Про те, що в с. Підвисокому Оратівського району Вінницької області народився отаман Махомета, я почув ще в середині 1990-х від Анастасії Климівни Голубенко (в дівоцтві Бойченко, нар. 23 березня 1930 р.). Йдеться про Дениса Прокоповича Махомету (нар. 18.05.1893). Саме вона переповідала про те, що Денис Махомета організував підвисочанських селян восени 1919 р. з метою зупинити рух більшовицького бронепоїзда, що курсував між Козятином та Христинівкою. Відбивши напад слабко озброєного загону, червоні висадили десант, який спалив усі хати вздовж залізниці.
Підтвердження слів Анастасії Голубенко я знайшов у книжці М. Ф. Григор’єва “Бронепоїзд Гандзя”. Григор’єв, командир цього бронепоїзда, описав, як “петлюрівські бандити” разом із жінками стояли на залізничній колії і не хотіли пропускати далі бронепоїзд у бік вузлової станції, щоб не дати більшовикам захопити Козятин. Шлях “прочищали” кулеметами, а потім запалили хати…
У Вінниці я познайомився з головним спеціалістом відділу інформації Державного архіву Вінницької області Костянтином Завальнюком, який дав мені цінні рекомендації. У ДАВО зберігається розсекречена справа репресованих у 1930-х повстанців. З неї я дізнався, що Денис Прокопович із 1917-го до весни 1918 р. був помічником Липовецького повітового коменданта (територія теперішніх Липовецького, Оратівського та частин Монастирищенського, Погребищенського та Гайсинського районів Вінниччини).
Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Махомета виступив проти нього, за що був заарештований. Підвисочанці Г. С. Нижник, В. С. Нижник, Г. В., Килимник П. Т. Килимник, С. А. Татарчук, Х. С. Шпота, Я. С. Шерлович визволили його. У листопаді 1918 р. в Козятині Махомета сформував повстанський загін, який відбив у гетьманців Липовець. З тюрми випустили політичних в’язнів, зокрема полковника Івана Петровича Нагорного, згодом начальника загальної частини канцелярії Військового міністерства УНР.
11 січня 1919 р. Дениса обирають членом Липовецької повітової земельної управи. Стає він і членом повітового комітету Селянської спілки. На чолі повстанського загону воював проти червоних москалів.
15 червня 1919 р. газета “Червоний стяг”, що видавалась у Дашеві, писала: “Недавно до нас завітали махометовці та волинці. Побили різками декого з єврейської людності, наклали контрибуцію, й можливо, що вчинили б погром, якби не підійшли радянські загони та не прогнали їх до гайсинських лісів”.
У Старому Дашеві переважали євреї, які палко підтримували більшовиків і всіляко їм сприяли. Не дивно, що Денис Прокопович досить часто навідувався до Дашева, щоб “перехрестити” симпатиків комунізму в іншу “віру”. Якщо не хотіли, доводилося виганяти в поле, інколи били різками, часом заганяли у ставок для “перехрещення”. Звичайно, накладали й контрибуцію.
Восени 1919 р. загін Махомети зайняв Іллінці. Звідси направився в бік Липовця, але там зазнав втрат у бою з більшовиками. Бився отаман і проти денікінців.
21 липня 1920 р. комуністи повідомили, що “банда Махомета, яка оперувала в Підвисочанській волості, ліквідована”.
Якийсь час отаман переховувався, а тоді перебрався до Польщі. 1921 року, очевидно навесні, він повернувся, щоб продовжити боротьбу. Але вже 27 червня 1921 р. більшовики зазначали: “Добровільно з’явилась невелика банда на чолі з невідомим бандитом Махометом”. Очевидно, його амністували.
Узимку 1927 р. “за постійну антирадянську агітацію та контрреволюційну діяльність” Махомету вислано на Соловки – без права повернення. Це був для нього не найгірший варіант.
Московський маховик репресій розкручувався, і вже в 1930 р. повстанці-підвисочанці Г. С. Нижник, В. С. Нижник, Г. В. Килимник, П. Т. Килимник, С. А. Татарчук, Я. С. Шерлович були засуджені до 5 років концентраційних таборів, а Харитона Степановича Шпоту кати розстріляли у Вінниці опівночі 17 березня 1931 року. Тіло, напевно, кинули в т. зв. вінницьку яму.
Наприкінці 1950-х, коли селянам дозволили виїжджати за межі сіл, чимало підвисочанців подалися на заробітки до Мурманська. Тут і зустріли Дениса Махомету. Про це розповіла мені Анастасія Климівна Голубенко.
Ще наприкінці 1960-х він передавав щирі вітання своїм односельцям.
Олександр СЕРПАК-МОНЧАК |
