АРУТЮНЯН Георгій Вагішакович (4.07.1960, м. Батумі, Грузія – 20.02.2014, Київ). Громадський діяч, активіст ВО “Свобода”. Вірменин, громадянин Грузії, отримав вид на проживання в Україні. Вбитий снайпером біля монумента Незалежності в Києві. Мав трьох дочок. Найменшій дочці Ашхен від другого шлюбу три роки. Тепер вона повна сирота.
БАЙДОВСЬКИЙ Сергій Романович (21.08.1990, м. Нововолинськ Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Жив у Луцьку. Працівник нафтопроводу “Дружба”. Навчався в Луцькому інституті розвитку людини університету “Україна”. Загинув від вогнепального поранення на вул. Інститутській. Одна з останніх цитат на його сторінці “ВКонтакті” – слова Левка Лук’яненка: “Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе”. Похований у с. Менчичі Іваницівського району Волинської області. В останню дорогу його проводжало близько 20 тисяч людей. Картка для перерахування коштів на допомогу сім’ї: Приватбанк 4627082201568915 Наталія Петрівна Куривчак.
БЛЬОК (ТУР) Іван Іванович (21.07.1973, м. Городок Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). Приватний підприємець. До Києва приїздив тоді, коли була найбільша небезпека. Вперше вирушив після того, як “беркутівці” напали на студентів у ніч проти 30 листопада, приїжджав і після 11 грудня та в інші небезпечні дні. 18 лютого, почувши про вбитих у Києві, вирушив із друзями на Майдан. Загинув від кулі снайпера на вул. Інститутській. Без батька залишилися донечка і маленький син.
БОЙКІВ Володимир Васильович (1955, Львів – 24.02.2014, Київ). Керівник будівельної фірми. Син вояка дивізії “Галичина”. Закінчив Національний університет “Львівська політехніка”. Від 2000 року жив у Києві. Хоч і переніс інсульт, але вважав, що має бути на передовій. Похований на Личаківському цвинтарі міста Львова. Провести його в останню путь прийшли тисячі львів’ян.
БОНДАРЄВ Сергій Анатолійович (24.11.1981, м. Краматорськ Донецької обл. – 18.02.2014, Київ). Програміст компанії GlobalLogic. Жив у Києві. Дістав чотири кульові поранення під час першого штурму біля Будинку профспілок. 20 лютого впізнаний родичами в морзі. Дружина Світлана на восьмому місяці вагітності.
БОНДАРЧУК Сергій Михайлович (9.09.1961, м. Старокостянтинів Хмельницької обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, голова Старокостянтинівської міської організації ВО “Свобода” (з 2009). Викладач фізики Старокостянтинівської гімназії. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. Загинув на вул. Інститутській від кулі снайпера.
БРАТУШКО Олексій Сергійович (1971, Суми – 20.02.2014, Київ). Загинув на вул. Інститутській від кулі снайпера. Залишив хворих батьків, дружину, 13-річну доньку й місячного сина. Олексія поховали на Алеї почесних громадян м. Суми.
БРЕЗДЕНЮК Валерій Олександрович (1963, м. Жмеринка Вінницької обл. – 18.02.2014, Київ). Підприємець, художник у техніці ебру (малюнки на воді). Загинув під час мітингу в Києві на Майдані пострілом у спину. О 20 год. був ще живий. Приховав від родичів, що поранений. Сказав, що з ним усе гаразд. На другий дзвінок сина уже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяла інша людина, вона й повідомила, що Валерія серед живих уже немає.
ВАЙДА Богдан Іванович (28.04.1965, с. Стебник Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 19.02.2014 Київ). Проживав з мамою в с. Летня Дрогобицького району. На Майдан поїхав 19 лютого. Вже вранці наступного дня, приїхавши до Києва, зателефонував сестрі: “Любо, тут справжня війна! Стріляють...” Невдовзі загинув від кулі снайпера.
ВАРЕНИЦЯ Роман Михайлович (11.12.1978, с. Старий Яр Яворівського р-ну Львівської обл. – 20.02.2014, Київ). З дитинства мав загострене почуття справедливості. Рвався до Києва. Покинувши роботу і не повідомивши батьків, підсів в автобус до земляків, які їхали до Києва. Дуже зрадів, що для нього друзі залишили вільне місце. Застрелений на вул. Великій Житомирській, імовірно, «тітушками».
ВАСИЛЬЦОВ Віталій Валерійович (16.11.1977, с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. – 19.02.2014, Київ). Майстер декоративного садівництва. Мешкав у с. Жорнівці Києво-Святошинського р-ну Київської області. Застрелений на вул. Великій Житомирській. Постріл здійснено з главку МВС. Судово-медичні експерти намагалися фальсифікувати причину смерті. Навіть викрали кулю, мовляв, нема кулі – немає зброї, немає зброї – немає винного. Залишив сиротами двох дітей.
ВЕРЕМІЙ В’ячеслав Васильович (22.02.1980, Київ – 19.02.2014, Київ). Журналіст газети “Вести”. 2003 року закінчив Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. 20 січня під час штурму на вул. Грушевського отримав травму ока. Частково втратив зір. 18 лютого, вийшовши з лікарняного, поїхав на Майдан. Увечері, повертаючись з товаришем Олексієм Лимаренком на таксі додому, на розі Володимирської та Великої Житомирської помітив озброєних “тітушок” у камуфляжі та масках. Вирішив сфотографувати їх з машини. Ті почали розхитувати автомобіль і трощити його. Кричали: “Кого снимал? Зачем снимал?” Журналіста сильно побили, після чого вистрелили в груди та залишили стікати кров’ю. Водій отримав тяжкі травми ноги, Олексію Лимаренку знівечили обличчя. Працівники міліції, хоч і стояли поруч, у події не втручалися. В’ячеслав помер у лікарні через втрату крові. Без батька залишився чотирирічний син. Подаємо номер картки “ПриватБанка” вдови В’ячеслава – Світлани Юріївни Кирилаш 5168 7572 5015 4889.
ВОЙТОВИЧ Назар (1996, с. Травневе Збаразького р-ну Тернопільської обл. – 20.02.2014). Студент-третьокурсник Тернопільського кооперативного коледжу (відділення дизайну). Обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб та козаків. Ще 19 лютого Назар був на парах. Ввечері мав віднести до автобуса, який їхав до Києва, речі для Майдану. Та в останню хвилину вирішив і сам їхати. Вбито на Майдані з вогнепальної зброї. У батьків був єдиною дитиною. Школа с. Травневе тепер носитиме його ім’я.
ГОЛОДНЮК Устим Володимирович (08.12.1994, м. Збараж Тернопільської обл. –20.02.2014, Київ). Учасник самооборони, стрілець сотні “Свободи”, волонтер “Демократичного альянсу”. Захисник Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада “беркутівці” побили його. На рвану рану потилиці хірурги наклали 12 швів. Коли рана загоїлася, знову поїхав на Майдан. О 9.00 ранку останнього свого дня домовився з батьком зустрітися об 11.00, але, допомагаючи виносити загиблих біля верхнього виходу станції метро “Хрещатик”, дістав вогнепальне поранення. Снайпер поцілив у праве око. Помер у готелі “Україна”. Впізнаючи тіло сина, батько, колишній міліціонер, сказав: “Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та моїм сином”.
ГОРОДНЮК Іван Володимирович (1984, смт Березне Рівненської обл. – 20.02.2014, Рівне). Громадський діяч, танцюрист. Учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану. Працював в організації “Антикримінальний вибір”. Під час протестів на вул. Грушевського, був облитий водою з водомета та побитий. Очевидно, захворів на пневмонію. 19 лютого, повернувшись із Майдану, звернувся до лікарів. Але через зупинку серця помер. Івана ховало все Березне. Одна з вулиць міста перейменована на його честь.
ГОРОШИШИН Максим Максимович (14.04.1989, с. Грушківка Кам’янського р-ну Черкаської обл. – 20.02.2014, Київ). Максим сильно отруївся газами на вул. Грушевського, внаслідок чого почалася пневмонія. До лікарні потрапив ще у свідомості. Місяць лікарі 17-й лікарні Києва боролися за його життя, але марно.
ГРИНЕВИЧ Едуард Миколайович (31.05.1985, с. Деревки Любешівського р-ну Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, член ВО “Свобода”, учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану. Зростав без батька. Звик у житті досягати всього сам, був наполегливий і цілеспрямований. Захоплювався інформаційними технологіями. Працював в “Укртелекомі” м. Луцька, потім вирішив розпочати власну справу. Був на Майдані тричі. Вважав це справою честі й гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого. Вже за чотири дні куля снайпера обірвала його життя. Залишив по собі щоденник.
ГУРИК Роман Ігорович (1994, Івано-Франківськ – 19.02.2014, Київ). Студент факультету психології Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. На Майдан їздив декілька разів. Спочатку був розчарований перебігом подій, прагнув радикальніших заходів. У грудні 2013 р. Роман на Майдан приїхав з батьком. Тоді й сказав: “У мене таке відчуття, що я маю щось велике зробити”. Четверта поїздка до столиці виявилася фатальною. 19 лютого Роман мав повернутися додому, але не встиг на останній автобус. І наступного ранку знову пішов на барикади. На благання матері повернутися відповів: “Хто це зробить, якщо не я. Якщо кожен сидітиме вдома, то нічого й не зміниться в країні”. Перед боєм, який став для нього останнім, написав на прапорі “Борітеся – поборете”.
У своєму профілі у “Вконтакті” його останнє повідомлення: “Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”. Безжалісний снайпер поцілив Романові у скроню о 12.15. Поховали героя в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, біля могил січових стрільців, вояків Армії УНР і УПА. Вулицю Проектну, що йде від вулиці Мазепи до Південного бульвару, назвуть іменем Романа Гурика.
ДВОРЯНЕЦЬ Антоніна Григорівна (1952, м. Бровари Київської обл. – 18.02.2014, Київ). Ліквідатор чорнобильської катастрофи. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції. Її тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро “Хрещатик”.
ДЗЯВУЛЬСЬКИЙ Микола Степанович (1958, м. Шепетівка Хмельницької обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, депутат міської ради (1994 – 1998), голова громадської організації “Шепетівська спілка підприємців”, член ВО “Свобода”, викладач географії та біології, помічник народного депутата від ВО “Свобода” Ігоря Сабія. Застрелений на вул. Інститутській снайпером.
Продовження в наступному числі газети
Підготував Олексій Редченко за участю Романа Коваля
Цитата дня
У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.
Євген КОНОВАЛЕЦЬ |
