Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


листопад

    > Повернення Семена Гризла
    > Бій кінної сотні
    > Вшановано Йосипа Позичанюка
    > ЦИТАТА ДНЯ
    > "Яків Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби"
    > Ренатові Польовому - 90!
    > Вшановано дорошенківців
    > ВІД МАМАЯ ДО БОЛБОЧАНА
    > Романові Кияниці слава!
    > Сергій Сергійович Клемешев-"Клема"
    > Олег Степанович Юрдига
    > Андрій Іванович Підлипнюк-"Мамай"
    > Віталій Вікторович Шостак
    > Артем Олександрович ШИНКОВЕНКО
    > Чому зупинилося серце?
    > У Полтаві увічнили героїв України
    > Поезія в камені Михайла Горлового
    > Криворіжжя в боротьбі
    > Вбогі духом "миротворці"
    > Розмова з читачем
    > Продовжується передплата на 2018 рік.
    > Видання Історичного клубу "Холодний Яр" Через "Нову пошту"
    > Видання Історичного клубу "Холодний Яр", які можна придбати через "Укрпошту", здійснивши передоплату.
    > Газета за листопад 2017 р. у форматі *.pdf

Повернення Семена Гризла

Про Семена Гризла я вперше написав 1998 року в книжці "Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії". Нарис називався "Семен Гризло, звенигородський полковник". Серед іншого, я процитував спогад козака Івана Тримайла з Катеринополя. Ось як він оцінив свого отамана: "Гризло був здорової будови, красень-козак, чуприну носив підстрижену "під макітру", тобто по вуха. Він був сміливий і хоробрий - правдивий козарлюга... Гризло був щирої, доброї натури - бився за Україну, ніколи не числячись зі своїм життям. Коли дістане вістку, що вороги грабують селян, то не питає, багато ворожої сили чи ні, а зараз же кличе: "Брати, готуйтеся до бою бити нашого ворога!"
І ось 22 вересня 2017 р. Семен Гризло повернувся у свій рідний Катеринопіль. На 26 році Незалежності! Скільки поколінь влади змінилися за ці чверть століття, але ніхто з керівників Катеринополя не наважився вшанувати Гризла! Леніна - то інша справа! Російського тирана демонтували тільки під час "ленінопада"…
І все ж подвиг Семена Гризла не забуто. Він - герой багатьох книг Історичного клубу "Холодний Яр", радіопередач та фільму "Семен Гризло, звенигородський кошовий Вільного козацтва" (2009, реж. Олександр Домбровський).
І ось пам'ятний знак кошовому Гризлу відкрито! До нього кладуть квіти діти й ветерани АТО!
Фільм про Семена Гризла я завершував словами: "І розвіється туга, а серця наповнить радість: вільні козаки дали і дадуть нам підстави пишатися своїм народом. Вони знову в'їжджають у наші села і міста. Ось вже лунає їхня пісня…"
Вільним козакам Катеринополя та їхньому отаманові Гризлу - слава!

Роман КОВАЛЬ
  


Бій кінної сотні

Надзвичайно вперті бої 22-го і 24-го курінів з переважаючими більшовицькими силами, в районі с. Зембровки, дали змогу штабовій сотні 8-ої стр. бригади показати цілий ряд блискучих прикладів хоробрости та бойової вдачі. Біля вищезгаданого села Зембровки більшовики двома лавами заатакували наші позіції. Щоб ударемнити цю атаку, кінна сотня під орудою сотника [Антіна] Гамзи на очах атакуючих ворожих лав перешикувалась у кінну лаву і вихором упала на першу ворожу лаву... Почалася страшенна січа більшовицької першої лави. 
Друга ворожа лава, що складалася з юнаків школи червоних командирів, бувши від першої на дистанції 200 кроків, відкрила на свою першу лаву та на нашу кінну сотню шалений кулеметний і рушничний вогонь... Під сотником Гамзою впав кінь, забитий раненим більшовиком. Кілька старшин і козаків наших було забито, декотрих ранено... 
Друга лава, як несамовита, стріляла в наших і своїх. Упоравшися з першою лавою, сотня однодушно кинулася на другу - юнацьку лаву, яка встигла вже зробити чудове каре... Усі удари наших шабель попадали на підняті до гори, в поземному положенню, більшовицькі рушниці... У декого пощербилися шаблі... 
- Кидай рушниці, кляті сини!
- Рубишь, так руби! - була відповідь, приперчена сороміцькою лайкою більшовицьких юнаків.
Обидві лави було зліквідовано.
Сотня втратила забитими козаків: Морганата, Єрмолаєва, смертельно ранений хорунжий Хилюк (умер); ранені: сотник Віроцький, поручн. Пашкевич, хор. Кривда, козаки Носенко, Кириченко та Бурсук, забито 10 коней і ранено 6.
Сотня лишила на полі бойовиска біля 50 душ, полонених взяла біля 30 і біля 60 душ ранено шабельними ударами. 
Особливо відзначилися в тих боях умілістю рубати більшовицькі голови сот. Гамза, козаки Морчан, Єрмолаїв, Хведин, Єромич, Іванченко, Губин та инш.

Антон КОРШНІВСЬКИЙ
Дж.: Коршнівський А. Бій кінної сотні Штабу 8-ої стрілецької бригади 3-ої Залізної Стрілецької дивізії, біля с. Зембровки, в районі м. Ніжнів, 28 серпня 1920 р. // Син України. - 1920. - Ч. 12. - 27 жовтня. - С. 5 - 6.

Публікація Юрія Юзича



Вшановано Йосипа Позичанюка

20 жовтня 2017 р. в Дашеві Іллінецького району на Вінниччині вшановано - вперше на офіційному рівні - уродженця Дашева, діяча ОУН(б), підполковника-політвиховника УПА, члена УГВР, лицаря Срібного Хреста Заслуги Йосипа Позичанюка. 
Йосип Іванович Позичанюк народився в 1913 р. на околиці Дашева в с. Польовому Іллінецького району. Навчався в Ніжинському педагогічному інституті на літературно-мовному факультеті. У 1939 р. його направили до Львова на журналістську роботу. Саме тут він вступає до ОУН. Мав псевдо "Шугай", "Шаблюк", "Євшан" та інші. У 1941 р. він стає учасником похідної групи ОУН. У вересні 1941 р. по дорозі до столиці його заарештувало гестапо і вивезло до Львова, згодом до Кракова. У 1942 р. він втікає з концтабору Освенцим. Повернувшись в Україну, вступає до лав УПА. У 1943 р. стає політвиховником, членом Головної Команди УПА, редактором підпільних видань "За Україну", "За Українську державу", автором відозв. Керував Позичанюк і програмою радіопередач "Вільна Україна". Очолював Бюро інформації Генерального секретаріату УГВР. Закінчив своє життя Йосип Позичанюк 22 грудня 1944 р. в бою поблизу с. Юшківців Жидачівського району на Львівщині. Похований з побратимами у братській могилі на Юшківському кладовищі.
Ініціатором вшанування виступив депутат Вінницької обласної ради Володимир Барцьось. Ідею підтримали Дашівська селищна рада, громадська організація "Лелеки", Благодійний фонд "Волонтерський тил", Департамент соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної держадміністрації. Спонсорами барельєфа стали директор ПП "Січ" Олексій Синільник (Вінниця) і генеральний директор ТОВ "Люстдорф" (Іллінці) Олександр Самохвалов. Створив барельєф член Національної спілки художників України Анатолій Бурдейний. Він зобразив портрет Позичанюка, перо, зброю та емблему ОУН. 
Присутні вшанували пам'ять героя хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки. Вокальний ансамбль "Оберіг" Донецького національного університету ім. Василя Стуса виконав славень ОУН "Зродились ми великої години", а бандурист, студент Вінницького музичного училища культури і мистецтв ім. М. Леонтовича Дмитро Голіздра - героїчну пісню. На мітингу виступили дашівський селищний голова Сергій Тітаренко, заступник голови Іллінецької районної ради Віктор Нечипоренко, заступник голови Іллінецької райдержадміністрації Валентина Поїзд та автор дошки-барельєфа Анатолій Бурдейний. 
Володимир Барцьось від імені Миколи Посівнича (голови Координаційної ради із вшанування пам'яті нагороджених лицарів ОУН і УПА) вручив Срібний Хрест Заслуги Йосипа Позичанюка завідувачу Дашівського музею Наталі Головченко - Йосип Позичанюк нагороджений був ним посмертно, у 1952 році.
Заходи із вшанування Йосипа Позичанюка продовжилися в місцевому Будинку культури. Виступили вокальні ансамблі "Фермата", "Росинка", "Оберіг", чоловічий дует "Отамани" Дашівського будинку культури, а вірш "Пам'яті січових стрільців" прочитала учениця 6 класу Діана Змієвець. 
Вічна слава борцям за волю України! 

Конкурс

Для усіх, хто захоплюється краєзнавством, гарна новина: оголошено конкурс журналістських та краєзнавчих робіт на дослідження прадавньої історії нашого краю "Донеччина.UA". Призовий фонд - мільйон гривень!
До участі у конкурсі запрошую усіх, хто знає історію глибше, аніж писалося у радянських підручниках. Хочемо подолати міфи, які насаджувалися на цій землі протягом тривалого часу, про те, що до Катерини-блудниці тут було дике поле. Тож чекаємо тих, хто досліджує прадавню історію цього краю - сиву давнину, яку бережуть кургани; часи козаччини, Української Народної Республіки; дисидентський рух. Раді будемо бачити й ті роботи, які збережуть для нащадків історію сучасного опору України т. зв. рускому міру.
Докладніше про номінації та умови конкурсу дізнавайтеся за посиланням: http://dn.gov.ua/uvaga-ogolosheno-vidkrytyj-krayeznavchyj-
Окремо зазначу: хочемо максимально активізувати місцевих краєзнавців, втім, рамки конкурсу не звужуємо. Захоче хтось з інших областей України взяти участь - будь-ласка. Аби роботи були правдиві, змістовні й цікаві.

Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ, голова Донецької військово-цивільної адміністрації



ЦИТАТА ДНЯ

Є президент, але нема лідера нації, є прем'єр, але немає українського уряду. 
Є Верховна Рада, але немає влади українського народу.

Роман КОВАЛЬ


"Яків Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби"

13 жовтня 2017 р. у видавництві "Орієнтир" вийшла книжка Романа Коваля про отамана Подільської повстанської групи, який вів боротьбу проти російських окупантів до кінця 1920-х рр. У додатках до книжки опубліковано низку документів і звернень, одне з яких пропонуємо читачам "Незборимої нації". Це "Заповіді народної повстанчеської війни". Ймовірний автор документу - Яків Гальчевський. Особливості мови збережено.

"Народня війна е самою страшною для ворога. Великий вояка Наполеон сказав: я можу воювати з арміями, але не можу воювать з народом. Нема сили, яка б могла перемогти народ. Необхідно тілько, щоб його боротьбою керував единій центральний штаб через підлегли йому штаби на місцях.
Ні перемірся, ні миру у народньоі війні не бувае і бути не може. Народня війна вимагае, щоб народ знав вождів і вірив їм. В народноі війні мусить панувать сувора дісціпліна, всі накази з верху мусять виконуватись негайно і непохітно. Коли наказ виконано, а другого не прислано, ніхто не мае права хоча б на одну хвилину залишитись без діла. Шукать ворога і нищить його. Хто знае, що е незнищенний ворог, хочаб далеко і не йде добивать його негайно, сам ворог народу і самого себе. Згине сам і других погубить.
У народноі війні всі вояки: і чоловіки, і жінки, і діти - для ворога іднаково страшні і козак, котрий бье з гармати, і жінка, котраб гонила ворога в тилу, і пастухи, котри вязкою сухого буряну чи ріща спалят місток, по якому переізжають, або переходять ворожі сили.
В народньоі війні не потрібно багато зброі. Необхідно мати розум, і воювати можна. Спалить місток, зруйновать залізницю, порвати дроти телеграфні, та теліфонні, а коли потрібно, то з стовпами вирвати і перевязувати шляхи для ворожоі кінноти віровками або дротом, або посипати шляхи битим шклом, чи просто вставити боронами. Захопити або спалити склади ворога. Несподіванно зробити нальот на ворожі обози: сховатись з підводами, показать ворогови дорогу не туди, куди йому потрібно, розсказать своім, де ворог - все це зробити і без зброі можливо.
Ні на одну хвилину не можна забувати про звязок з сусідами і з вищим штабом; від звязку залежить перемога. Нищить звязок в тилу ворога. І наладжувати його в себе - ось що повинен робити той, що любить свій народ і ненавидить ворогів.
Немае кращого для бою часу як ніч. В ніч чи би то з гармати, чи з рушниці достанешь ворога - не перемахнешься. Як сказав батько Богдан Хмельницькій: ніч - козацька мати, а місяць - козацьке сонце.
Коли вчать лягаеш, коли встаешь - повинен пам'ятати, що не мае щастя до того часу, поки не здобудеш воли для народу.
Союз Визволення Украіни".
ГДА СБУ. - Ф. 5. - Арх. 12930. - Т. 1. - Арк. 76. Машинопис.

На світлині - козаки і старшини Подільської повстанської групи. 9 вересня 1922 р.
1. Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ-"Орел", отаман, із с. Гути Літинської, тепер с. Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл., 28 років. 
2. Петро ПОГИБА, помічник отамана, зі ст. Старотитарівської Кубанської обл., тепер Темрюцького р-ну Краснодарського краю Росії, 23 роки.
3. Павло КОНОПЛЕНКО (КОНОПЛЯНКО), начальник штабу, з м. Єлисаветграда, тепер м. Кропивницький, 32 роки. 
4. Іван МОТРУК, лікар, із м. Чернівців, 27 років.
5. Іван КОХАН, комендант і начальник контррозвідки, із м-ка Вовковинців, тепер Хмельницької обл., 23 роки. 
6. Петро БАБІЄНКО, командир сотні, з м. Летичева, тепер Хмельницької обл., 32 роки. 
7. Євген КОВБАСЮК, ад'ютант начальника штабу, із с. Забужжя Брацлавського пов., тепер Немирівського р-ну Вінницької обл., 26 років. 
8. ХМАРА (Семен ХАРЧЕНКО-ХАРЧУК), командир Окремої кінної бригади, із с. Мордина Війтівецької вол. Летичівського пов., тепер с. Прилужне Летичівського р-ну Хмельницької обл., 32 роки.
9. ЄВСІЄВСЬКИЙ, начальник штабу Окремої кінної бригади, із Полтавщини, 32 роки. 
10. Віктор БОГДАНЕНКО, начальник штабу 3-ї бригади, з м. Бара, тепер Вінницької обл., 21 рік. 
11. Пилип ПАШКОВСЬКИЙ, козак із с. Кальника Липовецького пов. Київської губ., тепер Іллінецького р-ну Вінницької обл., 22 роки. 
12. Козак із с. Кулиги Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької області. 
13. ГОРОДЕЦЬКИЙ, козак із с. Майдана-Вербецького Летичівського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 20 років. 
14. Нарцис, ймовірно, ГОРОДЕЦЬКИЙ, козак із с. Майдана-Вербецького Летичівського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 20 років. 
15. Юліан ОСТАПЧУК, козак із с. Літинки Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 23 роки. 
16. Семен ГАБІНЕТ, козак із с. Уладівки, Вінницького пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 23 роки.
17. Пилип ІВАНОВ, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 19 років. 
18. Онисько ГРАБАРЧУК, командир сотні, із с. Пиківської Слобідки Вінницького пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 21 рік.
19. Антон КОРОЛЬ, козак із м. Пиляви Літинського пов., тепер село Старосинявського р-ну Хмельницької обл., 22 роки. 
20. Іван, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 22 роки.
21. Тимофій ПОЛІЩУК, козак із с. Стасівського Майдану Літинського пов., тепер с. Гончарівка Літинського р-ну Вінницької обл., 20 років. 
22. Феодосій ЛЕТСЬКИЙ, козак із с. Педосів Літинського пов., тепер Хмільницького р-ну Вінницької обл., 19 років. 
23. Терешко СТРЕЛЕЦЬКИЙ, козак із м-ка Хмільника, тепер Вінницької обл., 26 років. 
24. Корній СЛОБОДЕНЮК, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 20 років.
25. Стефан КОВАЛЬ, козак з Галичини, 22 роки. 
26. ДРЕМБЛЮГА, козак із с. Івчі Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 20 років. 
27. Костя, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 21 рік. 
28. Яків ВИШТАЛЮК, козак із с. Зиновінців Літинського пов., тепер с. Шевченкове Літинського р-ну Вінницької обл., 20 років. 
29. Григорій ШЕРШОВ, козак із с. Майдана-Сахнівського Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 26 років. 
30. Григорій ОСАДЧУК, козак із с. Кусиківців Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 30 років. 
31. Петро ШВЕЦЬ, козак із Пиківської Слобідки Вінницького пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 22 роки. 
32. Артемон (Автоном) ПОЛЯРУШ, козак із с. Майдана-Стасева Літинського пов., тепер с. Гончарівка Літинського р-ну Вінницької обл., 22 роки. 
33. Олексій ПОЛІЩУК, козак із с. Майдана-Стасева Літинського пов., тепер с. Гончарівка Літинського р-ну, 25 років. 
34. Василь СЕНЗЮК, козак із с. Сахнів Літинського повіту, тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 32 років. 
35. Прокіп ВОВНЮК, козак із х. Майдана-Літинецького Літинського пов., тепер с. Яблунівка Літинського р-ну Вінницької обл., 20 років. 
36. Андрій НАДІЯ, козак із Полтавської губ., 25 років. 
37. Василь ГРИГОРЕНКО, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 36 років. 
38. Василь, козак із Катеринославської губ., 25 років. 
39. Петро ДІДЕР, козак із с. Гармаки Летичівського пов., тепер Барського р-ну Вінницької обл., 23 роки.
40. Франц МОЧАРНИЙ, козак із с. Супівки Могилівського пов., тепер Барського р-ну Вінницької обл., 20 років. 
41. Сидір ГОРОДЕЦЬКИЙ, козак із с. Майдана-Вербецького Летичівського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 21 рік. 
42. Козак із Галичини, 24 роки. 
43. БОБРЕЦЬКИЙ, козак із хуторів Бобрецьких Летичівського пов., 21 років. 
44. Федір КОРНЕЛИШИН, козак із с. Уладівки Вінницького пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 27 років, 
45. Альбін РОЖНЕТОВСЬКИЙ, козак із с. Уладівки Вінницького пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 27 років.
46. Порфир КОСТЮК, козак із м-ка Дяківців Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 22 роки. 
47. "ПУЛЛА", козак із с. Майдана-Стасева Літинського пов., тепер с. Гончарівка Літинського р-ну Вінницької обл., 23 роки. 
48. Іван РАРОГА (Ророга, Рарота, Рерога), козак із с. Літинки Літинського пов., тепер Літинського р-ну Вінницької обл., 35 років. 
49. Василь ХАРКОВИЙ, козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 25 років. 
50. Іван ПОКИДЬКО, козак із с. Майдана-Стасева Літинського пов., тепер с. Гончарівка Літинського р-ну Вінницької обл., 26 років. 
51. Василь ПОЛІЩУК, козак із с. Вугли Літинського пов., тепер Хмільницького р-ну Вінницької обл., 35 років.
52. Микита (Михайло, Михалко) ТОПОРІВСЬКИЙ (ТОПОРОВСЬКИЙ), козак із с. Сахнів Літинського пов., тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл., 28 років.

Підписи до світлини дав під час допиту в ЧК арештований повстанець Федір Корнелишин, у якого це фото вилучили під час арешту. 
Деякі помилки у прізвищах та населених пунктах виправлено.

Список уклали Роман Коваль і Дмитро Левчук.



Ренатові Польовому - 90!

6 жовтня в Ірпінському будинку культури відбувся вечір пам'яті Рената Польового (1927 - 2008), геніального інженера-винахідника, дослідника Кубанської України, мецената, дослідника кобзарства. На вшанування, організовані Історичним клубом "Холодний Яр" та Ірпінською МО ВО "Свобода", завітали друзі, дочка Люба з онучкою, митці, учасники хору "Гомін", де багато років співав Ренат Польовий.
Вів вечір пам'яті Роман Коваль. Концертна програма перепліталася зі спогадами про великого українця. Першим виступив бандурист Тарас Силенко, у виконанні якого прозвучала пісня, котру в дитинстві Ренатові співав батько, - "Ой іду я лугом-долиною", а також "Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя", "Ой світло-світла єси ти, земле древньоруськая".
Сергій Василюк, лідер гурту "Тінь Сонця", виконав пісні "Там, на Кубані", "Меч Арея" і "Ніколи не плач" (присвячена героям Крут). Бард, поет, волонтер 72-ї Окремої механізованої бригади ім. Чорних запорожців Валерій Мартишко виконав власні твори, а кобзар Тарас Компаніченко розповів про своє знайомство і спілкування з Ренатом Польовим - козаком, у якого була "душа правдивая". Тарас виконав власну "Думу про Савур-Могилу", пісню на слова Василя Стуса і знамениту кубанську - "Тече Кубань аж у Лиман". 
Ділилися спогадами про Рената Польового й учасники хору "Гомін" Владислав Іщенко, Ніна Шапошникова, командир "Легіону Свободи" Олег Куцин. Депутат Ірпінської міськради, голова місцевого осередку ВО "Свобода" Богдан Мельничук сказав, що знову відновить зусилля, аби в Ірпені нарешті з'явилася вулиця Рената Польового.
Ренат Петрович був справедливим, щирим, мудрим і вродливим чоловіком, лагідним і доброзичливим романтиком. У той же час він був непохитним українським націоналістом. Ренат Польовий обійшов майже всю Україну - від Кубані до Карпат, досліджував культуру, звичаї, побут, вивчав пісні, історію. Йому пощастило знати багатьох відомих кобзарів - Євгена Адамцевича, Олександра Башловку, Олексія Нирка, Георгія Ткаченка та інших. Ренат Петрович товаришував з Іваном Гончарем, засновником відомого музею в Києві. Одним із перших брав участь у колядницьких ватагах… Ренат Польовий був закоханий в українську пісню, в бандуру, знав сотні українських народних пісень, мав бездоганний слух і чарівний баритон.
Написав книги "Кубанська Україна" і "Кобзарі у моєму житті". 
Він усе своє життя присвятив Україні.
"З нього хотілося брати приклад", - признався Тарас Силенко.
Роман Коваль розповів, що Ренат Петрович був заможною людиною, проте жив скромно. За свої винаходи він тричі отримував найвищі премії вартістю по 20 тисяч карбованців (за часів СРСР). Статки віддавав на розвиток і захист української культури. Фінансово допомагав старому кобзареві Власку, бандурному майстру Корнієвському, поетові Кулиняку, Левкові Лук'яненку після заслання, Товариству охорони пам'яток культури, УКК, УГС, УРП, хору "Гомін". Був членом ДСУ та Історичного клубу "Холодний Яр", підтримував видання багатьох книг. За словами Романа Коваля, Ренат Петрович був найавторитетнішою людиною для членів Всеукраїнського об'єднання "Державна самостійність України", за що його обрали головою Суду Честі.
Він є героєм книги-дослідження Романа Коваля "Тиха війна Рената Польового"... 
"На ньому тримався український світ у роки совєтського лихоліття", - такими словами Роман Коваль підписав мені книгу про Рената Польового.

Лариса ГРОМАДСЬКА
Київщина
 
  



Вшановано дорошенківців

На Покрову 2017 р. на ст. Козача Лопань встановлено меморіальну дошку на пам'ять про дорошенківців, які захищали цю станцію від росіян-більшовиків. 
Через Козачу Лопань дорошенківці відступали з Білгорода, де стояли гарнізоном. По всій лінії залізниці вони вели тяжкі оборонні бої проти червоних росіян, які після падіння Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського хмарами посунули на нашу Батьківщину. 
Хорунжий дорошенківського полку Павло Кривошеїн був учасником багатьох боїв, зокрема і біля станції Козача Лопань. Я розшукав його щоденник у ЦДАВО України і 2006 року опублікував у книжці "За волю і честь". Ось уривок: 
"...Грудня 1918 р., ст. Козача Лопань на Харьківщині. Від самого ранку йде гарматна стрілянина. В 10 год. ранку показалися червоні лави. Наші лави сунулися було в контратаку, але з великими стратами відступили. З 12-ої сотні 75% вибуло зі строю. Коли ми залишали село, то з цвинтаря на нас посипалися кулі; виявилося, що це місцеві повстанці - робітники Харьківського депо і "Гельферія Саде". Відступаємо по залізниці в напрямку Харькова".
Сумні то були дні. Але як гарно, що нащадки не забули і вшанували жменьку хоробрих, які намагалися врятувати Україну.
Вічна їм слава!

Роман КОВАЛЬ



ВІД МАМАЯ ДО БОЛБОЧАНА

Виставка до 100-ліття Української революції
Історичний клуб "Холодний Яр" 
і Муніципальна галерея мистецтв Деснянського району м. Києва
за підтримки народного депутата України Юрія БУБЛИКА
ЗАПРОШУЮТЬ
22 листопада 2017 р. о 16.00 на відкриття виставки.
Ведучі - лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Валерій ФРАНЧУК і письменник Роман КОВАЛЬ

Демонструватимуться картини Михайла ГОРЛОВОГО, Валерія ФРАНЧУКА, Дмитра БУР'ЯНА, Віктора ЦАПКА, Ореста СКОПА, Миколи ГРОХА, Василя ПОЛЬОВОГО (США), Юрка ДРОЗДА, Василя ГЕЛЕТКА, сл. п. Михайла ІВАНЧЕНКА, сл. пам. Сергія АДАМОВИЧА та Галини АДАМОВИЧ, сл. пам. Володимира ЧУЧУПАКА, скульптурні роботи Михайла ГОРЛОВОГО та Руслана НАЙДИ, витинанки Миколи ТЕЛІЖЕНКА, килим "Мамай" лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Степана ГАНЖІ, 
роботи інших видатних українських художників.

Виставка триватиме до 7 грудня 2017 р.
Години роботи - 12.00. - 18.00. Понеділок вихідний.
Київ, вулю Драйзера,6


Романові Кияниці слава!

"Війну виграють ті, хто замість роботи на Заході вибрав пекло на Сході", - такими були слова з останнього прижиттєвого допису вояка Романа Кияниці.
Його життя обірвала куля московського ворога 4 березня 2017 р. в промзоні м. Авдіївки. Роман був кулеметником 61-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади. Указом Президента України він нагороджений медалями "За службу" та "За оборону рідної держави".
На фасаді Обухівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3, де він навчався, Романові встановили меморіальну дошку пошани. Відкрили її боєць батальйону "Київська Русь" Юрій Антонов та учень школи Віталій Шут. Освятив дошку благочинний Обухівського благочиння УПЦ КП Костянтин Мадзяновський.
В Обухові це вже п'ята дошка на стіні цієї школи… І восьма в Обухові. Вшановано майданівця Володимира Чаплінського, учасників бойових дій на Донбасі Олександра Рачинського, Олексія Баку, Олега Тимка, Володимира Сєргеєва, В'ячеслава Єфіменка, Кирила Забєліна, Павла Литвиненка та Романа Кияницю. 
Зворушливі виступи Романового батька - Віктора Григоровича - та дідуся неможливо було слухати без сліз. Роман рвався воювати за Україну, тому й пішов на військову службу за контрактом. Торік 28 вересня його направили до Широкого Лану, а 14 жовтня поїхав на Схід.
З теплотою згадувала свого учня класний керівник Лідія Бондаренко та Романів шкільний товариш Богдан Бондаренко. Проникливий вірш присвятив другові Роман Яременко:
 
Ти - вірний друг, товариш наш і брат,
Під час боїв нас прикривав собою.
І заступив в останній свій наряд,
І як Герой поліг на полі бою…

Полеглих героїв присутні вшанували хвилиною мовчання та живими квітами.
Козакам слава!

Люба КРИВОРОТ, Історичний клуб "Холодний Яр"



Сергій Сергійович Клемешев-"Клема"

(16.02.1993, с. Красносілка Лиманського р-ну Одеської обл. - 1.10.2017, поблизу с. Богданівки Волноваського р-ну Донецької області).

Цьому хлопцеві ніколи не виповниться 25. Я хочу, щоб це чесне, молоде і відверте обличчя врізалося вам у серце, і нехай воно вріжеться так, щоб роздирало зсередини, нехай воно буде у вас перед очима. Дивіться: його вже немає! Дивіться, які хлопці гинуть молодими.
Сергія призвали у квітні 2014-го року. Від повісток не ховався, адже знав, що це його святий обов'язок. Службу проходив у Херсонській області, у с. Червоний Чабан (зараз Преображенка), на кордоні з окупованим Кримом.
14 лютого 2017 р. підписав із ЗСУ контракт. Молодший сержант Сергій Клемешев - командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї Окремої механізованої бригади. На курсах саперної справи у Центрі розмінування Кам'янець-Подільського показав себе з найкращого боку.
Сергій був доброю та дружньою людиною, авторитетною серед побратимів.
10 червня разом із бригадою прибув до зони АТО, а вже 1 жовтня поблизу с. Богданівки Волноваського району Донецької області підірвався на міні. Осколок потрапив у скроню. У горі залишив батьків, брата сестру та доньку.
Похований 4 жовтня в рідному селі.
Друзі, не забувайте тих, хто поклав голову за Україну.



Олег Степанович Юрдига

(24.06.1976, с. Якторів Золочівського р-ну Львівської обл. - 10.11.2016, біля с. Новозванівки Попаснянського р-ну Луганської обл.)

Якось мені написали: "Навіщо перетворювати життя на суцільний траур, навіщо штампувати одноманітні статті про загиблих, навіщо цей конвеєр сліз, людям немає часу на пам'ять".
Я не знав, що для пам'яті потрібно виділяти час. Але я знаю, що для декого життя складається з цілодобової виснажливої напруги та напруженого вдивляння у той бік, звідки може раптово прилетіти смерть. Як для Олега Юрдиги…
Олег за фахом "м'ясник", заробляв на будівництвах, їздив по містах із бригадою. 
Любив вирощувати дерева. Купував різноманітні саджанці та возив їх у село до батьків дружини, допомагав їм піклуватися за садом.
Палкий любитель спорту, грав у футбольній команді рідного села. 
Навесні 2014 р. Олегові прийшла повістка. Він одразу пішов до військомату. 10 місяців відслужив на Яворівському полігоні інструктором, а потім у складі 128-ї Окремої гірсько-піхотної бригади вирушив на Донбас. Демобілізувався у вересні 2015 року, а за рік підписав контракт із ЗСУ та після коротких навчань на Яворівському полігоні вдруге вирушив на війну, на цей раз у складі 24-ї Окремої механізованої бригади.
Загинув приблизно о 16.00 внаслідок мінометного обстрілу наших позицій - Олег дістав осколкове ураження правої частини тулуба.
Поховали козака у рідному селі
Про Олега Юрдигу залишиться добра пам'ять.
Для пам'яті не потрібен час, для пам'яті потрібне серце.



Андрій Іванович Підлипнюк-"Мамай"

(10.12.1976, с. Велика Корениха, тепер Заводський р-н м. Миколаєва - 11.11.2016, біля сел. Луганського Бахмутського р-ну Донецької обл.)

Андрій Підлипнюк закінчив Миколаївський національний аграрний університет за фахом інженер-механік. Працював на фабриці "Сандора".
Він завжди прагнув самовдосконалення. Вивчав природу поведінки людини, відвідував курси з психології. А ще - несамовито любив Україну…
У березні 2015 р. його мобілізували до війська, а 26 серпня відправили під Маріуполь. Воював навідником десантно-штурмової роти 1-го Окремого батальйону морської піхоти ВМС України. Якось завітав до розташування 18-го Окремого запасного батальйону ДУК "Правий сектор" у Миколаєві. Це й стало переломним моментом у його світогляді...
Демобілізувавшись у березні 2016-го, він почав займатися справами "Правого сектора", активно захищав українські інтереси в місті. На початку літа під час маршу комуністів показав себе з найліпшої сторони… Він повністю віддавав себе справі, вірив в успішну та єдину Україну, не сумнівався у перемозі над ворогом. Але йому не давало спокою, що він у запіллі, а війна продовжується. Тому 22 липня поїхав з конкретною метою до "Правого сектора", і вже 28 липня був зарахований до лав роти ДУК ПС "Вовки Подолянина" у складі 54-ї ОМБр.
Воював як командир бойової машини, командир 1-го відділення 3-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 54-ї Окремої механізованої бригади.
Загинув під час мінометного обстрілу внаслідок осколкових наскрізних поранень у шию та груди. Помер дорогою до лікарні.
Похований 13 листопада в рідному селі. У героя залишилась у горі мати.
Її син пройшов шлях воїна до кінця.
Шлях справжнього українця.



Віталій Вікторович Шостак

(6.11.1997, с. Масківка Баришівського р-ну Київської обл. - 19.11.2016, м. Дніпро)

Вибух!
А перед очима - сонечко, мати, квіти, річка, кохана, поцілунки, сестрички, братик, світанки, сміх, пісні, книжки, пшениця, ліс, м'яч, пляж, павутиння, обличчя, тумани, зірки, зірки, зірки…
Вибух!
А перед очима - позиції, побратими, окопи, метал, земля, автомат, бліндаж, крики, трасери, "зєльонка", прапор, приціл, гільзи, бронежилет, полум'я, розриви, ріжки, дим, біль, біль, біль…
Вибух!
А перед очима темрява…
Закінчивши 9 класів школи в с. Поділлі, Віталій продовжив навчання в Борисполі. Планував стати електрогазозварювальником.
Віталій був доброю, мужньою і веселою людиною. Завжди захищав рідних та близьких. Дуже любив свою родину, він для них був готовий на все. Мріяв створити власну міцну сім'ю.
У травні 2016 р. уклав із ЗСУ контракт. Механік-водій БМП-2 8-ї роти 3-го механізованого батальйону 72-ї Окремої механізованої бригади.
У ніч із 30-го на 31 жовтня 2016 р., приблизно о 2-й годині, Віталій під ворожим обстрілом на шахті "Бутівка" зазнав важкого поранення. У вкрай важкому стані його привезли в авдіївську лікарню, потім гелікоптером - до Дніпра, у реанімацію лікарні ім. Мечникова.
Переніс надскладні операції - йому видалили нирку та селезінку, але стан його залишався дуже важким. Віталій інколи приходив до тями, навіть впізнавав рідних.
У реанімаційному відділенні йому виповнилося 19 років, після чого він прожив ще два тижні. 19 листопада близько 13.00 остання ниточка, що тримала його на цьому боці, обірвалася - серце Віталія зупинилося.
Поховали козака 21 листопада в рідному селі. У смутку залишив батьків, сестер, брата і кохану.
Я залишаю його у своєму серці, поруч з іншими, про кого я писав. 
Йому було лише 19 років.
Лише 19.
І в душі тиша, мертва тиша, і ніякий вибух не допомагає.

Ян ОСОКА



Артем Олександрович ШИНКОВЕНКО

(24.12.1990, Росія - 12.11.2016, біля м. Красногорівка Донецької обл.)

Повернувшись в Україну, проживав у с. Борівському, потім у Сєвєродонецьку. Артем - сирота, виховували його бабуся і дідусь. Був одружений, мав сина. У травні підписав контракт із ВСУ і пішов на фронт. Воював у лавах 92-й Окремої механізованої бригади. Загинув під час ворожого обстрілу.
"Про його загибель не згадав ніхто, жодне мас-медіа, навіть жоден блогер, - написала волонтер Тетяна Барвінська. - Єдині, хто написав про нього, - це наші вороги. Прикро, що саме від них, а не з офіційних українських джерел я довідалася про загибель Артема.
15 листопада в Сєвєродонецьку провели в останню путь 25-річного бійця 92-ї ОМБр Артема Шинковенка. Попрощатися із захисником прийшло небагато людей...
З короткою промовою і вдячністю загиблому виступила заступник голови обласної адміністрації. "Ось це і все. Недовга, скромна, непомітна церемонія", - зазначила волонтер.

Тетяна БАРВІНСЬКА



Чому зупинилося серце?

Війна триває. Вона поруч - у шпиталях, у материнських сльозах, у нічних криках і ранніх інфарктах демобілізованих.
Ось історія, яка сталася в Обухові. Родина росіян з Луганська у 2014 р. без вагань стала на бік України, обидва сини пішли воювати за нашу державу. Батьки через необхідність доглядати 93-річну бабусю залишися на окупованій території. Зв'язок з ними урвався. Молодший Андрій (псевдо "Спец") спочатку пішов добровольцем, а потім у складі батальйону спецпризначення два роки бився на передовій. 
Коли демобілізувався, виявилося, що йому, майстру спорту з рукопашного бою, інтелектуалу і весельчаку, інтегруватися в мирне життя на невоєнній території складніше, ніж бачити ворога перед собою. 
Виручив земляк з Луганська, який оселився в Обухові, - запросив Андрія пожити у нього влітку в старій хатині. Обидва допомагали своїм землякам ремонтувати будинок, який ті придбали в центрі Обухова.
У свій день народження Андрій засумував: йому тридцять років, а рідні не зателефонували. Він розумів причину - загроза репресій. Заснув Андрій з несвятковим і тривожним настроєм. А під ранок товариш знайшов його у ліжку неживим.
Приїхала поліція. Роздивляючись документи воїна, щиро дивувалась, називала його героєм. А у військомат не повідомила. Тіло відвезли до місцевого моргу. В довідці записали: смерть настала внаслідок обширного інфаркту. 
Через добу приїхав батько. Йому віддали синові документи, послали до прокуратури, до РАЦу. І ніхто не запитав, чим допомогти…
Відспівали героя на Байковому кладовищі, куди з`їхалися побратими з Києва і Львова. Тіло батько вирішив спалити, а прах захоронити на рідній Луганщині.
Батько поїхав на фронт до другого сина - повідомити про трагічну новину. Через тиждень ми, волонтери, зустрілися з ним біля приміщення, де видають урни з прахом. Батько - високий і худорлявий - вийшов із незвичним циліндром у руках. Винувато глянув на всіх, ніби вибачаючись і за себе, і за сина, що так сталося. Ні сліз, ні звинувачень, ні прохань. "Мені нічого ні від кого не треба. Я спробував звернутися в інстанцію, де служив син, від мене затребували довідку з окупованого Луганська. Що тут скажеш? Я сам Андрія поховаю вдома, поставлю йому пам'ятник. Він цього заслужив".
Молоде серце українського патріота зупинилося 23 вересня 2016 р. у старій хатині на вул. Героя України Володимира Чаплінського, який загинув на Майдані. 
Тіло "Спеца" батьки таємно віддали луганській землі.
Вічна пам'ять!

Олена АРТЮШЕНКО, Історичний клуб "Холодний Яр"



У Полтаві увічнили героїв України

13 жовтня в Полтаві у військовій частині 3052 вшанували пам'ять бійців Національної гвардії України та добровольців, які полягли в боротьбі з російськими окупантами. Серед них - генерал-майор Олександр Радієвський, полковник Павло Сніцар, старший лейтенант Віктор Дмитренко, лейтенант Антон Грицай, молодший сержант Антон Цедік, козаки Володимир Ісадченко, Ігор Коцяр, Олександр Мочалов,  Дмитро Коряк. 
Участь у відкритті пам'ятного знаку взяли командир вч 3052 полковник Сергій Регеда та Ольга Цедік - мати Антона Цедіка. Чин освячення Пам'ятного знаку вірним захисникам України звершили Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір УПЦ КП отець Володимир. Щиро вклонилися батькам заступник голови Судової палати Апеляційного суду Полтавської області Олександр Макаревич та начальник штабу Козацького корпусу Полтавщини Микола Гаража. З особливим хвилюванням учасники зібрання зустріли виступ Ігоря Мочалова - батька загиблого військовослужбовця Олександра Мочалова. 
Герої не вмирають! Вічна слава! 

Валентина ШЕМЧУК, волонтер



Поезія в камені Михайла Горлового

19 жовтня Михайлові Горловому виповнилося 65 років. І знову держава не використала ювілей як нагоду нагородити видатного скульптора за його подвижницьку працю. Він досі "не заслужений і не народний"! Михайло Горловий сам організував виставку своїх скульптурних і художніх робіт під назвою "Горю, цвіту, полум'янію"

Вона відбулася 20 жовтня у приміщенні Муніципальної галереї мистецтв Деснянського району. Привітати ювіляра прийшли друзі, письменники, художники, поети, вчителі, музейні працівники. 
З вітальним словом виступили скульптори Володимир Гарбуз, Василь Бик, Василь Корчовий, письменник Роман Коваль, волонтер і автор гімну 72-ї бригади ім. Чорних запорожців Валерій Мартишко, поетеси Тетяна Лемешко, Тетяна Добко, Валентина Козак, старший науковий співробітник садиби-музею Андрія Малишка Олена Артюшенко, доктор хімічних наук НАН України Сергій Лакиза, обухівська письменниця Наталя Любиченко. Щиро привітали ювіляра земляки Михайла Горлового діти з Трипільської школи разом із Катериною Буренко. Вів захід лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Валерій Франчук.
У своєму виступі Роман Коваль зазначив, що цю подію не висвітлює жоден теле- чи радіоканал. Їхнім власникам нецікаво популяризувати українських корифеїв, творців української культури. Це ще раз засвідчує антиукраїнський характер влади і її ЗМІ.
Не дивно, що на відкриття виставки прийшло трохи більше півсотні людей. А виставка була пречудова! Вона триватиме до 6 листопада за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 6, з 12.00 до 18.00. понеділок - вихідний. Друзі, доторкніться до прекрасного!
Пропонуємо читачам "Незборимої нації" деякі роботи видатного майстра!
Михайлові Горловому тричі - слава!

Любов КРИВОРОТ, "Незборима нація"
 
  


Криворіжжя в боротьбі

У Кривому Розі вийшла друком монографія члена Історичного клубу "Холодний Яр" Олександра Мельника і Рема Терещенка "Репресоване Криворіжжя (1919 - 1936)". 
За даними Всесоюзного перепису населення 1926 року, 84,1% жителів Криворіжжя становили українці. Це був український край. О. Мельник і Р. Терещенко пишуть: "Насильницька політика реквізицій щодо селянства викликала серйозний опір. Протягом 1920 - 1921 рр. на Криворіжжі існувало понад 30 збройних повстанських формувань чисельністю від 100 до 20 тис. бійців ("Степова дивізія"). Першими великими груповими справами було викриття в Криворізькому повіті в лютому-березні та в липні 1920 р. розгалуженої мережі "петлюрівського підпілля". Ця організація під проводом Миколи Скляра та Івана Клепача... Головним напрямком роботи чекістів у 1921 р. залишалася боротьба з повстанцями, які діяли під гаслом незалежності України. В першу чергу - з отаманом Івановим (Григорієм Тишаніним), загонами Свища, Сергія Клепача, Чорного Ворона та інших. У боротьбі із селянським повстанським рухом брали участь регулярні військові частини, зокрема Латиська дивізія та 6-та Чонгарська дивізія. Ставилася мета тотального упокорення селянства, унеможливлення будь-якого опору радянській владі. 
В березні 1921 р. на території Криворіжжя ввели фронтовий стан, влада перейшла до ревкому з трьох осіб… Методом впровадження соввлади терор, залякування населення масовими репресіями за підтримку повстанства або саботаж розпоряджень органів радянської влади. В січні 1920 р. Катеринославський губревком і губернська компартійна організація, обговоривши декрети ВЦК і РНК про припинення червоного терору, визнала цей указ несвоєчасним з огляду на великий розвиток повстанства. Початок 1920 року ознаменувався введенням у дію постанови Всеукрревкому від 2 лютого про застосування вищої міри покарання - розстрілу до "активних контрреволюціонерів". 14 жовтня видано наказ № 9 Криворізького повітового ревкому про розстріл за поширення провокаційних чуток…"
Близько тисячі підпільників було страчено або ув'язнено. Судили навіть тих, кого лише підозрювали у причетності до руху опору чи в нелояльності до радянської влади. 
Наприкінці березня 1921 р. реввійськрада 1-ї Кінної армії разом з Катеринославським губвиконкомом видали наказ № 34 про взяття заручників і їхній розстріл за опір радянській владі, приховування повстанців і зброї, вбивство радянських працівників. Відповідальність перекладалася на місцеве населення за принципом кругової поруки. За несвоєчасне повідомлення про появу повстанців - трибунал… У селах, які розбійна російська влада називала бандитськими, було введено інститут відповідачів. Відповідачі, як правило дбайливі господарі, відповідали власним майном, а то й життям за недонесення про появу повстанців…
Комуністи боролися і проти УАПЦ, вилучали з бібліотек українські книги, бо розуміли, що це духовне джерело збройного опору завойовникам.
О. Мельник і Р. Терещенко планують і далі досліджувати репресії Москви на Криворіжжі. Наступна книга охопить період 1937 - 1938 років, а третя - з 1939-го по 1959 рік.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, директор Ірпінського історичного музею



Вбогі духом "миротворці"

Петро Порошенко мріє про розгортання миротворців ООН на Донеччині. І переконує, що саме цей план приведе нас до перемоги, мовляв, зайдуть миротворці - й війні кінець. 
Прикро, що Президент України не готується до наступу й повернення втрачених теренів силою зброї. Істина проста: країна, яка в захисті своєї незалежності покладається не на власні збройні сили, а на миротворців, ніколи незалежності не матиме. 
Потрібно всіма засобами насамперед домагатися поразки противника, тобто своєї перемоги. 

Віктор РАДІОНОВ, член Історичного клубу "Холодний Яр", 
старший лейтенант ЗСУ, учасник АТО



Розмова з читачем

Можливість відкрити нові сторінки української історії завдяки чудовому оповідачу-історику-краєзнавцю-патріоту Романові Ковалю. Рідкісні миті, коли можу дозволити собі почитати корисну літературу, нині віддаю його творам. Налаштувалася одразу на культурний стрес: там багато болю, втрат, несправедливості... але це треба пережити і необхідно знати! Кожному буду радити. 
Не розумію тих зашорених земляків, котрі не виходять за межі власної мушлі навіть у час війни. Але ж серед нас є нащадки і непокірних козаків! 
Саме для них - ця література.

Галина ДОБРОВОЛЬСЬКА

Пані Галино, щиро дякую за добре слово! Але скажу, що наше завдання - пробудити не тільки козацьких нащадків, а й нащадків кріпаків. До слова, і мої предки були закріпачені, й батьки нашого великого Тараса (вибачте, що поставив своє прізвище поруч з Кобзарем, але це одна історія, один ланцюг).
Побував я 19 вересня на Чернігівщині, у Менському районі, і зі страхом побачив, що перед нами непочатий край роботи! Здавалося, вже стільки зроблено, але виявляється, робота тільки починається. 

Роман КОВАЛЬ



Продовжується передплата на 2018 рік.

Друзі, підтримайте "Незборима націю".
Передплачуйте газету для себе і своїх рідних.

Її редактор Роман Коваль - дослідник Визвольної боротьби українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета - про долі Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, українських письменників, нові книжки про Визвольну боротьбу, які видає Історичний клуб "Холодний Яр".
Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна - 44.95 грн. на рік.
Передплатний індекс 33545. Передплачуй "Незбориму націю" і для своїх друзів та рідних - допоможи їм пізнати історію боротьби українців за свою свободу.

Газета "Незборима нація" в Інтернеті
http://nezboryma-naciya.org.ua/
www.facebook.com/NezborymaN



Видання Історичного клубу "Холодний Яр" Через "Нову пошту"

Книжки можна придбати через "Нову пошту", попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7556 2267 7496.
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85. 

Через "Нову пошту" можна придбати
(не враховуючи пересилку)

Яків "Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби" - 40 грн.
"Подєбрадський полк" Армії УНР Романа Коваля і Віктора Моренця (т. 1) - 100 грн. 
"Подєбрадський полк" Армії УНР Романа Коваля, Віктора Моренця та Юрія Юзича (т. 2) - 100 грн. 
"Український календар Визвольної боротьби" - 45 грн.
"Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади" - 33 грн.
"Історія Холодноярської організації" - 25 грн.
"Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" Романа Коваля - 300 грн. 
"Тиха війна Рената Польового" Романа Коваля - 175 грн. 
"Отаман Зелений" - 65 грн.
"Історія України-Русі" Миколи Аркаса - 60 грн. 
"Сто історій Визвольної війни" - 60 грн.
"Шевченкіана Михайла Гаврилка" Романа Коваля - 55 грн.
"Крізь павутиння змосковщення" Романа Коваля - 50 грн.
"100 облич Самостійної України" Романа Коваля - 50 грн.
"Похід Болбочана на Крим" Бориса Монкевича - 45 грн.
"Отаман Орлик" - 45 грн.
"Прочитайте тую славу" Ольги Страшенко - 35 грн.
Аудіодиск "Солодко-гіркий романс" Люцини Хворост - це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. - 50 грн.
Ціни вказано станом на жовтень 2017 р.



Видання Історичного клубу "Холодний Яр", які можна придбати через "Укрпошту", здійснивши передоплату.

Вартість вказано із врахуванням витрат на пересилку книг замовнику

Коваль Р. Яків Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби / Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр" / Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", в-во "Орієнтир", 2017. - (Серія "Отаманія ХХ ст." - Кн. 9). - 128 с. - Про полковника Армії УНР Якова Гальчевського (Войнаровського) - подільського отамана Орла. 1922 року Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра призначив його керівником повстанського руху Правобережної України. "На запитання в російській мові відповіддю є стріл", - такою була настанова організатора і керівника антикомуністичного підпілля, який до 1925 року безкомпромісно боровся за право українського народу жити на своїй землі. - 62 грн.
Коваль Р., Моренець В. "Подєбрадський полк" Армії УНР. До історії Українських січових стрільців, Богданівського та Гордієнківського полків військ Центральної Ради, 1-ї Сірої, 1-ї Запорозької, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 1-ї Кулеметної дивізій Армії УНР, Галицької армії, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Запорозької Січі Юхима Божка, Окремого чорноморського коша військ Директорії, Легії українських націоналістів, УВО, ОУН, Карпатської Січі та дивізії "Галичина". Том 1. - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", "Український пріоритет", 2015. - 376 с. - (Серія "Видатні українці". - Кн. 5). - 125 грн. У першому томі енциклопедії вміщено 400 біографій вояків регулярних та іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ ст. - студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах (ЧСР, 1922 - 1932) - і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії. Серед них було чимало творців української культури - письменників, художників, композиторів, музикантів, акторів, журналістів, редакторів, кооператорів, спортсменів, державних, громадських і театральних діячів. 

Коваль Р., Моренець В., Юзич Ю., "Подєбрадський полк" Армії УНР"... Том 2. - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", "Орієнтир", 2017. - 376 с. - (Серія "Видатні українці". - Кн. 7). - 125 грн. У т. 2 енциклопедії вміщено 325 біографій вояків регулярних та іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ ст. - студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах (ЧСР, 1922 - 1932) - і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії. 

"Український календар Визвольної боротьби" / Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", Видавництво "Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи". - 2017. - 200 с. - (Серія "Видатні українці". - Кн. 7). - 65 грн. Неповний календар дат життя творців української культури та вояків, які захищали її зі зброєю в руках. 

"Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади" / Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", Видавництво "Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи". - 2017. - 144 с. - (Серія "Українська воєнна мемуаристика". - Кн. 8). - 44 грн. У спогадах козаків та старшин Армії УНР розповідається про збройну боротьбу за Українську державу в 1918 - 1920 роках, про бої полку Чорних запорожців з більшовиками і денікінцями. Рекомендовано Історичним клубом "Холодний Яр" для прочитання військовослужбовцями 72-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Роман Коваль, "Отаман Зелений" (Київ - Кам'янець-Подільський: Історичний клуб "Холодний Яр", "Аксіома", 2016 / 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка) - 85 грн. У книзі йдеться про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919 - 1921 роках. Події відбуваються в Києві та на території сучасних Київської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької та Львівської областей, а також у Росії.

Коваль Р. Історія Холодноярської організації / Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр" / Р. М. Коваль. - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Кам'янець-Подільський: в-во ПП "Аксіома", 2016. - 104 с. - (Серія "Отаманія ХХ ст.". - Кн. 8). - 35 грн. В анотації до неї читаємо: "Витоки Холодноярської організації слід шукати в ХI ст. у дружині смілянського воєводи Мирослава, в добі Богдана Хмельницького, гайдамацьких рухах XVIII - ХIХ століть, "Київській козаччині" середини 1850-х рр., "Чигиринській змові" й "Таємній дружині" 1870-х рр., "Чіґірінскіх аґрарних волнєніях" 1905-го, Українській народній обороні в добу Першої російської революції та у Вільному козацтві, відродженому одразу після Лютневої революції 1917 року, а продовження Холодноярської організації - в козацько-селянських повстаннях 1918 - 1930-х рр. за право жити самостійним життям на рідній землі".

Страшенко О. "Прочитайте тую славу". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр", "Український пріоритет", 2015. - 160 с. - (Серія "Видатні українці". - Кн. 6). - 50 грн. У збірці лауреата вміщено поезії про діячів Визвольного руху різних епох, починаючи від XVII ст. до українсько-російської війни на Донбасі 2014 - 2016 років. Упорядник-редактор Роман Коваль. Літературні редактори - Тарас Силенко і Тетяна Лемешко. Ось назви деяких творів Ольги Страшенко: "Ґонта і Залізняк", "Міхновський", "Ватаг тероризму Крат", "Мирослав Січинський", "Про Михайла Гаврилка, який на фронті ліпив погруддя курінного", "Чернігівський отаман Іван Галака", "Дівчина-отаман (Маруся Соколовська)", "Отаману Зеленому Дніпро помагає", "Краще б Струку пам'ятник стояв!", "Загибель Василя Чучупака", "Сірожупанник із Кубані Василь Прохода", "Хліборобам-повстанцям Соснівки", "Чорний Ворон (Микола Скляр)", "Медвин, земля козаків", "Іполит Хмара", "Микола Кібець-Бондаренко", "Отаман Орлик", "Повстання у Лук'янівській в'язниці 9 лютого 1923 р.", "Василь Білас і Дмитро Данилишин", "Бандура Михайла Теліги", "Я - камінь із Божої пращі!" (Олегові Ольжичу)", "У лавровий вінок Іванові Ремболовичу, підполковнику Армії УНР, сотнику дивізії "Галичина", "Співець української Еллади (Євген Маланюк)", "Василеві Куку на славне 90-річчя", "Тиха війна Рената Польового", "У вінок пам'яті Юрію Вербицькому, герою Майдану", "Доброволець Гнат", "Ключі Василя Овсієнка". Книжка ілюстрована фотографіями або портретами героїв творів. 

Коваль Р. Отаман Орлик. / Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Мистецька агенція "Наш формат", 2015. - 240 с. - (Серія "Отаманія ХХ століття". - Кн. 1). - 70 грн. У книжці розповідається про боротьбу проти російських окупантів на Київщині та Поліссі в 1920 - 1922 роках, а саме: про отамана Орлика (Федора Артеменка), отаманів Феодосія Богатиренка, Івана Гайового-Грисюка, Івана Галая-Голокопитенка, Панаса Голубенка, Олександра Грудницького, Юліана Мордалевича, Антона Рибку, Якова Смутника-Смутненка, Ілька Струка, Іллю Ґонту-Унятовського, генерала-хорунжого Володимира Галкіна, членів Цупкому Капітона Бендрика-Ґанжу, Юрка Гриня, Спиридона Орла, Федора Наконечного, Івана Чепілка, Грицька Чупринку, Івана Андруха-"Авраменка" та інших діячів Визвольного руху.

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Мистецька агенція "Наш формат", 2015. - 368 с. - (Серія "Отаманія ХХ століття". - Кн. 7). - 80 грн. Про війну за Українську державу - від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 - 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків. 

Роман Коваль. "Шевченкіана Михайла Гаврилка" (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2013. - 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци - 74 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам'ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 - 1918 рр. та російської окупації 1919 - 1920 років. 

Борис Монкевич "Похід Болбочана на Крим": Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Київ, "Наш формат", 2014. - 272 с.; іл. - (Серія "Українська воєнна мемуаристика". - Кн. 7) - 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича - старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2013. - 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова - 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ - на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши "павутиння змосковщення", став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему "Січинський у неволі" та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля "Доля Павла Крата" і "Генерал-лицар Михайло Крат". Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, "100 облич Самостійної України" (Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; "Український пріоритет", 2013. - 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) - 71 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 - 2013 роках, - про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії "Галичина", про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар'ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в'язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.

Микола Аркас, Історія України-Русі. - Київ: Історичний клуб "Холодний Яр"; Кам'янець-Подільський: "Медобори", 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу "Холодний Яр". - 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток - 88 грн. / У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання "Історії України-Русі" Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В'ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після "Кобзаря" є найкориснішою.

Роман Коваль, "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" (Київ - Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат - альбомний, папір - крейдований, друк - кольоровий) - 340 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка - скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги - близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

"Тиха війна Рената Польового" (Київ - Вінниця: ДП "Державна картографічна фабрика", 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат - альбомний) - 200 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового - нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в'язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору "Гомін", чоловічого хору "Чумаки" та ансамблю "Радосинь", члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна самостійність України", Історичного клубу "Холодний Яр", автора книг "Кубанська Україна", "Кобзарі в моєму житті" та "Моя боротьба (спомини)".

Аудіоальбом Люцини Хворост "Солодко-гіркий романс" - це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади - 70 грн.
Книги і аудіодиск можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім'я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.



Газета за листопад 2017 р. у форматі *.pdf

Газета за листопад 2017 р. у форматі *.pdf




Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ