(6.11.1997, с. Масківка Баришівського р-ну Київської обл. - 19.11.2016, м. Дніпро)
Вибух! А перед очима - сонечко, мати, квіти, річка, кохана, поцілунки, сестрички, братик, світанки, сміх, пісні, книжки, пшениця, ліс, м'яч, пляж, павутиння, обличчя, тумани, зірки, зірки, зірки… Вибух! А перед очима - позиції, побратими, окопи, метал, земля, автомат, бліндаж, крики, трасери, "зєльонка", прапор, приціл, гільзи, бронежилет, полум'я, розриви, ріжки, дим, біль, біль, біль… Вибух! А перед очима темрява… Закінчивши 9 класів школи в с. Поділлі, Віталій продовжив навчання в Борисполі. Планував стати електрогазозварювальником. Віталій був доброю, мужньою і веселою людиною. Завжди захищав рідних та близьких. Дуже любив свою родину, він для них був готовий на все. Мріяв створити власну міцну сім'ю. У травні 2016 р. уклав із ЗСУ контракт. Механік-водій БМП-2 8-ї роти 3-го механізованого батальйону 72-ї Окремої механізованої бригади. У ніч із 30-го на 31 жовтня 2016 р., приблизно о 2-й годині, Віталій під ворожим обстрілом на шахті "Бутівка" зазнав важкого поранення. У вкрай важкому стані його привезли в авдіївську лікарню, потім гелікоптером - до Дніпра, у реанімацію лікарні ім. Мечникова. Переніс надскладні операції - йому видалили нирку та селезінку, але стан його залишався дуже важким. Віталій інколи приходив до тями, навіть впізнавав рідних. У реанімаційному відділенні йому виповнилося 19 років, після чого він прожив ще два тижні. 19 листопада близько 13.00 остання ниточка, що тримала його на цьому боці, обірвалася - серце Віталія зупинилося. Поховали козака 21 листопада в рідному селі. У смутку залишив батьків, сестер, брата і кохану. Я залишаю його у своєму серці, поруч з іншими, про кого я писав. Йому було лише 19 років. Лише 19. І в душі тиша, мертва тиша, і ніякий вибух не допомагає.
Ян ОСОКА
|
