Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


червень 2024

    > 29-ті вшанування в Холодному Яру
    > “Таємниця отамана Зеленого”
    > У Барвінковому тепер є вулиця Олега Куцина!
    > Молодь та матері на захисті Батьківщини
    > Юні патріоти
    > “За волю і за Україну”
    > “Або померти, або вбити”
    > До 100-ліття загибелі Миколи Міхновського
    > Спогади про кобзаря Олексія Нирка
    > “Тарас стримує ворожу арту над нами з неба”
    > “Така класна”!
    > Що тут спільного з Богом?
    > “Недоцільно” – відповідь обухівських “державотворців”
    > Загинув запорізький козак Василь Прокопенко
    > Юрій Руф про Холодний Яр
    > Українець – найсильніший
    > Аргументи здорового глузду героїв не переконують
    > Батьки-засновники
    > 80 літ останнього бою
    > Врятування Михайла Островерхи
    > Старшина-алмазівець
    > ЧЕРЕЗ “НОВУ ПОШТУ”
    > Газета "Незборима нація” за червень 2024 р. у форматі *.pdf

29-ті вшанування в Холодному Яру

Черкаський р-н, с. Мельники, хутір Буда, 22 червня.
Кропивницький р-н, с. Розумівка, Соснівка, Цвітне, 23 червня 2024 р.

 

22 червня, субота, 10.30, с. Мельники Черкаського р-ну, панахида на могилі Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака та на братській могилі холодноярців, покладання квітів (відповідальний Богдан Легоняк).
12.00. Мотрин монастир, вшанування могили Івана Компанійця, сотника полку гайдамаків Холодного Яру (відповідальний Роман Коваль).
13.00. Холодноярське плато, Меморіал козакам-добровольцям, відкриття пам’ятників козакам, які полягли за волю України у 2022 – 2023 роках. Покладання квітів на могилі Героя України Георгія Тарасенка. Освячення зброї.
Ось імена героїв, яких вшануємо пам’ятниками на Холодноярському пантеоні:
Павло НАКОНЕЧНИЙ-“ІСТОРИК” (20.05.1997, Черкаси – 18.06.2022, с. Біла Криниця Миколаївської обл.). Учитель історії, співзасновник ГО “Поклик Яру”, боєць 73-го центру ССО ЗСУ.
Олександр ПАСТУХ-“ДОБРИЙ” (23.05.1981, смт Війтівці Хмельницької обл. – 29.09.2023, м. Кремінна Луганської обл.). Головний сержант 3-ї роти 2-го стрілецького батальйону ім. Тараса Хаммера 67-ї ОМБр ДУК. Воював на Донбасі з 2015 р. в складі ОЗСП “Азов”.
Олексій РУБЦОВ-“СОЛДАТ” (31.05.1982, Київ – 18.09.2022, м. Зайцеве Донецької обл.). Заступник командира 4-ї сотні ОЗСП “Азов” (2015 – 2016), командир взводу 49-го ОСБат “Карпатська Січ” (2022), козак підрозділу Legio V, командир взводу розвідки 72-ї ОМБр ім. Чорних запорожців, командир взводу розвідки 58-ї ОМБр ім. гетьмана Івана Виговського (2022), старший лейтенант ЗСУ.
Віктор ШАРИЙ-“ПАЛАНКОВИЙ” (14.04.1960, с. Конятин Чернігівської обл. – 18.12.2022, під м. Бахмутом). Крайовий отаман Бугогардівської паланки Українського козацтва, командир взводу 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового походу ЗСУ (2022). Доброволець УДА (з 2017).
Торік Історичний клуб “Холодний Яр” встановив на Меморіалі козакам-добровольцям пам’ятники Олегові КУЦИНУ-“КУМУ”, Героям України Андрієві ЖОВАНИКУ-“ТАТАРИНУ”, Дмитрові КОЦЮБАЙЛУ-“ДА ВІНЧІ” і Тарасові БОБАНИЧУ-“ХАММЕРУ”.
30 вересня 2023 р. на Меморіалі козакам-добровольцям постали пам’ятники Олегові СОБЧЕНКУ-“ЧОРНОМУ” з 72-ї бригади ім. Чорних запорожців, Юліанові МАТВІЙЧУКУ-“БОБРУ”, Денисові АНТІПОВУ-“БУКУ” та Юрієві ДАДАКУ-“РУФУ”.
Скульптор усіх пам’ятників – Ігор Семак, архітектор – Олександр Бучацький.

15.00, хутір Буда, обід.
16.00 – 16.20. Покладання квітів до пам’ятників комбату Олегові Куцину і кобзареві Тарасові Силенку
16.20 – 21.00. Літературно-музична сцена. Великий концерт, презентації книг, поезія (відповідальний Василь Ковтун).

23 червня, неділя, 11.00, урочище Чорний Ворон, південно-західна околиця с. Розумівки Кропивницького р-ну, панахида на братській могилі Чорного Ворона (Василя Скляра) та його козацтва, покладання квітів.
12.30 – 14.00, с. Розумівка, центр, урочисте відкриття вулиці Юрія Горліса-Горського, концерт, презентація книги Юрія Горліса-Горського “Це було давно...”.
14.00. Повстанський куліш.
15.30, с. Соснівка, покладання квітів до пам’ятника хліборобам Соснівки, меморіальний мітинг.
16.30, с. Цвітне, покладання квітів до пам’ятника отаману Пилипові Хмарі та його козацтву, меморіальний мітинг.
Друзі, Холодний Яр чекає на вас!

Роман КОВАЛЬ, голова оргкомітету
Леся ОСТРОВСЬКА, заступниця голови оргкомітету
Богдан ЛЕГОНЯК, заступник голови оргкомітету

Пожертви на вшанування просимо надсилати:
ПриватБанк, 4731 2196 4692 0573, Оксана Герасимюк (секретарка проєкту);
PayPal (Романа Коваля): kovalroman1@gmail.com

На світлинах – Павло Наконечний, Олександр Пастух, Олексій Рубцов і Віктор Шарий.



“Таємниця отамана Зеленого”

16 травня 2024 р. вийшла книга Романа Коваля “Таємниця отамана Зеленого” – про юних розвідників отамана Зеленого, які разом із друзями допомагали бити російських окупантів у 1917 – 1919 роках на Київщині та Черкащині.
Книга вийшла в Бібліотеці Історичного клубу “Холодний Яр”.
Розрахована на дітей середнього шкільного віку, але точно буде цікава й старшим.
Вона пригодницька, у ній – про бої, зради, жорстокість, хоробрість, вірну дружбу, любов до України.
Книга може бути найкращим подарунком для вояків ЗСУ, які хочуть виховати своїх дітей козаками, захисниками України.
Параметри книги: 2-ге видання (1-ше у 2008), розмір 84х108 1/16.  100 сторінок. Наклад 700 пр. Папір білий офсетний 90 г/м2. Обкладинка тверда, кольорова, 2,5 мм.
Автор обкладинки – Ярослав Ткаченко з Трипілля.
Ціна – 250 грн. Книгу можна придбати тут: http://otamania.in.ua/ Наші діти змалечку мають виховуватися на лицарській історії нашого народу, щоб, ставши дорослими, захистити нашу Батьківщину. Вони з дитинства мають мріяти про свою участь у боротьбі за волю України. У цьому – гарантія нашої перемоги. Бо, тільки здолавши Росію, ми здобудемо право спокійно і щасливо жити власним життям.
Книга спонукає багатьох стати козаками, захисниками українського буття, Української держави.
Слава борцям за волю України!



У Барвінковому тепер є вулиця Олега Куцина!

2 травня 2024 р. з ініціативи Харківської обласної організації ВО “Свобода” (голова Юрій Нехода) сесія Барвінківської міськради перейменувала вулицю Ковпака на вулицю Олега Куцина, засновника та командира 49-го Окремого стрілецького батальйону ЗСУ “Карпатська Січ”, керівника “Легіону Свободи”, 1-го віцепрезидента Історичного клубу “Холодний Яр”.
Слава Олегу Куцину!



Молодь та матері на захисті Батьківщини

З Юрієм Юзичем готуємо книгу “Діти у Визвольній війні”. Буде в ній і розділ “Як ми зайняли Галич…”.  У спогаді Богдана Макарушки розповідається, як він, пластун-гімназист, за кілька днів після свого 17-ліття організував ватагу сільських хлопців та, роззброївши жандармерію, 2 листопада 1918 р. захопив владу в м. Галичі. І зберіг для української влади майно на військових складах. Невдовзі юнак без згоди родини пішов добровольцем до Галицької армії. Коли пізньою весною 1918 р. мати дізналася про вчинок сина, то “сприйняла це спокійно, кажучи, що вона знала, що Богдан піде до українського війська, бо це був його обов’язок”.
Не зупиняла свого сина Мирослава і художниця Марина Соченко, яка слідом за старшим Любомиром, який пішов захищали Україну 25 лютого 2022 р., у серпні торік благословила до війська і свого молодшого – Мирослава Дейлика. Марина Соченко знала, що, навіть якби вона стримувала Мирослава, він все одно пішов би боронити Україну, бо був ідейним змалечку.
Дякуємо Марині, козачці Історичного клубу “Холодний Яр”, за національне виховання синів! Бажаємо, щоб їх та їхніх товаришів кулі минали!

Роман КОВАЛЬ

На світлині – Марина Соченко із синами Любомиром і Мирославом.



Юні патріоти

Діти через дорогу бачать мене по формі і кричать на всю вулицю:
– Слава Україні!!!
– Героям слава! – щосили кричу у відповідь.
– Слава нації!
– Смерть ворогам!
– Україна!..
– Понад усе!
– Путін!..
І сміються, бісенята, чекають.
– Матюкатись пога-ано! – зрештою знайшлася я.
От же ж провокатори малі, повеселили.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА



“За волю і за Україну”

За Францію, за республіку я ніколи не віддам свого життя! У будь-якому разі – поки що не за неї. За те, що вона являє собою, або за її принципи. За Європу? Чи демократію? Я б ніколи не віддав життя заради них.
Як я можу вірити в Європу, що створена для захисту від Росії та комунізму, а сьогодні в соромі та страху ховається за сусідкою Україною, бачачи, як її сини гинуть за її виживання та виживання Європи? Як я можу мати гордість у своєму серці, коли бачу самий сором?!
Так, я зрозумів, хто я є, – за волю і за Україну я радо віддаю своє життя і все, що маю. Це тепер єдине рішення.

Поль МАНАНДІЗ



“Або померти, або вбити”

Обмін аудіоповідомленнями в командному чаті 57-ї мотопіхотної бригади у Вовчанську:
– Пане підполковнику, прошу дозволити поспати, дві доби працюємо безперервно.
– Комбате, мінус, на нас сподівається вся країна, виспимося на тому світі, а зараз треба рятувати цей.
– Вибору нема, присягу давали: або померти, або вбити.
Так само інтенсивно і віддано працює більшість наших воїнів на кордоні і в інших наших бригадах та спецпідрозділах. Унікальні люди рятують нас та країну.

Юрій БУТУСОВ



До 100-ліття загибелі Миколи Міхновського

3 травня 2024 р. Історичний клуб “Холодний Яр”, Академія патрульної поліції, пластуни 115-го куреня ім. Володимира Великого і підготовчого куреня ім. Марка Паславського, активісти інших організацій вшанували Миколу Міхновського, засновника українського війська в 1917 році.
“Шановні козаки, дорогі козачки! – почав ушанування ведучий Роман Коваль. – Сьогодні згадуємо «незлим тихим словом» Миколу Міхновського – Тарасового онука, а нашого батька. Бажаю, щоб і кожного з нас по століттю після відходу з білого світу також згадали «незлим тихим словом». А для цього треба, щоб була Самостійна Україна. А щоб вона була, ми маємо на неї щодня працювати, боронити її – як воїни, як волонтери, поліцейські, як творці української культури. Безупинно. І натхненно!..”
Після цього вступу Василь Лютий і Світлана Мирвода виконали гімн, який підхопила громада. Капелан ЗСУ Дмитро провів літію за упокій душі Миколи Міхновського. У своїй молитві він сказав про спочилого: “Козак Божий Микола...”
На пам’ять про Міхновського бандурист Юрко Слюсар чудово виконав пісню “Повіяв вітер степовий”.
Роман Коваль продовжив: “Про Миколу Міхновського подільський отаман Ананій Волинець написав: «Сіра, безлична салдацька маса... большевизм, деморалізація, розклад... Здається, пропащі люде і пропаща спра­ва. А заговорив Міхновський – і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі розцвіли волошки. I за хвилю – золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя… Це ж для України – Самостійної України! Це для його укоханої Батьківщини, за яку “мало й душу положить”, – це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські – “Самостійної України” – прапори лопотять!»”.
Далі Світлана Мирвода заспівала пісню на слова Йосипа Струцюка з Холмщини “Нас весна не там зустріла” – про одну з трагічних сторінок нашої історії, яка стала наслідком поразки Визвольних змагань...
Як завжди, лаконічним і змістовним був виступ голови ОУН Богдана Червака, 1-го заступника голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.
Слово від земляків Міхновського сказав Євген Чубук, фермер, волонтер, козак Історичного клубу “Холодний Яр”, який приїхав зі Згурівщини, до громади якої тепер належить с. Турівка, батьківщина Миколи Міхновського.
Співали дорогі наші кобзарі Василь Лютий і Тарас Компаніченко. Читали свої вірші Василь Ковтун і Мальва Кржанівська, лицарка ордена Данила Галицького та відзнаки “Золотий Хрест” Головнокомандувача ЗСУ (Валерія Залужного).
Про останні дні Міхновського розповів Юрій Юзич, співавтор книги “Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи”.
Високого оцінив державотворчу діяльність Міхновського Дмитро Наталуха, народний депутат України, голова комітету з питань економічного розвитку у Верховній Раді України IX скликання, – єдиний представник влади на урочистостях.
Багато зробив для пропаганди визвольного ідеалу в Академії патрульної поліції капітан Максим Лободзінський, козак Історичного клубу “Холодний Яр”. Ось і в цей день він організував делегацію академії із 35 осіб. Визначивши Міхновського як орієнтир для майбутніх поколінь, Максим зачитав енергетичну Молитву українського націоналіста. 9 вересня 2018 р. на відкритті цього пам’ятника її декламував заступник голови “Національного корпусу” Микола Кравченко-“Крук”. Тоді її підтримали Тарас Силенко, Юрій Руф, Олег Куцин. На жаль, цих козаків уже немає з нами – Тарас помер, а інші наші друзі загинули в боротьбі за волю України. Тож традицію продовжив Максим Лободзінський.
Молодший сержант Державної прикордонної служби, а зараз капрал поліції Віктор Рябчун воював на Донбасі. Він прийшов ушанувати Миколу Міхновського. Роман Коваль подарував йому книгу “Самостійна Україна”. А козакові Історичного клубу “Холодний Яр”, командиру взводу Ігореві Гаврищишину, який щойно повернувся з передової, Роман Коваль урочисто вручив значок Історичного клубу “Холодний Яр”.
У цей пам’ятний день до лав Історичного клубу “Холодний Яр” були прийняті народна артистка України Світлана Мирвода і поетка, сержант ЗСУ Мальва Кржанівська.
Вшанування біля пам’ятника Міхновському завершили традиційним виконанням стрілецької пісні “Ой у лузі червона калина” Тарас Компаніченко, Світлана Мирвода і Василь Лютий.
Потім було покладено квіти на могилу Миколи Міхновського, що за 50 м від пам’ятника, а також на могили Левка Лук’яненка, Андрія Жованика та Олега Куцина. Тепле слово про Міхновського і наших друзів сказали Валентина Сизон, Юрко Сиротюк, Ігор Гаврищишин і Євген Букет, а Тарас Компаніченко, Світлана Мирвода та Василь Лютий на могилах героїв виконали визвольні пісні.
“Огонь запеклих не пече”, – казав Тарас Шевченко. Ніби про Міхновського сказано. Нехай ідеї Міхновського й Тараса Шевченка входять у серця нашого покоління!
Щиро дякуємо Миколі Сульжуку і Людмилі Іванець за пожертви на організацію урочистостей, Василеві Панченку за чудовий звук та інші оргзусилля, Миколі Гребіннику, який напередодні посадив біля пам’ятника Міхновському кущ калини, братам Кошовенкам (Русланові та Володимиру), які організували трансляцію і запис події, а також фотографам Ігореві Рубцову, Олександрові Вакуленку, Георгієві Лук’янчуку, Юрієві Слюсару та всім, хто вшанував у цей пам’ятний день Миколу Міхновського.
Слава полеглим за Україну! Слава Україні!

Історичний клуб “Холодний Яр”

На світлині – Роман Коваль, Василь Лютий і Світлана Мирвода.



Спогади про кобзаря Олексія Нирка

Поч. у ч. 11, 12 за 2023 р. та в 1, 3 за 2024 р.
...У цей час, одночасно з продовольчою кризою в СРСР, була проведена хвиля арештів серед інтелігенції. В Україні тоді зазнали репресій Михайло і Богдан Горині, Святослав Караванський, Панас Заливаха, Валентин Мороз і багато інших.
Ми з дружиною готували свого Натанчика до першого класу, навчаючи його читати, писати, рахувати і т. д. – по-російськи, бо української школи в Ялті, як і в усьому Криму, не було. Наступ на все українське не припинявся ні на секунду, і я, впадаючи в депресію з цього приводу, у глибині душі вважав себе, Олексія Нирка і тих два десятки ялтинських капелян-бандуристів останніми “могіканами” української культури на Південному березі Криму.
Аж тут 16 – 19 листопада 1966 р. відбувся 5-й з’їзд письменників України, на якому вперше було порушено питання відродження української мови і культури, доведених радянською владою до повного занепаду. Особливе враження на з’їзді справила смілива доповідь Олеся Гончара. Матеріали з’їзду письменників вийшли окремою книгою. Я купив її і прочитав на одному диханні. Й ожив духом.
1967 року Олексій Федорович передав мені машинописні праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” та Михайла Брайчевського “Приєднання чи возз’єднання?”. Я зі стиснутими зубами читав про трьохсотлітні втрати, приниження, випробування України у ведмежих обіймах “старшого брата”. Після цього натхненно грав на бандурі:

Світе тихий, краю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

А тим часом Ялтинська капела бандуристів стала помітним явищем у культурному житті курортної Ялти. “Курортная газета” 31 січня 1967 р. помістила фотографію ялтинських бандуристів разом із статтею “Звучат родные песни” про творчий доробок Олексія Федоровича Нирка і мистецьку майстерність капели. 27 червня того ж року ця сама газета знову відзначила успішний виступ Ялтинської капели бандуристів на “святі Пісні та Праці”, а в наступні роки рідко який номер кримської і республіканської преси був без інформації про успіхи Олексія Федоровича Нирка на бандурній ниві Криму.
У вересні 1983 р. керівник Ялтинської капели бандуристів ім. Степана Руданського Олексій Нирко в статусі науковця-дослідника кобзарського мистецтва брав участь у ІХ Міжнародному з’їзді славістів, який проводився в Музеї народної архітектури і побуту Української РСР. За домовленістю з дирекцією музею Олексій Федорович запросив мене і мою малолітню доню Олесю виступити на етнографічному ярмарку з нашою, не раз уже випробуваною в Ялті, програмою “Козацький колорит”.
10 – 11 вересня по декілька годин серед ярмаркового велелюддя я виконував на бандурі козацьких пісень, а доня поперемінно час від часу декламувала вірші Тараса Шевченка й Степана Руданського на козацьку тематику. Тоді відбулося наше з Олексієм Федоровичем знайомство з істориком і бандуристом Анатолієм Гришиним. Воно мало продовження в справі подальшої самоорганізації кобзарів України і відродженні традиційного кобзарювання. Через мою байдужість до фотографування про наш перший приїзд із моєю бандурою до Києва залишилась на згадку тільки “Почесна грамота” від дирекції Музею, у якій, на жаль, про участь Олесі не згадано…
Далі буде.

Остап КІНДРАЧУК, бандурист
м. Ялта, Крим
Примітка. Ось уривок з листа ялтинського бандуриста Остапа Кіндрачука до Романа Коваля від 17 квітня 2024 р.: “Ще я сьогодні кобзарював на ялтинській Набережній і планую грати всі наступні дні, бо сам собі колись дав обіт – зустріти свій смертний час з бандурою в руках так, як його зустрічали козаки з шаблею в руці чи інші наші захисники з іншою зброєю! Отже, якщо я граю, значить – живий-здоровий!!! Такий мій спосіб життя!”

На світлині – Олексій Нирко (у верхньому ряду), нижче – Остап Кіндрачук.



“Тарас стримує ворожу арту над нами з неба”

22 червня виповнюється три роки, як на Луки Сварожі відійшов Тарас Силенко

 

Цю книгу хочеться обійняти, як колись Тарас Силенко обіймав свою бандуру... Пане Романе, яким же гарним Ви зробили це – ще одне прощальне Тарасове повернення! Вражень, емоцій, думок так багато, що в один допис вони не помістяться...
Сьогодні вперше за багато днів сірого неба вдень пробилося сонце. Мабуть, відчуло, що я маю написати про Нього. Саме так: Сонцем, сонцесяйним, осяяним називають Тараса Силенка ті, хто знав кобзаря в його земному житті. І те світло й тепло йде і від книги, як тільки її розгортаєш. А що таке Сонце? Це – зірка. А зірки утворюють сузір’я. І для мене книга “Тарас Силенко. Співець непримиренної України” дорогоцінна ще й тим, що своїми спогадами про пана Тараса поділилися люди, які й самі є зорями, які енергію свого життя віддають для перемоги України на усіх фронтах. І через їхні розповіді маємо змогу побачити найрізноманітніші грані життя кобзаря, а також дізнатись більше і про них самих. Той, хто не знав Тараса Силенка, має можливість через книгу відкрити для себе надзвичайну силу українського світу. Хто знав, то ніби триматиме в руках сімейний альбом з дорогими серцю спогадами і світлинами рідних людей.
Книга цінна документальними свідченнями. Хто бажає, віднайде тут і фільми за участю Тараса Силенка, і диски з його піснями, і ті фестивалі, заходи, що були важливі для нього, на яких він виступав не тільки як музикант, а й як просвітитель. А скільки тут важливих думок, що змушують серце прискорено битися, що співзвучні з твоїм світосприйняттям! Борис Великий у своїх спогадах написав: “Тарас не тільки вмів світитися сам, а й запалював інших”. І ця дивна сила діє і через книгу! Вона надихає! З’являється бажання жити, рухатись, розвиватися, дізнаватися щось нове!
І коли занурювалась у читання, то здавалося, що я сиджу разом з Тарасовими друзями біля нічної ватри... Тарас уже в Тому світі, але він присутній і тут, перебирає струни своєї кобзи й лагідно усміхається. А голоси його побратимів і посестер злітають в зоряне небо разом з іскрами багаття:
– До кінця життя, коли мене питатимуть, хто твій учитель і наставник, я з гордістю відповідатиму: “Моїм учителем був Тарас Силенко!”
– Він гармонійно поєднував минуле і майбутнє...
– Є особистості, у яких у певний час втілюється Дух Нації.
– Зараз дуже чітко усвідомлюю, що своїм життям, словом і піснями він загартував дух багатьох українців. Щоб тримати стрій тепер і далі впевнено.
– Своїм співом він мов доторкнувся до підсвідомості, пробудив генетичну пам’ять...
– Тарас не грає, а волхвує, виборюючи перемоги ще не зіграних битв.
– Нам було затишно навіть мовчати, бо ми думали про одне. З ним завжди можна було залишатися собою справжньою. Спілкуватися з ним було як дихати – невимушено і легко.
– Здавалося, що він живе довго-довго, ще зі старих часів козацької України...
– Тарас освятив наш дім своєю колядою... Так багато навіншував нам добра на все життя!
– Дякую пану Романові Ковалю, що познайомив мене, малого, з цим Великим кобзарем сучасності!
– Коли так раптово відійшов на Луки Сварожі Тарас Силенко, то й одна велика суха гілка дуба Максима Залізняка відчахнулася...
– Справжній кобзар, не тільки на концертах, а й у повсякденному житті, це був його стиль життя...
– Бувають люди, яких ми запам’ятовуємо на все життя, а бувають – які нас змінюють на все життя...
– Він вносив душу в кожен захід...
– Нас познайомив Майдан... Вичекавши гарну мить, діставав бандуру – і відчиняв для нас браму часу...
– Коли був в АТО, згадував слова Тараса, і це додавало віри в Перемогу.
– Нас об’єднував дух гайдамацької героїки!
– Ти був і залишаєшся моїм Сонцем! Ти боровся за Україну, і саме це нас об’єднало.
– Де співав? На освяченні зброї в Холодному Яру. Де ці хлопці? Воюють на Сході. На Бандерівських читаннях чи на якихось інших заходах свободівських. Де ці хлопці? Воюють чи воювали... Співець, який є іскрою... який запалює до безпосередньої дії.
Пане Романе, сердечно дякую за книгу! Дякую за безцінну працю. І хочу нагадати для всіх останні слова Тараса Силенка, які передала для нас Марія Середа і які є тепер заповітом: “Переказуй усім, щоб передплачували газету «Незборима нація», підтримували великого письменника сучасності Романа Коваля в його титанічній праці, читали і розповсюджували його книги”.
Слава Україні! Слава її героям!

Тетяна КУПРІЯНЕЦЬ
Черкащина



“Така класна”!

Отримали новесеньку!
Наш Максимчик дуже зрадів, що про хлопчиків у вишитих сорочках і наших козаків! Каже: книжечка “така класна”! “Типу” доросла, але хлопчику все зрозуміло.
Максим – сам уже козак! Ось недавно переможно показав “де раки зимують” задиристому хлопцю, який на дитячому майданчику ображав його молодшу сестричку.
Хоч бійки сам ніколи не шукає і є дуже чуйною дитиною.
Дякуємо від усієї родини авторові! Саме таких книжечок нашим дітям і не вистачає.
Придбати можна тут: http://otamania.in.ua 
Рекомендуємо усім!

Максим ЛОБОДЗІНСЬКИЙ, капітан поліції



Що тут спільного з Богом?

З-під ряси мундир виглядає. Що тут спільного з Богом?.. Якщо особа в рясі по телефону коригує вогонь ворога по мирному кварталу. Що тут спільного з Богом? Чи може ряса та кадило в такому випадку бути індульгенцією? Звичайно ні.

Василь МАЛЮК, голова СБУ
(з інтерв’ю ICTV)



“Недоцільно” – відповідь обухівських “державотворців”

24 квітня 2024 р. Історичний клуб “Холодний Яр” звернувся до 1-го заступника Обухівського міського голови Анатолія Верещака з пропозицією гідно вшанувати геніального скульптора і поета Михайла Горлового, який несподівано помер 31 березня ц. р. Ми просили перейменувати одну з вулиць м. Обухова його іменем, надати Дитячій школі мистецтв Обухівської міської ради ім’я Михайла Горлового та заснувати Музей мистецтва Михайла Горлового.
Михайло Горловий – член Національної спілки художників України, Національної спілки письменників України, козак Історичного клубу “Холодний Яр”.
Народився 19 жовтня 1952 р. в с. Щербанівці на Обухівщині – у родинному селі свого дядька – письменника Григорія Косинки (Стрільця), розстріляного Москвою в 1934 році.
Михайло Горловий – багатолітній борець за Українську державу. Учасник Революції на граніті в жовтні 1990 року. Учасник Помаранчевої революції (2004) і Революції гідності (2014).
У 1984 р. Михайло Горловий безкоштовно створив перший (дерев’яний) хрест на могилі козака 2-го Запорозького полку Армії УНР, письменника-політв’язня Бориса Антоненка-Давидовича, а 21 квітня 1990 р. у співавторстві з Олександром Фурманом і Євгеном Перехожуком виготовив дерев’яні хрести на могилах замучених Москвою політв’язнів Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. Це було ще в часи СРСР і всесильного КҐБ!
Михайло Горловий – автор багатьох пам’ятників, зокрема Григорію Косинці (с. Красне Перше, 1999), Степанові Бандері (м. Бучач Тернопільської обл., 2002), Уласу Самчуку (Рівне, 2005), отаманові Зеленому (2006; знищений), козачці кінної сотні полку гайдамаків Холодного Яру Дусі Апілат (м. Кам’янка Черкаської обл., 2019) та митрополитові Київському і Галицькому Тимофію Щербацькому (с. Щербанівка, 2021).
Автор пам’ятників жертвам голодомору 1932 – 1933 рр. (с. Щербанівка, 1989; с. Козин, 2009) та жертвам геноциду українського народу (с. Зікрачі, 2009).
У співпраці зі скульптором Олександром Фурманом створив пам’ятники гетьманові України Івану Виговському (с. Германівка, 1995), медсестрі Олені Ковальчук (с. Германівка, 1996), “Тисячоліття с. Трипілля. Прабатько Ор” (с. Трипілля, 1997), археологові Вікентію Хвойці (с. Трипілля, 2000), Тарасові Шевченку (для м. Українки, 2020; не встановлений), полковникові Армії УНР Петру Болбочану (Київ, 2020) та полковникові УСС Василю Вишиваному (Київ, 2021).
2019 року Горловий переміг на відкритому конкурсі з визначення найкращого пам’ятника на площу матері в м. Обухові, але недоброзичливці з влади не дали прикрасити місто геніальним творінням Михайла Горлового.
Михайло Горловий створив меморіальні дошки Василеві Чухлібу (м. Українка, 1999), Петрові Швецю (с. Гусачівка, 2001) та Андрієві Малишку (м. Обухів, 2017), а також меморіальну табличку щербанівському повстанцю Панасові Пустовому, який загинув за Україну в 1919 році (на Старому кладовищі с. Щербанівки, де й сам похований), меморіальний знак козакам-повстанцям Щербанівської сотні отамана Зеленого (на околиці с. Щербанівки) і тризуб на пам’ятному знаку “Борцям за волю України” (в центрі с. Витачева, 14.10.2014).
Серед робіт Михайла Горлового – пам’ятні знаки жертвам Голодомору і репресій “Діва Україна” в рідній Щербанівці, Мирославу Радишу (Чернівці), Григорію Косинці (с. Щербанівка), два погруддя скульптора, січового стрільця Михайла Гаврилка (зберігаються у приватних колекціях Романа Коваля та Ореста Абрагамовича).
У співпраці з Олександром Фурманом Горловий виготовив козацького хреста на горі Пидина в Обухові (1990) та меморіальні дошки Андрієві Малишку (м. Обухів, 1995), Василеві Швецю (Київ, 1996), Гетьманові України Пилипу Орлику (Київ, 1998), Леонідові Коваленку (Київ, 1999), а також пам’ятний знак жертвам Голодомору в Обухові (1990).
А ще Горловий намалював картини “Князь Кий”, “Амазонка”, “Трипілька”, “Атілла і Одонакер”, “Кров козацька”, “Князь Острозький”, “Григорій Косинка”, “Прощання Болбочана з конем”, створив бронзову кінну композицію з полковником Іваном Богуном та десятки інших геніальних робіт – у камені, бронзі, дереві, кераміці та на картинах.
Михайло Горловий створив скульптури “Артемій Ведель”, “Діва України”, “Максим Березовський”, “Богиня Роду”, “Трипільський орій”, “Пісня з України”, “Амазонка з хлопчиком”, “Зоряна, цариця амазонок”, “Арій”, “Берегиня”, “Дана”, “Русалія”, “Мізинський музика”, “Дума про Трипілля”, “Трипільська богиня Всесвіту”, “Трипільський кінь”, “Богиня Родючість”, “Трипільська жриця”, “Джерела українського народу”, “Амазонка”, “Скит – мій пращур”, “Трипільський хлопчик”, “Іван Богун”, “Викрадення Європи”, “Мізинський мисливець”, “Борисфени”, “Мізинська дівчинка”, “Мізинська красуня”, “Зозулька”, “Мізинський сопілкар” (2009), “Закохані”, “Мавка”, “Літописець Кам’яної могили”, “Наш пракорінь”, “Мізинська дівчинка”, “Амазонка 2”, “Мамай”, “Скит”, “Кирило Кожум’яка”, “Пробудження Мізина”, “Мізинська сопілкарка”, “Приручення коня” та багато інших геніальних творів
Михайло Горловий – автор поетичних збірок “Я – скит з трипільських праглибин” (1996), “Діти Дажбога” (2000), “Дорога в Україну” (2002), “Поезія в камені” (2011), “Краса правічна” (2024).
Звернення до обухівської міської влади підписали члени Історичного клубу “Холодний Яр” Тарас КОМПАНІЧЕНКО, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка; Тетяна ЛАКИЗА (ЛЕМЕШКО), членкиня Національної спілки письменників України; Марина СОЧЕНКО, заслужена діячка мистецтв України, членкиня Національної спілки художників України; Сергій ЗДІОРУК, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України; Григорій ІВАНЧЕНКО, доктор технічних наук, професор Київського національного університету будівництва і архітектури; Олекса РІЗНИКІВ, поет, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, колишній політв’язень російських тюрем, кавалер ордена “За заслуги” (2005, 2009, 2018); Євген БУКЕТ, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України; Ігор СЕМАК, скульптор, член Національної спілки художників України; Світлана МИРВОДА, народна артистка України; Михайло ГРЕЧКИН, кобзар, лірник; Лариса НІЦОЙ, членкиня Національної спілки письменників України; Святослав СИЛЕНКО, кобзар; Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ, журналіст; Максим ЛОБОДЗІНСЬКИЙ, капітан поліції, начальник курсу Академії патрульної поліції; Владлен КОВТУН, поет, член Національної спілки журналістів України; Василь КОВТУН, член Національної спілки письменників України; Надія ВІННІК, художниця, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Люба КРИВОРОТ, військовослужбовиця ЗСУ; Сергій ВАСИЛЮК, лідер рок-гурту “Тінь Сонця”, військовослужбовець ЗСУ; Тарас БЕДНАРЧИК, кандидат філософських наук; Олег ЗАВАРЗІН, доцент кафедри КНТЕУ, член Національної спілки архітекторів України; Юрій БУБЛИК, народний депутат України 7-го та 8-го скликань; Василь ЛЮТИЙ, кобзар, поет, композитор; Олена АРТЮШЕНКО, журналістка, волонтерка, лауреатка Літературно-мистецької премії ім. Андрія Малишка (2018).
Підтримали звернення про увічнення пам’яті Михайла Горлового видатні діячі культури Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, голова Національної спілки письменників України; Степан ГАНЖА, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка; Валерій ФРАНЧУК, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка; Ігор ОСТАШ, голова комітету в закордонних справах Верховної Ради України (1999 – 2002), віцепрезидент ОБСЄ (1999 – 2005), посол України в Канаді (2006 – 2011), Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані (2016 – 2022); Pierre KARAM, скульптор (Ліван), автор пам’ятника Тарасові Шевченку біля Посольства України в Бейруті, кавалер медалі кавалерського звання “Національний Кедр” від Президента Республіки Ліван, лауреат Премії філософа і поета Саїда Акла; Олександр ФУРМАН, скульптор; Сергій ЛАКИЗА, доктор хімічних наук; Олег ОДНОРОЖЕНКО, доктор історичних наук, старший лейтенант, заступник командира 1-го Самохідного артилерійського дивізіону 67-ї ОМБр; Петро ДЕЙЛИК, художник-монументаліст; Зіновій ФЕДИК, скульптор, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури; Степан ГАЛЯБАРДА, поет, заслужений діяч мистецтв України; Анатолій МАРЧУК, народний художник України, академік Української академії геральдики; Олег ПІНЧУК, скульптор, народний художник України; Анатолій БУРТОВИЙ, заслужений художник України; Аполлінарія ФРАНЧУК, членкиня Національної спілки архітекторів України; Володимир ГОНСЬКИЙ, заслужений дiяч мистецтв України; Володимир ГАРБУЗ, член Національної спілки художників України; Анатолій ВИСОТА, краєзнавець, науковець (Обухівщина); Ярослав ТКАЧЕНКО, художник (Трипілля); Олег КОЛОМІЄЦЬ, член Національної спілки письменників України; Володимир ДВІРНИЙ, краєзнавець; Наталя ЛЮБИЧЕНКО, членкиня Національної спілки письменників України, лауреатка Літературно-мистецької премії ім. Малишка; Віолета ЦИБОЧКІНА, членкиня Спілки художників Ода (округ Окситанія, Франція); Олена ЯРЕМЧУК, членкиня Національної спілки художників України, кандидат мистецтвознавства; Михайло ЧЕБУРАХІН, доцент архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури; Петро АНТИП, письменник, заслужений художник України; Іван ДОНИЧ, член Національної спілки письменників України та Національної спілки художників України; Олена ТКАЧЕНКО, художниця, викладачка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; Валентина КОЗАК, членкиня Національної спілки письменників України; Анна БАГРЯНА, членкиня Національної спілки письменників України; Тетяна ВИННИК, членкиня Національної спілки письменників України; Олександр МЕЛЬНИК, член правління Київської організації Національної спілки художників України, заступник голови секції монументального живопису КОНСХУ; Володимир КУЛІНІЧ, народний депутат України 2-го скликання; Олесь СОЛОВЕЙ, заслужений діяч мистецтв України, доцент і завідувач кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури; Катерина БУРЕНКО, краєзнавиця (м. Українка); Василь ПЕРЕВАЛЬСЬКИЙ, академік Національної академії мистецтв України, народний художник України.
І ось виконавчий комітет Обухівської міської ради вирішив: “ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ОДНІЄЇ З НАЗВ ВУЛИЦЬ МІСТА ОБУХОВА НА ЧЕСТЬ СКУЛЬПТОРА на даному етапі Є НЕДОЦІЛЬНИМ, адже Михайло Горловий був уродженець та житель села Щербанiвка Української міської територіальної громади Обухівського району”. Під цим “історичним” листом підпис: заступник міського голови Антоніна Шевченко.
Нічого не знаю про цю людину, але її підпис під цим документом демонструє, що влада в Обухові в руках висококультурних, дбайливих, чесних і порядних людей, не заздрісних, не підлих, високоморальних, які щиро дбають про українську культуру, про гідне вшанування видатних синів обухівської землі, борців за волю України.
От тільки аргументація не варта виїденого яйця, адже в Обухові є вулиці, названі на честь визначних особистостей, які народилися в навколишніх селах: філософ Василь Лісовий з Безрадичів, репресований письменник Григорій Косинка зі Щербанівки (!)...
Щоб дещо пом’якшити враження, виконком вирішив створити тематичну експозицію, присвячену Михайлові Горловому, в Обухівському краєзнавчому музеї ім. Юрія Домотенка. А також зазначив, що “ОПРАЦЬОВУЄТЬСЯ МОЖЛИВІСТЬ” внести до навчального процесу Дитячої школи мистецтв “вивчення творчого шляху скульптора Обухiвщини Михайла Горлового”.
А на нашу пропозицію назвати іменем скульптора Михайла Горлового Школу мистецтв Обухівської міської ради та заснувати Музей мистецтва Михайла Горлового ми взагалі не дістали відповіді.
Мабуть, тому, що “аргументи” вичерпалися...
Ганьба ганебним!

Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”

Книгу Михайла Горлового “Краса правічна” можна придбати тут: http://otamania.in.ua

На світлині – Емма Бабчук, Степан Ганжа і Михайло Горловий.
Київ, 9 березня 2024 р.



Загинув запорізький козак Василь Прокопенко

Увечері 18 травня 2024 р. стало відомо, що на війні загинув Василь Прокопенко,  тренер-викладач дитячо-юнацької спортивної школи “Спас”, офіцер Запорізької бригади територіальної оборони.
Василь Прокопенко не раз був учасником холодноярських урочистостей, зокрема й 23-х Всеукраїнських вшанувань героїв Холодного Яру, присвячених 100-літтю Української революції та 250-літтю Коліївщини. Тоді у спортзалі Медведівської школи розпочався 1-й Холодноярський турнір національних одноборств ім. Максима Залізняка. Головним арбітром турніру був Василь Прокопенко – щирий і приязний козак, який світився добротою і силою. То була весна 2018 року...
“Це тренер мого старшого сина. Він був майже святий. Працював за копійки. Горів своєю справою”, – написав на своїй сторінці Arkady Sladkoff.
Марічка Паламарчук розповіла, що мала честь познайомитися з Василем на Хортиці. У липні 2019 р. вона була в дитячому таборі, де він натхненно працював з дітьми зі всієї України. “Більш світлої та сильної духом людини я не зустрічала. Раділа, що діти України мають такого вчителя”, – розповіла вона. 
Знайомі та друзі згадують Василя як світлу, позитивну, безкорисливу і безвідмовну людину. “Честь була тебе знати, бути поряд з тобою в цьому житті! Вічна слава за твої козацькі військові подвиги. Низький уклін тобі за виховання молодого покоління, за патріотів, які продовжать твою справу на цій святій землі”, – йдеться на сторінці “Живий Вогонь – міжнародний фестиваль звичаєвої культури”.
Надія на його учнів, які продовжать справу життя свого Вчителя.

Історичний клуб “Холодний Яр”

 

 

 



Юрій Руф про Холодний Яр

Пам’ятник йому височить на найвищій точці Холодного Яру,
біля Мотриного монастиря. 22 червня 2024 р. тут постануть ще 4 пам’ятники полеглим борцям за волю України – під час 29-х вшанувань героїв Холодного Яру

Поет Юрій Руф 29 квітня 2017 р. вперше прибув на батьківщину Максима Залізняка, у с. Івківці, на околиці якого височіє гора Семидубова. “Панорама холодноярської землі, яка відкривається із Семидубової, – сказав він, – прекрасна! Неможливо передати почуття, коли ти перебуваєш у центрі творення української історії! Десь усередині зароджується трепет, який схиляє тебе перед величчю рідної землі, що розлого розкинулася до блакитноокого обрію. Наша земля має обличчя, має форму та межі, впевнений, наділена душею”.

Пожертви на вшанування просимо надсилати:
ПриватБанк, 4731 2196 4692 0573, Оксана Герасимюк (секретарка проєкту);
PayPal (Романа Коваля): kovalroman1@gmail.com

Юрій – один з героїв книги “Шляхетні серця”: http://otamania.in.ua 



Українець – найсильніший

Ну що ж, у нас є абсолютний чемпіон у хевівейті (у надважкому дивізіоні. – Ред.). Це подія навіть не спортивна. Це політична, ідеологічна, культурна, історична перемога. Це національний престиж... Віднині саме українець – обличчя сучасного покоління.
Наша культура – це навіть не те, що Усик вийшов одягнутий у вишиванку, з портретом нашого Олександра Мацієвського, розстріляного орками за “Слава Україні!”. Хоча це дуже важливо, що ми фіксуємо, що нашого підло страченого воїна ми не забудемо і це не простимо.
І навіть те, що Усик світу продемонстрував нашу національну культуру, вдягнувши після перемоги мазепинку... Важливо, що приїхав не українець – раб якогось західного промоутера, якого купили і привезли за бабло. Українця представляла його команда з України...
Тоді як пропаганда Москви працює, а деякі наші співвітчизники допомагають ліпити нам у світі образ корумпованої “фейлед стейт”, Усик представив нас благородними людьми...
Усик став рольовою моделлю у світі.
І ця світова рольова модель – українець.
Ну а з погляду спорту цей бій – просто шедевр. Ф’юрі не просто 2-метрове ідолище погане. Це суперталановитий боксер. Навіть унікальний...
Колись у моєму залі на стінах висіли портрети Майка Тайсона, Льюїса, Шугара Рея, Мохаммеда Алі, братів Кличків. Тепер у молодого покоління буде висіти портрет найтитулованішого у світі – портрет українця.
Подяка тобі, Сашку!

Джон СМІТТ

 

 



Аргументи здорового глузду героїв не переконують

  1. Часом цинізм – це безсоромність голої істини.
  2. Усе вже до нас було сказано, і багато за це поплатились.
  3. Рамки пристойності не мають бути занадто широкими.
  4. Насилля – привілей сильних, свавілля – привілей вільних.
  5. Не все на краще, все на неминуче.
  6. Нездатний мати гарний вигляд справляє враження ні на що не здатного.
  7. Найсамотніший той, кого полишили навіть надії.
  8. Гроші – дрібниця, коли їх багато.
  9. Нікчеми поважають лише тих, хто їх зневажає.
  10. Найтемніше місце душі – під світильником розуму.
  11. Чим більше в голові своїх думок, тим краще розумієш чужі.
  12. Не все те справжній театр, що між антрактами.
  13. Меланхолія – похмілля після ейфорії.
  14. Ідеї, які забороняють, довше живуть.
  15. У радянські часи виникла нова історична спільнота людей – концтабір.
  16. Часом небажання сильніше за потребу.
  17. Толерантність – політкоректна форма пофігізму.
  18. Ризик вабить авантюриста.
  19. Метод – ритуал пізнання істини.
  20. Замикаючись у собі, дрібнішаєш.
  21. Запаморочення розуму передує просвітленню духа.
  22. Не все прекрасне прекрасне без прикрас.
  23. Коли все дозволено, менше задоволення.
  24. Аргументи здорового глузду героїв не переконують.
  25. Афоризм, перетворюючись на цитату, стає аксіомою.

Андрій КОВАЛЬ, історик



Батьки-засновники

Йдучи з Печерська вулицею Євгена Коновальця на Байкове кладовище, де 3 травня Історичний клуб “Холодний Яр” вшановував пам’ять Миколи Міхновського в 100-річчя його загибелі, я думав от про що: після перемоги Україна постане нарешті вільною, ідеологічно сформованою і загартованою кров’ю європейською нацією. Ми пройдемо нарешті той шлях, про який нас попереджали і до якого готували всі славетні попередники, які проклали крізь віки дороговказ до народження нашої модерної держави.
Сучасна українська нація має, як і нація американська, власних батьків-засновників. Це Шевченко, Чубинський, Кониський, Міхновський, Грушевський, Коновалець і Бандера – сім основних, прізвища яких діти мають учити напам’ять у садочках, біографії яких має знати кожен школяр, а твори – вивчати студенти всіх вишів. Їхні ювілеї та дні пам’яті мають відзначатися на державному рівні з усіма почестями, а не лише громадськістю.
Звісно, державотворців значно більше. Цей короткий список можна і треба розширити, діячів можна розбити на групи, виокремивши прометеїв ХІХ і початку ХХ століття, Визвольні змагання, підпільну боротьбу з радянщиною і шлях до здобуття незалежності.
Але ми зобов’язані гідно вшановувати тих, хто будував фундамент нашої незалежності, хто надихає на боротьбу зараз, на чиїх іменах і працях має і буде виховуватися молодь Великої України.

Євген БУКЕТ
На світлині – вшанування Миколи Міхновського. Праворуч Богдан Червак і Євген Букет. Київ, Байкове кладовище, 3 травня 2024 р.



80 літ останнього бою

 5 червня 2024 р. в Трибухівському лісі під м. Хмільником Вінницької обл. відбудуться поминальні заходи на місці останнього бою сотні “Шуляка” УПА.
Збір учасників ушанування об 11-й год. неподалік перехрестя автодоріг Любар – Могилів-Подільський і Хмільник – Калинівка. Можливий виїзд у складі делегацій із Вінниці, Хмільника та Літина.
9 червня 2024 р. – вшанування 80-х роковин загибелі в с. Микулинцях під Вінницею полковника УПА Омеляна Грабця-“Батька” та його бойових побратимів.
Збір о 10-й год. біля меморіальної дошки командирові УПА-“Південь” О. Грабцю-“Батькові” на спортивному комплексі по вул. Омеляна Грабця, буд. № 2 в Літині Вінницької області.
Просимо відгукнутися рідних полеглих вояків УПА і всіх, кому щось відомо про сотню “Шуляка” і штабний загін полковника “Батька”.
Вшануймо героїв разом!

Валерій КРИВИЙ, співорганізатор меморіальних заходів
097-519-77-95 (вайбер, телеграм), kriviy_valeriy@ukr.net



Врятування Михайла Островерхи

17 квітня 1979 р. закінчив свій шлях Михайло Островерха, вояк УСС, хорунжий УГА, начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії, член редакції історичного календаря-альманаху “Червона калина”, член Військової управи дивізії “Галичина”, редактор тижневика дивізії “До перемоги”, актор, письменник, мистецтвознавець. Після публікації цього повідомлення у ФБ отримали листа...

Михайло Островерха є частиною моєї сімейної історії. Її я почув від своєї мами ще в юності. Вона походила зі священничої родини, а її дід Калістрат Ковальський був отцем-дияконом у с. Нестерварці, що розташоване впритул до м. Тульчина Вінницької області.
У 1920 р. через Поділля пролягав шлях підрозділів УГА, тоді армія галичан була виснажена боями з більшовиками й епідемією тифу. Частину важкохворих розмістили в палаці графа Потоцького в Тульчині, а ті, хто міг самостійно пересуватися, просились на постій до місцевих мешканців. Саме тоді Михайло Островерха постукав у двері хати, де жив о. Ковальський... Не переповідатиму зміст двох останніх глав книги Михайла Островерхи “Блиски і темряви”, скажу лише, що сім’я мого прадіда врятувала і від поворотного тифу, і від котовців важливого свідка нашої славної і, на жаль, трагічної історії. Його заслужено названо літописцем УСС і УГА. Насамкінець додам, що коли М. Островерха пішов наздоганяти армію галичан, то до нього приєдналися двоє синів о. Калістрата – Орест (Орентій) і Володимир.
Ніхто з них додому вже не повернувся...

Анатолій НЕСТЕРЕНКО

На світлині – Анатолій Нестеренко з книгою Михайла Островерхи “Блиски і темряви”



Старшина-алмазівець

ГУЩЕНКО Тимофій (1898 – 14.02.1925) – студент УГА. Народився в м. Смілі на Київщині (тепер Черкаська обл.). Брав участь у Визвольних змаганнях і боровся “проти ріжнобарвних – і білих, і червоних – москалів”. Був “старшиною кінного гарматного дивізіону полк. Алмазова”. Перебував у таборах для інтернованих у Польщі.
1922 р. Т. Гущенку пощастило перебратися до ЧСР і розпочати навчання в Подєбрадах. З осені 1924 р. був змушений перебувати в санаторії.
Похований 16 лютого в Подєбрадах. Про Тимофія Гущенка написав товариш по війську, а згодом і по студіях, який підписався криптонімом Х. Він зазначав притаманні Т. Гущенку серйозну заглибленість у працю, спокій і сум та вважав, що саме ці риси “пригортали до нього там – у війську і старшин, і козаків, а тут – у школі серця товаришів”.

Надія БРАЙЛЯН
Дж.: Наша Громада. – 1925. – Ч. 2 (16). – С. 52 – 53; під.: Х.
Публікація Леоніда Ключнікова



ЧЕРЕЗ “НОВУ ПОШТУ”

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на ФОП Р. М. Коваля у Приватбанку 5169330530013009, а якщо це пожертва, то на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5457 0822 9818 9726.
Як перешлете кошти, просимо вислати квитанцію на вайбер (+38066-211-41-85) або на телеграм (+38067-726-30-36) або на електронну адресу kovalroman1@gmail.com
Також просимо вказати, куди і кому вислати книжки.  Ось ціни без вартості пересилки:

“Таємниця отамана Зеленого” Романа Коваля – 250 грн. ДОДАЛИ ЦЮ КНИГУ?!
“Це було давно” – 140 грн.
“Шляхетні серця” Романа Коваля – 300 грн.
“Побратима мого зачепила куля вражая” Романа Коваля – 200 грн.
Микола Міхновський, “Самостійна Україна” – 300 грн.
Роман Коваль, “Філософія сили” – 115 грн.
“Український націоналізм” (упорядник Олег Однороженко) – 385 грн.
“Тарас Силенко, співець непримиримої України” – 350 грн.
Роман Коваль, Коростишів у боротьбі за УНР. 1917 – 1921 рр. – 175 грн.
Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. – 550 грн.
Роман Коваль, Юрій Юзич. Полковник Болбочан. Спогади, свідчення, документи. – 300 грн.
Роман Коваль. “Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930” – 350 грн.
Роман Коваль. “Житомирщина в боротьбі” Романа Коваля – 300 грн.
Роман Коваль. “Батькам скажи, що був чесний” Романа Коваля – 400 грн.
Роман Коваль. “Здолати Росію” – 350 грн.
Микола Аркас. “Історія України-Русі” – 200 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” / Упорядник Р. Коваль.  – 175 грн.
Роман Коваль. Яків “Орел-Гальчевський: боротьба і філософія боротьби” – 100 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрій Юзич. “Подєбрадський полк” Армії УНР (т. 2) – 150 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрію Юзич. “Подєбрадський полк” Армії УНР (т. 3) – 350 грн.
Роман Коваль. “Тиха війна Рената Польового”–  300 грн.
Роман Коваль, Віктор Моренець, Юрій Юзич. Сумщина в боротьбі – 500 грн.



Газета "Незборима нація” за червень 2024 р. у форматі *.pdf

Газета "Незборима нація” за червень 2024 р. у форматі *.pdf




Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Петро БРИНЯК – 200 грн
Любомир СВІТЕНКО (Львівщина) – 300 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 350 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Володимир ЧЕРНИШ – 1570 грн.
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ