 14 травня 2012 р. у Національній академії СБУ відбулася презентація нових книг Романа Коваля та прем’єра його фільму “Отаман Ільницький” (режисер Олександр Домбровський). Участь у презентації взяли доктор історичних наук Василь Даниленко, директор бібліотеки академії Ольга Руденко, проректор Національної академії СБУ полковник Віталій Мачок та заслужений артист України, кобзар Тарас Силенко. “Оскільки нещодавно в Україні відзначали перемогу СССР у Другій світовій війні, – почав Роман Коваль, – то гріх сьогодні не згадати мого батька, Миколу Федотовича Коваля-П’явка, учасника цієї війни. В одному з його нагородних листів зазначалося, що у наступальних боях з 17 березня по 14 квітня 1945 р. за міста Секешфехервар, Дьєр та Відень він “показав зразки мужності та відваги. Вміло організовував і використовував розвідку полку, чим сприяв виконанню поставлених завдань”. У бою 13 квітня 1945 р. особисто сам був у розвідці, вміло керував нею, внаслідок чого було взято в полон 80 солдат ворога. Далі зазначалося, що в період боїв за Відень він “весь час перебував у бойових порядках піхоти, очищав будинки і підвали від ворога. Неодноразово виконував накази штабу полку з командування підрозділами в бою”. Далі мовою оригіналу: “Своим личным примером мужества и отваги воодушевлял бойцов на подвиги. Благодаря его повседневной работе разведка полка поставлена на должную высоту… Заслуживает правительственной награды орден “Отечественной войны” 2-й степени”. Нагородили ж мого батька орденом “Вітчизняної війни” 1-го ступеня.
А тепер давайте задумаємося, чи була ця війна для мого батька і мільйонів його земляків Великою вітчизняною?
Миколу Коваля-П’явка мобілізували до Красної армії у вересні 1939 року і кинули воювати проти фінського народу, який нічого поганого українцям не зробив. Так завжди робила Москва – мобілізованих українців кидала воювати за свої інтереси у Фінляндію, Прибалтику, на Кавказ, в Афганістан, а Україну у 1917 – 1920-х роках для Москви завойовували латиші, татари, китайці, чуваші, калмики, звичайно ж росіяни та євреї… Хіба поневолений народ, якого мобілізували на боротьбу проти нового агресора, бореться за свою національну свободу? Ця війна була Великою вітчизняною боротьбою для росіян. Вони відстояли свою імперську державність, а що здобули українці? 9 травня 1945 року ми своєї держави не здобули, а знову опинилися в мороці сталінсько-беріївського режиму – напередодні нового Голодомору…
А почалося 3 грудня 1917 р. все з ультиматуму Совнаркому РФ на чолі з Леніним і Троцьким Центральній Раді… Центральну Раду було звинувачено в “неслыханной измене революции” і в тому, що вона “вынудила… нас объявить без всяких колебаний войну ей”. З 1917 року і починається період моїх зацікавлень. Почав я з дослідження Вільного козацтва та повстанського-партизанського руху, фактично козаччини ХХ століття. Звичайно, я не міг оминути й Армії УНР, бо ці явища між собою поєднані. Сьогодні ти партизан, а завтра – козак Армії УНР. І навпаки.
В одній зі своїх книг – “Гуцули у Визвольній боротьбі” – я разом з Юрком Юзичем дослідив історію Гуцульської сотні УСС. Тепер підійшов уже і до Другої світової війни, бо завершую роботу над книгою про Івана Ремболовича, підполковника Армії УНР, учасника Другого зимового походу, а від 1944 року – сотника дивізії “Галичина”, учасника битви під Бродами”.
Далі Роман Коваль представив свої нові книжки – “Отаман Зелений” (2-ге, розширене, видання), “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” та “Тиху війну Рената Польового”.
Під час презентації кобзар Силенко проспівав дві пісні про отамана Зеленого (слова Миколи Щербака і Бориса Списаренка, музика Тараса Силенка) та пісню про чорноліського полковника Пилипа Хмару. 
На завершення було показано документальний фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського “Отаман Ільницький”, в якому розповідається про командира Марківської сотні та Окремого Наддністрянського куреня Армії УНР полковника Семена Ільницького.
Від імені ректора Національної академії СБУ, доктора юридичних наук, генерала-майора Євгена Скулиша письменника Романа Коваля і кобзаря Тараса Силенка було нагороджено грамотами “За активну участь у патріотичному та культурному вихованні молоді України, визначні досягнення у висвітленні героїчного минулого українського народу та плідну громадську діяльність”. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” |
