Шановні вчителі, дорогі учні горбулівської школи! Щиро вітаючи вас із її столітнім ювілеєм, хочу нагадати, що чи не найбільше для перетворення її в український навчальний заклад зробила родина Соколовських. За короткий час завдяки її зусиллям, коштам та педагогічному хисту ваша школа стала гімназією, гімназією українською. У той час навіть у повітовому Радомислі не було української гімназії.
За своє прагнення виховати українських дітей українськими патріотами родина Соколовських зазнала тяжких утрат… Зокрема, у стінах горбулівської школи загинув Дмитро Соколовський, був поранений Василь Соколовський, поранені й інші члени родини. Про це не можна забувати.
На жаль, нинішні педагоги ніяк не увічнили подвиг своїх попередників, навіть меморіальної дошки на їхню пам’ять немає, а школа носить ім’я не вчителів Дмитра та Олександри Соколовських, борців за незалежну Україну, а земляка, який закріплював владу московського народу в Україні, до речі, у час тяжких репресій проти української інтелігенції – у 1970-х роках. А якби Каганович чи Хрущов народились у вашому селі, невже школа б досі носила їхні імена? Невже висока посада в колоніальній ієрархії для вас визначальна? Та ж висока посада в системі окупанта свідчить про інше – про визначні “заслуги” в нищенні нашого народу.
І що доброго для вашої школи зробив Володимир Мартиненко?
А можливості допомогти школі він мав – усе ж міністром УРСР був.
Вважаю питанням честі педагогічного й батьківського колективів присвоїти школі ім’я родини Соколовських. Це і справедливість відновить до борців за Українську державу, і допоможе виховати учнів українськими патріотами.
Бажаю, щоб зі стін школи у світ широкий виходили не лише освічені діти, але діти, які хотіли б захистити свою державу, допомогти їй вистояти і ствердитися. В цьому можете розраховувати на повну мою підтримку.
Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”,
редактор газети “Незборима нація”, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха |
