Весна! Позаду три виснажливі зимові місяці боротьби проти режиму Януковича. Боротьби, в якій взяли участь мільйони українців. Поруч з ними сміливо виявляли свою громадянську позицію кримські татари, білоруси, вірмени, грузини, поляки, азербайджанці, євреї, представники інших національностей, навіть росіяни. На Майдані російськомовних було, як мені здається, не менше третини.
Те, що ми бачили торік по телевізору в інших країнах, наприклад Північної Африки, раптом стало реальністю на наших вулицях: юнаки, що жбурляють каміння у “правоохоронців”, вибухи гранат зі сльозогінним газом, спалені машини, вигорілі будинки, водомети, чорний дим від палаючих шин… Ми все це бачили, брали в цьому участь, біля нас вибухали гранати, ми пізнали, що таке сльозогінний газ, але в реальність цього не вірилося. Здавалося, що ми й далі спостерігаємо все це по телевізору. Може, тому у людей не було ніякого страху.
У перші дні барикадних боїв на вулиці Грушевського мене вразило, що ніхто не ухилявся від пострілів, ніхто не присідав від страху, коли поруч розривалися гранати. Це був якийсь “психоз” масового героїзму. Не боялися жінки, бабусі, дідусі, діти. Я не виходив з дива. Я такого ще не бачив.
Найбільше вразила здатність українського народу до самоорганізації. Вразили й бажання праці, доброзичливість незнайомих людей одне до одного, взаємодопомога, відсутність страху, щирість та щедрість. На Майдані роздавали найрізноманітнішу їжу, чай, молоко, медикаменти, гроші, цигарки, металеві щити, книжки, каски, бритви для гоління, бронежилети, протигази, навіть “Снікерси” і троянди для дівчат. І до цього вибуху чеснот нашого народу призвів огидно-тупий Янукович, який своєю репресивно-агресивною зневагою до українського народу, його мови, звичаїв і традицій та нестримною жагою збагачення “дістав” мільйони людей. І ці люди спалили за собою мости.
Янукович думав, що він непереможний, адже в нього – армія, Внутрішні війська, Служба безпеки України, “Беркут”, “Сокіл”, “Альфа”, “Омега”, міліція, працівники ДАІ, репресивна податкова служба, репресивна судова система, тисячі банд озвірілих “тітушок”, дві сотні депутатів Верховної Ради та васальна фракція комуністів, зброя, мільйон членів Партії регіонів і гроші, гроші, гроші…
Для Януковича порожнім звуком було поняття “козацький дух”. Головне, думав він, – збройна сила. Тож і на початку подій, які призвели до його втечі, вивантажив на Хрещатику тисячі спецпризначенців, мовляв, подивіться на моїх “орлів” і заспокойтеся, поки не пізно. Бо розмажу по асфальту.
Демонстрація сили вразила, але людей не зупинила.
Коли “Беркут” 30 листопада жорстоко побив студентів на Майдані Незалежності, на вулиці Києва вийшло близько мільйона протестувальників. Коли на Банковій “Беркут” влаштував криваво-показове побиття сотень людей, на протест до Києва, здавалося, виїхала, вся Україна. Не злякали людей ні Криваве Водохреща, ні Кривавий День Соборності, ні викрадення і катування активістів Майдану, ні жахлива бійня на Інститутській 20 лютого. Дика жорстокість влади викликала нові вибухи завзяття. І сприяли цьому дзвони Золотоверхого Михайлівського монастиря, які скликали людей на захист Києва – як колись у сиву давнину.
І хоч Янукович за чотири роки правління намагався змінити демографічну ситуацію у столиці, суттєво збільшивши присутність донецьких людей, усе ж Київ залишався для нього чужим містом – містом вільних людей. І кривавий диктатор ганебно втік зі стольного града, злякавшись можливого штурму його резиденції на Банковій, злякавшись щирого слова сотника Володимира Парасюка, який палко проголосив владі ультиматум.
Козацький дух переміг диктатора з його армадою злочинців.
І все ж головною подією Зимової революції 2013 – 2014 років стала не перемога над кримінальним злочинцем, який здобув президентські повноваження, а те, що голос нашого народу почули у світі, що світ зрозумів, що ми не росіяни, що ми боремося за свою волю і долю, боремося проти намагань Росії обернути нас у свою колонію.
“Ми зачаровані хоробрістю і стійкістю українців”, – сказав від імені Президента США Обами та державного секретаря Керрі 1-й заступник держсекретаря Вільям Бернс.
Це визнання керівників найсильнішої держави нашої планети.
Український народ здобув пошану у світі!
Оце і є, на мою думку,  найвищим досягненням нашої революції.
Щира подяка за підтримку вільним народам Європи, Канади та Сполучених Штатів Америки, які виступили за територіальну цілісність України! І Китайській Народній Республіці!
Безумна у своїй засліпленій ненависті до України Росія не посміє воювати зі всім світом. Слава Україні!

Роман КОВАЛЬ,
член Національної спілки письменників України, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха, член Національної спілки журналістів України, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат Народної Шевченківської премії 2013 року

Шановні передплатники “Незборимої нації”

Через революційні події в Україні, в яких напевно беруть участь читачі “НН”, у січні ми втратили близько 700 передплатників. У лютому і березні ми “відвоювали” 161 передплатників, але цього недостатньо. Тож просимо Вас виправити ситуацію, передплативши газету своїм рідним та друзям, або спонукавши їх до цього.

Редакція “НН”

Допоможіть знайти
Олександр Сергійович Татарчук, 1998 р. нар., пішов з дому на Майдан проти ночі 19 лютого без телефону. Киянин. Був одягнений у камуфляжну куртку, сині джинси і жовті черевики. Дзвонити батькові 097-112-52-17, 099-115-13-58.

Після багатомісячної інформаційної війни проти України, Росія вдалася до військової агресії проти України.
Нашим західним партнерам, особливо учасникам Будапештського меморандуму, які взяли на себе обов’язки гарантів безпеки України, час відповісти на агресію Росії конкретними діями.
Закликаю Президента Сполучених штатів Америки Барака Обаму віддати наказ командувачу 6-го військово-морського флоту США, що базується в Середземному морі, вислати свої кораблі в Чорне море, до берегів України і взяти під охорону південні кордони України.
Путін не наважиться на війну зі США. А на словесні вмовляння він не реагує.
Закликаю США зупинити агресію!

Степан ХМАРА, правозахисник, політв’язень,
депутат Верховної Ради України попередніх скликань
Київ, 28.02.2014

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана МАКСИМИШИН-КОРАБЕЛЬ

АРУТЮНЯН Георгій Вагішакович (4.07.1960, м. Батумі, Грузія – 20.02.2014, Київ). Громадський діяч, активіст ВО “Свобода”. Вірменин, громадянин Грузії, отримав вид на проживання в Україні. Вбитий снайпером біля монумента Незалежності в Києві. Мав трьох дочок. Найменшій дочці Ашхен від другого шлюбу три роки. Тепер вона повна сирота.

БАЙДОВСЬКИЙ Сергій Романович (21.08.1990, м. Нововолинськ Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Жив у Луцьку. Працівник нафтопроводу “Дружба”. Навчався в Луцькому інституті розвитку людини університету “Україна”. Загинув від вогнепального поранення на вул. Інститутській. Одна з останніх цитат на його сторінці “ВКонтакті” – слова Левка Лук’яненка: “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе”. Похований у с. Менчичі Іваницівського району Волинської області. В останню дорогу його проводжало близько 20 тисяч людей. Картка для перерахування коштів на допомогу сім’ї: Приватбанк 4627082201568915 Наталія Петрівна Куривчак.

БЛЬОК (ТУР) Іван Іванович (21.07.1973, м. Городок Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Приватний підприємець. До Києва приїздив тоді, коли була найбільша небезпека. Вперше вирушив після того, як “беркутівці” напали на студентів у ніч проти 30 листопада, приїжджав і після 11 грудня та в інші небезпечні дні. 18 лютого, почувши про вбитих у Києві, вирушив із друзями на Майдан. Загинув від кулі снайпера на вул. Інститутській. Без батька залишилися донечка і маленький син.

БОЙКІВ Володимир Васильович (1955, Львів – 24.02.2014, Київ). Керівник будівельної фірми. Син вояка дивізії “Галичина”. Закінчив Національний університет “Львівська політехніка”. Від 2000 року жив у Києві. Хоч і переніс інсульт, але вважав, що має бути на передовій. Похований на Личаківському цвинтарі міста Львова. Провести його в останню путь прийшли тисячі львів’ян.

БОНДАРЄВ Сергій Анатолійович (24.11.1981, м. Краматорськ Донецької обл. – 18.02.2014, Київ). Програміст компанії GlobalLogic. Жив у Києві. Дістав чотири кульові поранення під час першого штурму біля Будинку профспілок. 20 лютого впізнаний родичами в морзі. Дружина Світлана на восьмому місяці вагітності.

БОНДАРЧУК Сергій Михайлович (9.09.1961, м. Старокостянтинів Хмельницької обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, голова Старокостянтинівської міської організації ВО “Свобода” (з 2009). Викладач фізики Старокостянтинівської гімназії. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. Загинув на вул. Інститутській від кулі снайпера.

БРАТУШКО Олексій Сергійович (1971, Суми – 20.02.2014, Київ). Загинув на вул. Інститутській від кулі снайпера. Залишив хворих батьків, дружину, 13-річну доньку й місячного сина. Олексія поховали на Алеї почесних громадян м. Суми.

БРЕЗДЕНЮК Валерій Олександрович (1963, м. Жмеринка Вінницької обл. – 18.02.2014, Київ). Підприємець, художник у техніці ебру (малюнки на воді). Загинув під час мітингу в Києві на Майдані пострілом у спину. О 20 год. був ще живий. Приховав від родичів, що поранений. Сказав, що з ним усе гаразд. На другий дзвінок сина уже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяла інша людина, вона й повідомила, що Валерія серед живих уже немає.

ВАЙДА Богдан Іванович (28.04.1965, с. Стебник Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 19.02.2014 Київ). Проживав з мамою в с. Летня Дрогобицького району. На Майдан поїхав 19 лютого. Вже вранці наступного дня, приїхавши до Києва, зателефонував сестрі: “Любо, тут справжня війна! Стріляють...” Невдовзі загинув від кулі снайпера.

ВАРЕНИЦЯ Роман Михайлович (11.12.1978, с. Старий Яр Яворівського р-ну Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). З дитинства мав загострене почуття справедливості. Рвався до Києва. Покинувши роботу і не повідомивши батьків, підсів в автобус до земляків, які їхали до Києва. Дуже зрадів, що для нього друзі залишили вільне місце. Застрелений на вул. Великій Житомирській, імовірно, «тітушками».

ВАСИЛЬЦОВ Віталій Валерійович (16.11.1977, с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. – 19.02.2014, Київ). Майстер декоративного садівництва. Мешкав у с. Жорнівці Києво-Святошинського р-ну Київської області. Застрелений на вул. Великій Житомирській. Постріл здійснено з главку МВС. Судово-медичні експерти намагалися фальсифікувати причину смерті. Навіть викрали кулю, мовляв, нема кулі – немає зброї, немає зброї – немає винного. Залишив сиротами двох дітей.

ВЕРЕМІЙ В’ячеслав Васильович (22.02.1980, Київ – 19.02.2014, Київ). Журналіст газети “Вести”. 2003 року закінчив Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. 20 січня під час штурму на вул. Грушевського отримав травму ока. Частково втратив зір. 18 лютого, вийшовши з лікарняного, поїхав на Майдан. Увечері, повертаючись з товаришем Олексієм Лимаренком на таксі додому, на розі Володимирської та Великої Житомирської помітив озброєних “тітушок” у камуфляжі та масках. Вирішив сфотографувати їх з машини. Ті почали розхитувати автомобіль і трощити його. Кричали: “Кого снимал? Зачем снимал?” Журналіста сильно побили, після чого вистрелили в груди та залишили стікати кров’ю. Водій отримав тяжкі травми ноги, Олексію Лимаренку знівечили обличчя. Працівники міліції, хоч і стояли поруч, у події не втручалися. В’ячеслав помер у лікарні через втрату крові. Без батька залишився чотирирічний син. Подаємо номер картки “ПриватБанка” вдови В’ячеслава – Світлани Юріївни Кирилаш 5168 7572 5015 4889.

ВОЙТОВИЧ Назар (1996, с. Травневе Збаразького р-ну Тернопільської обл. – 20.02.2014). Студент-третьокурсник Тернопільського кооперативного коледжу (відділення дизайну). Обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб та козаків. Ще 19 лютого Назар був на парах. Ввечері мав віднести до автобуса, який їхав до Києва, речі для Майдану. Та в останню хвилину вирішив і сам їхати. Вбито на Майдані з вогнепальної зброї. У батьків був єдиною дитиною. Школа с. Травневе тепер носитиме його ім’я.

ГОЛОДНЮК Устим Володимирович (08.12.1994, м. Збараж Тернопільської обл. –20.02.2014, Київ). Учасник самооборони, стрілець сотні “Свободи”, волонтер “Демократичного альянсу”. Захисник Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада “беркутівці” побили його. На рвану рану потилиці хірурги наклали 12 швів. Коли рана загоїлася, знову поїхав на Майдан. О 9.00 ранку останнього свого дня домовився з батьком зустрітися об 11.00, але, допомагаючи виносити загиблих біля верхнього виходу станції метро “Хрещатик”, дістав вогнепальне поранення. Снайпер поцілив у праве око. Помер у готелі “Україна”. Впізнаючи тіло сина, батько, колишній міліціонер, сказав: “Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та моїм сином”.

ГОРОДНЮК Іван Володимирович (1984, смт Березне Рівненської обл. – 20.02.2014, Рівне). Громадський діяч, танцюрист. Учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану. Працював в організації “Антикримінальний вибір”. Під час протестів на вул. Грушевського, був облитий водою з водомета та побитий. Очевидно, захворів на пневмонію. 19 лютого, повернувшись із Майдану, звернувся до лікарів. Але через зупинку серця помер. Івана ховало все Березне. Одна з вулиць міста перейменована на його честь.

ГОРОШИШИН Максим Максимович (14.04.1989, с. Грушківка Кам’янського р-ну Черкаської обл. – 20.02.2014, Київ). Максим сильно отруївся газами на вул. Грушевського, внаслідок чого почалася пневмонія. До лікарні потрапив ще у свідомості. Місяць лікарі 17-й лікарні Києва боролися за його життя, але марно.

ГРИНЕВИЧ Едуард Миколайович (31.05.1985, с. Деревки Любешівського р-ну Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, член ВО “Свобода”, учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану. Зростав без батька. Звик у житті досягати всього сам, був наполегливий і цілеспрямований. Захоплювався інформаційними технологіями. Працював в “Укртелекомі” м. Луцька, потім вирішив розпочати власну справу. Був на Майдані тричі. Вважав це справою честі й гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого. Вже за чотири дні куля снайпера обірвала його життя. Залишив по собі щоденник.

ГУРИК Роман Ігорович (1994, Івано-Франківськ – 19.02.2014, Київ). Студент факультету психології Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. На Майдан їздив декілька разів. Спочатку був розчарований перебігом подій, прагнув радикальніших заходів. У грудні 2013 р. Роман на Майдан приїхав з батьком. Тоді й сказав: “У мене таке відчуття, що я маю щось велике зробити”. Четверта поїздка до столиці виявилася фатальною. 19 лютого Роман мав повернутися додому, але не встиг на останній автобус. І наступного ранку знову пішов на барикади. На благання матері повернутися відповів: “Хто це зробить, якщо не я. Якщо кожен сидітиме вдома, то нічого й не зміниться в країні”. Перед боєм, який став для нього останнім, написав на прапорі “Борітеся – поборете”.
У своєму профілі у “Вконтакті” його останнє повідомлення: “Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”. Безжалісний снайпер поцілив Романові у скроню о 12.15. Поховали героя в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, біля могил січових стрільців, вояків Армії УНР і УПА. Вулицю Проектну, що йде від вулиці Мазепи до Південного бульвару, назвуть іменем Романа Гурика.

ДВОРЯНЕЦЬ Антоніна Григорівна (1952, м. Бровари Київської обл. – 18.02.2014, Київ). Ліквідатор чорнобильської катастрофи. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції. Її тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро “Хрещатик”.

ДЗЯВУЛЬСЬКИЙ Микола Степанович (1958, м. Шепетівка Хмельницької обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, депутат міської ради (1994 – 1998), голова громадської організації “Шепетівська спілка підприємців”, член ВО “Свобода”, викладач географії та біології, помічник народного депутата від ВО “Свобода” Ігоря Сабія. Застрелений на вул. Інститутській снайпером.

Продовження в наступному числі газети

Підготував Олексій Редченко за участю Романа Коваля

Цитата дня

У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.

Євген КОНОВАЛЕЦЬ

Від 24 січня бердичівські мешканці вулиць Леніна, Карла Лібкнехта та Якова Свердлова мешкатимуть на Житомирській, Європейській і Вінницькій.

Опозиціонери зловили у Києві полковника СБУ Мегерю, який бив вікна в будинках, представляючи себе як “вандала-майданівця”. Під командою таких “офіцерів” і були організовані загони “тітушок”, які били вітрини магазинів та вікна в машинах.

Власний кореспондент “Урядового кур’єра” Наталя Біловицька виконували свій професійний обов’язок у центрі подій біля Дніпропетровської облдержадміністрації. На першому поверсі побачила великий гурт людей у цивільному з битами. Почала їх знімати на фотоапарат. Ті помітили, кинулись до неї, розірвали сумку, вирвали фотоапарат, забрали флешку. Наталя кричала, що вона журналіст та у відповідь почула добірну лайку. Поруч стояв міліціонер, спостерігав і пальцем не поворухнув, хоч Наталя просила його про допомогу. Врешті її виштовхали з будівлі.

У середині лютого під Києвом знайшли тіло з синьо-жовтою стрічкою.

13 лютого під Запоріжжям знайдено обгорілий автомобіль “Тойота” зі тілом чоловіка в салоні. Загиблий – активіст запорізького Автомайдану Сергій Синенко.

27-річна Ольга Галушко, яка постраждала під час штурму Черкаської ОДА, вийшла з коми. Вона дихає самостійно, впізнала маму і навіть вимовила кілька слів.

Київський таксист віз на вокзал “тітушок”. Ті весело розповідали про те, як вони тероризували Київ. Скориставшись, що вони не місцеві й Києва не знали, водій привіз їх до барикади біля ЦУМа і здав майданівцям. У бандитів виявлено гранати, бити, балаклави, наколінники, алкоголь та символіку Партії регіонів.

Під час боїв у Києві козаки самооборони зірвали в одного зі спецназівців нашивку “МВД России”. 

19 лютого о 3-й ночі на Майдані був поранений режисер фільму “Стеком і шаблею” Володимир Бондаренко. Куля пройшла через праве стегно, заділа нижній хребець і застрягла в лівому стегні. Якийсь час Володимир перебував у реанімації, переніс три операції. Якщо хтось має можливість допомогти, подаємо р/р. Отримувач: ПАТ “МІБ”, № рахунку: 292470016, банк отримувача ПАТ “МІБ”, МФО 380582, код ЄДРПОУ: 35810511. Призначення платежу: надходження за платіжними картками, Бондаренко Юлія Василівна, договір №2882977230.
Володимир Бондаренко відомий і як оператор та режисер документального фільму “Вони боролись до загину” – про збройну боротьбу в Холодному Яру.

Кагарлицькі козаки взяли активну участь у звільненні органів місцевої влади. Регіонали розбігались хто куди, але від розлючених людей багато не втекло.
Даішники здалися в полон “афганцю” після того, як він обложив забарикадоване приміщення КП ДАІ у Кагарлику дровами, облив їх бензином і сів поруч покурити, промовляючи: “Це вам, скоти, за тих дітей, що ви поклали в могили!”
Кагарлицькі козаки розпочали “сафарі” на “тітушок”.

Медвинські козаки встановили контроль над трасою Лисянка – Київ. Підійшли до цього ґрунтовно: шини, кунг з обігрівом, генератор, зброя (мисливська, травматична та пневматична). Встановили зв’язок із козаками з Лисянки, Таращі, інших сіл та містечок. Якщо автобуси розверталися та їхали в об’їзд, сповіщали інші застави. За ніч зупинили кілька  одиниць транспорту з підозрілими типами. Обливали їх зеленкою та завертали назад.

Корсунські козаки зупинили два “Неоплани” з найманцями з Криму. Вигнали їх з автобусів. Цей транспорт підпалили і подалися на сафарі за “тітушками”, що розбіглися по довколишніх полях наче сполошені барани.

В Обухівському районі зайнялася будівля, що належить Віктору Медведчуку. На території маєтку, що в сосновому лісі на березі річки Стугна, – кілька дерев’яних будинків. Загальна територія –39 га. Раніше там були громадські пляжі.

Донька нардепа Олега Царьова Ольга розмістила свою пику в соцмережі з підписом: “Пока мой папа режет людей в лесу, я пойду пожру”. Про це повідомляє Еспресо.TV.

У Носачеві на Смілянщині сотні людей провели в останню путь козака “Небесної сотні” Юрія Пасхаліна. В ніч проти 19 лютого вбивця розстріляв його з автомата.
Пораненого Юрія занесли до пункту медичної допомоги, обладнаного на першому поверсі Будинку профспілок на Майдані Незалежності, проте будівлю підпалили “правоохоронці”. Поранених намагалися евакуювати, серед тих, кого встигли винести з палаючої будівлі, був і Юрій, але врятувати його не вдалося.
Юрій був вихованцем Школи олімпійських резервів у Харкові – серйозно займався штангою. Проживав у Києві. 18 січня, відсвяткував свій 30-річний ювілей – тортом з кавою. 18 лютого вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почувши по телевізору, що Майдан намагаються розігнати силою, а проти людей масово застосували вогнепальну зброю, знову вирушив на барикади і впав, посічений кулями.
У його 7-річного сина Юрка тепер є тільки мама.

У холодноярському селі Грушківка поховали Максима Горошишина, який загинув у Києві. Було Максимові 25 років. Труну героя вкрили синьо-жовтим прапором країни, яку він любив понад усе.

Невідомі месники спалили будинок сина лідера КПУ Петра Симоненка у Гостомелі, що під Києвом. У гаражі олігарха знайдено автомобілі Aston Martin і Toyota Land Cruiser. У першому авто нападники розбила бокові вікна і всередину помістили прапор України.

На центральній площі Кіровограда 22 лютого демонтовано пам’ятник Кірову. Від 23 лютого її перейменовано на площу Героїв Майдану. Пам’ятники Леніну знесли в Кіровограді, Олександрівці, Пантаївці, Добровеличківці, Голованівську, Гайвороні, Малій Висці, Новоукраїнці, Новомиргороді, Світловодську та по два у Знам’янці й Олександрії.
На Вінниччині Ленін не встояв у Козятині, Ільїнцях, Немирові, Вороновиці, Гайсині, Томашполі, Погребищах, Комсомольському. Всього на Вінниччині повалено 12 пам’ятників “Іллічу”. 12 пам’ятників кату України зруйновано і на Хмельниччині. Впав “вождь” і на Чернігівщині – в Ніжині, Прилуках, Куликівці, Бахмачі, Борзні, Козельці. Не сплять патріоти й на Київщині: бовван уже не бовваніє у Боярці, Броварах, Білій Церкві, Фастові, інших містах і селах. Символ нашого поневолення демонтовано у Дніпродзержинську. Лежить на землі й 16 тонний бронзовий Ленін в Сумах. Його вирішено переплавити для створення пам’ятника Героям Майдану.

Колишній Генеральний прокурор України, як виявилося, нагороджений медаллю “За ратную доблесть”. Цією медаллю нагороджуються громадяни за заслуги “в защите Отечества, мужество и отвагу, проявленные при исполнении воинского и гражданского долга в условиях, сопряженных с риском для жизни, и другие заслуги в период нахождения в зоне вооруженного противостояния”.
Звичайно, йдеться про оборону Росії. Отакий український прокурор!

Проти ночі на 25 лютого в с. Чабани Київської області вандали на кладовищі спалили вінки й викинули фотографію Сергія Анатолійовича Бондарєва, програміста GlobalLogic, який загинув 18 лютого на Майдані.

Борис Іванович Осипенко, 1953 р. нар., був викрадений вночі зі свого будинку, який знаходиться в селі Осикове Макарівського району Київської області. Бандитів було п’ятеро. Борис Осипенко брав найактивнішу участь в Євромайдані. Подаємо номер телефону племінника, який розшукує свого дядька: 063-157-89-51.

Російська туристка під час українського мітингу y Стокгольмі підійшла до фото загиблих героїв Майдану, нахилилася, плюнула  і хутко зникла. Це було так неочікувано, що ніхто не встиг зреагувати на її вчинок…
Леся Роговська вирішила її знайти, це було не важко, адже туристи гуляють по крамницях з сувенірами. Леся знайшла її, сфотографувала і вивісила фото цієї потвори в Інтернеті.

Керівник волинського “Беркуту” Дмитро Беляєв розповів, що волинські беркутівці, які перебували в Києві під час акцій протесту, отримували від 5 до 15 тисяч гривень премій. Також їм обіцяли квартири у Луцьку. Про це Дмитро Беляєв розповів під час допиту беркутівців луцькими активістами на сцені місцевого Євромайдані.
Майданівці публічно допитали понад 30 бійців волинського “Беркуту”.
Керівник підрозділу сказав, що готовий віддати свої зароблені гроші родичам загиблих у Києві волинян. Він, як і кожен із беркутівців, став на коліна і попросив пробачення.

За повідомленнями Ірени Положенкової, Миколи Ляховича, Олександра Солонька, Вадима Вовка, Михайла Кертичака, Андрія Кравця, Дмитра Бунецького, Василя Бондаря, Володимира Ніколайця, Олександра Погрібного, Богдана Стасенка та Лесі Роговської.

Шановні передплатники “Незборимої нації”

Через революційні події в Україні, в яких напевно беруть участь читачі “НН”, у січні ми втратили близько 700 передплатників. У лютому і березні ми “відвоювали” 161 передплатників, але цього недостатньо. Тож просимо Вас виправити ситуацію, передплативши газету своїм рідним та друзям, або спонукавши їх до цього.

Редакція “НН”

Потрібна допомога

У київській лікарні №8 (вул. Кондратюка, 8) лікується Михайло Скляр. 18 лютого він разом з усіма пішов до Верховної Ради. Коли “Беркут” почав “зачистку”, чоловік опинився біля верхньої барикади на Інститутській. У нього не залишилося виходу – тільки стрибнути до котловану. Стрибнув невдало – забив сильно ногу. Медики його забрали до Жовтневого палацу, але звідти невдовзі почалась евакуація. Хлопці допомогли Михайлові спуститися до Будинку профспілок. Звідти мала забрати “швидка”. Але Михайло був упевнений, що в лікарні його можуть схопити “правоохоронці”. Тому поїхав додому. П’ять днів був вдома. Біль та неможливість ходити привели до висновку, що треба все ж звертатися до лікарів. Зателефонував волонтерам. Ті відвезли Михайла до лікарні. Травматолог констатував складний перелом лівої п’ятки з уламками. Нині хлопець у шпиталі. Чекає на операцію. У нього в Києві родичів нема. До нього ніхто не приходить: у 8-й лікарні немає постраждалих з Майдану, а отже, й волонтерів. Йому потрібні ліки та милиці, їжа. Хлопець знімає в Києві квартиру, працює програмістом. Допоможіть Михайлові матеріально. Було б добре перевести його до лікарні, де лікуються євромайданівці. Контакти Михайла є у мене. Мене можна шукати через Фейсбук, або через редакцію “НН”.

Ольга СТРУКОВА

Просимо допомогти

Необхідна допомога постраждалому Володимиру Бедюку, якого я виносив з передової під час розстрілу 19 лютого. У нього влучило 3 кулі. Він переніс операцію, перебуває у лікарні, потребує реабілітації. Нижче навожу повідомлення, яке отримав від його брата Олексія: “Моєму братові всього 17 років. Проти ночі на 19 лютого він дістав вогнепальні кульові поранення: дві навиліт, а одну дістали з печінки. Потрібні гроші на реабілітацію. Номер рахунку у Приватбанку 516875531171515, Бедюк Володимир Павлович.
Олексій, +380990838329.

Прохання допомогти Станіславу Чернілевському, поету і кінорежисеру, пораненому в руку і стегно. Пошкоджено кістку руки і ноги, попереду кілька операцій. Його е-mail stancher_4902816@mail.ru
Ось рахунок сина постраждалого – Іллі Станіславовича Чернілевського: Приватбанк, рахунок 4149 4378 1389 2906. Номер телефону Іллі 050-603-89-18. 

9 лютого, в неспокійний час, у Київській міській раді відбувся творчий вечір письменника Романа Коваля. Серед присутніх – представники різних поколінь. Усіх їх об’єднувала любов до правдивого слова й української пісні. Це було незабутнє зібрання рідних людей, які свято вірять в Українську Україну. Якийсь неймовірний дух Волі витав у повітрі, всіх проймало почуття гордості: завдяки Ковалеві українці відкрили для себе ще одного героя – Михайла Гаврилка.
Імена таких, як він, випалювали вогнем... Січового стрільця, непокірного отамана Гаврилка чекісти живцем спалили у топці паровоза на станції Полтава у 1920 році. Але його дух не вмер. Він житиме в невмирущих книгах Романа Коваля, що дарують українцям багато відроджених із забуття героїв, з яких молодь може брати приклад.
На творчому заході, ведучим якого був Сергій Василюк, лідер гурту “Тінь Сонця”, звучали твори Тараса Шевченка, стрілецькі та повстанські пісні, твори Тараса Шевченка, уривки з книги Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”…
Сергій Василюк нагадав про те, що саме 9 лютого виповнюється річниця повстання в Лук’янівській в’язниці Києва 1923 року, а відтак, і роковини легендарних отаманів Холодного Яру Ларіона Загороднього, Юрія Дроботковського, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Сергія Захарова, Костя Здобудь-Волі, Івана Гайового-Грисюка, Січових Стрільців Миколи Опоки, Михайла Турка та інших борців, які загинули під час повстання (всього – 38 осіб).
Після хвилини мовчання кобзар заслужений артист України Тарас Силенко на пам’ять про наших прадідів великих виконав геніальну пісню “Посіяли гайдамаки” на слова Тараса Шевченка (муз. Віктора Захарченка), а поетка Антоніна Литвин майстерно продекламувала поему Тараса Шевченка “Холодний Яр”.
Представляючи шевченкіану скульптора Гаврилка, Роман Коваль процитував погляд самого митця на його скульптурну групу “Відродження України” з 1-го проекту пам’ятника Шевченкові для Києва: “Пробуджена Україна, оточена двома лицарями, провадить далі свій недокінчений історичний похід в чарівну країну грядущої слави і життя. Лицарі її виглядають такими, якими їх ворожі стріли поклали, здавалось, на вічний смертельний сон, але чародій Тарас своїм чудодійним словом воскресив їх, і вони йдуть, вірні “Заповітові” Тарасовому, проложити дорогу Україні там, де, як звичайно думають, “немає путі ні прохожому, ні проїзному, ні прольотному”. “Чудодійне слово Шевченка, – додав Роман Коваль, – оживляє, обертає гречкосіїв на козаків, перевтілює російських патріотів, колишніх солдатів Російської імперії на сірожупанників і синьожупанників Армії УНР, які зброєю своєю перетворюють Шевченкові слова “І повіє вогонь новий…” на пророчі”.
Заслужений артист України Петро Бойко прочитав уривок з книги Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”.
Про значення творів Романа Коваля у вихованні цілого покоління говорили письменники Володимир Шовкошитний, Василь Портяк, дочка медвинського повстанця Галина Денисенко та інші. У своїх виступах, вони наголошували, що Роман Коваль повернув українському народові сотні імен славних синів і дочок нашої Батьківщини.
Під редакцією Романа Коваля вийшло й нове дослідження Віктора Моренця “Земля, полита кров’ю”, в якому розповідається про повстанський рух на півдні Чернігівщини в 1919 – 1924 роках. Про це видання розповів автор монографії.
Окрасою українського свята в Київській міській раді стали виступи Гриця Лук’яненка і Володимира Самайди, які виконали повстанську пісню “Над’їхали партизани” та стрілецьку “Повіяв вітер степовий”, яку всі учасники вечора співали стоячи, а також виступи Сергія Василюка (“Пісня про отамана Зеленого”, “Ніколи не плач”, “Зробились ми великої години”), Ігоря Жука (“Залізна верба” і “Пісня Галицького полку Січових стрільців”) та Володимира Пастушка (“Голос крові”).
Підсумовуючи вечір, народний депутат України Юрко Сиротюк наголосив, що покоління, яке зараз на Майдані відстоює своє право на вільне життя в українській державі, значною мірою виховне на книжках Романа Коваля. “Приходить час, коли наші мрії і думки стають реальністю… І сьогодні перед вами відроджена Романом Ковалем отаманщина, холодноярщина, визвольний рух на вулицях Києва не театрально, а справді… Творами Коваля говорить вулиця Грушевського, говорить Майдан”. Слова Юрка Сиротюка супроводжувалися оплесками. Народний депутат підсумував свій виступ словами з поезії Шевченка “Бували войни й військовії свари” і наголосив, що треба брати уроки з історії і нарешті довести новітню Коліївщину до перемоги, “побудувати ту Україну, за яку воювали наші попередники, про яку пише Роман Коваль”.

Лариса ГРОМАДСЬКА

24 лютого 2014 р. пізнім вечором я побував у маєтку Віктора Пшонки, що в моєму родинному селі Гореничі. В цьому селі народився мій батько Микола, мій дід Федот, мій прадід Василь та багато інших моїх предків. Тут могили моїх рідних – бабусі Одарки, брата Віталія (Віктора), дядька Василя, його синів та багатьох інших.
Сьогодні село втратило своє національне обличчя. Тепер у ньому живуть 16 тисяч людей, абсолютна більшість – прибульці. Серед них – Ганна Герман, Віктор Пшонка, купа інших прокурорів, суддів та військових відставників, які об’єдналися в садові кооперативи “Воин-1”, “Воин-2”, “Воин-3” .
У Гореничах наприкінці 1920-х років мого діда, Федота Васильовича П’явку-Коваля, тричі “розкуркулювали”, забрали металеві ворота, зняли металевий дах, а потім забрали хату і землю. Мій дідусь загинув під час Голодомору 1933-го. З його тіла зробили пиріжки і ковбаски і продавали на Святошинському ринку Києва.
На кістках моїх рідних у селі встановилася нелюдська “соввласть”. І ось діди та онуки катів нашого народу оселилися на наших землях. Їхнє нутро я й побачив у маєтку Віктора Пшонки.
Мене вразили не так розкіш, несмак і міщанський – у найгіршому розумінні цього слова! – стиль. Головне – “духовний світ” колишнього Генерального прокурора України! У величезному маєтку немає жодного портрета Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, жодної вишивки, інших предметів української культури. Лише три україномовні книжки і скульптурка українського козака у передпокої. У кімнатах, кількість яких важко порахувати, – скульптури катів України, організаторів геноциду проти українського народу – царів Петра I, Катерини II, її фаворита Меньшикова, який спалив Батурин, знищивши дощенту все його населення – і малих, і старих, і жінок, а також російського царя Миколи II. А ще – купа орденів і медалей за “подвиги” В. Пшонки, в тому числі й нагороди РФ, серед них – “За ратную доблесть”. Відеодиски російських фільмів, аудіодиски російських пісень, російські книжки – більшість про ментів, війну і “шпіонів”. А скільки позолоти, скільки “завітушек”! Журналісти, які були зі мною, відчували негативну енергетику цієї “хатинки”. І я теж. Тут неможливо жити нормальній людині. Це лігво моральної потвори – патріота імперської Росії, прибічника ворогів України.
Тож прошу не критикувати наших депутатів Верховної Ради, які повинні у швидкому темпі розчищати авгієві стайні злочинів антиукраїнського режиму Януковича. У депутатів стільки роботи, що помилок не минути. Нехай якомога швидше демонтують цю страшну систему поневолення нашого народу! Помилки, які вони здійснять, виправимо у спокійнішій атмосфері.
Дякую за сприяння козакам “Правого сектору”, які в той вечір охороняли маєток Пшонки. Серед них виявилися читачі моїх книжок, вони й провели змістовну екскурсію.
Була ще нічна екскурсія територією маєтку. Особливо вразив величезний став та вольєр із кроликами, яких так любив споживати Віктор Пшонка. Став обов’язково треба повернути селянам!
У мого товариша Петра Гайдая, який народився і досі, слава Богу, живе в Гореничах, є документи про порушення законів під час виділення землі Пшонці сільським головою Андрієм Анатолійовичем Гуленком, колишнім підполковником податкової міліції Київської області. Петро Гайдай стверджує, що подібні порушення були й під час виділення земля іншим прокурорам та суддям, які хмарами оселилися на моїй прабатьківській землі.
27 лютого 2014 р. у Гореницькій сільській раді відбулася сесія сільської ради, на якій сільський голова Андрій Гуленко та секретар Гореницької сільради Людмила Авраменко, які співпрацювали з Пшонкою,  подали у відставку.
Розкішні маєтки злочинців мають повернутися сільській громаді або державі!

Роман КОВАЛЬ,
член Національної спілки письменників України, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха, член Національної спілки журналістів України, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат Народної Шевченківської премії 2013 року

На світлині
В. Пшонка “косить” під Цезаря. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі Києво-Святошинського р-ну Київської області, 24 лютого 2014 р.

Газета за березень 2014 р. у форматі *.pdf

Газета за березень 2014 р. у форматі *.pdf