Книги – не люди. Але, коли читаєш деякі, виникає відчуття, що ти розмовляєш з тими, про кого вона написана. Тепло спілкуєшся з ними в дружньому колі. Хоч і не знала їх особисто. І вони стають тобі близькими, дорогими... Читаю книгу Романа Коваля “Побратима мого зачепила куля вражая”, а почуваюся так, ніби мене тільки що міцно обняли Олег Куцин, Андрій Жованик, Георгій Тарасенко, Тарас “Хаммер”, Дмитро “Да Вінчі”...
Я читаю книги з простим олівцем, відзначаю для себе щось важливе. А важливого так багато… Дмитро був правнуком вояка УПА, Тарас – правнуком вояка Українських січових стрільців. Олег і Андрій 33 (!) роки боролися проти Росії, перевертнів і зрадників. Георгій у 20 років організував бойову організацію “Фрайкор”. В Олега в “Карпатській Січі” воювали бійці 17 національностей.
Вразила любов українського козака Андрія до японської поезії. У нього і псевдо в 1990-х було “Божественний Вітер” (з японської – воїн). Вразило й те, що Дмитро на перше побачення запросив Аліну постріляти на танку. Схвилювали і Тарасові слова: “За оцей плач дітей виправдання може бути тільки одне – тотальна перемога”.
Цю книгу можна читати вдруге, втретє, вдесяте... І щоразу відкривати для себе важливе, цінне.
Є в книжці й спогад Юрія Сиротюка “Завжди в строю”, ось уривок з нього: ...Одного разу я таки зберу їх докупи.
Розпалю велике Вогнище.
Приготую святкову Страву.
Наллю кожному.
Навіть тим, хто не пив.
Біля келиха запалю цигарку, – для тих, хто курив.
Наговорюся нарешті з ними.
Розпитаю, як Там...
Розкажу, що тут. (…)
Я перезнайомлю їх між собою.
Поспіваєм пісень біля вогнища.
Буде гучно.
І, певно, дуже тихо...
Ця Тризна буде для них...
Ми її обов’язково зробимо.
Для живих в усіх вимірах.
І для вічно живих передусім...
А поки йде Бій, я не відволікатиму Їх.
Вони там, де треба. Завжди в строю. Тепер ці козаки стоять поруч зі своїми войовничими предками.
Тиха радість входить у ваше серце! Тетяна КУПРІЯНЕЦЬ
Черкащина 
|
