Є в нас ще справжні козаки!
Заслужений артист України, бандурист, композитор Тарас Силенко завжди підтримує патріотичні проекти, виступає на всеукраїнських акціях і фестивалях… А ось побувати на сольному виступі, який відбувся 1 лютого в Києві за сприяння ОУН та Фундації Олега Ольжича, мені вдалося вперше.
Репертуар кобзаря – це співана історія України. Тарас Силенко виконує українські народні та авторські пісні, велику кількість творів на слова Тараса Шевченка. Він відкриває слухачеві маловідомі сторінки історії рідного народу, описує трагічні події та численні перемоги, знайомить із народними ватажками і героями, про яких часто замовчують офіційні історичні джерела.
Тарас Силенко співає-медитує, ніби говорить із самим Богом; іноді здається, що він переноситься на декілька століть, а то й тисячоліть у минуле, коли наші Пращури, українці-русичі, жили у гармонії з Природою... То він перевтілюється в образ Віщого Бояна, який оспівує рідну землю, то в образ князя Святослава, що веде у бій своїх мужніх воїв, то втілюється у безстрашного гайдамаку, то він – козак-характерник, що воскрес, аби врятувати Україну, то Тарас – літописець козацької слави…
Потужний голос Тараса Силенка торкається найпотаємніших струн душі. Його пісні примушують задуматися над тим, для чого ми прийшли у цей світ, що зробили для свого народу, для рідного краю і який залишили слід на Землі…
Кожну пісню кобзар не просто співає, а ніби професійний актор, пропускає сюжет через своє серце, майстерно переносить слухача у різні історичні епохи… В його виконанні звучали розповіді й пісні про добу древньої Русі, про богатирів, козаків і гетьманів, про Коліївщину і Голодомор, лунали твори про перемогу гетьмана Богдана Хмельницького під Жовтими Водами, про ватажка Швачку та про славного кошового Івана Сірка... Пригадав Тарас і легендарних ватажків повстанських загонів початку ХХ століття: отаманів Зеленого, Хмару, Савченка-Нагірного та інших, про яких також уже створено чимало пісень.
“Якби загальне добро для тодішніх керманичів була вищою, ніж їхні амбіції, то не було б поразок, голодоморів, страшних репресій, а отже, і сьогоднішніх національних та культурних проблем”, – підсумував бандурист.
Тарас Силенко дивовижно, віртуозно грає на старосвітській бандурі, з якою він є ніби одним цілим. Бандура у його руках тужить і плаче, сміється і кличе до бою… У піснях ліричні мотиви переплітаються з незламним войовничим характером козака-оборонця рідної землі. А бунтарський дух історичних пісень – це втілення у його постаті тих співців-кобзарів, які піднімали на повстання наших Предків. Козацька пісня, вірна подруга бандура – то є справжня Тарасова зброя, з якою він сміливо виступає проти ворогів України, завдаючи їм потужних ударів.
Коментарі до пісень та відповіді кобзаря на запитання слухачів були “пересипані” розповідями про народні прикмети, звичаї, вірування і традиції. Він прагнув долучити слухачів до пізнання законів Природи та Звичаєвого права українців.
“Коли козаки залучали собі на допомогу природні стихії води, повітря, вогню, землі, – то були непереможні”.
На закінчення Тарас Силенко за давнім звичаєм проказав усім українцям кобзарське славослів’я-побажання: “Тож наперед уклоняюся Господу-Богу й отаманові Батькові Кошовому, війську запорозькому Низовому і вам, головам слухавшим, дай, Боже, від сьогодні всім на здравіє, многая і щасливая літа до кінця віку”.
Після зустрічі з кобзарем Тарасом Силенком було таке піднесення і відчуття радості, неначе я побувала на молитві за Україну.
Лариса ГРОМАДСЬКА |
