномен цього письменника, дослідника, історика-краєзнавця полягає в тому, що він вже впродовж понад 20 років досліджує, творче опрацьовує і вдало популяризує одну, але таку потрібну нашому суспільству тему – тему Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття. За цей час він написав, упорядкував і видав понад 50 книг, серед яких такі вже відомі читачам “Отамани Гайдамацького краю”, “Отаман святих і страшних”, “Трагедія отамана Волинця”, “Багряні жнива Української революції”, “Отаман Зелений”, “Отаман Орлик”, “Михайло Гаврилко: і стеком і шаблею”, “Тиха війна Рената Польового” та інші.
Основне місце серед названих посідає видана в 2011 році унікальна за своїм змістом і художньо-документальним оформленням книга “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”, яка майстерно й щиросердно розповідає про життя і діяльність славетного поета, художника, скульптора, творця і чотаря січових стрільців, а пізніше – повстанського отамана Полтавщини 1920 року – нескореного українського Лазо, якого більшовики живцем спалили в топці локомотиву.
Автор названої книги Роман Коваль – це теж унікальне явище в української літературі: за фахом – лікар, але Богом він покликаний лікувати не тіла, а душі в першу чергу тим, хто вже забув і рідну мову своїх батьків – дідів, і свою культуру, і славну нашу історію, і своїх героїв. Покликаний він допомагати й українцям краще пізнавати свою історію, зміцнювати свій дух і впевненість у нашій незламності і перемозі.
Дослідницька, творча і громадська діяльність Романа Коваля здійснюється в різних формах: він не тільки пише і видає книги, він ще й редагує і видає газету “Незборима нація”, пише і публікує в інших газетах, журналах, альманахах, енциклопедіях України та української діаспори різні науково–дослідницькі статті (вже близько 2000!!!).
З 1997 року веде радіопередачі на 1-му каналі Українського радіо, радіо “Культура” та радіо “Промінь” За написаними Романом Ковалем сценаріями вже створено більше десяти документальних фільмів, серед яких “Незгасимий огонь Холодного Яру”, “Вільне козацтво”, “Отаман Зелений”, “Отамани Холодного Яру”, “Юрій Горліс-Горський”, “Стеком і шаблею”.
Роман Коваль – невтомний ініціатор і організатор вшанувань героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування їхніми іменами вулиць наших міст.
За обсягом і широтою своєї дослідницької і творчої діяльності, громадської і патріотично-виховної роботи Роман Коваль напевно замінює добрих два – три десятка професорів і докторів історичних наук, багатьох відомих письменників, культурних діячів, журналістів і вихователів. Роман Коваль – це дійсно український народний Інститут національної пам’яті в одній особі!
І незважаючи на таку широку й велику за обсягом і якістю діяльність до цього часу він вшанований лише громадськими преміями і відзнаками.
Вважаємо, що настав час на день славного Шевченківського ювілею за високу майстерність у літературно-творчій діяльності та видатні заслуги в громадській і патріотично-виховній роботі нагородити Коваля Романа Миколайовича найвищою мистецькою нагородою України – Національною премією України ім. Тараса Шевченка 2014 року.
З надією на взаємопорозуміння в загальній справі відродження і єднання української нації і народу, зміцнення миру і благополуччя України:

Юрій БУБЛИК, народний депутат України, с. Ковалівка, Полтавського району,
Микола КОСТЕНКО, письменник, член НСПУ, м. Полтава,
Анатолій КАРПЕНКО, директор видавництва “Полтавський літератор”, журналіст, член НСЖУ, м. Полтава,
Віктор РЕВЕГУК, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка, м. Полтава,
Микола БЕЗОТОСНИЙ, кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії, історії і педагогіки Полтавської державної аграрної академії, м. Полтава.
Микола ЯКИМЕНКО, доктор історичних наук, професор Полтавської державної аграрної академії, м. Полтава,
Микола СТЕПАНЕНКО, доктор філологічних наук, професор, ректор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка, м. Полтава
Віра МЕЛЕШКО, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка, м. Полтава,
Олексій ШАМАНЕНКО, голова Полтавської обласної організації “Товариство українських офіцерів”,
Зоя КОВАЛЕНКО, керівник Центру правозахисту і контролю за виконанням законів у Полтавській області,
Кіра ОРЄХОВА, активістка Полтавського відділення Союзу українок,
Валентин ПОСУХОВ,заступник голови Полтавської спілки літераторів,
Володимир СТЕПАНЮК, голова Полтавського громадського Шевченківського комітету,
Олекса ПУГАЧ, краєзнавець, м. Полтава,
Надія КОЧЕРГА, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри українознавства, культури та документознавства Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка.



“Эти люди смогут все”

Сегодня ночью я смотрел трансляцию с Майдана. Все уставшие, ведь много дней они там как пчелы работают. Это примерно также как вычерпывать воду из реки и не видеть очевидного результата. Да еще на холоде, полумокрые и не только от водометов, ведь горящие костры растапливают снег и под ногами болото… Я просто поражен их волей. Это было просто непостижимо!..
А потом было еще замечательней. Эти люди после двадцатиминутного перерыва на обсуждение после голосования (за відмову від переговорів із владою. – Ред.), построились в колонны и молча пошли в ночь (это нужно было видеть!!!) строить новые барикады, расширять территорию Майдана. Они шли навстречу опасности и тяжелому труду молча, все как один. Эти баррикады росли как грибы, облепленные людьми как муравьями. Работали абсолютно все, никто не стремился быть старшим над кем-то, было много женщин. Баррикада возводится за полчаса высотой более двух метров и по всей ширине улицы. Это все просто завораживало, они работали как пчелы. И командиров вроде бы нет, но каждый знает свое место и что делать. Их просто невозможно не уважать. Это вызывает даже не уважение а нечто большее – преклонение перед их волей и стремлением. Это не холопы и не рабы.
Посмотрев на них ночью, я абсолютно уверен, что банде конец. И очень плохо им же, что они этого еще не поняли.
Восхищаясь украинцами, я с сожалением понимал, что в России такое невозможно. Нет, мне, конечно, очень хочется верить, что и мы на такое способны, но желание верить это одно, а видеть вокруг – другое. Но оказывается, есть что-то такое, перед чем банда бессильна. И украинцы это поняли. У них направленность на внутреннюю свободу, достоинство всех и каждого. Они любят свою страну как свою родину, а не как поместье своего хозяина – как в России.
Я убедился, что они победят.
Я верю, что эти люди смогут все.

Эхо России



Шановні передплатники “Незборимої нації”

Через революційні події в Україні, в яких напевно беруть участь читачі “НН”, у січні ми втратили близько 700 передплатників. У лютому ми “відвоювали” 76 передплатників, але цього не достатньо. Тож просимо Вас виправити ситуацію, передплативши газету своїм рідним та друзям, або спонукавши їх до цього.

Редакція “НН”

 

Передплачуй “Незбориму націю”!

Її редактор Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про  Визвольну боротьбу, які видає  Історичний клуб “Холодний Яр”.
Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 16.42 грн. на рік.
Передплатний індекс 33545.
Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможіть їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.

Газета “Незборима нація” в Інтернеті
http://nezboryma-naciya.org.ua/



“Літературний донос” Сергія Луніна

Прес-реліз №730

Дискутувати з упередженою людиною сенсу нема, але мої товариші, зокрема Микола Владзімірський, Андрій Луб’яний, Владислав Карпенко та Микола Посівнич, попросили мене дати відповідь на поширену в Інтернеті статтю “Сергій Лунін, “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського: археографічний аналіз”.

Спочатку – про передісторію виникнення цієї статті.
Сергій Лунін з’явився в моєму житті несподівано.
Улітку 2012 року на мою електронну пошту надійшов від нього лист.
Досі я Луніна не знав, не знав навіть про його існування.
І ось цей незнайомець, замість того щоб чемно привітатися, безапеляційно заявив, що дочка Юрія Горліса-Горського Леся Янг (Лісовська) передала йому право на переклад російською мовою “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського і щоб я мав це на увазі й іншим переказав.
Оскільки я не мав наміру перекладати спогади Юрія Горліса-Горського на російську, то здивувався, чому невідома особа інформує мене про це, та ще й суворо-вимогливо, сухо-непривітно, ультимативно. Я запитав, чи цей дозвіл оформлено документально в нотаріуса. Питання Луніну явно не сподобалося, бо, як виявилося, ніякого нотаріально завіреного дозволу Леся Янг йому не давала. У другому листі Лунін сказав, що візьметься за “доопрацювання” цього питання…

Якраз тоді мені зателефонувала Леся Янг. Я переповів їй розмову з незнайомцем та порадив не мати з ним справ. Тим більше що невідомо ще, який з нього перекладач. Якщо він уже так хоче, то нехай перекладає, але не треба передавати йому виняткові права на переклад. Якщо ще хтось захоче перекласти “Холодний Яр”, нехай також перекладає – це тільки сприятиме популяризації спогадів її батька про Визвольну боротьбу.

Невдовзі мені зателефонував Богдан Легоняк, керівник філіалу “Холодний Яр” Національного заповідника “Чигирин”, і сказав, що до нього в Медведівку приїжджав з Харкова невідомий йому чоловік семітської зовнішності, який назвався Сергієм Луніним. Він усе допитувався, на якій підставі Роман Коваль перевидає “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Поводився, на думку Богдана, вимогливо-нахабно, саме тому в телефонній розмові з Лесею Янг Богдан Легоняк застеріг її від співпраці з Луніним.

Зробив Лунін ще й спробу проникнути в родину Чучупаків, звичайно ж, “із дослідницькою метою”. На мій погляд, він хотів сфотографуватися з Володимиром Дем’яновичем Чучупакою, щоб потім у публікації засвідчити свою близькість із родиною Чучупаків, що, звичайно, додало б його “дослідженням” вагомості. Я застеріг Чучупаківську родину, з якою товаришую вже майже 20 літ, і вони відмовилися від зустрічі.

Минув рік. Журналістка Ірина Гармасій знайшла в Державному архіві Закарпатської області особову справу Юрія Городянина-Лісовського, зробила копії усіх сторінок і переслала мені для публікації в книжці “Ми ще повернемось!”. Повна назва цієї позиції у книжці така: “Ірина Гармасій. Опис архівної особової справи Юрія Городянина-Лісовського, вчителя Української державної народної школи с. Луг, що біля м. Великий Бичків у Карпатській Україні”.
Прочувши про цінну знахідку, Лунін поспішив на Закарпаття. Пані Ірина погодилась на зустріч, але потім пошкодувала, бо, з її слів, С. Лунін поводився занадто вимогливо і некоректно. Справив на неї враження некультурної людини. Говорив з нею російською мовою. Казав, що він “кацап”, чи “кацаб”. І все наполягав, щоб вона саме йому передала копії цієї справи. Пані Ірина відмовила. Лунін, видно, розсердився, бо навіть не заплатив за каву дамі, яку запросив у кафе. Мусила пані Ірина сама розплачуватися.

Були в наполегливого й ощадливого харків’янина також і контакти з онучкою Юрія Горліса-Горського Лялею. На Лялю Лісовську Лунін справив настільки негативне враження, що вона звернулася до мами з категоричним проханням припинити з ним будь-які стосунки.
Навколо Луніна утворився вакуум – як в Індії навколо представників “касти недоторканних”…
Леся Янг так і не передала йому права на переклад російською мовою “Холодного Яру”, відтак Лунін, як я зрозумів, вирішив “помститися”.
Я написав про це, щоб з’ясувати мотиви написання статті “Сергій Лунін, “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського: археографічний аналіз”.

Що ж до самої статті, то вже в назві автор заклав неправду – ніякого археографічного аналізу й не передбачалося. Нагадую, що археографія – це “галузь історичної науки, яка досліджує ПИСЕМНІ пам’ятки старовини та виробляє наукові принципи їх видання” (Великий тлумачний словник сучасної української мови (рекомендований Міністерством освіти і науки України). – Київ – Ірпінь: Перун, 2001). У статті Луніна не йдеться про наукові принципи видання “ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТНИКІВ”, ТОБТО РУКОПИСІВ.

Почав з неправди – так і продовжив.
За базовий термін своїх тлумачень Лунін узяв поняття “факсимільне видання” “Холодного Яру”, яке, мовляв, зберігається “в кількох бібліотеках України”.
Нагадую, що таке факсиміле. “Це точне відтворення будь-якого графічного ОРИГІНАЛУ (креслення, рукопису, малюнка, документа, підпису тощо)” (Великий тлумачний словник сучасної української мови. – Київ – Ірпінь: Перун, 2001).
У розпорядженні Луніна РУКОПИСУ “ХОЛОДНОГО ЯРУ” (тобто оригіналу, факсимільного видання) НЕМАЄ, але він вдає, що саме на нього й спирається у своїх “дослідженнях”. Насправді ж він пише про видання “Холодного Яру” 1930-х років, підготовлені редакторами різних видавництв.
З метою дезінформації Лунін вводить ще й поняття “авторський текст [Юрія Горліса-Горського]”. Брехати так брехати!
Ось такі дослідники!

Меседж статті Луніна такий: “Починаючи з 1967 р. текст “Холодного Яру” друкують лише спотвореним”. Тобто Лунін стверджує, що видання, які здійснили Микита Мироненко, Роман Федорів, Роман Коваль і черкаське видавництво “Відлуння-Плюс”, вийшли “лише спотвореними”. Звичайно, всю жагу “чесний дослідник” Лунін зосередив на мені (“До зовсім неподобного перекручення тексту вдався у своїх так званих редакціях Р. Коваль”).
“Треба й зауважити те, – визнав Лунін, – що Коваль, посилаючись на вдову Городянина-Лісовського, наголошує на скаргах автора [Юрія Горліса-Горського] на засилля галицьких виразів у “Холодному Ярі” загалом”. Але, “авторитетно” вирішує Лунін, “наведеного вище замало”.
Роз’ясню детальніше.
По-перше, якраз Галина Гришко, вдова Юрія Городянина-Лісовського (Горліса-Горського), мені порадила здійснювати наступні перевидання саме з лондонського видання Микити Мироненка. Так, до слова, зробив і Роман Федорів.
По-друге, в кожному моєму виданні “Холодного Яру” є розділ “Заувага редактора”. У ньому я зазначаю: “У своїх листах за 2005 рік до мене і моєї дочки Олесі (редактор, яка допомагала мені, поруч з Василем Шклярем, редагувати “Холодний Яр”. – Ред.) Галина Гришко [колишня дружина Юрія Горліса-Горського] двічі наголошувала, що Юрій Горліс-Горський мріяв про те, щоб наддніпрянські літературні редактори суттєво відредагували роман “Холодний Яр”. Зокрема, в листі до Олесі Коваль 6 жовтня 2005 р. Галина Гришко писала: “До Вас велике прохання: припильнувати, щоб книжка вийшла з мінімальною хоча б кількістю друкарських “чортиків”, як це сталося з обома томами [Романа] Федорова. Ті друкарські помилки роблять погане враження на читача, а тим самим зменшує вартість книжки. “Холодний Яр” видавався [у 30-ті роки ХХ століття] в Галичині для місцевого читача, і мрією Юрія Г. було зредагувати книжку, виелімінувавши всі галицькі вирази. На жаль, мрія Юрка [поки] не збулася… Книжка потребує доброго літературного редактора”.
Додаємо від себе, що у книзі була й низка фактичних помилок, зокрема в назвах сіл, наприклад село Медвин подавалося як Медин, а село Стецівка часом як Степанівка, [Вереміївка як Воронівка]. Ці та інші помилки виправлено. Подекуди в тексті поруч із прізвищами поставлено й імена повстанців.
У першому томі попередніх видань розділи пронумеровано, а у другому томі позначено зірочками. Вирішено в цьому виданні дати назви розділам, виходячи зі змісту.
Уперше “Холодний Яр” перевидається з фотододатком, біографічними довідками та примітками, які допомагають глибше збагнути зміст.
Повідомляю також, що Галина Гришко права на перевидання книги Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” передала мені” (Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Восьме видання, виправлене, доповнене. – Київ – Львів – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 2006).
Здавалося, все зрозуміло, але, як бачимо, не всім. “…Незрозуміло, – не виходить із дива Лунін, – чому нащадки автора досі не поклали цьому край, спираючись на п. 2 ст. 29 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
Ось де собака заритий!
Тому й визначив я жанр писань Луніна як “літературний донос”.

Сергій Лунін так захопився перекрученнями, що втриматися вже не міг. Ось черговий приклад: “Лариса Лісовська заповзялася перевидати твір батька сама, але зустріла на цьому шляху серйозні перешкоди”.
Які “серйозні перешкоди”? Хто чинить їх? Навіщо вигадувати?
Найбільшою перешкодою є тяжка хвороба Лесі Янг (Лісовської), побутові проблеми, відсутність власної квартири тощо.

Хочу також зазначити, що Галина Гришко (мама Лесі Янг) передала мені майже весь архів Юрія Горліса-Горського, в тому числі понад сотню світлин, газетні публікації свого чоловіка, деякі його машинодруки та рукописи. Ці авторські тексти, тобто оригінали рукописів, зберігаються в мене. Порівнюючи їх з уже опублікованими варіантами в пресі, можна помітити відмінності в текстах. Є в мене і газетні публікації деяких спогадів Юрія Горліса-Горського, а в них – виправлення галицизмів, які з’явилися проти його волі. Виправлення зроблені рукою Юрія Горліса-Горського.
Причепився Лунін і до книжки “Ми ще повернемось!”, яку я впорядкував. І тут, бачте, не догодив йому! “З виданням іншої спадщини Городянина-Лісовського теж не все добре, – пише Лунін. – 2012 року значною подією стало видання Р. Ковалем збірки “Ми ще повернемось!”. На жаль, туди не увійшли щонайменше три твори письменника: “Червоний Чортополох”… п’єса за повістю “Отаман Хмара”… надруковані львівською газетою (відповідні номери є, наприклад, у ЦДАЗУ) нариси про СРСР станом на початок 1932 року…”

Нема сенсу вступати в ширшу дискусію з людиною, яка б дуже хотіла виглядати правдолюбом, а сама енергійно фальшує, підтасовує, накручує. Чи, може, я помиляюся, може, таки болить у Луніна серце за полеглих, за холодноярський ідеал, за його чистоту й незаплямованість? Важко повірити в це, адже в час, коли йде кривава боротьба за збереження Української держави, коли злочинна влада вбиває борців за волю України, калічить їх, ув’язнює, коли в Харкові, де живе Лунін, розбивають меморіальні дошки українським письменникам, нищать пам’ятники УПА, а тітушки Добкіна і Кернеса люто б’ють євромайданівців, щось не чути обуреного голосу “борця за Холодний Яр” Луніна, не видно його й серед борців-євромайданівців… Зайнятий він, зайнятий, бо в цей час строчить “літературний донос” на людину, яка оспівує героїзм борців за волю України різних епох, бере безпосередню участь у боротьбі за Українську державу.
Тож, шановні прихильники Холодного Яру, якщо побачите десь статтю, підписану Сергієм Луніним, будьте обачні. На мій суб’єктивний погляд, можливо і помилковий, саме з такими “діячами” поручник Юрко Городянин (Юрій Горліс-Горський) припиняв дискусію ударом кинджала “у ліву кишеню френча”, бо пізнав істину, що “від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить висновок боротьби”.
Слава Україні!

Роман КОВАЛЬ
13 лютого 2014 р.

Передплачуйте “Незбориму націю” – газету Історичного клубу “Холодний Яр”

Її редактором є Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про Визвольну боротьбу, які видає Історичний клуб “Холодний Яр”. Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.
Передплатний індекс 33545.
Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.
Газета “Незборима нація” в Інтернеті http://nezboryma-naciya.org.ua/



Газета за лютий 2014 р. у форматі *.pdf

Газета за лютий 2014 р. у форматі *.pdf




Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 300 грн.
Сергій ЗУБЧЕНКО (Київ) – 300 грн.
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн.
Ілля БОСАКОВСЬКИЙ – 500 грн.
Микола ТЕЛІЖЕНКО (Черкаси) – 600 грн.
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн.





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ