 Коли почала читати книжки про нищення української нації, української культури та мистецтва, зрозуміла, скільки жахіття принесла нам радянська влада. З Андрієм Широковим-“Сім’янином” (чоловіком моєї сестри Ганни) ми не раз говорили про це.
Родина нашого з Ганною батька, Григорія Івановича Безчасного, родом із Чигиринщини, зі Стецівки. З дитинства ми чули про те, як бабуся Мотря з дідусем Іваном переїхали жити до Криму, в м. Саки, де і народився наш тато. Іноді пошепки розказували нам про те, що “в той час паспорти в селах не віддавали, але наш родич був головою сільради, тому нам і дали”.
Навесні 2015 року ми дізналися, що заплановано свято героїв у Холодному Яру. Бажання відвідати цей захід з’явилось одразу. І тільки тоді наш батько признався, що зі Стецівки в 1930-х родина втекла не в Крим, а на Далекий Схід, на озеро Ханка, – через необережність наш дідусь забив колгоспне поросятко, і постав вибір: або до в’язниці, або вербуватися на будівництво.
Дідусь був дуже працьовитий, гарний тесля. На чужині швидко став бригадиром. Приїхавши весною, вже до осені збудував хату. Але родина дуже хотіла повернутися додому. Друзі не радили цього робити. Врешті вирішили перебратися до Криму. Тут 9 травня 1941 р. народився наш тато.
Коли Крим окупували німці, наші рідні дістали дозвіл повернутися в с. Стецівку. Та довго в рідному селі не змогли жити: 7 травня 1951 р., щоб уникнути переслідувань, родина переїхала до м. Дніпропетровська, де на заводах не вистачало робочих рук.
Ми багато читали про Холодний Яр, про те, що люди на цій землі чинили запеклий опір більшовицьким загарбникам. Щоб зламати волю народу, Москва запровадила Голодомор, виселяла тисячі родин у сибіри, ув’язнювала, розстрілювала…
Андрій якраз приїхав із фронту у відпустку. Зібралися швидко.
У Холодному Яру ми всі були щасливі! Відчуття єднання та братерства надихало. Повітря було насичене величчю духу українського народу, свободи і патріотизму.
Побачивши в Андрія на плечі шеврон 1-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, до нього підходили незнайомі люди, дякували “за Донецький аеропорт”. Ми зустріли й побратимів Андрія, познайомилися з цікавими людьми. Настрій був піднесений! Вирішили кожного року їздити з дітьми на вшанування героїв Холодного Яру. Планували наше життя після перемоги над російськими загарбниками. Але… все змінилося із загибеллю Андрія.
Подорож у Холодний Яр запам’ятається на все життя.
Життя нашої родини змінили книги, статті та фільми про справжню історію багатостраждальної України. Христина ГОЛОВАЧОВА,
своячка Андрія Широкова-“Сім’янина” 
На світлині – Андрій Широков-“Сім’янин” із дружиною Ганною. Мельники, 2015 р. |
