 Василь Литвин – заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, лицар ордена “За заслуги” III ст., автор 170 українських пісень, козак Історичного клубу “Холодний Яр” “10 років тому тут, у Музеї Івана Гончара, ми вітали Василя Литвина з 70-літтям, а тепер відзначаємо його 80-ліття, на жаль, уже без нього. Але послухаймо його пісню”, – так почав вечір ведучий Роман Коваль. І прозвучала пісня Василя Литвина “Народе із трипільських запорогів” (сл. Бориса Олійника).
“Василь Литвин народився в дивовижному степовому краю з прадавніми курганами-могилами та кам’яними бабами, – розповіла Антоніна Литвин, дружина кобзаря. – Батьки Василя – Степан та Марія – були незвичайною парою. Батько – двометрового зросту, білочубий, із блакитно-сірими очима, мати – висока, ставна, з довгою розкішною косою, чорною, аж блискучою. Білолиця, чорноока, чорноброва. Обоє мали дивовижно співучі душі. У Василевого батька був рідкісний тенор, зі сріблястими переливами, він вільно виспівував високі й низькі ноти. Мати розповідала: «Мені не треба думати-шукати, де мій Степан. Як ударить піснею в небо, то і за 10 кілометрів чути». А мати – то скарбниця народної творчості. На будь-яку подію в неї готова пісня, приповідка, притча, легенда. І співала з ранку до ночі. Робота важка чи легка – все з піснею. Мабуть, і діти, виколисані пісенним дивом, понесли у світ диво-спів своїх батьків, а отже, свого роду-народу”.
“Пісня – це хліб душі, – казав Василь Литвин. – Бійся людини, яка не співає”. Тому в оточенні Василя Литвина були співочі душі, вони й прийшли вшанувати кобзаря. У той вечір пречудово співали його учні, побратими, друзі – співаки-бандуристи Микола Товкайло, Тарас Компаніченко, Василь Лютий, Тетяна Лобода, Ждан (Ігор Безвербний), Роман Мороз, Богдан Шмітько (онук Василя Литвина), Святослав Грицак, виступали сопілкар Олег Журавчак, народні артисти України Анатолій Паламаренко і Ніна Матвієнко, поет Петро Засенко, викладач вокалу Стрітівської школи бандуристів Маркіян Свято. Прекрасно співав гурт “Щука і риба” (Маргарита і Дмитро Кокошки, Степан і Софійка Андрущенки). Знаменито виступили й “Шпилясті кобзарі” у складі Ярослава Джуся, Сергія Поцієнка, Володимира Вікарчука та Юрія Миронця.
“У нашому селі був культ пісні, – розповідала Антоніна Литвин. – Дівчину шанували не стільки за красу, за працелюбність... Якщо не вміла співати, то могла собі не знайти пару. Я закохалася у Василя, коли почула його спів… Василь і його брат Микола росли в пісні”. Чарівними згуками своїх бандур вони опромінювати Україну. І словами, які витікали із сердець українських поетів. Які ж глибокі пісні добирали серця братів Литвинів! “Не зміліє ріка, що з сердець витіка...” Як влучно. Й оптимістично! Це слова Антоніни Литвин.
Немало сил поклав Василь Литвин, щоб створити Стрітівську школу бандуристів, до якої, за висловом Василя Литвина, потягнулися “душі, не причавлені відчаєм минулих літ”. Не дивно, що чимало випускників Стрітівської школи зібралися в цей день у Музеї Івана Гончара.
Ось що розповідали про Василя Литвина його учні, товариші й однодумці: “Неймовірно світла людина” (Маргарита Кокошко), “Коли співав Василь Литвин, оживало козацтво. Коли я слухав Василя Литвина, то чув брязкіт їхніх шабель, їхні постріли, посилені козацьким гумором і насмішками над ворогом” (Роман Коваль), “Василь Литвин співав тільки те, що серце хвилює” (Антоніна Литвин), “Легендарні брати Литвини… Мені подобалися Василева розважливість, спокійність” (Микола Товкайло), “Вважаю Василя Литвина своїм духовним вчителем. Він – людина сонця” (Олесь Журавчак), “Коли згадую дідуся, уявляю Дніпро і кручі. Він поважав кожну пташку, кожну травинку, спілкувався з пташками” (онук Богдан Шмітько), “У голосі Василевім була чоловіча сльоза” (Ніна Матвієнко), “Василь Литвин – впливова сила, у нього була гармонія з інструментом, він прихилявся до бандури, а вона до нього. Василь Литвин по природі своїй златоуст” (Анатолій Паламаренко), “Василь Литвин глибоко знав історію України… Виступав і на Далекому Сході, на березі Тихого океану. Сказав: «І Тихий океан нехай послухає дзвін української бандури»” (Петро Засенко), “Пісні з Василя Литвина ринули як із джерела. Василь Литвин склав 171 пісню на слова різних авторів і власні слова” (Антоніна Литвин).
Наприкінці вечора Максим Горбонос показав на екрані відео, де Василь Литвин виконує пісню “Українці, вчуймо голос роду” на слова Антоніни Литвин.
Велика подяка Петрові Гончару, Мирославі Вертюк, Іванові Гончаруку, Борисові Баранівському та Максимові Горбоносу за максимальне сприяння у підготовці вечора пам’яті. Подяка за сприяння голові Ржищівської ОТГ Кристині Чорненькій та заввідділу культури Олені Пасеці, дружині Миколи Литвина Лесі, членам Історичного клубу “Холодний Яр” – Антоніні Литвин, Василеві Лютому, Тарасові Компаніченку, Надії Овчарук, Ларисі Громадській, Любі Криворот, Оксані Герасим’юк і Миколі Гребіннику.
Вічна слава Василеві Литвину! Нехай його пісні звучать над Україною вічно! Історичний клуб “Холодний Яр” 
|
