2 березня виповнюється 87 років борцеві за волю України Володимиру Караташу. Щиро вітаючи пана Володимира, публікуємо одну з його новел
Дорогий друже, не можу втриматися, щоб не поділитися з тобою радісною подією, що відбулася 22 січня в День Злуки.
Вечоріло. Тільки-но вніс до хати два прапори, які вивішую в дні Свят над брамою нашої садиби і перед входом в житло, як почувся гамір надворі.
Вийшов назустріч. О Боже! До нас завітала ватага отаманів Гайдамацького краю на чолі з Головним отаманом – Ковалем Романом (сином Миколи). Запросили їх до світлиці. Ми з дружиною дуже зраділи, посадили гостей до столу. Було чим почастувати. А вони ж потомлені, після важких боїв з ворогами України. Овіяні пороховим димом безконечних боїв. Але всі горді і непохитні, стрункі й бадьорі, з почуттям гумору – лицарі України. Були тут полтавці Юрій Горліс-Горський, Михайло Гаврилко та Петро Дяченко зі своїми Чорними запорожцями, Іван Ремболович з Чернігівщини, отамани Зелений та Орлик з-під Києва, кубанець Василь Прохода, гуцул Михайло Горбовий, бесарабець Петро Болбочан, черкаські отамани Чучупаки і Чорний Ворон, кармелюки, подільські отамани Яків Гальчевський, Ананій Волинець та їхнє козацтво.
Уявляєш, яка це була зустріч! Розмови... Спогади... Мрії...
Бурхливо проминув цей вечір. Трапезували ми допізна.
Щасливі уклалися спати.
Отоді мені це й наснилося.
Володимир КАРАТАШ, член ОУН, колишній політв’язень, лауреат літературної премії ім. Євгена Маланюка
с. Побузьке Голованівського р-ну Кіровоградської обл. |
