10 лютого в Національній спілці художників України відбулося вшанування скульптора Михайла Гаврилка. Відкрив вечір піснею “Як прощався стрілець зі своєю ріднею” кобзар Тарас Силенко. Ведучий Василь Шкляр у вступному слові сказав: “Серце Романа Коваля буває теплим, буває занадто гарячим, коли він пише про борців за волю України, а буває і крижаним, коли пише про ворогів нашої нації. У горнилі своєї кузні Коваль перековує хохлів на українців, як колись Михайло Гаврилко у фрайштадському таборі Шевченковим словом перетворював малоросів на сірожупанників, які 1918 року повернулись в Україну зі зброєю в руках захищати віднайдену Батьківщину”.
Член-кореспондент Національної академії мистецтв, народний художник України Василь Перевальський оголосив, що Національна спілка художників України постановила підтримати подання Асоціації українських письменників про відзначення Романа Коваля Національною премією ім. Тараса Шевченка за написання унікальної книжки про громадський і творчий подвиг скульптора Михайла Гаврилка і зачитав відповідне подання голови Спілки, народного художника України, академіка Академії мистецтв України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Володимира Чепелика. Це звернення підтримала й Національна спілка кобзарів України (голова народний артист України Володимир Єсипок).
Високо оцінив номіновану книжку і доктор мистецтвознавства, академік Національної академії мистецтв Олександр Федорук. А член Національної спілки письменників України Ольга Страшенко прочитала вірш про Михайла Гаврилка.
Неля Франчук проспівала пісню “Я усміхнусь тобі” (сл. Оксани Пахльовської, музика Нелі Франчук), а Гриць Лук’яненко – стрілецьку пісню “Повіяв вітер степовий”.
Категоричний був виступ скульптора Михайла Горлового: Гаврилко – геніальний скульптор, а книжка про нього заслуговує Шевченківської премії!
Підійшов до мікрофона і Романа Коваль. “Якби Михайло Гаврилко та його однодумці здобули Українську державу, – сказав він, – які б творчі ужинки святкував наш народ, скільки б підстав для гордості з’явилося! Та перемогла Росія, відтак і немає в нашій столиці Тараса Шевченка за проектом його вірного сина Михайла Гаврилка! Не могли росіяни, просякнуті монархізмом і московським “єдінообразієм”, допустити, щоб у Києві вознісся пам’ятник на пошанівок не тільки Шевченкові, а й українцям, що, ввібравши його вогненне слово, стали до боротьби за волю... Завойовники намагалися вкрасти в нас пам’ять про Михайла Гаврилка, вірного Шевченкового сина і гордого онука Святослава: нищили його пам’ятники, спалили не тільки малюнки, але і його самого. Але він з нами! Він серед нас! Не вдалося Москві розірвати історичну пам’ять. І ми сильні покладами духу наших дідів і прадідів!”
Відбулася і прем’єра двосерійного документального фільму  “Стеком і шаблею” та зустріч з режисером Володимиром Бондаренком та Володимиром Пащенком, який у постановочних сценах зіграв головну роль.
У завершальному слові Роман Коваль щиро подякував родині Михайла Гаврилка, насамперед його онукові – професорові Орестові Абрагамовичу, роль якого у виході книжки і створенні фільму величезна.
Організаторами вечора пам’яті геніального митця виступили Національна спілка художників України та Історичний клуб “Холодний Яр”.

1 березня 1901 р. народився Степан Щербак, герой Другого зимового походу.
1 березня 1918 р. червоні москалі розстріляли юнака-бандуриста з Кубані Міняйленка.
2 березня 1861 р. в Україні скасовано кріпацтво.
2 березня 1893 р. народився Кирило Годованець, сотник УГА, директор державних гімназій в Яворові та Львові, сотник артилерії Вермахту.
2 березня 1980 р. помер письменник Павло Штепа.
3 березня 1890 р. народився Герасим Нестеренко (холодноярський отаман Орел).
3 березня 1921 р. загинув звенигородський кошовий Вільного козацтва Семен Гризло.
3 березня 1939 р. в московській катівні загинув Гриць Коссак, командир ІІІ корпусу УГА.
3 березня 1951 р. помер Іван Рудницький, сотник УГА, інженер, адвокат, референт правничого відділу Військової управи дивізії “Галичина”.
4 березня 1750 р. відновлено гетьманство в Україні.
4 березня 1952 р. загинув художник УПА Ніл Хасевич.
4 березня 1962 р. помер Никифор Гірняк, командант Коша УСС, отаман УГА.
5 березня 1878 р. народився Ілько Гаврилюк, сотник УГА, поет, учитель.
5 березня 1882 р. народився Ярослав Воєвідка, командир 1-го гарматного полку бригади УСС Галицької армії.
5 березня 1950 р. у бою з москалями загинув Роман Шухевич.
5 березня 1950 р. помер Василь Шкляр, член Центральної Ради, підполковник Армії УНР.
6 березня 1892 р. народився Іван Чмола, організатор “Пласту”, командир 3-го полку СС, начальник Коша СС, полковник Армії УНР.
6 березня 1968 р. помер Кирило Годованець, сотник УГА, педагог.
7 березня 1882 р. народився Гриць Коссак, командант Легіону УСС.
7 березня 1962 р. помер Митрофан Пушкелин, командир конвою командувача Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка, хорунжий дивізії “Галичина”.
8 березня 972 р. загинув князь Святослав Завойовник.
8 березня 1889 р. народився бандурист Олександр Корнієвський.
8 березня 1908 р. народився Тарас Бульба-Боровець, отаман УПА “Поліська Січ”.
8 березня 1930 р. в бою загинув отаман Андрій Блажевський.
8 березня 1960 р. помер Кость Смовський, командир 1-го Чорноморського гарматного полку та 1-ї бригади Окремої кінної дивізії, майор Вермахту, генерал-хорунжий УНР (на еміграції).
9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко.
9 березня 1865 р. театр Омеляна Бачинського зі Львова на Шевченківському вечорі в Перемишлі вперше виконав гімн “Ще не вмерла Україна”.
9 березня 1868 р. народився Кіндрат Бардіж, організатор Вільного козацтва на Кубані.
9 березня 1893 р. народився Олекса Сім’янців, поручник полку Чорних запорожців Армії УНР.
9 березня 1894 р. народився Роман Сушко, командир куреня УСС, куреня 1-го полку Київських СС та 11-ї пішої дивізії корпусу Січових стрільців, крайовий командант УВО на Західній Україні, член проводу ПУН, командир Українського легіону Вермахту.
9 березня 1918 р. москалі розстріляли Кіндрата Бардіжа, його батька та синів Віанора й Миколу.
9 березня 1970 р. помер Петро Будз, начальник оперативного штабу 2-ї Коломийської бригади УГА, співредактор щомісячника “Український Скиталець”.
10 березня 1787 р. народився Устим Кармалюк.
10 березня 1842 р. народився Микола Лисенко.
10 березня 1861 р. помер Тарас Шевченко.
14 березня 1822 р. в Києві поставлено першу виставу українською мовою.
14 березня 1879 р. народився Федір Гудима, командир 4-го Сірого полку Армії УНР.
14 березня 1921 р. москалі вбили отамана Олександра Квашу.
14 березня 1939 р. в Хусті проголошено державу Карпатська Україна.
15 березня 1892 р. народився Василь Бачинський, сотник УГА,  адвокат, редактор часописів “Подільський голос”, “Народна освіта” та “Народна справа”, автор спомину про Марусю Соколовську.
16 березня 1894 р. народився Юрій Дараган, поет, сотник Армії УНР.
16 березня 1897 р. народився Ларіон Загородній, отаман Холодноярської організації.
16 березня 1917 р. засновано Український військовий клуб ім. Павла Полуботка.
16 березня 1943 р. в російських концтаборах загинув Степан Жарко, художній керівник капели бандуристів кубанської станиці Канівської.
16 березня 1946 р. у Лук’янівській тюрмі загинув Володимир Сінклер, генерал-поручник Армії Української Держави й Армії УНР.
17 березня 1874 р. народився Августин Волошин, президент Карпатської України.
17 березня 1917 р. в Києві постала Центральна Рада.
17 березня 1937 р. помер Гаврило Базильський, генерал-хорунжий Армії УНР.
18 березня 1880 р. народився Роман Дудинський, командир 1-го куреня УСС, командир II (Коломийської) бригади УГА.
18 березня 1882 р. народився Олекса Іванчук, хорунжий УСС, етнограф.
19 березня 1895 р. народився Гриць Голинський, командир Гуцульського куреня УГА.
19 березня 1918 р. у Києві на Аскольдовій могилі поховали крутянців.
19 березня 1930 р. народилася поетеса Ліна Костенко.
19 березня 1989 р. помер Іван Лютий-Лютенко, звенигородський отаман.
20 березня 1632 р. народився Гетьман України Іван Мазепа.
20 березня 1901 р. народився Григорій Ломиковський, стрілець УГА і дивізії “Галичина”.
21 березня 1888 р. народився Василь Іванис, голова уряду Кубані.
22 березня 1943 р. загинув Яків Гальчевський, подільський отаман.
23 березня 1903 р. народився Петро Гузій, кубанський бандурист.
23 березня 1917 р. загинув Омелян Левицький, командант Гуцульської сотні УСС.
23 березня 1920 р. загинув козак полку Чорних запорожців Слюнько, “старий болбочанівець”.
24 березня 1113 р. князь Володимир Мономах розгромив половців на р. Солониці.
24 березня 1890 р. народився Осип-“Юно” Навроцький, чотар УСС, сотник УГА, майор Армії УНР, член Начальної команди УВО, поручник дивізії “Галичина”, головний директор видавництва “Червона калина”, співредактор “Історичного Календаря-Альманаху Червоної Калини”, шеф канцелярії Військової управи дивізії “Галичина”.
24 березня 1897 р. народився Іван Липовецький, сотник Армії УНР, кооператор, член персонального відділу штабу УНА, редактор і видавець “Бюлетеню союзу бувших українських вояків у Канаді” та журналу “Дороговказ”.
24 березня 1956 р. помер Василь Бачинський, сотник УГА,  адвокат, редактор.
24 березня 1969 р. помер Ярослав Сенчина, січовий стрілець, чотар УГА, старшина дивізії “Галичина”, вчитель.
24 березня 1994 р. помер Григорій Ломиковський, стрілець УГА і дивізії “Галичина”.
25 березня 1651 р. полковник Іван Богун розбив поляків під Вінницею.
25 березня 1880 р. народився Гаврило Базильський, генерал-хорунжий Армії УНР.
25 березня 1890 р. народився Остап Вахнянин, хорунжий УСС, педагог, організатор “Пласту”.
25 березня 1896 р. народився Борис Монкевич, сотник Армії УНР, історик.
25 березня 1896 р. народився Олекса Яворський, поручник УГА, старшина Синьої сотні 3-го Окремого кінного полку Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР, старший десятник дивізії “Галичина”, адвокат.
25 березня 1897 р. народився Гаврило Куреда-Чорний, переяславський отаман.
25 березня 1910 р. народився поет УПА Михайло Дяченко (“Марко Боєслав”).
26 березня 1664 р. поляки розстріляли під Корсунем Івана Виговського.
27 вересня 1911 р. народився Михайло Сорока, член Крайової екзекутиви ОУН, багатолітній політв’язень.
28 березня 1623 р. народився Роман Ракушка-Романовський, козацький літописець, автор “Літопису Самовидця”.
28 березня 1885 р. народився Роман Самокиш, організатор Вільного козацтва, командир полку Армії УНР, актор.
28 березня 1912 р. народився Олекса Гірник, герой України.
29 березня 1921 р. помер Адріан Кащенко, письменник і видавець.
29 березня 1973 р. помер митрополит Ілларіон – професор Іван Огієнко.
30 березня 1920 р. загинув Ярослав Воєвідка, чотар УСС, отаман УГА.
30 березня 1893 р. народився Юрко Дзюбенко, підполковник Армії УНР, інженер.
30 березня 1973 р. помер Дмитро Донцов.
31 березня 1873 р. народився Микола Міхновський, провісник Самостійної України, творець українського війська.
31 березня 1894 р. народився Петро Макаревич, старшина Армії УНР, поручник дивізії “Галичина”.
31 березня 1944 р. загинув від куль польських терористів Михайло Поготовко, льотчик 1-го Українського авіаційного загону Гайдамацького коша Слобідської України та Армії Української Держави, керівник Варшавського окружного відділу Українського допомогового комітету.
31 березня 1987 р. помер бандурний майстер Олександр Корнієвський.

Свято розпочнеться о 9.00 в Медведівці біля пам’ятника Максимові Залізняку піснею кобзаря, виступом сільського голови Медведівки Олександра Дісканта та президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля (збір та реєстрація спортивних команд сіл Чигиринщини о 8.15).
О 9.15 – початок спортивних змагань дітей та юнацтва: фінальний матч футбольного турніру ім. Василя Чучупака, теніс, крос, змагання з гирьового спорту на кубок Максима Залізняка, перетягування канату юнацьких та дівочих команд.
Порадує показовим виступом козацька школа бойових мистецтв “Спас” із Києво-Могилянської академії. Спасівці продемонструють бойову техніку “Спас”, роботу зі зброєю, виконають складні технічні елементи. Про гарт їхнього тіла засвідчить ходіння по склу, можливо, перебивання палиць об тіло. Спасівці проведуть майстер-класи для учасників свята:
1. Боротьба навхрест – це давній вид забави, в якому загартовуються справжні козаки. І ти випробуй свою силу та спритність. “Покажи, що міцно тримаєшся на рідній землі”.
2. Нічні шали – це чудовий козацький змаг для розвитку інтуїтивних здібностей. “Заплющ очі та розплющ третє, подолай ворога своєю інтуїцією”.
 3. Списи – можливість поєднати власну точність і силу, щоб подолати супротивника за допомогою списа. “Будь кращим в бою!”.
 4. Литаври – звук литавр збирав військо до бою піднімав його дух. “Доведи, що і ти зможеш зібрати військо до бою!”.
 5. Батіг – довгий гнучкий та підступний. “Перевір себе чи ти його здолаєш”.
 6. Стрільба з лука. Меткої козацької стріли боявся навіть Люцифер! “Ти маєш лише три стріли довести свою влучність!”
 7. Бої на шаблях. “Береженого Бог береже, а козака – Шабля!”

О 12.00 в Медведівці почнеться марш козацьких одностроїв та вишиванок, який завершиться покладанням квітів до пам’ятника Максимові Залізняку.
Після маршу козацьких одностроїв та вишиванок – мандрівка в родинне село Максима Залізняка Івківці та покладання квітів до його пам’ятника (скульптор Іван Макарович Гончар), а також підняття на гору Семидубова, де за однією з версій поховано Гетьмана України Богдана Хмельницького. На горі Семидубовій будуть висаджені сім дубів – на пам’ять про великого гетьмана, його старшин та козацтво.
Відбудеться екскурсія до старовинного млина (побудований в Івківцях 1907 року).
Пообідньої пори – демонстрація двосерійного документального фільму Валерія Тетерятника про Визвольну боротьбу в Холодному Яру “Вони боролись до загину” та прем’єра двосерійного документального фільму Романа Коваля “Стеком і шаблею” (оператор і режисер обох фільмів – Володимир Бондаренко).
У вечірній програмі – виступ кобзарів, показові виступи козацьких шкіл бойового мистецтва “Спас” і “Хорс”, козацький бій лава на лаву (це традиційний вишкіл для засвоєння навичок спільного бою, відчуття побратима, його ліктя. Запрошуємо всіх охочих! “Нездоланний той народ, що б’ється, граючись!”)
Відбудуться також конкурси на найкращу вишиванку, конкурс на найдовший козацький чуб, конкурс на найдовшу дівочу косу та вручення нагород. Буде й святковий салют з гармати!
Упродовж дня діти, юнаки та юначки зможуть безкоштовно проїхатися на конях Медведівкою.
Від 10.00 до 18.00 в Медведівці відбудеться книжковий ярмарок “Гайдамацький край”, під час якої відбудуться автограф-сесії Василя Шкляра, Романа Коваля та інших письменників.
О 19.00 розпочнеться концерт лідера гурту “Мандри” Сергія Фоменка (“Фоми”), лідера гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюка та інших видатних українських виконавців. 
Завершить день Вогнедарове вогнище в Медведівці (кобзарський супровід Тараса Силенка).
Здавна в Україні всі люди, “від старого до малого”, могли долучитися до спільного свята, праці чи боротьби. Тож і на святі в Медведівці кожен козак та козачка зможуть проявити свою вправність, кмітливість, силу й обізнаність, беручи разом з іншими участь у козацьких змагах-забавах і марші козацьких одностроїв та вишиванок.
20 квітня Всеукраїнська молодіжна громадська організація “Батьківщина молода” проводитиме військово-патріотичну гру “Холодний Яр”, в якій візьмуть участь близько сотні учасників з більшості областей України.
У Холодному Яру в рамках вшанувань героїв минулого проводитиме таборування й організація “Сокіл” (18 – 21 квітня).
21 квітня 2013 р., у неділю, в Холодному Яру відбудуться традиційні вшанування Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, козаків та старшин полку гайдамаків Холодного Яру.
Меморіальний мітинг у центрі села Мельники, біля пам’ятників холодноярцям та Юрію Горлісу-Горському розпочнеться о 10.00, а освячення зброї – о 13.00 на хуторі Буда біля храму великомученика Калнишевського.
Після поминальної трапези відбудуться концерт за участю видатних митців, які виконають пісні Визвольної боротьби.
Від’їзд делегацій о 17.00.

Співорганізаторами меморіальних заходів у Холодному Яру можуть уважатися об’єднання, партії, товариства, організації, підприємства та фізичні особи, які здійснять благодійні внески на організацію урочистостей.
Назви організацій та прізвища благодійників і суми пожертв будуть оприлюднені в газеті “Незборима нація” та в Інтернеті.

Історичний клуб “Холодний Яр”
Довідки 098-00-26-994 (Петро), 066-270-20-98 і 067-845-60-64 (Максим),
066-709-83-16 (Владислав), 096-439-77-42 (Богдан Легоняк, Медведівка).

Koval_r@ukr.net

  Віктор МІЩАНИН, куратор конференції, кандидат історичних наук

Дорогий друже, не можу втриматися, щоб не поділитися з тобою радісною подією, що відбулася 22 січня в День Злуки.
Вечоріло. Тільки-но вніс до хати два прапори, які вивішую в дні Свят над брамою нашої садиби і перед входом в житло, як почувся гамір надворі.
Вийшов назустріч. О Боже! До нас завітала ватага отаманів Гайдамацького краю на чолі з Головним отаманом – Ковалем Романом (сином Миколи). Запросили їх до світлиці. Ми з дружиною дуже зраділи, посадили гостей до столу. Було чим почастувати. А вони ж потомлені, після важких боїв з ворогами України. Овіяні пороховим димом безконечних боїв. Але всі горді і непохитні, стрункі й бадьорі, з почуттям гумору – лицарі України. Були тут полтавці Юрій Горліс-Горський, Михайло Гаврилко та Петро Дяченко зі своїми Чорними запорожцями, Іван Ремболович з Чернігівщини, отамани Зелений та Орлик з-під Києва, кубанець Василь Прохода, гуцул Михайло Горбовий, бесарабець Петро Болбочан, черкаські отамани Чучупаки і Чорний Ворон, кармелюки, подільські отамани Яків Гальчевський, Ананій Волинець та їхнє козацтво.
Уявляєш, яка це була зустріч! Розмови... Спогади... Мрії...
Бурхливо проминув цей вечір. Трапезували ми допізна.
Щасливі уклалися спати.
Отоді мені це й наснилося.

Володимир КАРАТАШ, член ОУН, колишній політв’язень, лауреат літературної премії ім. Євгена Маланюка
с. Побузьке Голованівського р-ну Кіровоградської обл.

Виповнилося 115 років з дня народження Юрія Городянина, більше відомого як Юрій Горліс-Горський. З цієї нагоди Полтавський обласний медіа-клуб та Решетилівська районна організація ВО “Свобода” за сприяння решетилівського селищного голови Володимира Кузьменка провели в Решетилівці конференцію. Вона викликала неабияку цікавість – до актової зали селищної ради прийшли громадські активісти, депутати, освітяни, учні старших класів місцевої гімназії. Слід сказати, що у вересні минулого року демидівський сільський голова Василь Ярема та директор тамтешньої школи Валентина Мирна намагалися зірвати науково-практичну конференцію в рідному селі письменника Демидівці, пояснюючи свою позицію тим, що вони, бачте, “виховані на героїці радянської доби”.
Іменем Юрія Горліса-Горського названі вулиці у Львові та Рівному. Пам’ятник йому 2010 року постав у селі Мельники на Чигиринщині. Видаються твори письменника, про нього Роман Коваль і Олександр Домбровський створили фільм. Тільки на батьківщині Юрія Городянина належно не пошанований. І пригадуються рядки поета Михайла Казидуба:

 Не знаю, чи зустрінеться у світі
Ще хоч одна країна, у якої
Кати людські увінчані гранітом
Й безпам’ятством зневажені герої.

До присутніх промовляли професор Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського Ганна Капустян, доцент Полтавського національного педагогічного університету ім. Володимира Короленка Віктор Закалюжний; краєзнавець, заступник голови Полтавської обласної спілки літераторів Валентин Посухов; голова асоціації “Громадянське суспільство” Володимир Степанюк; учитель, поет і художник Сергій Коломієць, депутат Решетилівської селищної ради Григорій Новосядлий, 1-й секретар Решетилівської районної організації соціалістичної партії Олександр Тринчук, голова Решетилівської ГО “Антикримінальний вибір” Антоніна Стучилова та інші.
Полтавська обласна організація ВО “Свобода” випустила календар на цей рік з портретом нашого славетного земляка і разом з іншими громадськими організаціями оголосила 2013-й роком Юрія Горліса-Горського на Полтавщині. Розроблено план вшанувань, зокрема, журналістські конкурси, змагання школярів-читців, зустрічі науковців і творчої інтелігенції з учнями та студентами, екскурсії до Холодного Яру, конкурс на кращий ескіз пам’ятника письменнику, презентація книги “Ми ще повернемося”, фестиваль патріотичної пісні до Дня Героїв, встановлення пам’ятного знаку в Демидівці.
На жаль, на конференцію через стан здоров’я не змогла приїхати дочка Юрія Городянина-Лісовського Лариса Лісовська. Торік 66-річна пані Лариса переїхала зі США до України й нині мешкає у Львові. Минулої осені, під час науково-практичної конференції у Демидівці, вона вперше побувала в селі, де народився її батько, й кілька днів проживала у родині керівника тамтешньої агрофірми Віктора Городянина.

Людмила КУЧЕРЕНКО, президент Полтавського обласного медіа-клубу

Є в нас ще справжні козаки!
Заслужений артист України, бандурист, композитор Тарас Силенко завжди підтримує патріотичні проекти, виступає на всеукраїнських акціях і фестивалях… А ось побувати на сольному виступі, який відбувся 1 лютого в Києві за сприяння ОУН  та Фундації Олега Ольжича, мені вдалося вперше. 
Репертуар кобзаря – це співана історія України. Тарас Силенко виконує українські народні та авторські пісні, велику кількість творів на слова Тараса Шевченка. Він відкриває слухачеві маловідомі сторінки історії рідного народу, описує трагічні події та численні перемоги, знайомить із народними ватажками і героями, про яких часто замовчують офіційні історичні джерела.
Тарас Силенко співає-медитує, ніби говорить із самим Богом; іноді здається, що він переноситься на декілька століть, а то й тисячоліть у минуле, коли наші Пращури, українці-русичі, жили у гармонії з Природою... То він перевтілюється в образ Віщого Бояна, який оспівує рідну землю, то в образ князя Святослава, що веде у бій своїх мужніх воїв, то втілюється у безстрашного гайдамаку, то він – козак-характерник, що воскрес, аби врятувати Україну, то Тарас – літописець козацької слави…
Потужний голос Тараса Силенка торкається найпотаємніших струн душі. Його пісні примушують задуматися над тим, для чого ми прийшли у цей світ, що зробили для свого народу, для рідного краю і який залишили слід на Землі…
Кожну пісню кобзар не просто співає, а ніби професійний актор, пропускає сюжет через своє серце, майстерно переносить слухача у різні історичні епохи… В його виконанні звучали розповіді й пісні про добу древньої Русі, про богатирів, козаків і гетьманів, про Коліївщину і Голодомор, лунали твори про перемогу гетьмана Богдана Хмельницького під Жовтими Водами, про ватажка Швачку та про славного кошового Івана Сірка... Пригадав Тарас і легендарних ватажків повстанських загонів початку ХХ століття: отаманів Зеленого, Хмару, Савченка-Нагірного та інших, про яких також уже створено чимало пісень.
“Якби загальне добро для тодішніх керманичів була вищою, ніж їхні амбіції, то не було б поразок, голодоморів, страшних репресій, а отже, і сьогоднішніх національних та культурних проблем”, – підсумував бандурист.
Тарас Силенко дивовижно, віртуозно грає на старосвітській бандурі, з якою він є ніби одним цілим. Бандура у його руках тужить і плаче, сміється і кличе до бою… У піснях ліричні мотиви переплітаються з незламним войовничим характером козака-оборонця рідної землі. А бунтарський дух історичних пісень – це втілення у його постаті тих співців-кобзарів, які піднімали на повстання наших Предків. Козацька пісня, вірна подруга бандура – то є справжня Тарасова зброя, з якою він сміливо виступає проти ворогів України, завдаючи їм потужних ударів.
Коментарі до пісень та відповіді кобзаря на запитання слухачів були “пересипані” розповідями про народні  прикмети, звичаї, вірування і традиції. Він прагнув долучити слухачів до пізнання законів Природи та Звичаєвого права українців.
“Коли козаки залучали собі на допомогу природні стихії води, повітря, вогню, землі, – то були непереможні”.
На закінчення Тарас Силенко за давнім звичаєм проказав усім українцям кобзарське славослів’я-побажання: “Тож наперед уклоняюся Господу-Богу й отаманові Батькові Кошовому, війську запорозькому Низовому і вам, головам слухавшим, дай, Боже, від сьогодні всім на здравіє, многая і щасливая літа до кінця віку”.
Після зустрічі з кобзарем Тарасом Силенком було таке піднесення і відчуття радості, неначе я побувала на молитві за Україну. 

Лариса ГРОМАДСЬКА

“Стеком і шаблею”
Документальний фільм про видатного митця-воїна,
якого більшовики спалили у топці локомотива

Фільм створено за мотивами історичного нарису Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. У ньому розповідається про скульптора, автора першої (і забутої!) Шевченкіани, січового стрільця, начальника штабу Сірої дивізії Армії УНР, повстанського отамана Михайла Гаврилка.
Авторами сценарію виступили Роман Коваль, Василь Портяк, Валерій Тетерятник.
Режисер і оператор – Володимир Бондаренко.
Виконавчий продюсер – Валерій Тетерятник. Продюсер – Роман Коваль.
У головній ролі – Володимир Пащенко, Сашко Кононенко, Віталій Сірий-Козак.
У фільмі використано постановочні сцени, документальну хроніку Першої світової війни, думки експертів, кадри документальних фільмів.
Стрічка двосерійна, загальна тривалість 55 хвилин.
Про видатного митця розповідають поет Ігор Калинець, мистецтвознавці Віталій Ханко і Дмитро Степовик, скульптори Михайло Горловий, Василь Ярич та Віктор Рябов, художники Орест Скоп і Микола Грох, історики Іван Головацький та Володимир Бойко, драматург Василь Портяк, краєзнавці Лариса Дармохвал, Галина Якимів-Скворій, Людмила Кучеренко, Іван Радковець, Роман Сколоздра, підприємець Олег Ситюк та онуки митця – Ярослав, Орест і Любомир Абрагамовичі.
У постановочних сценах взяли участь члени Товариства пошуку жертв війни “Пам’ять” (м. Львів) та Військово-історичної ГО “Бастіон” (м. Чигирин).
У фільмі звучить музика Ігнатія Падеревського, Фредерика Шопена, Йоганна- Себастьяна Баха, Йозефа Гайдна, Кирила Стеценка, Гриця Лук’яненка та Валерія Тетерятника.
Фільм створено за підтримки Історичного клубу “Холодний Яр”.
Презентації з великим успіхом відбулися в Києві (в Будинку вчених, ресторані “Руський клуб  Ра”, Будинку кіно та Будинку художників, а також у Рівному та Львові – у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького та у Львівській опері.

“Особливий погляд”

1 лютого 2013 р. на 5-му каналі телебачення було показано передачу “Особливий погляд” – про творчість Романа Коваля. В передачі взяли участь кобзарі Ігор Рачок і Тарас Компаніченко, дослідник Визвольних змагань 1920-х років Віктор Моренець, письменник Василь Шкляр, Герой України Левко Лук’яненко, лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок, народний депутат України Олесь Доній, голова ОУН (м) Богдан Червак, народні депутати України Юрко Сиротюк, Андрій Іллєнко та Юрій Бублик. Автор фільму – Ростислав Мартинюк. Режисер Євген Шум, оператори – Володимир Дзюба та Владислав Бернацький.

“Прочитайте тую славу”

9 лютого на телеканалі “Культура” відбулася прем’єра двосерійного документального фільму Олександра Домбровського “Прочитайте тую славу” – про життя і творчість письменника Романа Коваля.
У фільмі прозвучали розповідь Романа Коваля про свій рід-родину та думки про його творчість визначних творців української культури – кобзарів Тараса Силенка і Василя Литвина, скульпторів Михайла Горлового та Руслана Найди, письменника Василя Шкляра, тележурналіста Андрія Охрімовича, професора Любомира Пирога та рок-музиканта Сергія Василюка.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

ЛИПОВЕЦЬКИЙ Іван Прохорович (24.03.1897, Рівне – 30.12.1975, Торонто). Військовий діяч, журналіст, кооператор; командир куреня “Українських січових козаків” (Бердичів, весна 1918), працівник культурно-освітнього відділу штабу 6-ї Січової дивізії, член редколегії часопису “Український стрілець”, керівник друкарні та видавництва 6-ї Січової дивізії (Олександр-Куявський, Щипйорно, 1921), співробітник дивізійної газети “Нове життя”, голова Студентської таборової громади і таборового кооперативу, секретар управи Союзу українських студентів у Польщі, член редколегії часопису “На чужині”, керівник відділу зовнішньої торгівлі Головного статистичного уряду Польщі, голова Академічної корпорації “Запоріжжя”, Українського клубу у Варшаві, член персонального відділу штабу УНА (1945), директор видавництва “Наше життя”, голова Українського національно-державного союзу, голова Союзу колишніх вояків-українців в Канаді (03.1959 – літо 1970), редактор і видавець “Бюлетеню союзу бувших українських вояків в Канаді” (1959 – 1970) та журналу “Дороговказ” (1964 – 1970), член управи Спілки українських журналістів (1960-ті); військові звання – прапорщик російської армії, сотник Армії УНР, підполковник (на еміграції).
Національну свідомість йому прищепив дід по матері Пилип Огнев’юк, заможний землевласник з Бердичева, “мазепинець”, у домі якого можна було говорити лише українською мовою. Закінчив Бердичівське комерційне училище (1915), 4-ту Київську школу прапорщиків (1917) та Варшавську вищу комерційну школу. Навчався у Київському комерційному інституті. Служив у 83-му артилерійському дивізіоні 34-го корпусу російської армії (1917), Осадному корпусі СС (кін. 1919) та 6-й Січовій дивізії Армії УНР. Служив у міністерстві торгу і промисловості (Київ, 1918). 1919 року співпрацював з редакцією газети “Селянська думка”. У міжвоєнний період був представником у Польщі паризького тижневика “Тризуб” та бібліотеки ім. Симона Петлюри. У Варшаві одружився з Марійкою (у дівоцтві Шинкарик) зі Снятинщини, студенткою Варшавської консерваторії. По війні перебував у таборах Авсбург та ін. У Західній Німеччині видавав часописи “Наше життя”, “Юні друзі”, “Господарчо-кооперативний часопис”. З 1952 р. – в Канаді. Після трагічної смерті дружини Марійки в 1954 р., 1958 року одружився з Ліною Омельченко, вдовою по Тимошу Омельченку. Його син, Микола Іванович, очолював комітет захисту Валентина Мороза. Похований у Торонто.

Роман КОВАЛЬ

“Роман Коваль усю свою творчість присвятив періоду Національно-визвольної боротьби, – сказав ведучий вечора Василь Шкляр. – Він у ньому вільно почувається, орієнтується в документальному й мемуарному масиві того періоду, дуже тверезо й реалістично дивиться на той історичний відтинок й не боїться називати речі своїми іменами. Він із забуття видобуває найзнаковіші постаті, серед них і Михайла Гаврилка, який уособлює нашу українську єдність та соборну українську людину”.
А Роман Коваль зазначив, що презентація невипадково відбувається в Рівному. “Ми всі знаємо, що УПА зродилася на Волині, але розуміємо, що нічого з нічого не виникає. Мала бути якась попередня робота, просвітницька, зокрема. Михайло Гаврилко в 1916 році на Волині керував комісаріатами Українських січових стрільців, які відкривали тут перші українські народні школи, в яких, напевно, навчалися батьки тих, чиї сини через 25 років пішли в УПА. 150 українських народних шкіл, які створили січові стрільці на Волині в 1916 – 1917 рр. – це певною мірою і був початок УПА”.
Володимир Пащенко, котрий у художньо-публіцистичній стрічці втілив образ Михайла Гаврилка, розповів, що книга заповнила вакуум, який створили в українській історіографії ідеологи кількох імперій. “Я навчався в київській школі у ті часи, коли ніхто не розповідав про таких українців. У мене двоє синів. І їм теж ніхто з учителів про це не розповідав. Але мої діти вже знають, хто такий Гаврилко, і я точно знаю, що й однокурсники мого старшого сина, й однокласники меншого тепер уже точно знають, хто такий Гаврилко ”, – підсумовував актор.
У вечорі взяли участь заслужений артист України Тарас Силенко, режисер презентованого фільму Володимир Бондаренко, виконавчий продюсер Валерій Тетерятник, а також голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України Лідія Рибенко й голова Рівненської обласної організації ОУН (м) Роман Коваль (подвійний тезка автора книжки), які й організували творчий вечір, та Владика Рівненський Іларіон, який освятив зібрання своїм словом.
Михайло Гаврилко був палким пропагандистом Тараса Шевченка, втілював його постать у художніх образах на Чернігівщині, Галичині, Буковині. Тож видання книги про митця-революціонера, котрий усіма своїми вчинками і творчістю увічнював пам’ять про Кобзаря, органічно вплітається в ланцюжок громадських заходів, приурочених до 200-ліття від дня народження Шевченка.

Аншлаг у Львівській опері
5 лютого 2013 р. у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької відбувся творчий вечір Романа Коваля. Вів його Василь Шкляр. Понад тисячу осіб взяло участь у святі, яке одна з його учасниць – Люба Хомчак з Миколаєва Львівської області – назвала ”незабутнім”.

Творчість Романа Коваля високо оцінили видатні діячі української культури – лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, поет Ігор Калинець, заслужений діяч мистецтв України, мистецтвознавець Роман Яців та письменник Василь Шкляр.
У концертній програмі вечора виступив хор Львівської опери. Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Козак геніально  продекламував “Чигрине, Чигрине” Тараса Шевченка, а народний артист України Святослав Максимчук пречудово прочитав “Роковини” Івана Франка. Співачки тріо “Коралі” прекрасно виконали полтавську пісню “Ой не куй, зозуля”.
Кобзар Тарас Силенко могутньо проспівав пісню “Посіяли гайдамаки” (сл. Тараса Шевченка, муз. Віктора Захарченка) та “Пісню про отамана Зеленого” (сл. Миколи Щербака, муз. Тараса Силенка).
Після прем’єри фільму “Стеком і шаблею” відбулася зустріч із творчою групою – режисером Володимиром Бондаренком; актором Володимиром Пащенком та співавтором сценарію Валерієм Тетерятником. Слово отримав й один з меценатів фільму Богдан Дубневич.
У залі були присутні нащадки Михайла Гаврилка – його онуки Ярослав, Орест і Любомир Абрагамовичі зі своїми родинами.
Творчий вечір перетворився на високомистецьке дійство, яке надовго залишиться в пам’яті львів’ян та гостей міста Лева.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Відгуки

“Назавжди у серці”

Не знаходжу слів, щоб передати почуття, які не покидають мене після Вашого творчого вечора у Львівській опері. Дуже гарно говорив Василь Шкляр. І декламації Богдана Козака і Святослава Максимчука чудові. І виступ Романа Яціва. І геніальний спів Тараса Силенка! Це – незаперечне!
Коли Ви почали свій виступ, то від перших слів повіяв інший світ. Це був світ такий лагідний, такий добрий і гарний. Це вже залишиться назавжди у серці. Великий у своїй любові до добра і правди, у безмежній любові до рідного краю, свого народу і його гарної мови, його неповторної пісні стояв на сцені Львівського оперного театру Роман Коваль і відкривав душу, де живуть наші герої. Це покликання, яке стало святим обов’язком.

Лариса ДОБРОХВАЛ
м. Болехів, Прикарпаття

“Була вражена”

Вчора, на вечорі пам’яті Михайла Гаврилка у Київському будинку художників, мені як ніколи хотілось плакати і… кричати від свого бездіяння. Вчора я потрапила ніби в іншу країну, де зустріла інших людей з іншим менталітетом та іншими поглядами на життя. Була вражена... А ще Ви додали жару своїми словами і переживаннями. В такі хвилини приходять думки, що такі як я – не заслуговують жити в Україні – через те, що нічого не робимо для неї! Але я хочу робити і буду робити! Після перегляду фільму про Михайла Гаврилка досі не можу прийти до тями. Його очі, погляд – вже ніколи не забути...

Тамара ПАСЛАВСЬКА
Чернігів

“Бажаємо перемог”

Шановний пане Романе! Спасибі Вам за участь у радіопередачі “Знакова постать” з Василем Шандром. Дуже хочеться подякувати за Ваші твори, за справу, яку робите, за той потужний шар інформаційного поля, який створюєте, тим більш, що Ви один робите більше, ніж будь-яка офіційна наукова установа.

З повагою родина Пасічних
м. Переяслав-Хмельницький

“Українці нічого не забули ”

Мати вчора висловила своє враження про фільм “Особливий погляд”, який демонстрували на 5-му каналі: попри всі витребеньки влади, триває повновартісне українське життя. Українці нічого не забули, рано чи пізно змусять із собою рахуватися. Дуже їй сподобався сам Коваль, особливо ж спокійна, розважлива тональність усіх учасників. Така собі некриклива сила, яка найбільше лякає ворогів. Гадаю, це все в точку.

Ростислав МАРТИНЮК
Київ

“Нарешті!”

Фільм про Михайла Гаврилка приголомшливий!
Нарешті Михайло отримав ті почесті, на які заслуговує.

Людмила КУЧЕРЕНКО
Полтава

“Щиро вдячний!”

Переглянув фільм “Стеком і шаблею”. Фільм потужний, інформативний та зрозумілий. Дуже гарна музика! Я радий, що в нас знімаються фільми, які висвітлюють справжню нашу історію. Щиро вдячний за це!

Сергій
Суми

Московські посіпаки комуністів та їхні поплентачі без перестану твердять, що УПА не була підпільною, проти німців не воювала й була створена винятково з галичан чи волиняків...
Одним з найуспішніших командирів УПА був Петро Миколенко (правдиве прізвище та ім’я – Микола Лаврінович Савченко, псевда – “Байда”, “377”). Народився він 20 лютого 1921 р. в родинному селі командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка – в с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області у селянській родині. В той час Петро Дяченко вже перебував у таборах для інтернованих у Польщі.
Микола закінчив десятирічку та керамічний технікум у Миргороді. В РСЧА він дослужився до звання лейтенанта. 1941 року під час відступу Червоної армії залишився на Полтавщині. Наприкінці 1943 року в Карпатах зголосився до УПА. Призначений командиром підрозділу ВО “Маківка” на Дрогобиччині. Охороняв Великий Збір УГВР у липні 1944 року. В серпні 1944-го очолив сотню “Східняки”, в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 р. сотня “Байди” входить до Лемківського загону ВО “Сян”. Після зміни лінії фронту – залишається в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдує по Станіславівщині та Дрогобиччині. В поворотному рейді на Лемківщину його сотня зводить 17 листопада 1944 р. завзятий оборонний бій в околиці с. Сторонна Дрогобицького району, відбиваючи численні атаки ворога.
У січні 1945 р. сотня переходить згідно з наказом Головного штабу УПА на північно-східню Тернопільщину вже без Петра Миколенка, який тяжко захворів на запалення нирок. Однак, восени цього ж року “Байда” покликаний на посаду курінного ад’ютанта й підвищений до старшого булавного з датою старшинства від 1 січня 1946 року. У лютому 1946 р. “Байда” призначений заступником командира 26-го (Лемківського) ТВ “Лемко” та командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині. Був підвищений у званні до хорунжого з датою старшинства від 22 січня 1946 року. В серпні 1947 року відділ УПА під командуванням “Байди” успішно йде рейдом на Захід. А у 1948 році Петро Миколенко (Савченко) Старшинським збором був обраний командиром частин, що рейдували на Захід, згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном, членом ЗП УГВР у 1948 – 1950 роках. Підвищений ЗП УГВР до майора з датою старшинства від 1 липня 1949 року.
Микола Савченко (Петро Миколенко) емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. Був активним в УАПЦ, громадському житті, комбатантських організаціях. Петро Миколенко став одним із організаторів Об’єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його головою. В 1973 році виявив себе з-поміж з ініціяторів створення торонтського Видавничого комітету “Літопис УПА”, став його засновником, членом та співробітником.
Помер легендарний командир УПА 1 січня 1979 р. у Детройті (штат Мічіган, США). Ми, полтавці, маємо пишатися, що маємо таких земляків як Микола Савченко, Петро Дяченко, Юрій Горліс-Горський, Михайло Гаврилко та багато інших – знаних і забутих – борців за волю України.

Олександр ПАНЧЕНКО, директор Інституту УВК ім. А. Кущинського, заступник голови Полтавської обласної організації ВО “Свобода”, адвокат
м. Лохвиця Полтавської обл.

“Згадаємо”

ПОГОТОВКО Михайло Миколайович (8.11.1891, с. Баранове Валківського пов. Харківської губ., тепер Валківського р-ну Харківської обл. – 31.03.1944). Військовий діяч; ад’ютант командира 30-го піхотного Полтавського полку російської армії, льотчик-спостерігач 8-го корпусного авіазагону та 1-го Туркестанського корпусного авіазагону, льотчик 1-го Українського авіаційного загону Гайдамацького коша Слобідської України (15.12.1917), льотчик 1-го Запорозького авіаційного загону військ Центральної Ради та Армії Української Держави (1918), начальник господарчо-рахівничого управління Повітряного флоту (1919), помічник начальника управління Військово-Повітряного флоту Армії УНР (1920), керівник Варшавського окружного відділу Українського допомогового комітету (1940), голова “Уряду довір’я”; військові звання – штабс-капітан російської армії, підполковник Армії УНР.
Закінчив Полтавське реальне училище, 1-ше Київське військове училище (1.12.1914) та Військову школу льотчиків-спостерігачів (Київ, 16.12.1916). Нагороджений усіма орденами до ордена Святого Володимира IV з мечами і биндою, а також Георгіївською зброєю. Взяв участь в українізації 1-го Туркестанського корпусного авіазагону та переведенні його до Києва 15 листопада 1917 року. На еміграції – в Польщі. Відмовився служити у Війську Польському. Працював таксистом. 22 червня 1941 р. від імені українських старшин звернувся до Верховного командування Збройних сил Німеччини, висловлюючи бажання взяти активну участь у збройній боротьбі проти більшовиків. Один з найактивніших творців Українського визвольного війська. Загинув від куль бойовиків Армії Крайової у Варшаві.

Роман КОВАЛЬ

Генеральний прокурор Пшонка заявив, що про причетність Юлії Тимошенко до вбивства Євгена Щербаня слідство знало ще понад 10 років тому, але тоді Тимошенко не вдалося притягнути до відповідальності через те, що вона була народним депутатом. З усією відповідальністю заявляю – це неправда.
У 2002 – 2004 рр. я був членом комітету Верховної Ради України з питань регламенту. І на засіданнях нашого комітету неодноразово впродовж усіх років розглядалися матеріали кримінальної справи, порушеної проти Юлії Тимошенко як керівника ЄЕСУ. Я мав можливість детально ознайомитися з цією справою. І тепер заявляю: жодного факту, навіть жодного натяку на причетність Тимошенко до справи, пов’язаної з вбивством Щербаня, не було.
Не маю жодного сумніву, що не з’явилося таких фактів і через 16 років після вбивства Євгена Щербаня. Я добре знаю тодішню політичну ситуацію. Влада в Києві і в тому числі президент Кучма фактично віддали Донбас на відкуп донецьким бандитським угрупуванням і в їхні розбірки не втручалися. При бажанні з донецькими бандитськими групами можна було за місяць-два покінчити і навести там порядок. Такого бажання у Кучми, на жаль, не було.
Ватажки донецьких бандитських груп відзначалися кровожерною жорстокістю і нетерпимістю в боротьбі за лідерство. Про це засвідчують гори трупів, розправи з бізнесменами і зі своїми “внутрівидовими” конкурентами. Така доля спіткала Брагіна, Молота і багатьох інших. Жертвою таких розбірок став і Щербань. Відомо, що статки Євгена Щербаня потрапили не до членів дніпропетровського клану, а опинилися в руках “донецьких”. Домінувати став клан Ахметова – Януковича (Ахметов – у бізнесі, Янукович – в адміністративній владі). Дніпропетровський клан, незрівнянно інтелектуально вищий, боровся за владу менш жорстокими методами.
Чому ж нинішня влада висунула таке абсурдне звинувачення проти Юлії Тимошенко? Причин декілька.
По-перше, Янукович за жодних обставин не збирається звільняти Тимошенко з ув’язнення. По друге, Януковичу невигідно утримувати Тимошенко в ув’язненні за ст. ст. 364 – 365. Бо під ці статті підпадає більшість вищих державних чиновників, в тому числі сам Янукович. Як тільки владі вдасться засудити Тимошенко за такою страшною статтею, яку тепер фабрикують проти неї, регіонали відразу підуть на декриміналізацію 364 – 365 ст., що неприпустимо.
Фабрикувати справи регіонали великі майстри. Може, ще не всі забули справу про вбивство журналіста Александрова. Знайшли “вбивцю” і засудили бомжа Вередюка. Але знайшовся мужній і чесний суддя вищої інстанції, який скасував цей сфабрикований вирок. Правда, давно не має в живих ні так званого “вбивці” Вередюка, ні чесного судді. А головні майстри, що давали добро цій фальшивій справі, зробили блискучу кар’єру.
Багато хто розмірковує: абсурдність звинувачень очевидна, треба використати трибуну суду і розбити в пух і прах нісенітниці фальсифікаторів. Такий варіант домогтися справедливості був би можливим, якби в нас існувало правосуддя, залежне тільки від закону і сумління судді…
Отже, питання Тимошенко може бути вирішене лише через усунення від влади Януковича.

Степан ХМАРА, колишній політв’язень совєтських концтаборів,
депутат Верховної Ради України чотирьох скликань, Герой України
Київ, 10 лютого 2013 р.

Як повідомив “Український погляд”, у Російській Федерації за зберігання чи розповсюдження книг про Голодомор 1932 – 1933 рр., Український визвольний рух та український націоналізм можуть кинути до в’язниці. В цьому можна впевнитись, ознайомившись із “Федеральним списком екстремістських видань”, який розміщений на сайті Міністерства юстиції РФ.
У списку перебуває 1271 заборонених для тиражування на території Росії книг, брошур, газетних матеріалів та Інтернет-публікацій. Зазначено й підставу заборони, зазвичай – це рішення судів.
Серед забороненої літератури – книги про Голодомор як акт геноциду українського народу, матеріали про злочини НКВД, книга про діяльність Степана Бандери (фігурує як Степан Бендера), книга українського публіциста Віктора Рога “Молодь і націоналізм” та дослідження Юрiя Шаповала, Володимира Пристайка, Вадима Золотарьова “ЧК – ГПУ – НКВД в Українi: особи, факти, документи”, в якому зазначено національність катів нашого народу.

У Празі на Ольшанському цвинтарі з нагоди 84 річниці створення ОУН відбулася панахида по засновниках та діячах ОУН та Легії українських націоналістів Миколи Вікула, Василя Виноградника, Лідії Райчинець, Павліни Беноні, Миколи Тобілевича та батьків Олега Ольжича. 
Відбувся й мітинг-реквієм, на якому виступили Олег Зайнуллін та Ярослав Дмитрах, які закликали присутніх бути гідними пам’яті революціонерів ОУН.

9 лютого члени ВО “Свобода” вшанували холодноярських отаманів, які загинули під час повстання в Лук’янівській в’язниці в Києві. Виступи розпочались біля стін Лук’янівської тюрми, де 1923 року відбувся останній їхній бій.
Народний депутат України Андрій Іллєнко зазначив: “Ми повинні продовжити справу холодноярців, бо вона незавершена. Ми стоїмо біля стін в’язниці, де каралися тисячі українських патріотів. Тут сиділи Дмитро Донцов і багато інших борців за права української нації, тут знайшли смерть холодноярці. Вже двадцять років існує незалежна Україна, а тут досі сидять українські патріоти. Тут не сидять ті, хто знищував Україну, хто роками грабує нашу Батьківщину”.
Член Політради ВО “Свобода” Юрій Левченко сказав: “На жаль, тут, у Лук’янівці, сидять не ті, хто мав би. Треба зробити все можливе, щоб невдовзі тут “відпочивали” нинішні мешканці Печерських пагорбів!”
Промовляли також письменник Василь Шкляр, керівник секретаріату фракції ВО “Свобода” у Верховній Раді України Сергій Рудик, член Політради Руслан Андрійко, а вокаліст гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк виконав пісні Визвольної боротьби.
По завершенні мітингу його учасники поклали квіти до входу у в’язницю.

10 лютого Криворізька міська організації ВО “Свобода” відзначила 115-річчя від дня народження отамана Степової дивізії Костя Степового-Блакитного. Свободівці поклали квіти до монументу в рідному селі отамана та провели мітинг.
Згодом півсотня свободівців із прихильниками пройшли Кривим Рогом із прапорами та величезним плакатом із портретом Костя Пестушка і написом “За нашу кров, за нашу честь, за кривди нашого народу!”
Дмитро Білоненко під час виступу зазначив: “Кость Блакитний був оплотом для краян, бився та загинув за свою землю. Останніми його словами були: “Як буде Україна вільною, передайте привіт”. Ми прийняли твоє вітання, батьку отамане! Нас надихає на нову боротьбу твоя відвага, твоє завзяття, твоя любов до Батьківщини”.

Тетяна НАУМЧУК

“Маразми Самостійної України”

З нагоди Дня соборності…

З нагоди Дня соборності Президент України Віктор Янукович нагородив московських попів та комуніста. Зокрема, орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня нагороджено комуніста Адама Мартинюка, а орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня – митрополита УПЦ (МП) Сімферопольського і Кримського. Орден “За заслуги” ІІ ступеня президент почепив на рясу секретареві предстоятеля УПЦ (МП) Олександру.
Слава Україні?!