Інколи чую, як хтось говорить про малолітніх українофобів: “Це ж дитина, ми маємо бути поблажливішими”. І в спогадах виринає літо 2003 року: околиця Одеси, футбольний майданчик (ще цілком совковий, з поганим асфальтом та іржавими воротами), ми з кількома “кулєгами”, україномовний хлопець, який грає за нас, малознайомі суперники і чотири знайомі дівчини в ролі глядачок.
Я тоді ще був худий, мав нормальний зір і загалом гарно грав у воротах. А ще вмів віддавати класні передачі рукою хоч через усе поле – вважай, просто на ногу перед воротами суперника. Коротше, рознесли ми тоді опонентів під нуль.
Але було під час тієї гри дещо таке, чого я не розумів, – дівчата постійно намагалися образити україномовного хлопця: “Сєлючок, а ти, ваабщє, пасовать умєєш?”, “Опа, бл-ть, сєло проє-ало – фу-у-у, тупо-о-о-о-ой”, “Ніх-ясє, рагатоє єщьо і бистро бєгаєт, ето ж надо”, “Оґо, сматрі, сєлюк дурной, аказиваєтся, умєєт біть па варотам – ніфіґасє”, “Опа, сєлюк тупой, всьо, хватіт бєґать, іді уже аґарод абрабативай”. І все це під нескінченні “га-га-га” і “ги-ги-ги”.
Хлопець спочатку не реагував, але десь через пів години підходить до них і каже: “Дівчата, не знаю, навіщо ви це робите, але я, взагалі-то, з Івано-Франківська – це не село, це місто”. Після короткої паузи одна з них каже: “Ну так і валі в свой етот «місто», чьо ти в нашу Адєсу пріпьорся?” Він сказав, що приїхав до родичів, ненадовго, і що країна, взагалі-то, одна, тому він не розуміє, чому це йому раптом не можна в Одесу. Дівки ніби притихли, але буквально на кілька хвилин. Далі знову: “Нє, ну ти пасматрі, разґаварівать на чєлавєчєском язикє нє умєєт, а фінти дєлаєт”, “У-у-у, «місто» он, «місто», бл-ть, а ну давай упаді наконєц, прідурок”, “Сєлянін, альо, дурік, тєбя ждут бикі с нєзавязаннимі хвастамі”...
Було вкрай неприємно. Я не знав, як реагувати. По завершенні гри підходжу до цих “фанаток” і питаю: “Слушайтє, почєму ви цепляєтєсь к чєловєку?” Три з них морозяться, кинувши короткі: “бєсіт”, “вибєшиваєт”, “протівно”, але одна каже: “Нє люблю всєх етіх раґатих – всє нармальниє люді разґаварівают на руском язикє, а еті тупиє і второсортниє…” Я кажу: “Знаєш, я вважав тебе нормальною людиною, але це справжній шовінізм, і якщо так, то я теж говоритиму українською”. Вона відповідає: “Ти – друґоє дєло, ти всєгла бил просто странний, а он по-настоящєму раґатий”.
Розлютився я тоді дуже. Послав дуреп. Не думаю, що вони зрозуміли що до чого, але принаймні зіткнулися з протидією.
До речі, було нам тоді 15 років.
Сергій БРИГАР
Одеса |
