| Передплата |
Untitled Document
“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.
|
|
| “Новели про Зеленого, зеленівців та їхніх нащадків” |
Купання більшовиків у Дніпрі
Влітку 1919 року на Дніпрі сталася сутичка між повстанцями та “комсопливцями” (так називали червоних). Більшовики з катера відкрили вогонь по зеленівцях, які перебували неподалік Стайок, що на правому березі Дніпра. Кулеметник Зеленого відповів, але невдало. Він ніяк не міг пристрілятися, а катер швидко відходив від берега. Зелений вилаявся, рвучко відіпхнув кулеметника і, припавши до гашетки, дав довгу чергу. Катер затягнуло димом, більшовики заметушилися, спалахнуло полум’я. Вони хотіли причалити до лівого берега, але вогонь змусив їх стрибати у воду.
Про це розповів синові повстанець Степан Олександрович Дегтярьов, 1898 р. н., уродженець с. Зікрачі, тепер Кагарлицького району Київської області.
Смерть курінного Дуба
Курінний Дніпровської повстанської дивізії Дмитро Рудик на псевдо “Дуб” загинув у рідному селі Щербанівка 1920 року. Червоні заскочили його у власній хаті. Він ще встиг вистрибнути через вікно, яке завжди тримав відкритим. Та більшовик, що причаївся за сараєм Кузьми Ігнатенка, застрелив Дмитра. Москальня раділа, хтось заспівав: “А ми Дуба, срєзалі, срєзалі…”
Коли Дмитра вбили, його дружина, боса, вибігла з хати. Діставшись села Долина, забігла до діда Тимка в сарай, залізла в ясла і виставила ноги до морд волів, щоб вони зігріли її задубівші від морозу ноги. Потім перебралася в с. Матяшівку до багатодітної сестри. Про це розповів щербанівець Михайло Петрович Горловий, 1952 р. н., односельчанин Дмитра Гнатовича Рудика.
Дмитра ж поховали в садочку. Поставили скромного хреста. Згодом перепоховали на кладовищі, але де, – ніхто вже не згадає.
Трагедія агента Брацлавського
В один із вересневих днів 1921 року із Ржищева до Києва вирушив пароплав із баржою на буксирі. На баржі височіло 9000 пудів зерна, які “жидо-московська комуна” викачала із зеленівських сіл на свої потреби. Та шлях баржі виявився короткий – уже за три версти від Ржищева до неї на човні підплило шестеро озброєних козаків. “Продармєйцев” роздягли, вилаяли і сказали стрибати у воду – якщо жити хочуть, а продагента Брацлавського взяли із собою. Баржу облили нафтою і запалили.
Тремтів “грізний продагент” Брацлавський, просив, мабуть, свого Єгову врятувати його, напевно, розпитував тремтячими губами, куди його везуть. Довго очікувати відповіді чекістові не довелося – його розстріляли в лісі. Про це сповістила 18 вересня 1921 р. більшовицька газета “Київські Вісті” (№248 ).
“Де закопано собаку”
Борець з українським “буржуазним” націоналізмом Семен Скляренко відточував своє падлюче перо ще в 1920-х роках. Тренувався, побиваючи вже мертвих учасників козацько-селянських повстань проти диктатури чужинців.
“Де закопано собаку” – он як Семен Скляренко назвав свою “викривальну” статтю в журналі “Глобус” за 1928 рік (ч. 17). Якщо перекласти на літературну мову, то назва статті звучала би так: “Де поховано отамана Зеленого”.
Кореспондент “жидо-московської комуни” Сеня щиро обурювався тим, що місцеві селяни не бажають вступати з ним у розмову, не відповідають на провокаційні питання про Зеленого. А йому статтю ж треба написати! Щоб вислужитися! “Мабуть, кожний із селян, – прорікав меткий Скляренко, – так чи так був причетний до справи Зеленого…” Не помилявся, сучий син!
“Ніщо Зеленого тепер у Трипіллі не нагадує Зеленого, – писав червоний письменник. – Немов… не пили яри глибокі крови, немов не було революції…”
Не обійшов увагою Сеня й Дівич-гору, – бо саме з неї, як він довідався, вдивлявся “в таємні тумани” отаман Зелений, виглядаючи червоні пароплави з романтиками-комсомольцями. Саме тут, водив пером Сеня, “Зелений сказав страшне слово, що треба пароплави ці розстріляти, загубити молодь… І вже коли розстрілювали, коли сюди, до трипільських круч, летів крик комсомольців, що помирали, немов миші в пастці серед Дніпра, тоді, кажуть, кілька разів на гору виходив Зелений, сміявся, немов хижак, землю в зарозумілості своїй топтав закаблуками, казав:
– Нехай!.. нехай!..
На цих високих горах гуляв Зелений, – продовжував писака. – Мабуть, кожний з нас чув, як Зелений зі зграєю круків-запроданців панських топив у кривавих ріках села, як він запалював хатки неповинних селян, як він розстріляв пароплав “Гоголь”, де було кілька сотень комсомольців з Києва… Довго панував Зелений… З усієї Київщини, з колишньої Полтавщини, з Чернігівщини до нього йшли. Ті йшли, кому кортіло погріти руки над вогнищем бодай бідняцької хати…”
Багато ще блекоти вилив лакуза на, як він висловився, “великого бандита Зеленого”. Бог не покарав святотатця, не покарали його й люди. Подох він аж 1962 року. Похований урочисто – на центральній алеї Байкового кладовища. Спокійно-врочисто спочиває і досі. Могилу ж Зеленого досі не знайдено, не вшановано.
|
|
| Подяка |
Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”! Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!
Людмила АНДРУСИШИН – 300 грн.
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 340 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Михайло КОВАЛЬ (Черкащина) – 2000 грн
Сергій ТЕЛЯТНИК (м. Первомайськ) – 2000 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!
|
|
