Ця осінь повстанська двадцятого року
у нас відгукнулася болем живим.
Соснівка… село понад шляхом широким,
спіткнувся об неї свавільний режим.
Застряг “продотряд” на розібраних рейках,
зайнявсь керосином облитий вітряк;
і спротив селянський ступив навперейми
навалі отих вовкулак.
Оце ж хлібороби Соснівки, Дев’ятки,
Скаржинки, Тирнавки й навколишніх сіл –
повстали за волю, врожайні достатки,
бо голод уже їх узяв на приціл.
Тоді хлібодари зійшлись, як на віче –
хоч сили нерівні, та дух не померх;
і борони звезли, знаряддя одвічні,
немов барикади – зубцями наверх!
У пам’яті будуть і Йосип Павловський,
і Орлик Герасим, і мужній Андрон…
На них кавалерія – покруч московська,
з Єлисаветграда ішов ескадрон!
“У нас шість гвинтівок, це ж мало для бою”, –
гарячих повстанців Кузьма завернув.
І вдарив по селах умить бронепоїзд,
як Бог є на світі – той гуркіт почув!
Прямою наводкою били снаряди,
і сіяли трупом дядьки-сіячі,
шаблі їх стинали, гула канонада,
ховали загиблих… не вдень, а вночі.
Ще довго шниряли роз’їзди червоні,
“пабєда” далась – по коліна в крові.
Ось пам’ять нащадків стоїть в обороні
в Соснівці стражденній на вольній землі.
Ольга СТРАШЕНКО |
