Ситуація в Україні не залишає байдужим нікого. Представниця Історичного клубу “Холодний Яр” Ольга Страшенко присвятила свій вірш галичанинові Юркові Вербицькому, якого на День Соборності викрали з лікарні в Києві “ескадрони смерті” й закатували. А журналістка з Києва Ольга Перехрест написала вірш на вічну пам’ять вірменинові Сергієві Нігояну, що впав на вулиці Михайла Грушевського. Оспівали героїв Наталія Лавлєнцева, Наталія Крісман, Тетяна Власова, Галина Лозко, Олександр Лисак, Юрій Баюрак та багато інших поетів. Взялися увічнювати борців за волю України і художники Сергій Позняк, Ігор Бежук, Юрій Журавель... Виразною є і творчість невідомих художників на стінах київських будинків.
Редакція “Незборимої нації” пропонує вашій увазі деякі з робіт.
У вінок пам’яті Юрію Вербицькому, герою Майдану
У сніжних шоломах засмучені гори,
сумує за Юрієм Київ і Львів.
У серці він завжди плекав непокору,
стояв на Майдані у лавах борців.
За фахом – сейсмолог, як мудро він стежив –
чи десь не підкрався, бува, землетрус?
А тут барикади, як вуличні вежі,
і кожна стоїть – як духовний Ельбрус!
Був “Беркутом” схоплений прямо в лікарні,
завезли його у Бориспільський ліс,
знущалися з нього катюги безкарні,
та й кинули… холод все тіло затис.
Не зміг доповзти до проїжджої траси,
в День свята Соборності – він замерзав!
А був же завжди альпініст першокласний,
в Криму й на Кавказі бескеття долав!
У Львові його поховали сьогодні,
і дзвони з небес виливали жалі;
він зараз лежить, і вчуває з безодні –
пульсують в ядрі напівтони Землі.
Ольга СТРАШЕНКО
Київ, 25 січня 2014 р.
На пам’ять про брата Сергія Нігояна
Розкажи мені про ту зиму, коли він помер.
Його звали Сергій, воїн і волонтер.
З вечора падав сніг, у місті горів вогонь
і теплий туман злітав із його долонь.
Він там був не один, поруч стояли всі:
Робітники й фанати, грішники і святі,
Невиспані пролетарії й натхненні митці.
Пліч-о-пліч з синами ставали їхні отці.
Ми не були знайомі, але нас з’єднав Майдан.
І чорні троянди цвістимуть у кожній з його ран.
Що же було в тій зимі, що сніг червонів й чорнів,
Що світ розділився на наших і ворогів,
На тих, хто іде у бій, і тих, хто чекає їх?
Його звали Сергій, і кожному з нас він – брат.
Тому ми стояли далі. І бив бойовий набат.
Ольга ПЕРЕХРЕСТ
Київ, січень 2014 р.
“Їх слава блищить на мечах”
Героїв не треба жаліти!
Їх слава блищить на мечах.
Їм далі боротись і жити
В нескорених наших серцях!
Жаліють – малих та убогих.
А той, хто загинув в борні,
Не плакати нам заповідав,
А міць гартувать у вогні!
Героям – у вічності слава!
І матері з батьком уклін.
Вітчизна палає в загравах.
Вставай! Піднімайся з колін!
Коли буде мирний світанок,
І схилиться гілка верби –
Зажуримсь тоді наостанок.
А зараз – не час для журби!
Героїв не треба жаліти!
Їх слава блищить на мечах.
Їм далі боротись і жити
В нескорених наших серцях.
Наталія ЛАВЛЄНЦЕВА
День Соборності
Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.
Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для “захисту” цілять в голови.
Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати…
Але, знаєш, тут кожен сяє:
“Переможемо. Обіцяєм”.
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.
Тетяна ВЛАСОВА
Я – українець!
Ну, стріляй,
Що гірше вже, як дух розп’ято,
Коли рука кривава ката,
Яку народ давно прокляв,
Вбиває брата?
Я – українець!
Не боюсь
Ні смерті вже, ні ран болючих,
Сьогодні всі кайдани рвуться –
Я з лона світлих революцій
До Волі рвусь.
Я – українець!
Краще смерть,
Бо після неї воскресіння...
Я вже не стану на коліна,
В моїй душі тризубий герб,
Я – Україна!!!
Наталія КРІСМАН |
