• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Друг “Дід” – це серце і душа 5-го Окремого батальйону ДУК “Правий сектор”. Саме він з першої хвилини на Майдані й до сьогодні на своїй автівці врятував десятки, а може, й сотні життів. Саме його щирість і відвертість зробила його другим батьком (чи дідом) для багатьох правосєків.
– Побувавши на Віче, я знову ніби повернувся у часи Майдану, – каже друг “Дід”. – Я на кожному кроці зустрічав там знайомих, друзів, волонтерів, і це дуже мене втішило. Адже я побачив, що ті хлопчики, які прийшли на Майдан зовсім молодими та недосвідченими, нині стали командирами бойових і запасних підрозділів “Правого сектору”, а дівчатка з просто юних красунь перетворилися на діючих медиків чи волонтерів. Душа радіє! Саме в них бачу майбутнє нашої неньки України!
Справді, другові “Діду” ні кроку не давали ступити на Майдані під час віче. Потискали руки, обіймали, плескали по плечах, щиро віталися.
Віче довело, що коріння “правосекторівського дерева” розрослося по всій Україні… Серед вояків, медиків та волонтерів “Правого сектора” важко знайти когось, хто не знав би друга “Діда”. Всі поважають його за безмежний патріотизм, щирість, щедрість, відданість Україні та батьківську любов до “своїх хлопчиків”.

Олександр КАРАСЬ