Коли в диму від гумових покришок і в клубах фіолетового газу, де майже нічого не видно, наближається нова сотня на допомогу і лунає бойовий клич воїнів “Слава Україні!”, а у відповідь тисячі оборонців кричать “Героям слава!”, у “мусорів” тремтять ноги.
Це бойовий клич воїнів.
Бойовий клич нескореного і сконцентрованого народу.
Гасло звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледь чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці з товариства “Просвіта” біля куща червоної калини в день народження Кобзаря… Це гасло обурених громадян, що воюють пліч-о-пліч проти армії злочинців. Воюють селяни, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультаси і лікарі.
Всі встали на дибки. Поруч зі знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, стоять чуваки з трьома вищими освітами, які вільно розмовляють на п’ятьох мовах, мають свій бізнес і серйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів! Поруч з українцем в лаві, закритій саморобними щитами, стоять вірменин, білорус, кримський татарин, росіянин та єврей. І вони кричать “Слава Україні!”. Воюють усі – праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і гуманісти.
Коли лунає “Слава Україні”, вони розуміють, про що йдеться. Це концентрація. І це не квола пацифістська гойдалка, а войовничий клич людей, які їдуть в атаку. В атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валити ворога за своє майбутнє у вільній країні.
Що ця “влада” і її мусорське гівно можуть протиставити цьому гаслу? Нічого! Побряцати щитами, щоб нас не чути? Та все одне чути.
Я думаю, що їм лячно. Дуже лячно.
Хто не чув, не зрозуміє.
Олекса МАНН
Цитата дня
Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани.
Микола МІХНОВСЬКИЙ |