Знаю Юрія Сиротюка як громадського діяча вже понад 20 років, відтак можу оцінити його особистість. Усі ці роки він жив ідеєю української державності, наповнення нашої держави українським змістом. Юрій – людина ідейна, самовіддана і жертовна. Він один з небагатьох діячів, який власні інтереси завжди підпорядковував громадським і державним. Ось лише два приклади.
2013 року я звернувся до нього по допомогу у виданні книжки “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру”. І він, не афішуючи це у пресі, без жодної самореклами, дав 10000 грн зі своєї депутатської зарплати (тоді вона становила близько 15000 грн.). А він має дружину та двох малолітніх дітей, яких ще треба поставити на ноги! Так само він вчинив і цього року напередодні Дня незалежності. Я звернувся до нього по допомогу у встановленні меморіальної дошки богданівцям – козакам і старшинам 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького, яких розстріляли московські солдати 26 липня 1917 р. на ст. Пост-Волинський. Уже на другий день він приніс 3500 грн. на покриття витрат з виготовлення меморіальної дошки.
Таких фактів у біографії Юрія Сиротюка багато. Вони показують, що він Україну любить не на словах, а на ділі, “любить до глибини кишені” (вислів українського мецената Євгена Чикаленка).
Юрко жертовний, він завжди дає, а не відбирає. Він завжди готовий прийти на допомогу. Ще будучи народним депутатом, він використав свою відпустку не для відпочинку в Єгипті чи Туреччині, а для боротьби на передовій на Донбасі як простий козак. Юрій Сиротюк – хоробрий, чесний і шляхетний чоловік. Скромний, доброзичливий і врівноважений. Так, коли  йдеться про захист України, він – гарячий і імпульсивний.
Був час, коли я зрозумів: Януковича повело, він став неадекватним. Він думав, що підтримки Путіна достатньо, на народ можна не зважати. Чим для нього це закінчилося, ми знаємо.
Тепер повело владу, яка прийшла на хвилі протесту проти Януковича. І мова не тільки про порушника 10 ст. Конституції Авакова.
Ось Яценюк. Прем’єр, який має 2% підтримки людей, мусив би піти у відставку. Якщо, звичайно, він чесна й адекватна людина. А він вирішує не йти на місцеві вибори, щоб офіційно це не засвідчувати. Один депутат з “Народного фронту” на 1-му Національному каналі радіо на початку вересня заявив, що “Народний фронт” оці 2% “абсолютно не хвилюють”…
Ви уявляєте, яка перспектива чекає нас, якщо “радикальні реформи” здійснює прем’єр, якого не підтримує 98% народу? До речі, це опитування проведене до 1 вересня, до нового підвищення цін…
Таке враження, що Порошенко вважає, що йому досить підтримки Заходу і на народ можна не зважати. Тому й він вирішив закручувати гайки і посадили тих, хто може почати новий Майдан.
Арештувавши взірцевого українського громадянина Юрка Сиротюка, влада перейшла червону межу. Далі мовчати не можна. Я особисто, хоч і не політик, переходжу в опозицію до режиму Порошенка-Яценюка-Авакова.
Юрій Сиротюк – взірцевий громадянин України. Якщо таких людей саджатимуть за ґрати, то багато людей перейде в опозицію до нинішньої влади.

Роман КОВАЛЬ

Арештували Юрка Сиротюка. За те, що 31 серпня не підставив ліву щоку, коли йому зламали носа, а дав здачі.
Дієвий, конструктивний, щирий, безкраю начитаний, душевний, правдоруб, люблячий чоловік і татко. Сіль землі. Скільки його знаю – борець за Україну і справедливість. Не стоїть осторонь, не закриває очі, не відмовляє у біді. Коли Юрко говорить про Україну, я в неї вірю. Щоразу. Але так само щоразу болить серце за неї. Юрко не прикрашає.
Він завжди усюди намагається встигнути. Відвоювати Україну, поспілкуватися з близькими, допомогти тим, хто потребує. Юрку, ми з тобою!

Олеся КОВАЛЬ

Арештували Юрка Сиротюка, автора визначення “Революція гідності”… Юрій Сиротюк переконаний, що почалася “контрреволюція негідників”.

Мар’яна П’ЄЦУХ

На судовому засіданні Юрій Сиротюк заявив: “Я готовий відповідати перед будь-яким судом, адже чітко розумію – це політичне судилище. Ось тут, у клопотанні, слідчий пише, що я неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, а я ніколи не був судимий. Можливо, слідчий має на увазі 18 лютого 2013 р., коли я в Маріїнському парку витягував з автозаку людей, рятуючи їх, або має на увазі 20 лютого, коли я на Інститутський виносив мертвих…”

Олена БІЛОУС

Понад півстоліття тому у СССР з’явилася така інструкція: “Особливу увагу приділяйте непокірним, впертим, які не хочуть схилити голови перед нашою перевагою, не хочуть працювати на нас і чинять опір нашій практиці й політиці... Хай вони в зародку згинуть із їхньою впертою ідеєю національної гідності. Викривайте їх, компрометуйте з будь-якого приводу, за будь-якої нагоди, виступайте проти них, використовуючи всі наявні засоби... Хай вони тисячу разів мають рацію – все одно вони винні, перешкоджаючи нам. Тягніть їх у міліцію, до суду...” Так і зробили з Юрком Сиротюком.

Дмитро ШЕВЧЕНКО 

У Києві заарештували Юрія Сиротюка-“Мамая” – одного з небагатьох чесних політиків в Україні. Це справжній патріот України. Він не мовчав за часів Януковича. Він пройшов від початку до кінця Майдан. Він одним із перших вирушив на фронт.
Я знаю, як арештовували Сахарова, як судили Стуса, як вбивали Аллу Горську, як обливали брехнею Сверстюка... Як боягузи відверталися від друзів. Спасибі владі та всім, хто мовчазно або голосно до неї приєднався. Спасибі за нового великого українця Юрія Сиротюка. Слава Україні!

Наталі БАРСЬКА

ЖИХОВИЧ (ІЛЮК) Марія Федорівна (23.10.1898, с. Чернівка, пов. Чернівці, Буковина, тепер с. Чорнівка Новоселицького р-ну Чернівецької обл. – після 12.05.1923). Сестра-жалібниця Армії УНР, в. о. лікаря 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.
Закінчила Чернівецьку жіночу гімназію (1913). “З 1914 року студіювала медицину на медфаці у Відні до 1916 р. Вступила сестрою милосердя до Австрійського Червоного Хреста, звідки призначено сестрою милосердя до шпиталя 36-ї пішої дивізії, де прослужила до 10 вересня 1918 року. З початком української державности вступила до окружного шпиталя в Снятині, де служила до 3 березня 1919 року. З нього переведена до 2-ї Коломийської бригади [Галицької армії], в складі якої брала участь в боях під Львовом. З 25 квітня 1919 року – в Буковинському куріні, який згодом увійшов до 3-ї Залізної дивізії, де виконувала обов’язки лікаря. В складі куріня брала участь в усіх боях на передовій проти большевиків і денікінців. Поранена в ногу і відправлена до Кам’янецького шпиталя. За цей час Буковинський курінь був розбитий і переформований у Буковинську кадру. Видужавши, разом з кадрою відступила на Могилів-Подільський, де прохворіла на поворотний тиф. На початку грудня 1919 року Могилів захопили денікінці, і я з деякими старшинами перейшла до Румунії. На початку лютого 1920 року прибула до Могиліва, де проходила збірка Буковинської кадри. Там обеззброїли денікінців. Пізніше вступила до 3-ї дивізії (1-го повстанчого Могилівського полку), який пізніше переформували в 15 курінь (потім 24-й). 2 листопада інтернована до Вадовиць, потім [у] Каліш. Подєбради, 1 жовтня 1922 року”.
18 жовтня 1922 р. зарахована на економічно-кооперативний відділ УГА в Подєбрадах. Написала “Спогад” – про приїзд Головного отамана Симона Петлюри до м-ка Мурованих Курилівців, заселеного переважно євреями, в розміщений тут штаб дивізії. “Батько приїхав! – чулося з усіх боків” (ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 5. – Спр. 78. – Арк. 995 – 996 зв.). Взяла шлюб з військовим лікарем Олександром Жиховичем 7 вересня 1922 р. у Празі. 12 травня 1923 р. звільнена з академії “за поганий поступ в науках”. Землячка Сократа Іваницького, командира сотні УСС, правника, професора УВУ у Мюнхені.

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ

Джерела
ЦДАВО України. – Ф 3795. – Оп. 1. – Спр. 1069. – Арк. 7 зв.
ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 1070. – Арк. 3 – 3 зв.

Світлина з оригіналу. Публікується вперше

З великою  радістю і вдячністю сприйняв фільм “Подєбрадський полк” Армії УНР” Олександра Домбровського. Прекрасна лекція історії через свідчення про короткі біографічні фрагменти.  Вибудувано твір досить рідкісного жанру, що фотографіями характерів та інтелекту переконує і навчає на межі епітафій.
Бачимо звичайні у своїй величі постаті культури, їхню самовідданість, самопожертву і вогонь любові до Батьківщини, а з другого боку – безмежжя варварства, жорстокості,  бузувірства. Зло сидить у крові москалів. Зло – це їхній поклик крові, а брехня – одна з рис їхньої злодійської ментальності.
Із того, що нам заповідали предки, найважливішим вважаю прохання і благання: “Ніколи й ні в чому не вірте москалям!”

Євген ҐОЛИБАРД
Київ

Думаю, що історики українського футболу виводять його зародження із совєтських команд поневоленої України  середини чи навіть 2-ї половини 1920-х років. Я ж, готуючи книжку “Подєбрадський полк” Армії УНР, вивчив три річні підшивки журналів “Нашого громада” (Подєбради, 1924 – 1926). Вони є в Інтернеті на сайті Діаспоріани.
Виявляється, що студенти Української господарської академії в Подєбрадах та інших українських осередків в ЧСР уже на початку 1920-х створили кілька футбольних команд, які грали і між собою, і з чехами та словаками – у Подєбрадах, Празі та інших чеських містах. У журналах є звіти про ці матчі. Що важливо, це були команди, створені з вояків Армії УНР, Галицької армії та УСС. Переважали наддніпрянці. У нас з Віктором Моренцем є і фотки, і біографії цих футболістів. Може, колись історики футболу звернуть увагу на ці факти у своїх дослідженнях.

Роман КОВАЛЬ

На світлині – один з українських футболістів команди студентів УГА в Подєбрадах поручник Армії УНР Василь Абрамович з Богуслава.

В Одесі на вул. Приморській, буд. 37 відкрито меморіальну дошку Юрію Свірському, учаснику Визвольних змагань, контр-адміралу, командувачу Військово-морського флоту України в 1918 р., згодом – адміралу, організатору і командувачу Військово-морського флоту Речі Посполитої (1922 – 1947).
Участь узяли заступник Одеського міського голови Зінаїда Цвірінько, Генеральний Консул Республіки Польща в Одесі Даріуш Шевчик, представники Міністерства закордонних справ Республіки Польща та України, представники Посольства Республіки Польща в Україні, українські військові моряки на чолі з командувачем ВМС України віце-адміралом Сергієм Гайдуком, представники Одеського загону морської охорони Державної прикордонної служби та інші.
Під час заходу представники польської сторони розповіли про роль адмірала Юрія Свірського в становленні українського та польського флотів, його заслуги перед Україною та Польщею, висловили вдячність за увічнення пам’яті Юрія Свірського.

Український інститут національної пам’яті оприлюднив перелік пам’ятників та меморіальних знаків Києва, що підлягають демонтажу згідно із законом про декомунізацію. У списку з 105 найменувань. Ось цей перелік:
1) Боженку В. Н. (погруддя), вул. Казимира Малевича, поряд з меблевою фабрикою. Учасник боїв з військами Центральної Ради.
2) Екіпажу бронепоїзда “Таращанець” (скульптурна композиція) в парку “Таращанець” на розі вулиць Ялтинської та Заслонова, – учасникам бойових дій з Армією УНР.
3) Крупській Н. К. (погруддя), пл. Привокзальна, район Нової Дарниці; дружина Леніна.
4) Леніну В. І (скульптура), вул. Бориспільська, 7, “Будмаш”.
5) Леніну В. І (скульптура), вул. Ползунова, 2, ВАТ “Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 р.”.
6) Леніну В. І (скульптура), просп. Відрадний, 103, ДБК-3.
7) Леніну В. І. (скульптура), вул. Індустріальна, 4, завод “Більшовик”.
8) Леніну В. І. (скульптура), вул. Московська, 2, завод “Арсенал”.
9) Леніну В. І (скульптура), вул. Набережно-Лугова, 8, Київський судоремонтний завод.
10) Леніну В. І.(скульптура), просп. Відрадний, 103, НВО ім. Корольова.
11) Леніну В. І (скульптура), бул. Лепсе, 8, територія заводу “Меридіан ім. С. П. Корольова”.
12) Леніну В. І. (скульптура), вул. Дегтярівська, 21, Територія заводу “Буддормаш”.
13) Леніну В. І. (скульптура), вул. Мельникова, 81, територія Київського вищого інженерного радіотехнічного училища ППО.
14) Леніну В. І. (скульптура), вул. Вакуленчука, 1, територія дитячого інтернату.
15) Леніну В. І (скульптура), вул. Предславинська, 35, територія заводу “Радар”.
16) Лепсе Іванові (погруддя), бул. Лепсе, 16. Більшовицький діяч.
17) Островському М. О. (погруддя), парк ім. Островського на Повітрофлотському проспекті. Чекіст. Брав участь у боях з Армією УНР та в каральних операціях проти цивільного населення на Ізяславщині.
18) Островському М. О. – перед фасадом Електромеханічного технікуму залізничного транспорту на просп. Повітрофлотському, 35.
19) Примакову В. М. (погруддя) – Наводницький парк, що на Набережному шосе. Активний учасник бойових дій з Армією УНР.
20) Чекістам (стела), пл. Либідська, біля станції м. Либідська.
21) Щорсу М. О. (кінна статуя), бул. Тараса Шевченка, на перетині з вулицею Симона Петлюри. Учасник бойових дій з Армією УНР і УГА.

У наступному числі “НН” плануємо опублікувати перелік пам’ятних знаків м. Києва, що на переконання Українського інституту національної пам’яті підлягають демонтажу.

Пане Романе, стежу за Вашою роботою та й дякую Вам. Сам я не заможний, але і не живу в злиднях. Хтів би допомогти рідному місту Ватутіному в цей скрутний час. Хтів придбати книжки Історичного клубу “Холодний Яр” для Ватутінської міської бібліотеки що на Звенигородщині, а також передплатити для читачів бібліотеки “Незбориму націю” на 2016 рік.

Богдан КАЛІБЕРДА з Аляски

Від редакції.
Богдан передплатив усі наші книжки і нашу “НН” для бібліотеки рідного міста, та ще й здійснив пожертву. Щиро дякуємо!

Пане Романе, оргкомітет з питань перейменування вулиць проігнорував наше подання щодо генерала-хорунжого Армії УНР Володимира Сікевича і героя Другого зимового походу Степана Щербака. Що порадите?

Лариса СКАБА

Писати в Нет, у газети, зокрема, в “НН”, організувати інтерв’ю на ТБ та радіо, подавати знову заявку, можливо, з якимись змінами. Публічно ганьбить виродків, але “делікатно”. Головне: не промовчати. Бо наша мовчанка їх надихне.

Роман КОВАЛЬ

У с. Червоному Куті Гадяцького району урочисто відкрито пам’ятний знак на місці підписання 16 вересня 1658 р. Гадяцького трактату – українсько-польської мирної угоди між гетьманом Війська Запорозького Іваном Виговським і Казимиром Вазою, посланником уряду польського короля Яна ІІ.
Згідно з угодою утворювалося Велике Князівство Руське у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. У такому вигляді воно мало утворити федерацію у складі Польщі, Литви й України під егідою короля, що обирався. На чолі Великого Князівства Руського мав стояти пожиттєво обраний українським народом та затверджений королем гетьман. До його повноважень належало командування збройними силами, посада київського воєводи, обов’язки першого сенатора на Наддніпрянщині. Козацтву гарантувалися давні права і привілеї, проголошувалися свобода православного і католицького віросповідання та свобода друку, але Руське князівство не мало прав на самостійні зносини з іншими державами.
Кілька сотень гостей пригощали господині 9 козацьких куренів з тих сіл Гадяцького району, де у ХVІІ столітті стояли козацькі сотні.
Після концерту присутніх зачарував кінний козацький театр із Соколиного хутора на Чернігівщині.

Людмила СТЕЛЬМАХ (КУЧЕРЕНКО),
президент Полтавського обласного медіа-клубу

Олександр Сергійович Масленко народився 14 травня 1988 р. на Київщині в с. Великі Пріцьки. До війська призваний у березні. Служив у 72-й бригаді. В середині липня 2014 р. потрапив під обстріл ворожих “Градів”. Дістав травми голови, ноги, печінки, правої руки (вирваний шматок пахви), пробито легені, зламано три ребра… Переніс уже 5 операцій. Картка ПриватБанку, 5457 0822 3175 8157, Сергій Сергійович Масленко (брат). 

Допоможемо!

Родiон Тристан – інтелігентний і вихований хлопець. Випускник юридичного  факультету Національного унiверситету iм. Тараса Шевченка, майданiвець. Допомагав оформлювати документи тим, хто воював, та врешті не втримався і сам поїхав на фронт. Боєць 2-ї штурмової роти ДУК “Правий сектор”. Поранений на шахтi “Бутiвка” 17 червня 2015 року. Снайперська куля влучила в автомат. У нього черепно-мозкова травма, руйнування обох пiвкуль головного мозку, втрачене око. Друге вдалося врятувати, але потрібні кошти на трансплантацію очного яблука. Хто хоче і може допомогти Родіонові, ось номер картки ПриватБанка 5168 7556 0511 1893, Тетяна Тристан (мама).
Головний лікар Сергій Риженко Дніпропетровської обласної лікарні ім. Іллі Мечникова каже, що ніхто не сподівався, що Радіон виживе. Після надскладної операції він опритомнів аж через 10 днів. “Я вас ніколи не забуду, – перше, що він сказав. Цю фразу юнак промовив російською, англійською та французькою мовами. 

Допоможіть знайти Олександра Володимировича Співачука, бійця батальйону “Миротворець”. Зник безвісті під Іловайськом 29 серпня 2014 року.

Євген Лоскот – капітан Збройних Сил України, заступник командира розвідувальної роти 1-ї танкової бригади. Народився 22 червня 1983 р. в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області. Член Чернігівської обласної організації ВО “Свобода”. Учасник Революції гідності. За спинами інших не ховався, брав участь у всіх боях, вів за собою. 20 січня 2014 р. на вул. Михайла Грушевського дістав поранення гумовою кулею в обличчя. 18 лютого, після кривавих подій у Маріїнському парку, вважав своїм другим днем народження.
Коли Росія напала на Україну, пішов добровольцем до війська. 21 березня 2014 р. відбув у розпорядження командування 1-ї танкової бригади в с. Гончарівське, а вже 5 червня направлений для оборони Луганського аеропорту. “Ми всі живі завдяки капітанові, бо він нас змушував так окопуватися, що нас не взяли “Гради”, й атаку танків ми відбили”, – розповів один з військових Євгеновій матері Ксенії Данилівні.
Євген брав участь у боях за Лутугіне, Жовте, Раївку, Сабівку, Григорівку, Новосвітлівку. Наприкінці серпня три доби з терикону шахти “Ювілейна” біля Луганська збирав розвідувальні данні для своєї військової частини та батальйону “Айдар”.
На початку вересня 1-ша танкова бригада почала відходити з позицій біля Луганська. Євген Лоскот відмовився відступати. Разом з іншими вояками відремонтував БМП, облаштував позицію. 5 вересня близько 13.00 ворог почав танковий наступ. “Залишенці”, серед яких і Євген, виступили в район Веселої Гори, де виявили командний пункт ворога. “Ми повинні їх дезорієнтувати, якщо ми цього не зробимо, загинемо і ми, і всі ті, хто тут лишився”, – сказав боєць Фартушний. З ним погодилися Євген Лоскот та Е. Бондаренко.
Під?їхавши до командного пункту, Євген розвернув БМП, дав можливість відстрілятися одному бійцю, потім повернув машину другим боком, аби відстрілявся другий. Під час відходу ворог влучив із РПГ у нашу машину. Вона продовжувала рух, але все повільніше і повільніше… Рвало двигун, запалала броня. Стрільці вистрибнули з машини на ходу, а Євген поїхав далі. Невдовзі К. Фартушний почув два вибухи і побачив як високо підлетіла башта машини. Він переконаний, що Євген, вийшовши із БМП, підірвав її.
Уночі Євген виходив на зв’язок з айдарівцями, домовлявся про форсування Сіверського Донця. Однак потім зв’язок урвався…
Виявилося, що місцеві запроданці навели на нього банду “казаков”, осетинів та росіян. Євген відмовився здаватися і підірвав себе гранатою. Тіло героя було роздерте собаками. Лише згодом рештки (череп, дві кістки і лопатка) були прикопані на пустирі…
Фартушному вранці наступного дня пощастило вийти до своїх. Із собою вивів ще 5 вояків. Бондаренко через кілька днів потрапив у полон, в якому карався 52 дні.
Внаслідок несподіваної атаки “залишенців” на командний пункт російського війська танки РФ перевели вогонь на БМП Євгена Лоскота, відтак наші військові відійшли з мінімальними втратами (загинув вояк “Овод”). Росіяни не наважилися атакувати Щастя, бо вважали, що місто захищають українські військові, а його наше командування кинуло напризволяще. Дезорієнтація ворога дала можливість військовим 92-ї бригади та батальйонові “Айдар” 7 вересня повернутись і зайняти покинуті позиції 1-ї танкової бригади. Місто Щастя і ТЕЦ були врятовані.
Подвиг “залишенців” неоціненний. Мова про 12 та 9 козаків з опорних пунктів “Щогла” і “Металіст”, 80-ту бригаду і героїчний екіпаж БМП Євгена Лоскота. Вони захистили честь української зброї.

Тіло Євгена Лоскота передали українській стороні 22 червня 2015 року. Його особу ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи 2 вересня.
Поховали козака 9 вересня в рідній Десні з військовими почестями.
“Я розумію, що зараз триває війна й у держави немає сил і можливостей розібратися і віддати пошану всім захисникам. Але сподіваюся, що настане час – і ми вшануємо всіх наших захисників, – висловила надію Євгенова мати.– Для мене мій син – герой, навіть якщо його таким не визнає держава”.
Вічна пам’ять борцям за волю України!
Слава українським жінкам, які народжують героїв!

Роман КОВАЛЬ

Такий був девіз капітана Збройних Сил України Володимира Кияна-“Тайфуна”.
3 вересня він загинув, рятуючи товаришів.
Сталося це неподалік Луганської ТЕЦ біля м. Щастя.
По обіді разом з товаришами Володимир ішов уздовж річки Сіверський Донець, виглядаючи ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Йшов перший. І зачепив розтяжку.
Почувши характерне різке клацання, крикнув “’Граната!” і відштовхнув старшого лейтенанта, прикривши його своїм тілом. Інші встигли впасти.
На розтяжці стояла не граната, а мінометна міна 82 мм із запалом від гранати.
Осколки прошили тіло Кияна, зачепивши серце.
Тайфун був досвідченим воїном, не раз бував у бувальцях.
Його шанували. Міцно.
Жив він по совісті. Був світлою людиною.
Таким і залишиться в наших серцях.
Назавжди.

Дмитро БУЛАТОВ

Від редакції
Картка ПриватБанку 5167 9872 0118 9343, Ольга Сергіївна Киян (дружина).

На Майдані прощалися з вбитим у зоні АТО волонтером мобільної антиконтрабандної групи Андрієм Галущенком-“Ендрю”. “Вчинили вбивство організатори контрабандних каналів... Це загальновідомі прізвища”, – пояснив Георгій Тука.
Під час нашої зустрічі за кілька днів до вбивства “Ендрю” розповів мені про погрози з боку керівництва 92-ї бригади. Розповідав про обстріл його машини за 500 м від штабу бригади. “Ендрю” розцінив це як залякування з боку тих, хто заробляє космічні суми на нелегальних перевезеннях через лінію зіткнення.
Хто ж відповість за його вбивство?

Валерія БУРЛАКОВА

Коли чоловіка Гришу мобілізували у квітні 2014 року, Олена була вагітна їхньою четвертою дитиною. А скільки-то навесні в селі роботи! Господарство чималеньке. Двоє коней, корова, свині, птиця, два гектари городу. Але Олена труднощів не боялася. У 13 років вона залишилася без мами. Дівчинку взяли до себе жити дід із бабою. Закінчивши школу, вступила до Східноєвропейського університету, проте після 1-го курсу навчання довелося залишити: старенькі захворіли, і їх треба було доглядати. Далі заміж вийшла, дітки пішли. Степан, Віка, Таня. З чоловіком жили дружно. Працювали багато і тяжко. Адже допомогти було нікому. Гришині батьки також рано померли. А вони жили у їхній старенькій дерев’яній хаті. Як починали самостійно хазяйнувати, то п’ять корів тримали. Збирали гроші, аби добудувати веранду. Нетерпляче чекали народження четвертої дитинки.
Усі плани перекреслила війна на сході. 
Григорій Савчук добровольцем не був, проте і від мобілізації не ховався. Сказали “треба”, значить, треба. Хоч і серце боліло, як-то жінка на останніх місяцях вагітності справиться з господарством.
– Після того, як прийняли закон, що чоловіків, які мають трьох і більше дітей, до війська не забиратимуть, я ходила до Горохівського воєнкома і благала, аби він підготував документи і чоловік повернувся. Тоді він сказав, що не можна, – із сумом розповідає жінка. – А вже коли на похорон приїжджав, то вибачався, мов, треба було вас послухати і забрати його. Значить, усе ж таки можна було щось зробити. Просто не схотів. Нащо мені його вибачення, коли у дітей батька немає? 
Липень минулого року був найстрашнішим у житті. Її Гришу тяжко поранили під Луганськом. 
– Хлопці з частини повідомили, що він у харківському госпіталі. Лежав у комі. Лікар спочатку все відмовляв, що не треба їхати. А то дзвонить якось увечері в суботу: “Краще приїдьте”. Я на дев’ятому місяці була, у Локачах у лікарні сказали, що не відпустять, але я їх там слухати мала. В понеділок із Вікою сіли і поїхали. Цілий вівторок просиділа коло його, а у середу – назад. У п’ятницю ж, 25 липня, подзвонили, що від тяжких поранень серце стало. 
Григорія Савчука на Волинь везли довго – майже тиждень. Олена 30 липня народила їхнього сина Іллюшу. Він ніколи не знатиме, якими можуть бути надійними татові руки, які підкидають прямо до неба, як зручно сидіти на міцних чоловічих плечах, не почує його голосу… 
Гришу привезли додому 31 липня. Так що Олені просто з пологового довелося йти хоронити чоловіка. Іллю ж відразу віддали 86-річній бабці. 
– Я й не знаю, як пережила все це, – з гіркою посмішкою ділиться жінка. – Не було часу думати. Дітей у школу треба відправити, господарство заладити, картоплю викопати, буряки. Бабуся дуже допомогла з малим… Як був Гриша, то він мені виоре, мішки поносить… А то все сама. Діти помагають. Стьопі ж уже 16, Віці – 15 років. По ночах читала… Я ж в університеті поновилася на заочному, на філологічному факультеті. На 3-му курсі дуже великі твори із зарубіжної літератури: “Брати Карамазови”, “Пані Боварі”, “Крихітка Цахес”… Коли сесія, то я 9 км зранку до автобуса пройду, до 6-ї години – на парах, а потім додому вертаюся. За мною виїжджає або Стьопа на мотоциклі, або Віка на конях… А от зараз стройкою займаюся. Весною літня кухня згоріла, а у ній плита стояла, холодильник, пральна машина. У хаті ж кухні немає. Думала, що тільки веранду добудую, а тепер треба ще й кухню. Так що все літо у будівництві. Спасибі волонтерам, дітей на відпочинок відправили. Правда, всіх зразу відпустити не могла, бо інакше загнулася б. Їздили по черзі. Таня – у Данію, Віка – в Болгарію, а Стьопа – в Одесу… 
Бракує слів, щоб висловити захоплення цією тендітною жінкою.. Це ж яка сила у ній! Але Олені потрібні не слова, а допомога. Жінці необхідно лягти в лікарню на операцію, бо інакше може бути біда. У неї хворі ноги. 
– Лікарі казали, що відразу після пологів треба на операцію. Але як я дітей полишу? Та й після операції берегтися слід. А зараз потрібно картоплю копати, потім буряки носити. Худоба… Допомогти нікому, мушу сама справлятися… 
Господи, та чи ж у Залужному немає людей, які б на тиждень придивилися за дітьми і за господаркою?! Має ж бути у людей співчуття і вдячність! А картоплю і буряки вдові люди могли б і толокою допомогти викопати. Невже сільська рада у Замличах не здатна допомогти? Олена сама не попросить. Її чоловік загинув, щоб міни і снаряди не падали на волинські хати. Забувати про це не маємо права. 

Наталка СЛЮСАР
Волинська обл. 

Тяжким камінням падає горе на землю, та й у собі ж карбує пам’ять Героїв. І вже голубить безутішна мати не рідного сина, а гладить тремтячою рукою вкарбоване ім’я дитини в холодне мармурове тіло. А спомин лине початку, коли ще не відала мати, що колисала історію України, колисала героя і захисника, мужнього сина свого народу.
Яка ж ти коштовна, Україно, коли віддають за Тебе життя, аби Ти відбулась, аби Ти жила, аби і далі світила чистотою світла.
Уже віки Ти в неволі народжуєш волю. Ніяке павутиння не може задушити вільний дух козацтва.
Так, черговий камінь вшанування пам’яті героїзму нашого народу, незважаючи на “ніззя” “влади” було встановлено патріотами в парку в Тернівському районі Кривого Рогу14 жовтня 2014 року.  Гранітна брила з мармуровою дошкою несе у собі історичну правдиву пам’ять, зв’язуючи однією ниттю героїв-захисників минулих і нинішніх.
Кость Пестушко (Отаман Степовий-Блакитний) 14.02.1898 – 9.05.1921. Отаман Степової дивізії, Головний отаман Холодного Яру.
 Віра Бабенко (09.1902 – 07.09.1921). Розвідниця Степової дивізії. Закатована чекістами.
Паша Бабенко (07.09.1921). Сестра Віри Бабенко.
Семен Коваль (07.09.1921).
Василь Шкляр-“Сірко” (1872 – 1922).
Антон Ігнатченко (14.09.1995 – 13.06.2014).
Ілько Гайдук (6.06.1993 – 14.06.2014).
Євген Танковський (11.12.1979 – 05.08.2014).
Михайло Кондратьєв (29.05.1979 – 05.08.2014).
Костянтин Бегма (18.07.1983 – 16.08.2014).
Сергій Ряженцев (1.02.1984 – 24.08.2014).
Микола Сипченко (5.09.1968 – 28.08.2014).
Володимир Тітенко (18.01.1974 – 29.08.2014).
Дмитро Сухомлин (20.05.1986 – 29.08.2014).
Денис Верескун (9.03.1984 – 15.11.2014).
Микола Шеремет (27.06. 1976 – 15.01.2015).
Дмитро Человський (30.10.1980 – 01.02.2015).
Олексій Селищев (27.08. 1992 – 03.02.2015).
Вадим Курячанський (30.03.1978 – 26.04.2015).
Михайло Мещеряков (1.05.1989 – 05.06.2015).
Геннадій Дощенко (28.11.1965 – 17.06.2015).
Героям вічна пам’ять і шана!

Та 9 листопада 2014 р. дошку було розбито.
Заяву на вандалізм міліція прийняла і на тому їхня доблесна функція скінчилася, бо від “влади” команди “фас”, мабуть, не поступило. Патріоти дошку відновили, яка стала ще тяжчою від розміру і нових вкарбованих імен.
Двадцять четверте свято Незалежності України Тернівського району м. Кривого Рогу відбулось у тому ж парку. Кожен клаптик, острівець виставок говорив про багатство українців. І в біді, і в злиднях, ніби з нічого, а люди творять красу. А таночки і співи торкали серце, і сльози котилися подивом та вдячністю. І думала я, спостерігаючи за цим дивним людом, “куди ж ті москальські недоумки лізуть?!” Та цей народ в одному пориві гопака змете вас із лиця святого своєї матері-землі. А де була ваша тінь погана, засіє квітами пахучими і заспіває піснями співучими, і застеле ланами квітучими, що про “нечисть”, як називав їх мій син-Герой і сліду пам’яті не залишить.
А народові України цвісти і процвітати. Як-от на цьому святі, де раділо серце за дівчат і жінок, що квітчаються віночками різнобарвними і вишиванками одвічними. Он гордою поставою йдуть чоловіки літнього віку, одягнені у вишиванки, як у свою мрію. Ціпеніють біля брили тяжким поглядом, скупими чоловічими сльозами омивають кожне вкарбоване ім’я Героя, схиляють посивілі голови в цей святковий день, бо розуміють ціну цього свята. Та промені радості лягають у глибокі зморшки біля очей і світяться щастям, спостерігаючи за дітьми українськими, розмальовані в прапорці, герби, сердечка жовто-блакитних кольорів. Бережи Боже Твою Берегиню, Твою Святу Україну! Уклін кожному Воїну Світла на цьому Світі і на Тому!

Надія ГАЙДУК, мати Іллі Гайдука, що загинув у небі над Луганським аеропортом

Про те, що він убивця, написав Аваков. Черговий вирок, винесений нашим міністром ще до розгляду справи у суді…
Ігор Гуменюк-“Дубенко”, стриманий, відважний, привітний і сором’язливий хлопець. У складі батальйону “Січ” провів понад півроку на передовій у Пісках.
Затриманий під Радою Богдан Тицький, боєць батальйону ОУН і голова “Чорного комітету”. “Правоохоронці” сильно побили його, зламали руку, має він і струс мозку. Й насильно забрали його з лікарні. Доброволець знепритомнів просто у залі суду. Швидка приїхати відмовилася. Під час засідання до зали залетіли спецпризначенці, які побили присутніх – у тому числі нардепа та журналістів.
Затримано Віктора Бурлика, сотника Майдану, добровольця.
Затримано Артема Фурманюка – проукраїнського журналіста з Донбасу, який розповів “Тижню”, як “зливали” його малу Батьківщину.
Затримано Ігоря Олійника – бійця батальйону “Січ”, який кілька місяців воював у Пісках. А нещодавно одружився…
Запроторили за ґрати добровольців “Аллаха” та “Менсона”. Їх звинувачено у вбивстві Бузини.
Десятки хлопців – у розшуку. Серед них і Володимир Назаренко-“Сонечко”, офіцер ЗСУ, який “сховався” на передовій. Багатьом Донбас видається єдиним безпечним місцем від політичних репресій.

Валерія БУРЛАКОВА

На світлині Богдан Тицький.

Друг “Дід” – це серце і душа 5-го Окремого батальйону ДУК “Правий сектор”. Саме він з першої хвилини на Майдані й до сьогодні на своїй автівці врятував десятки, а може, й сотні життів. Саме його щирість і відвертість зробила його другим батьком (чи дідом) для багатьох правосєків.
– Побувавши на Віче, я знову ніби повернувся у часи Майдану, – каже друг “Дід”. – Я на кожному кроці зустрічав там знайомих, друзів, волонтерів, і це дуже мене втішило. Адже я побачив, що ті хлопчики, які прийшли на Майдан зовсім молодими та недосвідченими, нині стали командирами бойових і запасних підрозділів “Правого сектору”, а дівчатка з просто юних красунь перетворилися на діючих медиків чи волонтерів. Душа радіє! Саме в них бачу майбутнє нашої неньки України!
Справді, другові “Діду” ні кроку не давали ступити на Майдані під час віче. Потискали руки, обіймали, плескали по плечах, щиро віталися.
Віче довело, що коріння “правосекторівського дерева” розрослося по всій Україні… Серед вояків, медиків та волонтерів “Правого сектора” важко знайти когось, хто не знав би друга “Діда”. Всі поважають його за безмежний патріотизм, щирість, щедрість, відданість Україні та батьківську любов до “своїх хлопчиків”.

Олександр КАРАСЬ

Настоятель сільської церкви УПЦ МП на Житомирщині поширював серед віруючих антиукраїнські статті та “пророкував” швидку поразку українських військ. Особливо обурило людей його відмова служити заздоровні молебні за мобілізованих і родичів парафіян, які захищають Україну.
Ще один піп під час служби пропагував федералізацію України за прикладом т. зв. ДНР і ЛНР. Стверджував, що бойовики відстоюють цілі істинної церкви. Обурені родичі мобілізованих ледь не вчинили самосуд над священиками.
Співробітники СБУ оголосили офіційні застереження священикам. У разі продовження протиправної діяльності їхні дії кваліфікуватимуться за статтями 109, 110 та 161 Кримінального кодексу України.
І все ж селяни Житомирщини виявилися занадто законослухняними.
Московських попів не покарано, й українських патріотів це вкрай засмучує, адже непокаране зло породжує нове зло.

Причиною репресій проти патріотів України, на мою думку, є жовтневі вибори 2015 року. На них Президент України і його союзники-сателіти хочуть перемогти всупереч непопулярності партії Петра Порошенка і “Фронту змін” прем’єра Арсенія Яценюка. 3% і відповідно 2% підтримки мають ці “головні сили країни” (принаймні саме такі цифри я не раз чув на 1-му Національному каналі радіо). Про розуміння владою реальної ситуації свідчить відмова “Фронту змін” іти на місцеві вибори, щоб не фіксували свого політичного фіаско.
Як же владі перемогти на виборах? Треба дискредитувати ті політичні сили Майдану, які претендують на голоси патріотів-виборців, невдоволених діяльністю президента і прем’єра, відповідно і їхніх політичних сил. А для цього потрібна брехня і провокація, щось на кшталт “підпалу рейхстагу”. Це і сталося на ґанку Верховної Ради України 31 серпня 2015 року.
Ще до рішення суду Аваков навісив на ВО “Свобода” ярлик “партії вбивць”, а 17 вересня було вибито з гри Радикальну партію, на яку корупційна влада причепила ярлик “партії корупціонерів”.
Арешт народного депутата України Мосійчука (політв’язня режиму Януковича)  здійснено з порушеннями закону: було порушено процедуру (“конституцію парламенту”) – це питання не розглядав парламентський комітет, не було вислухано й аргументів на свій захист Мосійчука, але, головне, про що ніхто чомусь не говорить, – голосування у вр було здійснено не на підставі висновків слідства, а на підставі добутих незаконним способом доказів, які не можуть бути використаними у суді.
Щоб захистити закон, треба його порушити?..
Кілька днів тому я публічно сказав: під гаслами децентралізації Петро Порошенко централізує владу у своїх руках.
Тепер бачу початок антинаціональної диктатури.
Україна в небезпеці! 

Роман КОВАЛЬ

Тернопільський водій Руслан підвозив жінку з дівчинкою семи років. Говорили вони російською. Виявилося, що біженці з Луганська. Жінка сказала, що там страшно, а “здесь Европа”.
Русланові захотілося їм допомогти.
– А тебе як звати? – запитав у дитини.
– Альона.
– А батько де?
– В Луганске.
– А що він там робить?
– Хохлов убивает.
“Мене ніби “Градом” накрило”, – закінчив розповідь Руслан.

А ось інша історія. Розповідає Ірина Коваль: “Підходить до нас тато і сином років 8, віддають гостинці для наших вояків. Тато розповідає: “Зайшли в магазин, малий попросив іграшку, а я його спитав: що обираєш, – іграшку чи підтримати армію? Той відповів: підтримати армію”.
Якщо в нас ростуть такі діти, ми непереможна нація!

Через “Нову пошту”

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7553 0902 9011
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85.

“Отаман Орлик” – 45 грн.
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 200 грн.
“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 100 грн.
“Отаман Зелений” – 70 грн.
“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 60 грн.
“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 55 грн.
“Сто історій Визвольної війни” – 50 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” Романа Коваля – 50 грн.
“Шевченкіана Михайла Гаврилка” Романа Коваля – 50 грн.
“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 50 грн.
Аудіодиск “Солодко-гіркий романс” Люцини Хворост – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – 50 грн.
“Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 45 грн.
“Таємниця отамана Зеленого” – 45 грн.
“Похід Болбочана на Крим” Бориса Монкевича – 44 грн.
“Чорний Ворон: п’ять біографій” Романа Коваля – 30 грн.
Ціни вказано станом на квітень 2015 р.

Коваль Р. Отаман Орлик – 69 грн. / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 240 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 1). – 69 грн. У книжці розповідається про боротьбу проти російських окупантів на Київщині та Поліссі в 1920 – 1922 роках, а саме: про отамана Орлика (Федора Артеменка), отаманів Феодосія Богатиренка, Івана Гайового-Грисюка, Івана Галая-Голокопитенка, Панаса Голубенка, Олександра Грудницького, Юліана Мордалевича, Антона Рибку, Якова Смутника-Смутненка, Ілька Струка, Іллю Ґонту-Унятовського, генерала-хорунжого Володимира Галкіна, членів Цупкому Капітона Бендрика-Ґанжу, Юрка Гриня, Спиридона Орла, Федора Наконечного, Івана Чепілка, Грицька Чупринку, Івана Андруха-“Авраменка” та інших діячів Визвольного руху.

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 368 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 7). – 75 грн. Про війну за Українську державу – від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків.

Роман Коваль, “Отаман Зелений” (3-тє видання) (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Медобори”, 2014 / 564 с., іл., тверда повноколірна палітурка) – 90грн. У книзі йдеться про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919 році та повстансько-партизанську боротьбу на початку 1920-х років на Київщині.

Роман Коваль. “Шевченкіана Михайла Гаврилка” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци – 71 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.

Борис Монкевич “Похід Болбочана на Крим”: Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Київ, “Наш формат”, 2014. – 272 с.; іл. – (Серія “Українська воєнна мемуаристика”. – Кн. 7) – 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича – старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова – 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши “павутиння змосковщення”, став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему “Січинський у неволі” та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля “Доля Павла Крата” і “Генерал-лицар Михайло Крат”. Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, “100 облич Самостійної України” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Український пріоритет”, 2013. – 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 66 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар’ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в’язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.

Роман Коваль, “Таємниця отамана Зеленого”. Історична повість. Літературно-художнє видання для дітей (Київ, 2008; 72 сторінок великого формату (84х108/16), ілюстрована, тверда повноколірна палітурка) – 65 грн. У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила) та його юного помічника Василька Лемешка із с. Халеп’я, який разом із друзями допомагав бити червоних московських окупантів.

Роман Коваль, “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Медобори”, 2013. – 128 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 59 грн. Це видання розповість про вшанування холодноярських героїв, яке відбулося 20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині – батьківщині Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та Василя Чучупака. У фотоальбомі вміщено 325 кольорових світлин, які зафіксували найяскравіші моменти вшанувань.

Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: “Медобори”, 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток – 81 грн./ У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання “Історії України-Русі” Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після “Кобзаря” є найкориснішою.

Юрій Горліс-Горський. “Холодний Яр: спомини осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 512 с. іл., тверда повноколірна обкладинка). – 80 грн.
Про боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”. У новому, 17-му, виданні вперше опубліковано всі відомі звернення холодноярців за 1919 – 1921 рр., які підтверджують документальність твору. В додатках читач зможе знайти і свідчення очевидців про московські злочини в Україні, нові дослідження про отаманів Клепачів, Олександра Квашу, Прокопа Пономаренка, інших повстанців, нарис про долю Лариси Янг, дочки Юрія Горліса-Горського, матеріал про вшанування отаманів Василя Чучупака, Пилипа Хмари, Чорного Ворона (Миколи Скляра), Ларіона Загороднього їхніми духовними нащадками. Події ілюструють 177 фотографій, з них низка досі невідомих. Всього у книзі 512 сторінок. Палітурка повнокольорова, тверда. Редактор-упорядник та автор передмови Роман Коваль.

Роман Коваль, “Чорний Ворон: п’ять біографій” (Київ – Кам’янець-Подільський, “Медобори-2006”, 2013; 96 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольоровий фотододаток) – 42 грн. Це книжка про отаманів, які мали одне повстанське псевдо – Чорний Ворон. Боролися вони в добу Української Народної Республіки. Події відбуваються на території сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Хмельницької і Черкаської областей України, в Польщі та Чехословацькій Республіці.

Роман Коваль, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий) – 230 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

“Тиха війна Рената Польового” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний) – 140 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового – нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в’язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автора книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.

Аудіоальбом Люцини Хворост “Солодко-гіркий романс” – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади – 65 грн.

Книги і аудіодиски можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім’я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.