Роман Коваль представив учасників вечора – геніальних творців українського слова Емму Бабчук, Василя Шкляра, Володимира Шовкошитного, Василя Рубана, світоча театральної сцени Галину Яблонську, гітариста-віртуоза Гриця Лук’яненка, самобутню поетесу Ольгу Страшенко, геніального скульптора Михайла Горлового, видатного науковця, історика науки Василя Шендеровського, прекрасного виконавця авторської пісні Нелю Франчук, народного депутата України від ВО “Свобода” Юрія Бублика, редактора газети “Козацький край” Олега Островського… Ось уривки з промови письменника: “У книжці “Сто облич Самостійної України” йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках... Один із них – Василь Овсієнко. Спостерігаючи за його працею протягом майже 20 років, прийшов до категоричного висновку, що він – один з найдієвіших і найкорисніших синів нашої Батьківщини…  Серед “Ста облич Самостійної України” – Василь Рубан. 1994 року він написав передмову до моєї книжечки “Підстави націократії”, в якій висловив думку, що “без мілітарної, безпощадної до ворога сили конструкція національної свідомості неповноціна”… Антоніна Литвин – творець українських казок і вишиванок, чудових віршів і малюнків… Голова ОУН Богдан Червак уміє бути лаконічним і точним в оцінках… Прилетів на презентацію з далекого Новосибірська і доктор фізико-математичних наук Вадим Шмирьов. Він – також герой презентованої книжки, фінансово допомагає сотенному УПА Мирославу Симчичу, сиротам на Гуцульщині. Не раз підтримував і нашу газету. Василеві Шкляру прислав 2000 грн. – на фільм. Допомагає і школі в Тустановичах, де навчався. Подарував їй плазмовий телевізор за 4000 грн., концертний баян вартістю 30000 гривень”. Представляючи кінорежисера Олександра Муратова, Роман Коваль розповів про його боротьбу в лавах УПА. “Сподіваюсь, що ваш виступ, пане Олександре, буде такий же запальний і короткий як вибух міни, якою ви підірвали МҐБістів на Прикарпатті”.
Оповідаючи про політв’язнів Петра Хмарука й Анатолія Лупиноса, Олесь Вахній сказав: “Ця книжка дає нам можливість почути голоси тих людей, яких у свій час не почули”. А поетеса Ольга Страшенко розповіла про одну із героїнь цієї книжки – Світлану Білик, якої вже немає серед нас. Редактор газети “Шлях перемоги” Віктор Рог згадав добрим словом члена ДСУ Бориса Андріїва, який уже також перейшов межу життя і смерті: “Роботяга, щедрий чоловік. Хоч і не жив у достатку, а постійно жертвував на українські книжки, газети, організації”.
Ось думки інших промовців.
Василь РУБАН, письменник: “Герої цієї книжки Анатолій Лупиніс і Зеновій Красівський були незламні, вони пройшли страшні муки в боротьбі за Самостійну Україну і не здалися”.
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ: “Сьогодні треба знаходити серед нас тих людей, які були б взірцем не для нас, а для молоді”.
Емма БАБЧУК, заслужений журналіст України: “Герої Коваля мають велику любов до України і велику тугу за Українською Україною. Коли читаєш про їхні долі, складається враження, що це мартиролог, адже багато з них уже відійшли, залишивши нам відсвіт свого яскравого життя. Роман Коваль нагадує нам їхній заповіт і мету життя – здобуття Української України. Коли ви читатиме цю книжку, то опинитесь у колі цих друзів. Бажаю Вам, пане Романе, нових великих ужинків. Пишіть, щоб ми знали свою історію, щоб ми вчилися як жити!”
Василь ШКЛЯР, письменник: “50 книг накував нам Коваль!.. З непам’яті забуття скільки вихопив забутих імен! Я прийшов привітати тебе, батьку отамане, з цією видатною подією! Не встигаю ходити на всі презентації!  Ми звикли говорити про дивовижну працездатність Коваля, але я найбільше ціную якість його текстів, той вогонь, який закладено в його словах. На книгах Романа Коваля – даруйте за патос! – виросло ціле покоління борців за волю України, серед них і народні депутати від ВО “Свобода”. Куй нам, батьку-отамане, і далі своїм гарячим серцем!”
Галина ЯБЛОНСЬКА, народна артистка України: “Хочу висловити захоплення цією скаженою людиною. Як наркоман не може без наркотиків, так і Роман не може жити без витягування із забуття перлин нашої історії”.
Михайло ГОРЛОВИЙ, скульптор: “Роман Коваль відкрив приспану історію, забетоновану, загнану в підземелля… Повернув нам: читайте, дивіться! Ці книжки пробудили і пробуджують. Я щасливий, що зустрів таку людину. Я щасливий, що сьогодні бачу вас, дорогі українці, брати і сестри, і думаю, що Україна буде українською!”
Вадим ШМИРЬОВ, доктор фізико-математичних наук: “50 книжок Романа Коваля повертають нам із забуття справжніх героїв, які жили з гаслом “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”.
Богдан ЧЕРВАК: “Роман Коваль пише про націоналістів мертвих… Але на цих книжках виросло вже покоління живих українських націоналістів. Виростуть українськими націоналістами і поки ненароджені. Така сила цих книжок!”
“У видавництві “Український пріоритет” я й надалі друкуватиму книжки, пріоритетні для України”, – підсумував письменник і видавець Володимир ШОВКОШИТНИЙ.
У цей вечір у стінах Національного музею Тараса Шевченка було оголошено лауреата Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського за 2013 рік. Торік першим лауреатом став письменник, багатолітній політв’язень Михайло Іванченко за “Думу про вільних козаків”. Цьогорічним лауреатом став головний архівіст Державного архіву Вінницької області, дослідник Визвольного руху в 1917 – 1920-х роках на Поділлі та Волині, член Історичного клубу “Холодний Яр” Костянтин Завальнюк. “Скільки книг він написав, скільки славних імен повернув рідному народові! Тихий і делікатний у житті, хоробрий і безкомпромісний на полях історичних битв,” – так представив його Роман Коваль.
Ось рішення Історичного клубу “Холодний Яр”: “Диплом №2 Лауреата Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського присуджено Костянтинові Вікторовичу Завальнюку за дослідження “Провісники волі”, “Як на вільне, на радісне свято”, “Червоний смерч над Поділлям”, “Незламні. Ямпільці в обороні державності: 1917 – 1925”, “Яків Гальчевський у документах”, за  вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті та духовності українського народу, фундаментальне дослідження Визвольного руху українського народу в 1917 – 1920-х роках, утвердження національних цінностей у житті українського народу. Роман Коваль, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, редактор газети “Незборима нація”; Олег Островський, головний редактор газети “Козацький край”. 10 жовтня 2013 р., Київ, Національний музей Тараса Шевченка”.
Роман Коваль та Олег Островський вручили Костянтинові Завальнюку 5000 грн. – такий матеріальний еквівалент диплома.
Лунали у той вечір чудові поезії. Їх виконали народна артистка України Галина Яблонська й Олександр Муратов. А Сергій Коваль представив своє видання “Мова і язик”, де з гумором досліджує російський “язик”, доводячи, що він не “вєлікій і маґучій”, а довгий і пародійний!
У Національному музеї Тараса Шевченка звучали й повстанські пісні: кобзар Тарас Силенко проспівав пісню на слова зв’язкової УПА Марійки Будник “У повстанці коханого проводжало дівча”, а Ярослав Чорногуз – авторську пісню про подільського отамана Якова Орла-Гальчевського. Пісні на слова Тараса Шевченка і Василя Стуса виконали Неля Франчук і Гриць Лук’яненко.
Теплий жовтневий вечір 10 жовтня надовго залишиться в пам’яті учасників свята українського духу. То було неповторне, животрепетне зібрання!

Історичний клуб “Холодний Яр”

Світлини Марії Поливач та Лесі Островської.

1 листопада 1918 р. проголошено ЗУНР.
1 листопада 1964 р. помер Андрій Мельник, командир 6-ї сотні УСС, полковник Армії УНР, крайовий командант УВО, голова ПУН, інженер-лісівник.
1 листопада 1981 р. помер Дмитро Сачківський, козак Армії УНР, командир 3-ї сотні дивізії “Галичина”, поручник 1-ї УД УНА.
2 листопада 1985 р. помер Володимир Кубійович, головний редактор “Енциклопедії українознавства”.
4 листопада 1894 р. народився Оверко Куравський, таращанський отаман.
4 листопада 1952 р. відійшов у вічність Володимир Свідерський, усусус, командир курдського загону, лицар Турецького півмісяця і німецького Залізного хреста, начальник медичної служби ІІІ корпусу УГА, лікар ОУН і УПА.
4 листопада 1995 р. помер Іван Герчук, стрілець УГА і дивізії “Галичина”, вчитель, меценат.
6 листопада 1811 р. народився Маркіян Шашкевич, член “Руської Трійці”.
6 листопада 1883 р. народився Дмитро Ференчук, сотник УСС.
7 листопада 1919 р. москалі повісили о. Олексія Кулабухова, члена Кубанської Ради.
7 листопада 1924 р. загинув отаман Хмара (Семен Харченко-Харчук).
8 листопада 1878 р. народився Михайло Омелянович-Павленко, начальний вождь УГА, командувач Армії УНР.
8 листопада 1887 р. народився Дмитро Вітовський, військовий міністр ЗУНР.
8 листопада 1888 р. народився Михайло Ковенко, інженер-винахідник, член Центральної Ради, отаман Вільного козацтва Києва.
8 листопада 1891 р. народився Михайло Поготовко, льотчик 1-го Українського авіаційного загону Гайдамацького коша Слобідської України та Армії Української Держави, підполковник Армії УНР
8 листопада 1895 р. народився Михайло Палій-Сидорянський, командир Подільської групи УПА Другого зимового походу.
8 листопада 1900 р. народився Михайло Теліга, кубанський бандурист, учасник визвольної боротьби.
8 листопада 1926 р. помер переяславський отаман Чорний (Гаврило Куреда).
8 листопада 1971 р. помер кубанець Василь Прохода, начштабу 1-го полку 1-ї Сірої дивізії.
8 листопада 2002 р. помер Іван Кандиба, член-засновник Української робітничо-селянської спілки (1960) та УГГ (1976), голова ДСУ, голова Проводу ОУН в Україні.
9 листопада 1794 р. помер Григорій Сковорода.
10 листопада 1708 р. москалі зруйнували Батурин.
10 листопада 1878 р. народився Віктор Кущ, начальник штабу Запорозької групи Армії УНР.
10 листопада 1896 р. народився Іван Зварічук, підполковник Армії УНР.
10 листопада 1924 р. народився кобзар Михайло Башловка.
10 листопада 1976 р. спочив о. Василь Лаба, начальний духівник УГА та дивізії “Галичина”, доктор теології, автор споминів.
11 листопада 1894 р. народився Віктор Чекірда, отаман Чорний Ворон.
11 листопада 1963 р. померла Олена Степанів-Дашкевич, командир чоти УСС, лицар Срібної медалі хоробрості й Військового хреста, науковець.
12 листопада 1887 р. народився Карліс Броже, заступник командира полку Чорних запорожців Армії УНР.
12 листопада 1905 р. в Лубнах вийшла перша українська газета в царській Росії – “Хлібороб”.
12 листопада 1929 р. народився Зеновій Красівський, поет, крайовий провідник ОУН, політв’язень.
13 листопада 1803 р. на Соловках помер останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський.
13 листопада 1905 р. народився Ніл Хасевич, художник, учасник Визвольної боротьби у лавах УПА.
15 листопада 1890 р. народився Альфред Бізанц, командир Львівської бригади УГА, підполковник Армії УНР, начальник Військової управи дивізії “Галичина”.
15 листопада 1894 р. народився Кость Мандзенко, підполковник Армії УНР, полковник УНА.
15 листопада 1901 р. народився Євген Побігущий-Рен, підстаршина УГА, майор Армії УНР, майор ДУН “Роланд”, майор дивізії “Галичина”.
17 листопада 1921 р. Волинська група УПА Юрка Тютюнника зазнала поразки під с. Малі Миньки на Волині.
17 листопада 1937 р. народилася Олена Антонів, учасниця руху Опору в 1960 –1980-х роках.
18 листопада 1918 р. відбувся братовбивчий бій під Мотовилівкою між сердюками Павла Скоропадського і повстанцями Симона Петлюри.
18 листопада 1922 р. загинув подільський отаман Онисько Грабарчук.
18 листопада 1923 р. народився Михайло Іванченко, письменник, художник, політв’язень.
18 листопада 1957 р. помер Володимир Савченко, генерал-хорунжий Армії УНР.
20 листопада 1894 р. народився Данило Лимаренко, добровеличківський отаман, підполковник Армії УНР.
20 листопада 1943 р. на Волині почала роботу 1-ша конференція поневолених Московщиною народів.
21 листопада 1764 р. в Україні ліквідовано гетьманське управління.
21 листопада 1883 р. народився богуславський отаман Григорій Пирхавка.
21 листопада 1920 р. Армія УНР покинула Батьківщину.
21 листопада 1921 р. москалі розстріляли Миколу Лозовика, голову Бойової управи 1-ї козацько-стрілецької дивізії (сірожупанників).
21 листопада 1942 р. відійшов у вічність Віктор Кущ, генерал-хорунжий Армії УНР.
22 листопада 1889 р. народився Дмитро Феркуняк, сотник УГА і дивізії “Галичина”.
22 листопада 1921 р. загинув Степан Щербак, герой Базару.
22 – 23 листопада 1921 р. в м-ку Базар москалі розстріляли 360 козаків і старшин Армії УНР.
23 листопада 1790 р. козаки здобули турецьку фортецю Ізмаїл.
23 листопада 1890 р. народився Олександр Коломінський, сотник Армії УНР, поручник дивізії “Галичина”.
24 листопада 1871 р. народився поет Микола Вороний.
24 листопада 1890 р. народився Володимир Білозор, лікар Коша УСС, начальник шпиталю I корпусу УГА, начальник медичного відділу Військової управи дивізії “Галичина”.
24 листопада 1937 р. москалі розстріляли кобзаря Івана Кучеренка-Кучугуру.
24 листопада 1979 р. відійшов в інші світи Іван Особа, січовий стрілець, сотник УГА, хорунжий дивізії “Галичина”.
25 листопада 1893 р. народився Дмитро Яцушко, хорунжий 3-го вишкільного полку дивізії “Галичина”.
25 листопада 1896 р. народився Петро Самутин, генерал-хорунжий Армії УНР.
25 листопада 2008 р. відійшов на луки Сварожі Лев Силенко, засновник РУНВіри, автор “Мага Віри”.
26 листопада 1876 р. народився Віктор Курманович, начальник штабу УГА, державний секретар військових справ ЗУНР, генерал-хорунжий Армії УНР, член ПУН, почесний голова Військової управи дивізії “Галичина”.
26 листопада 1940 р. помер Анатоль Базилевич, духівник Вишколу УСС, учасник “Листопадового зриву” 1918 року, священик І бригади УСС Галицької армії.
27 листопада 1968 р. помер Григорій Сосідко, підполковник Армії УНР, командир сотні зв’язку “Галичина”, художник, артист, режисер, театральний декоратор, редактор.
28 листопада 1898 р. народився Василь Татарський, генерал-хорунжий Армії УНР, начштабу бригади УНА (1945).
28 листопада 1899 р. народився Микола Фещенко-Чопівський, козак 1-ї Запорозької дивізії, командир Українського охоронного батальйону №109 (1942 – 1943), інженер.
28 листопада 1941 р. помер Осип Сорохтей, художник, член “Артистичної горстки” УСС і Пресової кватири УСС.
28 листопада 1972 р. відійшов у засвіти кобзар Євген Адамцевич.
29 листопада 1879 р. прийшов у світ Грицько Чупринка, поет, козак Богданівського полку.
29 листопада 1899 р. народився Григорій Косинка (Стрілець), поет, козак Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого.

ДОРОГА ДО БОГА ВЕДЕ ЧЕРЕЗ БАТЬКІВЩИНУ.
Юліан ВАССИЯН

Передплачуйте “Незбориму націю”
– газету Історичного клубу “Холодний Яр”
Її редактором є Роман Коваль – дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про  Визвольну боротьбу, які видає  Історичний клуб “Холодний Яр”.
Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.
Передплатний індекс 33545. Передплачуй “Незбориму націю” і для своїх друзів та рідних – допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.
Газета “Незборима нація” в Інтернеті http://nezboryma-naciya.org.ua/

Кожний візит в Україну Віктора Мішалова – бандуриста-віртуоза, заслуженого артиста України – це подія для шанувальників бандури. От і цього разу, приїхавши до Києва лише на тиждень, незважаючи на щільний графік (пан Віктор пише докторську дисертацію з мистецтвознавства в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського) – таки дав концерт у музеї Івана Гончара. Звучали думи, українські народні пісні, авторські твори українською та англійською мовами. Присутні отримали незабутні враження й естетичну насолоду від гри, співу, розповідей про бандуру, харизми маестро…
Відданість українській культурі й бандурі Віктора Мішалова викликає захоплення. Народився в Сіднеї (Австралія), нині живе і працює в Торонто (Канада). Закінчив музичний факультет Сіднейського державного університету, Сіднейський педагогічний інститут та Київську консерваторію. Викладав в Австралії і Торонто, створив Канадську капелу бандуристів. Дослідник творчості Гната Хоткевича, кандидат мистецтвознавства (дисертацію захистив у Харківській державній академії мистецтв), кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня. Викладає в державній школі у Торонто українську мову, співпрацює з духовими оркестрами, хорами, концертує світом.
Бандуру Гнат Хоткевич називав машиною часу – адже, слухаючи думи, історичні пісні, подумки повертаєшся на століття назад. А Віктор Мішалов володіє інструментом віртуозно. Своєю грою він доводить, що бандура – універсальний інструмент, що має широкі можливості. Вражає майстерність виконання творів Гната Хоткевича “Ринок у Кафі”, “Буря на Чорному морі”. На концерті пан Віктор розповів про те, як він знаходив та реставрував бандури – а їх у нього більш як 30.
Були в житті Віктора Мішалова дивовижні події. Про один такий епізод він розповів. В Лубнах на вокзалі під час туру Україною “Шляхами кобзарів” очікував поїзд. До нього, побачивши бандуру, підійшла бабуся. І каже:
– Ви – бандурист. У моєї подруги онук також бандурист. Але ви його не знаєте, – він живе в Австралії.
– А подругу вашу не Домною часом звали?
– Так, Домною.
– Так я її онук.
Потім були сльози і спогади нової знайомої про часи перебування в російських таборах разом з бабусею пана Віктора.
– Пане Вікторе, які Ваші плани на майбутнє? – поцікавилися ми після концерту.
– Планую допрацювати до пенсії в Торонто – а це ще 5 років. А потім хочу переїхати в Україну, кудись на Лубенщину, в село.

Оксана ЖОВАНИК, журналіст
Київ

Готуючись до Дня козацтва, подумала, а чи ми, нині сущі, маємо духовний зв’язок з тими, хто боровся за Українську державність, хто уславив наш народ, хто був отими козаками, яких вшановуємо на Покрову? Чи пам’ятаємо їхні імена?
Хто розповість нам про героїчне минуле нашого народу?
Напередодні Дня Козацтва, свята мужності й лицарства українського народу Бібліотека ім. Миколи Реріха запросила на зустріч із читачами письменника, президента Історичного клубу “Холодний Яр”, і, що для нас особливо приємно, в дитячі та юнацькі роки активного відвідувача нашої бібліотеки, а зараз її друга – Романа Коваля. У нашому районі він мешкає вже 45 років.
Пан Роман – бібліограф Визвольної боротьби українського народу 1-ї половини ХХ ст., а його покликання – повернення історії своєму народові.
На зустрічі письменник презентував і подарував нам свої книжки, зокрема “Сто облич Самостійної України”, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”, “Чорний Ворон”, “Кармелюки”, “Тиха війна Рената Польового”, “Історію України–Руси” Миколи Аркаса. За вікнами цебенів дощ, вітер шмагав гілками дерев по вікнах, а в залі було затишно й спокійно від розважливого слова історика, який захоплено розповідав про 20-ті – 30-ті роки минулого століття, про мужність і незборимість простих людей, які гинули, боролися, вимріювали свою державу для дітей і онуків, для нас із вами… І принишкли люди в залі, й задумавшись, пройнялися жертовною долею лицарів нашої Незалежності.
По закінченні зустрічі десятикласниця, котра до цього часу взагалі не знала, хто такий Роман Коваль, сказала: “Мені здається, що я побувала в іншому світі. За цю годину стільки нового дізналася, я ніби кіно подивилася, так яскраво побачила тих людей, про які говорив письменник, відчула їх любов до своєї землі, й мені стало соромно за нас. Мій перший крок, що я хочу зробити, – відсьогодні спілкуватимуся українською!”  Браво, пане Романе!

Іванка ЩЕРБИНА, директор Бібліотеки ім. Миколи Реріха

Це книжка про праведників, з якими зійшлася моя життєва стежка – чи на мить, чи на все життя. Красівський і Лісовол, наприклад, увійшли в моє серце назавжди, а Степан Сапеляк спалахнув у ньому лише одного разу – на 3-му з’їзді Спілки письменників, але і цей епізод закарбувався. Не знав особисто лише Василя Селезінку, Євгенію Гуздій, Богдана Саламаху, Михайла Федіва, Лідію Гук та Марію Савчин, але товаришував з дорогими їм людьми.
Герої цієї книжки хоч і творили Українську державу, втім про них рідко почуєш по радіо чи телебаченню. Засоби масової дезінформації, які перебувають у руках наших історичних ворогів. Через них “висвітлюють” діяльність тих, хто допомагає розмити національне обличчя нашого народу, викривити його історію, спотворити характер. Ці т. зв. ЗМІ прививають любов чи повагу до чужих авторитетів,  чужої історії, чужої культури.
29 червня 2009 р., коли я повернувся з похорону Ольги Михайличенко й увімкнув телевізор, всі канали були переповнені повідомленнями про смерть Майкла Джексона. Усюди тільки й чути: помер Майкл Джексон. Про смерть Ольги Косовської-Михайличенко – багатолітнього політв’язня та народної мисткині – жоден телевізійний канал не сповістив. Так само було і в день похорону видатного винахідника, мецената української культури Рената Польового. Того дня в Сімферополі загинула байкерша і всі телеканали інформували про цю подію. Про те, що відійшов Ренат Польовий, який вірою і правдою все життя служив Україні, ніхто, крім “Незборимої нації”, не згадав.
Тим і важливі старі підшивки “Незборимої нації” та інших газет, які я видавав, – у них сконденсовано історію боротьби за національну державу та біографії праведників, які творили українську культуру й боронили її від зазіхань імперської Росії.
Нехай не ображаються на мене друзі, про яких у цій книжці немає згадки, я ще живий і спробую про них написати.

Роман КОВАЛЬ

На пам’ятник Михайлові Гаврилку в Болехові

Проект пам’ятника Михайлові Гаврилку створений львівськими митцями – художником Орестом Скопом та скульптором Василем Яричем. Композиція пам’ятника  належить  Василеві Яричу. Гаврилко має постати у бронзі та граніті. Приблизна вартість робіт і матеріалів – 400 тисяч гривень. Половину суми зібрано. У Болехові закінчуються роботи з впорядкування площі, де стоятиме монумент.
Звертаємося до українського громадянства із закликом допомогти втілити шляхетну ідею, переказавши кошти на рахунок: Івано-Франківське управління АТ “Ощадбанк” МФО 336503 код 09336500 р/р 29097134 10008/0161 – 10008/0168, особовий рахунок 26205000467207 Гавц-Дармохвал Лариса Володимирівна, транзитний Болехів на пам’ятник Михайлові Гаврилку.

28 серпня ц. р. в селі Озеряни Бучацького району Тернопільської області Благодійний фонд “Героїка” відкрив пам’ятник на могилі козака 3-го кінного полку Армії УНР Сергія Кравченка. Урочистості відбулися з участю сільської громади й гостей з Тернополя і Києва. Біля поховання була й почесна варта – військово-історичні реконструктори в одностроях Армії УНР.
– Могила Сергія Кравченка – рідкісна пам’ятка військової історії, – розповів волонтер “Героїки” Володимир Бірчак. – Сергій кохав озерянську дівчину, і в бою за це село прагнув першим вдарити більшовиків. Зарубав п’ятьох червоноармійців, однак шостий рушничним пострілом забив козака. Смерть героя бачив командир 3-ї Залізної дивізії генерал-хорунжий Олександр Удовиченко – він і написав спогад про побратима. Завдяки цій публікації ми розшукали точне місце поховання.
Перший пам’ятник Сергієві Кравченку був виготовлений з каменю і встановлений невдовзі по його загибелі. Після Другої світової війни хрест знищили комуністи. Краєзнавець Гнат Рудий на підставі спогадів старожилів установив точне місце поховання. Новий пам’ятник було споруджено коштом та зусиллями жертводавців і волонтерів Благодійного фонду “Героїка”.
Дослідникам так і не вдалося відшукати нащадків Сергія Кравченка у його рідному селі Бабчинці Чернівецького району Вінницької області. Рід Кравченків зник у час голодоморів та політичних репресій 1930-х років.
Жертводавці, коштом яких встановлено пам’ятник: Андрій Шкіль (Прага) – 800 грн., Захар Мілютін з Києва і Дмитро Черкасов – по 500 грн.; кияни Станіслав Згоняйко і Ярослав Барничка (Київ) – по 330 грн.; Павло Дзіковський (Київ) – 300 грн.; кияни Захар Мілютін й Володимир Клименко – по 200 грн.; дві селянки із с. Озеряни – по 10 грн. і 20 грн. Добродійка з Києва, яка пожертвувала 300 грн., побажала залишитися невідомою. Таке саме бажання було і у двох добродіїв, які пожертвували 100 грн. і 200 грн.
Залишок від збору коштів на пам’ятник козакові Армії УНР Спиридону Тропку в сумі 3195 грн., встановлений “Героїкою” 21 липня ц. р. на Дніпропетровщині, та залишок у сумі 100 грн. від коштів, зібраних на пам’ятник Сергієві Кравченку, вирішено спрямувати на будівництво пам’ятника воїнам Армії УНР у м. Січеслав.
Висловлюємо щиру подяку за допомогу краєзнавцеві Гнатові Рудому, директорові Тернопільського “Історико-меморіального музею політичних в?язнів” Володимирові Бірчаку, Тернопільській обласній організації «Тризуб» ім. Степана Бандери, ПП “Харевич”, Клубу військово-історичної реконструкції “Чота пішої розвідки 3-ї Залізної дивізії Армії УНР”, громаді храму Святого Архистратига Михаїла УАПЦ, Озерянській сільській раді.

Павло ПОДОБЄД

Довідка
Благодійний фонд “Героїка” (керівник Павло Подобєд) – організація, яка ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. З 2010 року “Героїка” встановила більше 20 монументів і пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Київській областях.

Я народився і виріс в місті Сокаль Львівської області. Закінчивши у Львові консерваторію як скрипаль, продовжив навчання в Німеччині. Зараз із сім’єю проживаю в місті Майнц, що біля Франкфурту-на-Майні.
Про могилу командира 3-го кінного полку Армії УНР Михайла Фролова я дізнався від отця Олега Зайнулліна, який деякий час відправляв в Українській православній церкві (Київського патріархату) у Франкфурті-на-Майні. Одного разу на зустрічі я сказав, що їду в Чехію в місто Літомишль, де живе мій найкращий товариш. Отець Олег Зайнуллін каже: “Як будеш у Літомишлі, зайди на цвинтар, там похований полковник Фролов”.
Літомишль – невелике місто, тому знайти цвинтар було неважко, але могилу шукав довго. Допомогла інформація при вході про визначних людей, які поховані на цьому цвинтарі. Під номером 7 зазначено прізвище Фролова Михайла Федоровича, “полковника донських козаків, який воював за незалежність України”.
Могили на кладовищі пронумеровані і я таки її знайшов. Вона доглянута. На ній – встромлений маленький синьо-жовтий прапор (напевно, кілька місяців тому). Пам’ятник кілька років тому відреставрований. На ньому – подяка від Дмитра Донцова. На жаль, напис важко прочитати.
Тепер, коли я в Літомишлі, ходимо з колегою на могилу, садимо квіти, прибираємо. Дізнався, що батько Фролова похований недалеко від міста Літомишля.

Юрій КУСЕНЬ
Німеччина

20 жовтня 2013 р. у Празі на Ольшанському цвинтарі вшановано пам’ять вояків УПА Павліни Беноні й Степана Сушка. Члени Спільнот прихильників ВО “Свобода” й ОУН(б) помолилися на могилах героїв. Промовляв віце-президент МО “Українська свобода” Олег Зайнуллін, а Юрій Івасишин прочитав свого вірша, присвяченого борцям за Українську державу. На панахиді була присутня родина пані Беноні.
Пам’ять про подвиги вояків УПА житиме вічно!

26 жовтня 2013 р. в Прилуках, у переповненій актовій залі школи №6, відбулася презентація дослідження краєзнавця Віктора Моренця “Земля, полита кров’ю”. В книжці розповідається про повстанський рух на півдні Чернігівщини в 1919 – 1924 роках.
Для написання цієї книжки були використані матеріали з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України та інших архівів.
Видання вийшло в бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” у серії “Отаманщина ХХ століття” під загальною редакцією Романа Коваля.
Книга призначена для краєзнавців, істориків, вчителів, учнів, всіх, хто цікавиться історією України.
Рекомендована Історичним клубом “Холодний Яр” для вивчення у вищих і середніх навчальних закладах.

Про книжку Романа Коваля “Отаман Орлик” дізналася з газети “Незборима нація”, яку передплачую дуже давно. І ось несподіванка – в розділах, опублікованих у газеті, зустріла прізвища односельців з Плисецького та наш псевдонім – Плисак. А вже читаючи книжку, я натрапила на прізвище мого рідного дядька і найближчого сусіда –Андрія Яковича Нижника. Хоча його імені та по батькові у книжці немає, але це він, мій дядько Андрій.
Усі роки, що я знала його, він був добрим і гостинним, але говорив нерозбірливо, дуже важко давалася йому вимова потрібного слова. Щоб його зрозуміли, йому доводилося часом повторювати одне й те саме разів із десять. А як уже ставало зрозуміло, то він радісно повторював: “Правильно, правильно, правильно!”. У дядька трусилися руки, іноді не ходив, а човгав.
Коли подорослішала, запитала в матері, чому дядько такий. Мати мені відповіла, що дядька чекісти хотіли арештувати. Отоді його й спаралізувало. Те саме я чула від інших людей.
Дядько давно помер, померли його чотири дочки, син Яків і навіть кілька його внуків, але шестеро внуків ще живі й здорові.
Дочка Якова Андрійовича Віра казала мені, що батько розповідав, що її дід Андрій “був у лісі”. Одного разу, взимку, вночі за ним прийшли чекісти. Тоді Андрій Якович прорвав солом’яну покрівлю, зістрибнув на землю і в одній білизні, босий утік городами до сестри, яка жила через десять хат. Отоді Андрія й спаралізувало. Пенсію мав маленьку, тому що не було документів, які він, за словами онуки Віри, спалив у той тривожний час. Віра зберегла фотографію діда Андрія з усією родиною.
“Отамана Орлика” прочитала, як кажуть, на одному подиху, з великою цікавістю і хвилюванням. Йдеться ж бо про односельців та ще й про родича.
Книжка справила глибоке враження, але неоднозначне. Я пройнялася гордістю за високу національно-патріотичну свідомість моїх земляків, за їхню готовність захищати рідну землю від поневолювачів. Навпаки, гнітюче враження маю від моментів, коли окремі повстанці, не витримавши катувань, зраджували один одного.
Хочу красно подякувати Романові Ковалю за книжку, яка глибоко хвилює читача, змушує усвідомлювати складне минуле, викликає захоплення й обурення. Дякую Вам за ще одну відновлену невідому сторінку нашої історії!

НИЖНИК Софія Самсонівна,
небога Нижника Андрія Яковича
Село Плисецьке – Київ

“Шекспірівські пристрасті бліднуть”

Кожна книжка Романа Коваля про Визвольний рух – цеглинка в храм Патріотичного Духу, який він творить понад два десятиліття. Кожне його видання – унікальне полотно звитяг нашого народу. Це стосується і його книжки “Чорний Ворон: п’ять біографій”.
У літературознавстві є таке поняття “шекспірівські пристрасті”, що означає максимальне напруження в дії героїв твору. Так от, у поданні цих п’яти біографій отаманів усякі “шекспірівські пристрасті” бліднуть.
Де ті кіномитці, які б зняли фільми про цих звитяжців?!

Ольга СТРАШЕНКО,
член Національної спілки письменників України

“Загнані в неволю вовки”

Доброго дня, пане Романе! Захоплююсь Вашими книгами про повстанський рух і всім, що Ви робите у цій галузі. Популяризація цієї теми в нашому, вихолощеному радянською окупацією суспільстві, ніби вибух ідеологічної бомби – це саме те, чого всі ми підсвідомо прагнемо – усвідомлення, що наші предки – не тупе колгоспне бидло, а загнані в неволю вовки, що люто гризли горлянки поневолювачів. Отже, щиро дякую за Вашу працю – маємо, на яких книжках достойно виховувати своїх синів!

Ярослав ПРИЩЕПА

“Який чудовий був вечір!”

І як жаль, що я не був на ньому... Ваша книга “Сто облич Самостійної України” – унікальна. Моя мама, погортавши її, поки мені принесла, сказала, що це, мабуть, Ваша найкраща книга, бо на якій сторінці не відкриєш, цікаво. А я трохи покритикую... Спогад про Красівського з помилкою – Левко Лук’яненко живе не в Хотині, а в Хотові...
Ваші спогади чудові! Чому б Вам не написати мемуари? Щодо некрологів у Вашій книзі, розповім історію з нашої школи.  Там був профорг, який гарно організовував похорони вчителям. Усі вчительки казали: “От би померти, щоб Чабанюк мене поховав...” Так і у вас: “От би померти, щоб Коваль про мене такий некролог написав!” Це, звичайно, жарт, але в жодному некролозі Ви не повторились і для кожного знайшли унікальні й теплі слова.

Владислав КАРПЕНКО
с. Хотів під Києвом

Шановні добродії! На хуторі Буда Чигиринського району росте 1000-літній дуб Максима Залізняка. Дерево потребує постійного догляду й оздоровлення. Тричі на рік з цією метою здійснюється обробка проти шкідників, видаляються сухі гілки, вносяться поживні речовини, проводиться догляд за кроною.
На жаль, державне фінансування на ці потреби не виділяється. Все, що зроблено на цей час, виконано коштом благодійників. Цього року ще потрібно замінити спеціальні канати, якими закріплені основні гілки до стовбура (система “Кобра”), видалити сухі гілки з крони, обробити дерево проти шкідників та хвороб.
Для виконання цих робіт потрібно близько 12 тисяч гривень. Просимо всіх небайдужих допомогти. Кошти просимо перераховувати Благодійному фонду соціального розвитку НІКЗ “Чигирин” на рахунок р/р 26000060190638 ПАТ КБ “Приватбанк” м. Чигирин МФО 354347 код ОКПО 22809707 з поміткою “добровільні пожертвування на благодійні цілі”.
Детальніша інформація телефонами: (04730) 95-3-31, 095-069-07-74; або 096-439-77-42 (Богдан Легоняк, завідувач філії “Холодний Яр” НІКЗ “Чигирин”).

27 вересня 2013 р. відбулася сесія Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Депутати розглянули пропозицію перейменувати вулиці. На попередній сесії це питання не мало підтримки серед депутатського корпусу – фракція Партії регіонів відмовилася голосувати.
“На жаль, “регіонали” досі живуть совєтським минулим, тому перейменування вулиць Калініна, Орджонікідзе, Паризької комуни на вул. Василя Стуса, Василя Симоненка, Героїв Крут для них є чимсь неймовірним”, – наголосив депутат-свободівець Юрій Сторожук. – Проте цього разу депутати майже одностайно проголосували за перейменування”.
Одностайно підтримали його й депутати від ВО “Свобода”.
Отож, 43 вулиці та провулки міста відтепер мають нові назви. А молодь ростиме, не оглядаючись у совєтське минуле.

Петро БИЛИНА

Харківська міліція не знайшла порушення закону у знищенні меморіальної дошки Юрію Шевельову 25 вересня 2013 року. Навіть не виявила самого факту розбиття пам’ятки.
Про це повідомив мене начальник Дзержинського райвідділу полковник міліції Володимир Кішкін. За словами правоохоронців, виконувалося рішення Харківського міського голови Г. Кернеса №103 від 25.10.2013. “На 26-й сесії 6-го скликання Харківської міськради була… дана вказівка про демонтаж меморіяльної дошки Шевельову Ю. В.”, – говориться у висновку міліціонерів.
“Проведеною перевіркою зумисного пошкодження меморіяльної дошки Шевельову Ю. В. встановлено не було. Порушення громадського порядку не виявлено”. На цій підставі міліціонери вважають проблему вичерпаною.
Міліції слава?

Роман ЧЕРЕМСЬКИЙ
Харків

Книжки можна придбати і через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на р/р Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7553 0902 9011.
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що, окрім вартості книжки, замовник оплачує й доставку.

“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 45 грн.
“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 50 грн. 
“Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 50 грн.
“Холодний Яр”  Юрія Горліса-Горського – 55 грн.
“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 60 грн.
“Іван Ремболович” Романа Коваля – 60 грн.
“Чорний Ворон: п’ять біографій” Романа Коваля – 25 грн.
“Кармелюки” Романа Коваля – 30 грн.
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 125 грн.
“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 100 грн.
Документальний двосерійний фільм “Стеком і шаблею” – 35 грн.