Київ, Музей Революції гідності, 2 серпня 2023 р. – у цей день про українських героїв говорили творці української культури. Боже, які імена! Як цікаво було слухати їх!
Письменники Лариса Ніцой, Роман Коваль і Павло Вольвач, журналісти Юрій Бутусов та Євген Букет, лідери гуртів “Кому вниз” і “Сокира Перуна” – Андрій Середа і Арсеній Білодуб, художниця Марина Соченко, композитори В’ячеслав Купрієнко, Анатолій Сухий, видавець Марко Мельник… Про кожного з них можна говорити зі знаками оклику!
Але все ж головними героями в цей вечір були не вони, а козаки з Києва, Галичини та Закарпаття, які мали сміливість взяти до рук зброю і стати на прю проти “другої армії світу”, проти страшного російського колоса, який підкорив десятки народів світу. І в цій боротьбі саме наші хлопці – Куцин, Жованик, “Да Вінчі”, “Хаммер” і Георгій Тарасенко – вкрили себе невмирущою славою. Всім їм споруджено пам’ятники в Холодному Яру – на Меморіалі козакам-добровольцям.
Про цих козаків і розповідає книга Романа Коваля “Побратима мого зачепила куля вражая”. У ній серед інших опубліковано спогад Сергія Бойка, козака “Карпатської Січі”. Сергій воював під проводом Андрія Жованика: “У ситуаціях, коли здавалося, що небо і земля на нас зараз впадуть, – писав він, – але поруч був друг Андрій – у підрозділі панував ейфорійний настрій!” Ось такий був Андрій Жованик – не тільки особисто хоробрий, а й запалював інших. Саме про нього найбільше говорили в цей вечір.
Презентація книги “Побратима мого зачепила куля вражая” перетворилася на вечір пам’яті Андрія Жованика. Адже в той день виповнилася річниця, як він загинув.
Назву книзі дав рядочок з пісні Анатолія Сухого “Скоростріл, куфайка...”. Цю пісню знали всі хлопці, подвиги яких зафіксувала книга. У цей вечір пісня прозвучала у виконанні автора – Анатолія Сухого, лідера гурту “Рутенія”.
Промовляла і вірна Андрієва дружина – Оксана Жованик, з якою він пустив у світ широкий трьох дітей-патріотів. З неблизького Харкова приїхала і віддана подруга Георгія Тарасенка, Героя України, героя книжки “Побратима мого зачепила куля вражая”.
Торік 12 березня хлопці з “Фрайкору” на чолі з Георгієм Тарасенком виявили і знешкодили групу осіб, які планували підриви військових і цивільних об’єктів у Харкові. Георгій разом зі своїми козаками – спільно з представниками ТРО та підрозділами ЗСУ – ліквідували колони військової техніки окупаційних військ, спинивши прорив росіян до Харкова з боку Лісопарку. Багато подвигів на рахунку “Фрайкору”, який створив Георгій Тарасенко…
“Краще не досліджувати історію, а творити її”, – сказав колись Георгій. Так і сталося!
У книжці оприлюднено й спогади Юріса Юраша, козака ОДЧ “Карпатська Січ” та 49-го Окремого стрілецького батальйону ЗСУ, донедавна голови правового комітету Сейму Латвії. Про Андрія Жованика він сказав: “Андрій – найкраща та кришталево найчистіша людина. На таких людях, як він, направду тримається вся нація. Вони ядро вашого народу”.
Андріїв приятель, старший лейтенант ЗСУ Віталій Онищук, який багато років опікується національним вихованням молоді, пообіцяв започаткувати щорічний вишкільний табір імені Андрія Жованика.
На пам’ять про полеглих В’ячеслав Купрієнко, композитор і поет, заспівав пісні “Онук і дід” (сл. і муз. В. Купрієнка), “А він іде” (сл. Т. Яровициної, муз. В. Купрієнка), “Останній прапор” (сл. О. Стоміної, муз. В. Купрієнка). Ось як оцінив їх поет Владлен Ковтун, учасник презентації: “Органічно в канву вечора вплелися пісні В’ячеслава Купрієнка, подаровані – інакше не скажеш – товариству талановитим поетом, композитором і музикантом В’ячеславом Купрієнком. Глибокі за змістом, космічно гуманні, українські за суттю пісні не залишили байдужим жодного, хто чув. Дякуємо, Маестро, за естетичну насолоду!”
У залі була авторка віршів до однієї з пісень – Оксана Стоміна, дружина воїна Дмитра Паскалова, який з 18 травня 2022 р. разом із захисниками “Азовсталі” перебуває в російському полоні...
У просторі Національного музеї Революції гідності в цей вечір було організовано виставку з 12 картин військовослужбовців Марини Соченко. Вона не тільки художниця, яка закарбовує постаті борців за волю України, а й козацька мати. Один з її синів уже воює, а молодший, 19 років, оформлюється до війська, бо коли Батьківщина в небезпеці – дома сидіти не хоче.
А ще в цей вечір урочисто прийнято до лав Історичного клубу “Холодний Яр” Ларису Ніцой, дитячу письменницю, борчиню за національну Україну…

На кожному пам’ятникові на Меморіалі козакам-добровольцям у Холодному Яру викарбувано слова полеглих героїв. У кожного своя думка, але за всіх висловився Андрій Жованик: “Загинути в бою за Україну – це честь та привілей”. Андрій здобув цей привілей. А ще останню козацьку заслугу – червону китайку. Як і Олег Куцин. Олега ми також ушанували червоною козацькою китайкою. Прощався з ним і білий кінь. Прощалися й козаки з оголеними шаблями. І кобзарі. Були й сальви…
Ми гідно провели в останню дорогу Олега та Андрія – козаків Історичного клубу “Холодний Яр”. Вони й поховані поруч – на Байковому, на Центральній алеї.

Андрій Жованик мав ще одне посмертне щастя – його в останню дорогу проводжав кобзар Тарас Компаніченко. Прощаючись з Андрієм, Компаніченко сказав: “Андрій був вірним сином України. І любив її і служив не тільки тоді, коли вона була в славі, а коли було тяжко, коли треба було виборювати, коли треба було страждати, підставляти плече”.
Це можна сказати про всіх героїв книги “Побратима мого зачепила куля вражая” – Олега Куцина, “Да Вінчі”, “Хаммера” і Георгія Тарасенка.
Наприкінці вечора Роман Коваль оголосив, що 30 вересня Історичний клуб “Холодний Яр” планує спорудити другу чергу Меморіалу козакам-добровольцям у Холодному Яру. Вже виготовлено горельєфи Олегові Собченку із 72-ї бригади ім. Чорних запорожців, поетові Юрію Руфу, стрільцеві 24-ї ОМБр ім. короля Данила, аеророзвідникові Юліанові Матвійчуку з Полтави. Зараз скульптор Ігор Семак працює над образом десантника з 95-ї Дениса Антіпова.
Завершився вечір піснею, яку всі герої презентованої книги знали, любили і співали. І пісня ця не журлива, а весела, бойова, переможна – “Лента за лентою набої подавай”! Виконав її автор – лідер гурту “Рутенія” Анатолій Сухий.
Один з учасників вечора Максим Лободзінський (до слова, поліцейський!) підсумував: “Як добре, що є Історичний клуб «Холодний Яр», який разом з однодумцями творить та увічнює пам’ять про українських героїв. Це не просто вшанування. Це виховання та духовне очищення українців. Бо герой виявляє найвищу форму мужності, робить те, на що іншим не вистачає сили, сміливості, характеру… Герой, який за свої досягнення або чесноти є ідеалом та прикладом для нашого наслідування”.
Козакам слава!

Історичний клуб “Холодний Яр”

Надвечір 30 вересня 2023 р. в Холодному Яру на Меморіалі козакам-добровольцям постануть пам’ятники аеророзвідникам, які загинули у війні за волю України, – Олегові СОБЧЕНКУ-“ЧОРНОМУ” з 72-ї бригади ім. Чорних запорожців (м. Корсунь?Шевченківський), Юліану МАТВІЙЧУКУ-“БОБРУ” із 116-ї Окремої бригади тероборони (Полтава) та Денису АНТІПОВУ-“БУКУ”, лейтенантові 95-ї Окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ (Київ), а також поетові Юрію ДАДАКУ-“РУФУ”, стрільцю 24-ї ОМБр ім. короля Данила (Львів). Скульптор – Ігор Семак, архітектор – Олександр Бучацький.
Відкриття плануємо зробити в суботу ввечері, зі смолоскипами, з вечірнім концертом на Меморіалі – за участю Сергія ВАСИЛЮКА, Василя ЛЮТОГО і Святослава СИЛЕНКА. Запрошено також Олексія БИКА.
Заплановано також похід стежкою Максима Залізняка та гутірки біля Мамая на хуторі Буда – з Ларисою НІЦОЙ, Світланою МИРВОДОЮ, Юлією КАШПУРЕНКО, Мальвою КРЖАНІВСЬКОЮ, Романом КОВАЛЕМ, Марком МЕЛЬНИКОМ, Євгеном БУКЕТОМ та Сергієм ВАСИЛЮКОМ.
На Покрову, 1 жовтня, – на хуторі Буда служба Божа у храмі Св. Петра Багатостраждального (Калнишевського) Православної церкви України, панахида за полеглими та освячення зброї (здійснить панотець Василь ЦИРІЛЬ).
1 жовтня – вшанування могил Героя Небесної сотні Максима ГОРОШИШИНА, холодноярського сотенного Сидора ТЕМНОГО в Грушківці та гайдамацького ватажка Йосипа ШЕЛЕСТА (загинув 255 р. тому, у 1768 р.), покладання квітів до меморіальних знаків – на пам’ять про козаків 3-ї (Грушківської) сотні полку гайдамаків Холодного Яру, до могили Героя України Георгія ТАРАСЕНКА і пам’ятників на хуторі – Олегові КУЦИНУ і кобзареві Тарасові СИЛЕНКУ.
1 жовтня – великий святковий концерт за участю провідних українських артистів, зокрема вперше на сцені Холодного Яру виступить народна артистка України Світлана МИРВОДА.
Під час концерту буде вручено Літературну премію ім. Юрія Горліса-Горського (про цьогорічного лауреата повідомимо пізніше).
Запрошуємо взяти участь у вшануванні українських героїв різних епох.
Хто хоче допомогти в організації події, може скористатися такою можливістю:
ПриватБанк, 4731 2196 4692 0573, Оксана Герасимюк (секретарка проєкту);
PayPal (Романа Коваля): kovalroman1@gmail.com
Нагадуємо, що в червні ц. р. ми встановили пам’ятники Олегові КУЦИНУ-“КУМУ”, Андрієві ЖОВАНИКУ-“ТАТАРИНУ”, Герою України ДМИТРОВІ КОЦЮБАЙЛУ-“ДА ВІНЧІ” та Герою України Тарасові БОБАНИЧУ-“ХАММЕРУ”.
Запрошуємо земляків і побратимів героїв зійтися на Покрову в Холодному Яру.
Слава полеглим за Україну!

Історичний клуб “Холодний Яр”
Світлини:
Біля могили Василя Чучупака. Мельники, 2023 р.
Світлина Григорія Юрика.

Вразила усмішками у відповідь на нашу українську мову. Вразила українськими прапорами на кожному кроці. Спочатку я думала, що це якесь українське представництво чи консульство. Але такі прапори практично на кожному будинку в центрі Риги.
Українські прапори тут скрізь: на автобусах і трамваях, на парканах, на дверях квартир у будинку, де ми поселилися. Біля входу до Музею радянської окупації Латвії – виставка, присвячена Голодомору. Сьогодні ми з Олесею демонстративно ігнорували російську мову, відповідаючи українською, англійською або латвійською (кілька слів знаю).
На диво, нам траплялося багато українців, які розмовляли українською. Таким виявилися капітан прогулянкового катера, дівчинка, яка в Макдональдсі звернулася до мене словами “Слава Україні!”. І це лише за один день.
За Україну тут реально вболівають і допомагають чим можуть. Прогулявшись вулицями Риги, відчуваєш, що ти не сам на сам з ворогом. Хоча, звичайно, головний тягар цієї війни лягає на наші плечі.
Але витримаємо. Маємо витримати. Ми не самі.
Paldies, drauge!
Наталка ПОЗНЯК

Артобстріл... Марко, 8 років, каже:
– Я не боюся вмерти, тому що я маму слухаюсь і допомагаю їй частіше, ніж балуюся... Тому я попаду в рай.
– А що таке рай?
– Я думаю, що рай – це як Україна. У якій немає війни. І де немає Росії...

Назар ОЗЕРЯНСЬКИЙ

Поповнив бібліотеку Музею-архіву преси книгами, які написав та упорядкував Роман Коваль. Я не просив, але пан Роман дуже вдало підписав кожну з них.
Такі книги – це набої проти ворога.

Вахтанг КІПІАНІ

Цитата дня

Гени воїнів минулих віків прокинулися у стількох чоловіках і хлопцях. Неочікувано, наче нізвідки…
 
Оксана СОБКО

28 липня виповнилося 100 років від дня народження борця за Українську державність, поета Володимира Косовського, сина сотника Армії УНР Івана Косовського...
Епохи творять не лише вожді та пророки. Найактивнішими учасниками епохальних подій стають особистості пасіонарні. Таким був і в пам’яті вдячних потомків залишається Володимир Косовський – особистість могутньої сили духу, шляхетної гідності, відданої любові до всього глибинно-рідного.
Любов до України допомагала йому не здатися в російських таборах, помежи рабські пустоцвіти сіяти райські самоцвіти духовності й боротися за справедливість.
Після звільнення з ув’язнення зцілював людей – фізично і духовно – по селах Київщини та в рідному Веприку Фастівського району. І все це – під пильним оком КҐБ. Окрім того, Володимир Косовський оберігав українські традиції, збирав зразки народної творчості – словесної і рукотворної. Творив українську поезію.
До джерельних витоків справді дістається той, хто йде проти течії, – це теж про нього.
Член ОУН, поет, прозаїк, краєзнавець, цілитель, захисник українського буття Володимир Косовський у засвіти відійшов на зламі тисячоліть – 29 травня 2000 року. Його вірш “Слава Україні” написано наприкінці ХХ століття.

Слава Україні!
І героям слава!
Хай живе вкраїнська
Вільная держава!

Воля в нас від Бога,
Воля від природи.
Хай живуть сусіди –
Вільнії народи!
Нам брехні не треба
І не треба крові.
Подать руку правді
Ми завжди готові.
Жовто-синій прапор –
Символ і знамено.
Княже і козаче –
Знаєм достеменно.
Слава Україні!
І героям слава!
Хай живе Вкраїнська
Вільная держава!

Вимріяне в десятиліття самовідданої боротьби стало дійсністю і надійним підмурівком для майбутнього.
28 липня, у день, коли Володимир Косовський з’явився на світ Божий століття тому, у його рідному селі Веприку відбулося вшанування пам’яті великого українця.

Оксана ДІБРОВА
Від редакції. Радимо подивитися фільм про Володимира Косовського та його сестру Ольгу Михайличенко: https://youtu.be/RXg5vb_DJPU

31 липня – День народження Гелени Остряниці – єдиної доньки Івана Полтавця-Остряниці, Генерального писаря Української держави (1918), наказного отамана Вільного козацтва (1917). У цей день її хотіла привітати українка з Мюнхена Наталія Зубенко, але…
Наталія Зубенко написала до мене листа: “Сьогодні день народження від Гелени Остряниці. Я пробувaлa потелефонувати до неї, але, на превеликий жаль, ніхто не брав більше слухавку. Тоді я потелефонувала до її сина д-ра Стефана фон Остряниці, до його практики дентиста. Зголосився він особисто. Я запитала як ведеться його мамі, яку я хотіла б відвідати з нагоди її Дня народження. Він мені відповів, що його мама відійшла у засвіти 23 березня 2023 року. Похоронена на Ostfriedhof у Мюнхені, не в гробі її батька. Батько лежить на Nordfriedhof…”
Народилася Гелена 1922 року. Повне її ім’я – Helena Poltavetz von Ostranitza. Батько називав її Льолею, але німцям важко вимовити оте м’яке “Льоля”, тож дочка отамана каже “Лола”. Прожила вона 100 років…
11 жовтня 2015 р. я з Віктором Моренцем і Наталкою Зубенко провідали Гелену Остряницю в Мюнхені.
Пані Гелена жила в окремій кімнаті на одному з поверхів будинку для літніх людей – з меблями, портретами та книжками зі своєї квартири, з усіма вигодами та великими вікнами, через які видно красивий парк. Звичайно, ми порушили її тихе життя…
Гадаю, що її серце відкрили 10 світлин, зокрема й родинних, які я їй показав. Більшість із них вона побачила вперше, деякі мала. Її обличчя осяяла сумна усмішка: так, це я в дитинстві, так, це моя мама, так, це мій батько, як давно це було!..
Пані Гелена була до нас привітна і сердечна.
Я написав про неї та її батька нарис. Опублікував його в газеті “Незборима нація”. Хто хоче прочитати, шукайте в інтернет-світах…
5 лютого 2023 р. отримав з Мюнхена листа від Наталки Зубенко, “нашої людини в Мюнхені”: “Щойно тепер, пару хвилин тому, розмовляла я з Геленою Остряницею і переказала їй Ваші щирі вітання. Вона дуже потішилася і переказує Вам її щирі вітання навзаєм і бажає Україні всього найкращого. Сказала мені, що в такому віці (100 років!) жити не так уже-то і радісно, але тішиться, що її світлий розум її не покидає в цьому віці”.
На прощання хочу подякувати пані Гелені за ту незабутню зустріч – 12 жовтня 2015 року. Та опублікувати її світлину з портретами батьків і напис на дверях, за якими вже живе інша людина.
Вічна пам’ять!

Роман КОВАЛЬ

З глибоким сумом сповіщаємо, що на 83-му році земного життя пішов у засвіти найстарший і найзаслуженіший почесний козак Козачанського куреня Вільного козацтва, письменник та краєзнавець, доктор філософії, професор, заслужений працівник культури, етнолог, археолог та музеєзнавець, вільний козак за духом – Вадим Федорович Мицик.
Україна втратила вірного сина.
Вічна пам’ять!

11 серпня в Бердичеві відбувся вечір пам’яті підполковника Армії УНР Василя Проходи (1891 – 1971), автора “Записок до історії Сірих або Сірожупанників”, трьох томів спогадів “Записки непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця” та книги роздумів “Думки про Правду”. Він герой книги Романа Коваля “Тернистий шлях кубанця Проходи” (2007).
2021 року Наталя Кравець захистила кандидатську дисертацію “Військова та громадська діяльність Василя Проходи”.
Ведучий Володимир Синчук запросив до виступу письменника Романа Коваля (через відеозв’язок) та краєзнавців Павла Передрія і Валерія Хмелевського.
Оскільки життя Василя Проходи пов’язане з обороною Бердичева від російських окупантів, висловлено пропозицію найменувати одну з вулиць міста на його честь.

Володимир СИНЧУК

Американський історик Тімоті Снайдер поширив фото нашого козака, який читає його книгу в окопі на українсько-російському фронті. Вітаємо американського історика. Це справді приємно. У нас з Юрієм Юзичем подібна історія. Ось одне зі свідчень: воїн ЗСУ Сашко Задорожний читає в окопі на передовій нашу з Юрієм книгу “Микола Міхновський”. Світлина літа 2022 року.
Сподіваємося, що й добродій Тімоті порадіє за нас.

Роман КОВАЛЬ

У селищі Ромодані Миргородського району Полтавщини до Дня Незалежності відкрито меморіальну дошку генерал-хорунжому Армії УНР Всеволоду Петріву.
Урочистості стартували поруч із залізничною станцією Ромодан – біля хреста воїнам УНР і вільного козацтва, які загинули в переможному ромоданівському бою з московсько-більшовицькими військами 22 березня 1918 року.
Учениця місцевої школи Катерина Шемет прочитала вірш “У лютому не двадцять вісім днів”, а В. Дерев’янко виконав пісню “Їхали козаки”. До підніжжя пам’ятного знака лягли квіти. Ромоданівський селищний голова Олександр Верещака наголосив, що нині ЗСУ знову виборюють незалежність проти того ж ворога, що й понад сто років тому. “Допоки ми живі – житиме пам’ять про Героїв. Наші Герої з меморіальних дощок щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом  односельців і нагадуватимуть кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні”, – сказав очільник громади. Козаків Армії УНР – учасників ромоданівського бою й полеглих воїнів ЗСУ вшанували ходою пам’яті центральними вулицями селища.
Потому відкрили меморіальну дошку – на фасаді будівлі виконкому Ромоданівської громади, поруч з іншою, на пам’ять про полковника Петра Болбочана, яку встановили раніше.
Промовляли також депутатка Полтавської обласної ради Яніна Барибіна та представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, який сповістив, що на честь Всеволода Петріва встановили меморіальну дошку в Боярці та увічнили в назвах вулиць Києва, Боярки, Житомира.
Нагадуємо, що 10 липня виповнилося 75 років від дня смерті Всеволода Петріва.
Вічна слава!

Полтавський офіс УІНП

Поважні ювілейні дати на життєвому календарі волинян – 75 років Євгенії Кирилюк (8 серпня) та Анатолію Лесику (11 вересня).
Анатолій Лесик народився в с. Залаззі на Любешівщині на Волині – у краю, де зародилася УПА, Євгенія Кирилюк – на Ківерцівщині.
Троюрідний брат Анатолія – Григорій Лесик-“Розгром” брав участь у боротьбі з німецькими і російськими загарбниками в сотні “Мазепа” УПА. Відбув табори Гулагу, висилку в Магадані, де зустрівся і потоваришував з майбутнім Патріархом України Володимиром (у миру Василь Романюк).
У передмові до своєї книги “Миколаї. Історія родини Лесиків” (“Твердиня”, Луцьк, 2012) Анатолій Лесик писав: “Пишатися славою предків не тільки можна, а й треба, неповага до неї є ганебна легковажність”. На цьому ж у своїх віршах і поемі “Не стріляйте в Україну” наголошує Євгенія Кирилюк (Євгеліна Холмська).
Анатолій Лесик у 1971 р. закінчив фізмат Луцького педінституту, викладав у школі фізику і математику, працював інженером-програмістом. Він – учасник національного відродження кінця 1980-х – початку 1990-х: активний рухівець, учасник волинських майданів, депутат перших демократичних двох скликань Луцької міської ради, член Координаційної ради Волинського НРУ в 1989 році. З 1991 р. – член ДемПУ, у 1993 р. обраний головою Луцької міської організації ДемПУ. Із 2012 р. – член Волинського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, заснованого з ініціативи Ігоря Юхновського на противагу організації ветеранів т. зв. ВВВ. У 2014 – 2015 рр. – голова Волинського відділення ветеранів, тепер козак Історичного клубу “Холодний Яр”.
Євгенія Кирилюк (Бодяк-Козярчук) – журналістка, педагогиня, культурологиня, членкиня Волинського громадсько-культурологічного товариства “Холмщина”. Починала вчителькою початкової школи на Поліссі. Закінчила філфак харківського вишу. 30 років жила в Сибіру – чоловіка (офіцера ППО) направили служити у в/ч до Красноярського краю, у тайгу. Працювала вчителькою, кореспонденткою, заввідділу однієї з районних газет краю, редакторкою радіомовлення на Красноярському алюмінієвому заводі… 2005 року, після виходу на пенсію, повернулася до рідного дому – на Волинь. Співпрацювала з редакціями багатьох газет.
Анатолій Лесик і Євгенія Кирилюк багато років поспіль виходили в ефір на радіо “Культура”, їхні голоси слухачі пізнавали з перших слів вітання: “Анатолій. Луцьк. Добрий день!”, “Євгенія Кирилюк з Лесиного краю. Вітаю!”
Наші ювіляри – активні пошановувачі та передплатники газет “Незборима нація” і “Слово Просвіти”. Тож побажаємо ювілярам успіхів, удачі, творчого натхнення, міцного здоров’я і Божих Благословінь на кожну неповторну мить життя!
І многії, многії, многії літа!

Історичний клуб “Холодний Яр”

Ця маленька книжка здатна змінити українське військо на краще. Вона скріпить дух та загартує волю наших воїнів. Це видання про 30 війн, які ми пережили за минуле тисячоліття з нашими одвічними ворогами – росіянами.
Книжка розроблена спеціально для читання на фронті. Її кишеньковий формат та витривалий папір дають змогу брати її навіть на бойові завдання, а сила, сконцентрована в цьому невеликому виданні, вражає.
Наша мета – безкоштовно передати бойовим підрозділам 10 000 таких книжок.
Кожного, хто хоче зробити свій внесок у цю справу, запрошуємо долучитися. Благодійники, які задонатять від 1000 грн, дістануть такі бонуси:
1. Вагому причетність до формування нового переможного світогляду українського суспільства.
2. Власне ім'я, зазначене в кожному примірнику накладу на сторінці подяки.
3. Книгу з підписом упорядника видання та видавця.

Задонатити можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/5ZML2khD7

Вкажіть, будь ласка, у коментарі своє ім'я та прізвище, а також дані для відправки вам книги з підписами Новою поштою.

send.monobank.ua (https://send.monobank.ua/jar/5ZML2khD7)
Безпечний переказ коштів.
Надсилайте безкоштовно та безпечно кошти.

Понад чверть століття Історичний клуб “Холодний Яр” вертає із забуття святих героїв України, вшановує їх як рідних людей. Завдяки великій праці ми стали – колись зруйнованою ворогом – ланкою між героями доби УНР і нинішнім поколінням, яке має реалізувати нарешті державницьку ідею вояків Армії УНР.
22 січня 2017 р. 3-тя конференція Історичного клубу “Холодний Яр” ухвалила звернення до вищого військового командування під назвою під назвою “Армія УНР, а не армія СССР має стати орієнтиром для українського війська”.
Нас непокоїло, що переважна більшість підрозділів ЗСУ вели свій родовід із часів СССР. Фактично відкидалися досвід і звичаї Українських січових стрільців, Української галицької армії, Армії Української Держави, Армії Української Народної Республіки, Карпатської Січі та Української повстанської армії.
Нагадали ми командуванню ЗСУ й назви частин Армії УНР, серед них і полк Чорних запорожців.
Написавши звернення, ми не зупинилися, а взялися, використовуючи особисті стосунки, впроваджувати ці ідеї. Вже на початку лютого 2017 р. я написав листа до комбрига 72-ї ОМБр Андрія Соколова, де зазначив, що “саме Армія УНР має стати зразком і орієнтиром для сучасного українського війська”. Розповів про 1-й кінний полк Чорних запорожців, як про найуспішнішу частину Армії УНР, яка практично не знала поразок. Наше звернення мало успіх….
У квітні 2017 р. мій заступник по Історичному клубові “Холодний Яр”, командир ОДЧ “Карпатська Січ” Олег Куцин попросив, щоб я провів екскурсію в Холодному Яру для начальника штабу 93-ї ОМБр Геннадія Шаповалова. Сказав, щоб я сідав до нього в машину і ще в дорозі почав розповідь про боротьбу в Холодному Яру.
Усе сталося, як і запланував Олег. Особливо справило враження на Геннадія Шаповалова вшанування могили Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака.
Ми з Олегом запропонували йому перейменувати бригаду іменем Холодного Яру.
Начштабу передав цю пропозицію комбригові Владиславу Клочкову.
Спочатку в комбрига були сумніви, адже бригада базується на Дніпропетровщині, а ім’я їй запроповано з топонімом Черкащини. Вони поділилися сумнівом з Олегом, той запитав мене. Я відповів, що Холодний Яр є символом Визвольної боротьби всієї України.
І комбриг Клочков підтримав. І написав подання на ім’я Верховного головнокомандувача. І вже до Дня Незалежності 2018 р. Президент України підписав Указ про перейменування бригади і вручив комбригу новий бойовий прапор.
Кілька років ми співпрацювали з комбригом-93 Дмитром Брижинським. Делегації бригади на раз приїжджали в Холодний Яр вшанувати полеглих героїв, освячували зброю біля пам’ятного знака полеглим воякам 93-ї, спорудженого на найвищій точці Холодного Яру (ідея цього пам’ятника належить Історичному клубові “Холодний Яр”).
Тепер співпрацюємо з комбригом Павлом Палісою.
18 червня 2023 р. він узяв участь у відкритті Меморіалу козакам-добровольцям у Холодному Яру. З його слів і, головне, з дій його легендарної бригади бачимо, що прапор Холодного Яру в надійних руках, а холодноярські традиції боротьби не втрачено – і це є запорукою внеску 93-ї в нашу загальну перемогу.
У 93-й бригаді воювали наш товариш Олег Куцин та друг “Серпень”, тепер воює козак Історичного клубу “Холодний Яр” друг “Небокрай”.
Козакам та офіцерам 93-ї бригади слава!

Роман КОВАЛЬ
На світлині – комбриг-93 Павло Паліса (праворуч) і старший сержант бригади Сергій Третяк вручають Романові Ковалю цінний подарунок із зображенням мотиваційних символів 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Холодний Яр, 18 червня 2023 р.
Київ, 9 жовтня 2022 р. – 22 липня 2023 р.

Дж. Незборима нація (Київ). – 2023. – Ч. 9 (451). – Вересень. – С. 3

У середмісті – передвиборчий шабаш комуняк.
До охорони сцени підходить невисокий кремезний юнак у характерній “пацанській” кепочці: “Таваріщі, я мєталурґ с Крівого Рога, дайтє виступіть, как памаранчєвиє бєндєровци прєслєдуют рабочіх”.
Його пропускають...
У мікрофон лунає: “Тварі комуняцькі, щоб ви поздихали за окупацію України, за Голодомор, за тюрми!”
Шнур мікрофона розвивається руками, штатив ламається на голові ведучого! Колонки летять зі сцени в ошелешений натовп!
Падають нокаутовані охоронці!
Юнак зістрибує зі сцени і, наче крапля ртуті, прослизає крізь натовп та мусорів й розчиняється в міському ландшафті...
Після N-го подібного чину комуняки дістали фото друга “Ореста” і сторожко пильнували появу на своїх заходах юнака, схожого на брусок граніту.
Офіцер ВО “Тризуб” Андрій Козюбчик-“Орест” був одним з ініціаторів “Правого сектору” на Майдані. Брав активну участь у боях на Майдані. На початку серпня 2014 р. долучився до ДУК ПС. Загинув 17 серпня 2014 р. під с. Пісками, неподалік Донецька.
Царство Небесне та вічна слава вірному сину Батьківщини!

Костянтин ЗАЦАРНИЙ

Коли знайомилися, я спитав тебе, хто ти за національністю. Мене вразило, як ти твердо сказав, що українець і звати Юрій Юрійович Ногай.
Ти був доброю і чуйною людиною. Одного разу мене втішило, як ти приніс мені чаю і не приховував задоволення, що я, подякувавши, почав смакувати його… Часто розповідав, як любиш свою сім’ю, а в побуті на фронті завжди облагороджував наше місце проживання, створював домашній затишок. Усі побратими дивувались, як у тебе це виходило…
У бою ти був вправним і сміливим стрільцем і з разючою точністю косив москалів, відбиваючи щоденні денні атаки разом із побратимами. А ще, незважаючи на поранення плеча, ти допомагав тягнути ноші з тілом загиблого побратима два кілометри лісом.
Ти був сильний як лев, але дістав смертельні поранення від “прильоту” – під час евакуації. Перед смертю попросив побратима пробачення, що так сталось, а ще попросив, щоб передали, що любить дружину, сина та Україну…
Не знаю, як висловити біль втрати для мене і мого підрозділу.
Ти частина нашої спільної української душі, яку вирвали і якої завжди не вистачатиме. Ми завжди будемо тебе пам’ятати і славити! Клянемося всі: за тебе і всіх загиблих побратимів будемо мстити кров’ю москалів – доти, поки не згине останній супостат на нашій землі.
Вічна слава тобі, Юрец, і вічний спокій!
Щасливий, що мав честь зустріти таку людину у своєму житті!
Вічна шана тобі!

Володимир ПАСТУШОК
Примітка. Юрій родом з м. Дніпра, загинув 20 липня на Харківщині, на території Борівської громади Ізюмського району.

31 липня перестало битися серденько цієї прекрасної дівчини, нареченої, моєї майбутньої дружини. Не стало людини – хороброї, працьовитої, наполегливої. Вона – янгол серед людей, яка допомагала всім, хто просив і не просив допомоги. Вона хотіла жити щасливо і довго, вона часто говорила, як хоче створити зі мною велику і дружну родину. Вона завжди була за справедливість у цьому світі. Вона мені постійно казала: “Тарасе, ми папуги-нерозлучники, ми завжди будемо разом”, а я їй відповідав: “Так завжди і буде, моя маленька комашко”, але, на жаль, цього не сталось... Історія нашого кохання назавжди буде в моєму серці... Кохання, яке я відчув, бувши з нею.
Я хочу сказати: ти завжди будеш для мене маленькою комашкою, Люля.
А я для тебе “твоїм коханим ховрашком”.
Я тебе дуже сильно кохаю і буду кохати завжди...
Вона загинула як герой, борючись за нашу Україну.

Тарас СУХЕНЮК

На фронті загинула бойова медикиня Дар’я Філіп’єва (“Блискавка”).
За час своєї служби Дар’я врятувала сотні життів українських військових.
За заслуги перед Україною її нагородили почесним нагрудним знаком “Сталевий хрест”.
Вічна слава!

У полоні він відмовився витерти ноги об прапор України!
Максим Авраменко-“Богун”. Славний десантник славної 79-ї ОДШБр. Народний Герой України.
У складі батальйону “Донбас” звільняв Попасну та Лисичанськ, брав участь у боях за Первомайськ Луганської області, а під Іловайськом потрапив у полон. У неволі відмовився стати на коліна і спаплюжити прапор України, за що росіяни прострелили йому ноги.
Він зумів вивезти наш стяг на територію мирної України, зашивши його в підкладку одягу.
“Богун” продовжує захищати Україну.
Спасибі, друже!

Загинув засновник та ідейний натхненник Мегамаршу у вишиванках Андрій Бабінський. Його ініціатива запалила серця тисяч людей по всій Україні та світу, а ідея проводити марші у вишиванках набрала таких обертів, що вже не зупиниться ніколи, доки існуватиме наш народ.
Жив у Києві. За фахом біохімік. Робив усе, щоб Україна процвітала. Надихав українське суспільство, створивши патріотичний осередок однодумців, серед яких був і Максим Непийпиво. Був співорганізатором Шевченківського фестивалю “Ше.Fest” та низки інших культурно-мистецьких подій. Активний учасник Революції гідності.
З початком повномасштабної війни добровольцем пішов захищати рідну землю. Спочатку медиком, потім бійцем. Загинув від обстрілу касетними боєприпасами. Андрію було лише 32 роки. Він не встиг одружитися зі своєю дівчиною. Нащадків не залишив.
16 серпня в Києві, біля пам’ятника Ярославу Мудрому, де завжди починався Мегамарш у вишиванках, зібралося чимало людей. Вшанували пам’ять Андрія та всіх полеглих воїнів у російсько-українській війні. Провели ходу у вишиванках центром столиці до Стіни пам’яті загиблих за Україну, на якій розмістили й Андрієву фотокартку, біля якої поклали квіти під журливі пісні “Хореї Козацької”.
Андрій був і моїм другом, тому мені його дуже не вистачатиме.

Надія ВІННІК, постійна учасниця Мегамаршу у вишиванках

Людину з великої літери, Народного Героя України.
За всю війну він назбирав для потреб фронту 4 мільйони гривень. Пан Григорій також відвозить допомогу для воїнів на передову.
Навіть в окупованому Херсоні пів року збирав гроші на ЗСУ на очах у російських окупантів. Кожного разу, виїжджаючи в місто, одягав вишиванку і вмикав “Ой у лузі червона калина”!
“Тільки їду, мене вже чують і чекають. Задоволені, з усмішками, це не передати. І так їдеш – і всі люди підспівують”, – згадує херсонський волонтер.
Через погрози окупантів був змушений покинути рідне місто, проте відразу після звільнення повернувся до Херсона. Наразі проживає в хостелі для військових “Солдатський привал” у Запоріжжі.
Многії літа, дядю Гришо! Нехай доля оберігає Вас!

Людмила ОНІЩЕНКО

Роман Конон на російсько-українську війну пішов добровольцем. Нині він – лейтенант 3-го батальйону “Свобода” у складі Бригади швидкого реагування НГУ “Рубіж”.
 Має позивний “Варвар” через співзвучність прізвища з іменем вигаданого американським письменником Робертом Говардом воїна, що став головним героєм оповідань та фільму “Конан-варвар”.
Лейтенант Роман Конон хоче, щоб як наслідок цієї війни “у кацапів на генетичному рівні має закарбуватися такий страх, щоб вони боялися навіть подивитися в бік України”.
Козакам слава!

10 червня на Донбасі загинув друг “Рубік” – Борис Латик – актор фільму “Незламні”, вояк 8-го Окремого батальйону “Аратта” ім. Андрія Гергерта УДА, уродженець м. Болехова (народився 6 серпня 1987 р.).
У фільмі “Незламні” зіграв роль Степана Долинського – заступника бойового референта крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.
Як у кіно, так і в житті він був незламним борцем за волю України.
Спочивай з Богом, друже. Назавжди в строю...
Без сина залишилися батьки, без чоловіка – дружина Роксолана, без батька – діти Соломія, Назар та Анастасія.
Вічна пам’ять!

Володимир ДОРОШ

Громадському діячеві, бандуристу, педагогу, барду, рок-музиканту, воїну Василю-Живосилу Лютому 31 липня виповнилося 50 років. Народився він на Черкащині – землі, яка подарувала українцям Великого Тараса. Навчався в Київському педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова, закінчив Сумський педагогічний університет ім. Макаренка (мистецький факультет). Написав дві наукові роботи: про виховання дітей засобами фольклору і про етногенез української бандури.
Пісня Живосила Лютого “Меч Арея” стала для багатьох українців справжньою молитвою. Сьогодні з нею українські воїни захищають Україну від московської навали. Живосил написав понад 300 пісень на власні тексти, а також на поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Мелетія Смотрицького, Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Павла Грабовського.
Живосила Лютого називають мультиінструменталістом. Він грає на бандурі, гітарі, фортепіано, акордеоні, сопілках, барабанах, колісній лірі, кобзі, цимбалах, дуді... Досліджуючи свій родовід, Лютий дізнався, що на скрипці грали дід, прадід і прапрадід. Дід навчив бабу грати на мандоліні, балалайці і гармонії.
Василеві, окрім музики, доводилося викладати у школі суспільствознавство та етику. А в Рубіжному Луганської області, де мешкав 5 років, – ще й краєзнавство. Але там, на Сході України, про Краснодон і героїв “Молодої гвардії” він розповідав правду. Після цього Лютому заборонили викладати краєзнавство…
Побував він і в полоні московських окупантів…
А сьогодні Живосил – протитанкіст, у складі президентської бригади захищає Україну від ворога.
“На своїх уроках на перше місце ви завжди ставите патріотичне виховання. Поділіться секретом, як сьогодні виховати патріота”, – звернулася я до Василя Живосила із запитанням.
“Я написав наукову роботу «Інтеркультурне виховання підлітків засобами фольклору». Побачив, що діти 5 класу не хотіли вивчити 8 рядків поезії Тараса Шевченка. І я з викладачкою вирішив провести спільний урок української літератури і музики. Експеримент удався. Поки вчителька цитувала Шевченка, я виконував твори на його слова рок- і реп-музикантів. І це 11-літнім підліткам сподобалося настільки, що вони (29 учнів із 30) на наступне заняття вивчили напам’ять вірш Шевченка. Це дало поштовх до роздумів, що коли українська молодь не сприймає фольклор у чистому вигляді, то модернізм не завадить. Хоча в деяких речах я дуже консервативний. Такий підхід виправданий для досягнення мети. Консерватори мені закинули, що я паплюжу основи традиційної пісні. Але як зробити так, щоб донести до дітей Шевченка чи фольклор? Як достукатися до їхньої душі? Чи є в когось інший план? Немає. Тож легше критикувати, а не робити…
На концертах поряд із фольклором і власними піснями граю і популярну музику, і рок. Той, хто каже, що я знущаюся над інструментом, нехай спробує сам і щось зробить, аби зацікавити якомога більше людей. Наприклад, скрипаль-віртуоз Сергій Охрімчук може на академічній скрипці зіграти і Баха, і Бетховена, і джаз, і народну пісню. Це я вважаю майстерністю”.
Василь Лютий вважає, що українські письменники мають оспівувати наші перемоги. “Іван Білик або Володимир Малик, у них що не книга – то українська перемога! – каже Живосил. – Кажуть, що українці – мирний народ. Але це до пори до часу… Колись була Запорозька Січ, яка була поділена на курені, але вони були одним цілим. Тож треба уявити, що Україна – це Січ, а усі організації – курені. Об’єднатися можна лише навколо України, навколо її козацького минулого”.
“Що потрібно українцям, аби вистояти, перемогти у цій страшній війні?” – запитала я.
“Усі мають зрозуміти, що ми стоїмо над прірвою, – відповів Живосил. – Бо ж вивчаємо чужу історію і культуру більше, аніж власну. А врятувати нас як націю може лише усвідомлення того, хто ми є. Наші пророки, учителі Василь Литвин і Олесь Бердник казали, що відродження почнеться з України. Наша нація має жити і розвиватися на своїй землі, за українськими звичаями, які ми маємо захистити і передати своїм дітям. Потрібно правильно виховати своїх дітей. Як казав Тарас Шевченко, «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Ми маємо відродити пам’ять про свою минувшину й усвідомити, що ми, українці, є нащадками трипільців, скіфів, козаків. Наші пращури були сильні духом, жили у злагоді з природою і Всесвітом, завжди прагнули до волі, до знань. А куди не приходять освіта і культура – туди приходить війна. І тільки тоді, коли ми це усвідомимо, зможемо перемогти і зовнішніх, і внутрішніх ворогів”.

Лариса ГРОМАДСЬКА, Історичний клуб “Холодний Яр”

На світлині – Василь Лютий з родиною.

1. Якщо б люди ретельно обдумували наслідки своїх дій, їх би згубила бездіяльність.
2. Естетизація зла небезпечна, вона завершується його культом.
3. Азарт не любить зазирати назад, азарт дивиться тільки вперед.
4. Скажи правду про те, що з нами вони роблять, і на тобі поставлять тавро антисеміта.
5. Не ображатимуся на вашу правду, відповім тим же.
6. Претензії великих грішників на моральну непогрішність нахабно-агресивна.
7. Надмірна доброчинність до гріха доводить.
8. Красиво пообіцяти – подарувати мрію.
9. Бог живе в тому, хто живе в Бозі.
10. – Сказати тобі правду, чи стримати себе?
11. Коли життя катує, тільки віра рятує.
12. Майбутнє належить переможцям.
13. Правд багато, істина одна. Істина одна – і вона наша.
14. Сумніви в очевидному передують пізнанню істини.
15. Не дивіться на світ занадто тверезо, а то можна спитися.
16. Черпай у боротьбі радість життя. Втративши здатність боротися, людина деградує.
17. Вір у Бога, вір у себе. Якщо сили твої тебе зрадили, значить віра твоя вичерпалася.
18. Не треба ненавидіти один одного за те, що ви любите Бога під різними іменами. 
19. Життя – це тимчасова трудність. Потерпи ще трохи.
20. Стань ворогом моїх недоліків – і я назву тебе другом.
21. Не накопичуйте образ, накопичуйте силу і спокій.
22. Доля незмінно мінлива. Пам’ятай про це у хвилини щастя, не забувай про це у хвилини горя.
23. Покладайся на Бога, але будь готовим до всього.
24. Не прагни зробити весь світ щасливим. Безумне бажання ощасливити всіх – не доброчинність, а тяжкий гріх.
25. Коли ідея стане пристрастю, її легше буде втілити в життя.

Андрій КОВАЛЬ, історик

9 років тому я написав замітку “«Весілля в Малинівці» вже не в моді”, де висловив радість, що нинішнє покоління молоді вже не виростає на таких антиукраїнських фільмах. І ось напередодні Дня незалежності, 21 серпня 2023 р, в час страшної війни за наше право на власне державне буття, телеканал “4 ever Theater” показав цей отруйний фільм...
Ось лаконічна оцінка його змісту…
Фільм примітивний. Кіч.
Баби українського села говорять російською, з великоруським акцентом, співають лише російські пісні, як танцюють, то дриґають непристойно ногами, вішаються на плечі чоловікам.
Коли бачать червоних, “зазивно” вишкірюють зуби.
Співають і “частушкі”.
У селі живуть Ірина й “Андрєйка”.
Сільські діти в будьонівках.
Красноармійці чемні як ангели, танцюють і привітно сміються. З ними танцюють селянки.
Червоні не грабують, лише танцюють.
“Гопак нинчє нє в модє”.
“Моднєє гопака”.
Негативні персонажі – у козацьких одностроях, у козацьких поясах, у козацьких шапках зі шликами.
Повстанці грабують селян, селянки стріляють у них і беруть у полон. Морок повний.
Повстанці українським вишиваним рушником витирають чоботи.
Повстанці стають струнко перед представником барона Врангеля.
Козаки, як червоноармійці, кричать “Ура!” (а завжди кричали “Слава!”).
Піп – п’яничка, козаки – пияки. Червоні – завжди тверезі.
“Хлопци у нас формєнниє звєрі, морд 150”.

“Отак Москва нас отруювала”, написав я 2014 року, впевнений, що говорю про минуле…
І ось знову над нами сміються.
Цікаво, кому належить телеканал “4 ever Theater” і чи наша СБУ прикриє цю антиукраїнську лавочку?.. І чи хтось відповість за російську пропаганду на українських телеканалах?!
 
Роман КОВАЛЬ
Київ, 22 серпня 2023 р.

Снідаючи, слухав новини по телевізору в програмі “Свобода ранок” (ведуча Катя Некреча).
Коли раптом у кадрі з’явився Гюндуз Мамедов, заступник Генерального прокурора у 2019 – 2021 роках. І мовою російських окупантів почав висловлювати свою думку щодо українських проблем. “Свобода ранок” перекладу на державну мову не забезпечила.
Катя Некреча і бровою не повела, що сприяє русифікації українського ефіру. Ніби не створила жодної проблеми.
Раніше “Радіо Свобода” пильнувало, щоб російська мова не потрапила до ефіру. Що ж сталося, невже мову катів нашого народу в його ефірі легалізовано?
І друге питання. Як людина, яка не володіє українською мовою (або навмисно не використовує), могла бути заступником Генерального прокурора?
Звертаюся до колег журналістів не запрошувати в ефір як експертів осіб, які демонстративно відмовляються говорити державною мовою. А якщо це іноземці, то забезпечувати переклад на українську мову.
Погодьтеся, що в добу Другої світової війни ніхто в ЗМІ СССР не міг висловлювати свої думки німецькою мовою…
Геть “русскій мір”!

Роман КОВАЛЬ

У період приманливого НЕП-у одного разу в харківському трамваї бачу – стоїть у проході, тримаючись за високу ручку, старенький сивобородий чоловічок, якого перехожі, як то й належить у завжди переповненому совєтському трамваї, штовхають з усіх боків. То був... академік Михайло Грушевський. Його я добре знав з обличчя. Незадовго перед тим він проміняв свою молоду хрещеницю, красуню – Українську Народну Республіку – на стареньку “мудру” науку... Він шукав можливостей праці для рідного народу на рідній землі. Але, використавши його популярне ім’я в своїх пропаґандивно-політичних цілях, большевики навіть не дали йому права і змоги померти на тій землі...
Безперечно, Грушевський за час перебування на Україні під большевиками зробив чимало для української науки, зокрема він встиг видати останню книжку своєї капітальної “Історії України-Руси”. І проте всі ці позитивні наслідки його праці далеко не співмірні з тими неґативами, що їх приніс поворот Грушевського – творця нашої новітньої держави і першого її президента – під “опіку” окупанта.

Іван ПІДДУБНИЙ
Дж.: Піддубний І. Слідами життя. Спогади й думки. – Канада, Вінніпеґ, 1969.
Публікація Владислава Слобожанського.
На світлині Миколи Угрина-Безгрішного – Михайло Грушевський.

“Побратима мого зачепила куля вражая” Романа Коваля – 200 грн. ДОДАЛИ?
Микола Міхновський, “Самостійна Україна” – 300 грн.
Роман Коваль, “Філософія сили” – 115 грн.
“Український націоналізм” (упорядник Олег Однороженко) – 385 грн ДОДАЛИ?
“Тарас Силенко, співець непримиримої України” – 350 грн.
Роман Коваль, Коростишів у боротьбі за УНР. 1917 – 1921 рр. – 175 грн.
Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. – 550 грн.
Роман Коваль, Юрій Юзич. Полковник Болбочан. Спогади, свідчення, документи. – 300 грн.
Роман Коваль. “Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930” – 350 грн.
Роман Коваль. “Житомирщина в боротьбі” Романа Коваля – 300 грн.
Роман Коваль. “Батькам скажи, що був чесний” Романа Коваля – 400 грн.
Роман Коваль. “Здолати Росію” – 350 грн.
Микола Аркас. “Історія України-Русі” – 200 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” / Упорядник Р. Коваль.  – 175 грн.
Роман Коваль. Яків “Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби” – 100 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрій Юзич. “Подєбрадський полк” Армії УНР (т. 2) – 150 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрію Юзич. “Подєбрадський полк” Армії УНР (т. 3) – 350 грн.
Роман Коваль. “Тиха війна Рената Польового”–  300 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрій Юзич. Сумщина в боротьбі – 500 грн.

Редактор
Роман КОВАЛЬ

Верстка
Анна ВОЛОВНІК

Коректор
Надійка ОВЧАРУК

Інформаційне забезпечення
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ, Владислав КАРПЕНКО, Надія ВІННІК

Технічний директор Максим СЕЛЮЗКІН

Адреса для листування
та поштових переказів:
вул. генерала Г. Воробйова, буд. 20, пом. 14. Київ-03049.
Тел./факс: 242-47-38. kovalroman1@gmail.com
roman.koval.1959@facebook.com
Roman Koval

Редакція застерігає за собою право редагувати та
скорочувати тексти.
Видання зареєстровано 30.12.1993 р.
у Державному комітеті України у справах видавництв, поліграфії
та книгорозповсюдження. Серія КБ № 325.
Наклад 1000 прим.
Газету видрукувано 28.08.2023 р.
Засновник
Роман Миколайович КОВАЛЬ
вул. генерала Г. Воробйова, буд. 20, пом. 14, Київ-03049.

“Незборима нація” – видання Історичного клубу “Холодний Яр”
Її редактор Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про Визвольну боротьбу.
Газета виходить 1 раз на місяць. Передплатний індекс 33545.
Ціна “НН” на рік – 95,44 грн.
Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.