• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Вибух пролунав після 20 години. Він виявився несподіванкою не тільки для мешканців та біженців, а й для командування фронту. Штаб Південного фронту у звідомленні від 19 серпня зазначав: “Як встановлено слідством, висадження греблі й Дніпровської ГЕС здійснено без дозволу, самочинно підполковником Петровським і представником Генштабу начальником окремого науково-дослідного воєнно-інженерного інституту (м. Москва) військовим інженером 1-го рангу Єповим”.
Начальник інженерного управління Південного фронту полковник Шифрин у спогадах зазначав, що командування фронту було проти руйнування греблі. Проте Шифрин мав іншу точку зору. Саме в його голові й народилася ця злочинна ідея. Використавши засоби спецзв’язку, він запропонував начальникові Головного воєнно-інженерного управління втілити її.
Уже наступного дня інженерне управління фронту отримало підписану Сталіним й начальником Генштабу Шапошніковим шифрограму: “У разі крайньої потреби дозволяється здійснити висадження Дніпрогесу”.
Через два дні після отримання шифрограми транспортними літаками з Москви доправили 20 тонн толу…
Підготовка до висадження греблі велася таємно, тож військові та цивільне населення були захоплені зненацька. Величезна маса води обвалилася з висоти 38 метрів. Уже за дві хвилини було затоплено значну частину Хортиці (найвища точка острова – 35 метрів над рівнем Дніпра). Водяний вал дістався Каховки…
До середини 1950-х років в дніпровських плавнях іржавіли корпуси річкових суден, закинутих на 0,5 – 1, а іноді й півтора кілометра від русла Дніпра. Викинуло навіть броньований артилерійський корабель “Волочаєвка”.
Ніхто ніколи не вів лік втратам серед цивільного населення і військових.
Можемо лише спробувати вирахувати ймовірну кількість жертв. Знаємо, що за декілька днів Дніпро в районі міста перетнуло 50 – 70 тисяч біженців. Вони зупинилися для відпочинку у затінку дерев біля ріки. Було й 45 тисяч ополченців. В цілому в області в ополченці записалося  200 тисяч осіб. Більшу частину з них стягнули до Дніпра для відбиття очікуваної спроби німців форсувати ріку. На берегах Дніпра концентрувалися сили стрілецької дивізії (один з її полків опинився в пастці на Хортиці), полку НКВС, двох артилерійських полків та підрозділів, які до підходу основних сил армії утримували Запоріжжя. Особовий склад цих частин нараховував понад 20 тисяч бійців. Проти ночі на 18 серпня у смузі від Нікополя до Каховки і Херсона почався відхід на лівий берег двох армій і кавалерійського корпусу – це ще 12 дивізій (150 – 170 тисяч солдат і офіцерів). Отже, в зоні лиха опинилося орієнтовно 450 тисяч осіб. Звичайно, не всі вони загинули, але для десятків тисяч людей цей день виявився останнім у житті.
У пам’ять про загиблих пропоную не тільки провести в Запоріжжі меморіальні заходи, а й встановити пам’ятні хрести та розпочати збір коштів на створення Меморіалу на згадку про загиблих співвітчизників.

Владислав МОРОКО, кандидат історичних наук
Запоріжжя