Московські посіпаки комуністів та їхні поплентачі без перестану твердять, що УПА не була підпільною, проти німців не воювала й була створена винятково з галичан чи волиняків...
Одним з найуспішніших командирів УПА був Петро Миколенко (правдиве прізвище та ім’я – Микола Лаврінович Савченко, псевда – “Байда”, “377”). Народився він 20 лютого 1921 р. в родинному селі командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка – в с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області у селянській родині. В той час Петро Дяченко вже перебував у таборах для інтернованих у Польщі.
Микола закінчив десятирічку та керамічний технікум у Миргороді. В РСЧА він дослужився до звання лейтенанта. 1941 року під час відступу Червоної армії залишився на Полтавщині. Наприкінці 1943 року в Карпатах зголосився до УПА. Призначений командиром підрозділу ВО “Маківка” на Дрогобиччині. Охороняв Великий Збір УГВР у липні 1944 року. В серпні 1944-го очолив сотню “Східняки”, в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 р. сотня “Байди” входить до Лемківського загону ВО “Сян”. Після зміни лінії фронту – залишається в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдує по Станіславівщині та Дрогобиччині. В поворотному рейді на Лемківщину його сотня зводить 17 листопада 1944 р. завзятий оборонний бій в околиці с. Сторонна Дрогобицького району, відбиваючи численні атаки ворога.
У січні 1945 р. сотня переходить згідно з наказом Головного штабу УПА на північно-східню Тернопільщину вже без Петра Миколенка, який тяжко захворів на запалення нирок. Однак, восени цього ж року “Байда” покликаний на посаду курінного ад’ютанта й підвищений до старшого булавного з датою старшинства від 1 січня 1946 року. У лютому 1946 р. “Байда” призначений заступником командира 26-го (Лемківського) ТВ “Лемко” та командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині. Був підвищений у званні до хорунжого з датою старшинства від 22 січня 1946 року. В серпні 1947 року відділ УПА під командуванням “Байди” успішно йде рейдом на Захід. А у 1948 році Петро Миколенко (Савченко) Старшинським збором був обраний командиром частин, що рейдували на Захід, згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном, членом ЗП УГВР у 1948 – 1950 роках. Підвищений ЗП УГВР до майора з датою старшинства від 1 липня 1949 року.
Микола Савченко (Петро Миколенко) емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. Був активним в УАПЦ, громадському житті, комбатантських організаціях. Петро Миколенко став одним із організаторів Об’єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його головою. В 1973 році виявив себе з-поміж з ініціяторів створення торонтського Видавничого комітету “Літопис УПА”, став його засновником, членом та співробітником.
Помер легендарний командир УПА 1 січня 1979 р. у Детройті (штат Мічіган, США). Ми, полтавці, маємо пишатися, що маємо таких земляків як Микола Савченко, Петро Дяченко, Юрій Горліс-Горський, Михайло Гаврилко та багато інших – знаних і забутих – борців за волю України.
Олександр ПАНЧЕНКО, директор Інституту УВК ім. А. Кущинського, заступник голови Полтавської обласної організації ВО “Свобода”, адвокат
м. Лохвиця Полтавської обл. |
