ЛИПОВЕЦЬКИЙ Іван Прохорович (24.03.1897, Рівне – 30.12.1975, Торонто). Військовий діяч, журналіст, кооператор; командир куреня “Українських січових козаків” (Бердичів, весна 1918), працівник культурно-освітнього відділу штабу 6-ї Січової дивізії, член редколегії часопису “Український стрілець”, керівник друкарні та видавництва 6-ї Січової дивізії (Олександр-Куявський, Щипйорно, 1921), співробітник дивізійної газети “Нове життя”, голова Студентської таборової громади і таборового кооперативу, секретар управи Союзу українських студентів у Польщі, член редколегії часопису “На чужині”, керівник відділу зовнішньої торгівлі Головного статистичного уряду Польщі, голова Академічної корпорації “Запоріжжя”, Українського клубу у Варшаві, член персонального відділу штабу УНА (1945), директор видавництва “Наше життя”, голова Українського національно-державного союзу, голова Союзу колишніх вояків-українців в Канаді (03.1959 – літо 1970), редактор і видавець “Бюлетеню союзу бувших українських вояків в Канаді” (1959 – 1970) та журналу “Дороговказ” (1964 – 1970), член управи Спілки українських журналістів (1960-ті); військові звання – прапорщик російської армії, сотник Армії УНР, підполковник (на еміграції).
Національну свідомість йому прищепив дід по матері Пилип Огнев’юк, заможний землевласник з Бердичева, “мазепинець”, у домі якого можна було говорити лише українською мовою. Закінчив Бердичівське комерційне училище (1915), 4-ту Київську школу прапорщиків (1917) та Варшавську вищу комерційну школу. Навчався у Київському комерційному інституті. Служив у 83-му артилерійському дивізіоні 34-го корпусу російської армії (1917), Осадному корпусі СС (кін. 1919) та 6-й Січовій дивізії Армії УНР. Служив у міністерстві торгу і промисловості (Київ, 1918). 1919 року співпрацював з редакцією газети “Селянська думка”. У міжвоєнний період був представником у Польщі паризького тижневика “Тризуб” та бібліотеки ім. Симона Петлюри. У Варшаві одружився з Марійкою (у дівоцтві Шинкарик) зі Снятинщини, студенткою Варшавської консерваторії. По війні перебував у таборах Авсбург та ін. У Західній Німеччині видавав часописи “Наше життя”, “Юні друзі”, “Господарчо-кооперативний часопис”. З 1952 р. – в Канаді. Після трагічної смерті дружини Марійки в 1954 р., 1958 року одружився з Ліною Омельченко, вдовою по Тимошу Омельченку. Його син, Микола Іванович, очолював комітет захисту Валентина Мороза. Похований у Торонто.
Роман КОВАЛЬ |
