На Покрову 14 жовтня 2018 р. в колонній залі Київської міської ради відбулося урочисте зібрання з нагоди 25-ліття ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери. Організацію, яка плекає культ сили, вітали Віктор Рог, Степан Брацюнь, Богдан Червак, Андрій Тарасенко, Олег Тягнибок, Юрій Сиротюк та голова організації Віктор Сердулець. Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” вітав Роман Коваль. Ось тези його виступу:
“Шановні козаки, дорогі козачки! З Покровою будьте здорові! Вітаючи вас зі славним ювілеєм, повертаюся думкою в часи, коли разом з майбутніми тризубівцями, а тоді членами УГС, УРП і ДСУ, взяли участь у революції, яка привела до проголошення Української держави 24 серпня 1991 року. Думаю, що кожен із нас як дарунок долі оцінив можливість працювати в епіцентрі подій, творити Українську революцію.
Водорозділом між дисидентами, які тоді вели перед, і революційно настроєною націоналістичною молоддю стало ставлення до Росії… Дисиденти знехтували висновком Миколи Міхновського, який говорив, що “Московщина, все одно яка – царська чи республіканська, абсолютистична чи демократична, – ніколи не дасть Україні того, на що Україна має очевидне право”.
Трагічні для України помилки діячів Центральної Ради нічого не навчили їх. Дисиденти повторили помилки Михайла Грушевського і Володимира Винниченка, насамперед їхню, пробачте, дурну надію на демократичну Росію…
Тільки в таких організаціях, як “Державна самостійність України”, СНПУ і “Тризуб”, я знайшов однодумців. Ми всі розуміли, що Росія ніколи нас без війни не відпустить, тому треба плекати українську силу. Дисиденти ж вважали, що здобути державність можна голосуваннями у Верховній Раді.
Зараз, здається, і діти знають: мусимо створити силу, що агресивна до ворога, немилосердна до зрадників та оберігає своїх.
Радію, що вже 25 років тризубівці не тільки плекають, а й впроваджують культ войовників, культ тих, хто підняв руку на ворога, хто встромив клинок у московське серце. А що ми чуємо в українському ефірі, на радіо- і телеканалах, злочинно роздержавлених? Пісні про мир. І заклики до миру.
Час оголосити війну пацифізму. І пацифістам. Кожен, хто в Україні закликає до миру, той зрадник нещасний. Хочеш маніфестувати за мир – їдь у Москву на Красну площу. Проси Путіна. Не ми почали війну, а вони.
Президент України перейняв у нас войовничу антиросійську риторику. Це добре. Але чому він мовчить, коли йдеться про п’яту колону Москви? Чи вироблена концепція нейтралізації п’ятої колони, яка готується до реваншу? Тільки обезголовивши її, можемо розраховувати на перемогу. Ми не можемо допустити, щоб лідери 5-ї колони, як-от Медведчук, “умандатилися”, стали депутатами Верховної Ради України.
Росія може зруйнувати нашу державу, але вона ніколи не переможе озброєний народ. Право на володіння зброєю насамперед треба дати всім, хто воював на Донбасі, а також волонтерам. Тільки озброєна нація буде незборимою. Вимога озброєння нації повинна стати нашим гаслом усіх виборчих перегонів у 2019-му.
У вересні вийшла моя книга “Здолати Росію”. На мій погляд, ця книга дасть козакам націоналістичних організацій не лише підстави віри, а й повні агресивної сили аргументи нашого права боротися та перемогти й нарешті реалізувати права більшості, української національної більшості.
Уклін усім, хто плекає українську силу. Пошана – до святих і страшних, які сидять у цьому залі. Слава Україні!”
Козак Крисальний Дмитро
В бою 17-го листопаду 1921 р. біля с. Малі Міньки Овруцького повіту тяжко був ранений в ногу козак повстанчого загону Крисальний Дмитро. Під натиском переважаючої кінноти Котовського загін мусив відходити... Ворог насідає, а змучені, виснажені товариші-повстанці не в силі нести раненого...
– Залиште... ідіть... Помстіться за мене... Господи, прости!..
Крисальний знає, що його чекає смерть... “Так ні, лютий вороже, не вдасться тобі покепкувати над козацькою чесною головою...” Думка як блискавка пробіга в голові... А ворог наближається – жорстокий, холодний, невблаганний... Крисальний підкладає під себе кілька ручних гранат і на очах і ворогів, і своїх товаришів погибає, розірваний на шматки...
Так умірають вірні сини України...
Іван ЗУБЕНКО
Дж.: Зубенко І. Наші лицарі й мученики (збірка перша). – Каліш: друкарня Культ.-Осв. Відділу ІІІ Залізної дивізії, 1922.
Особливості мови збережено.
Публікація Юрія Юзича. |
