БОНДАРЕНКО Микола Степанович (1896, с. Цибулеве, тепер Знам’янського р-ну Кіровоградської обл. – 3.01.1921). Чорноліський отаман (Кібець, Кобчик, 1920 – 1921).
Відзначався надзвичайною сміливістю, винахідливістю та організаційним талантом. Завжди діяв у першій лінії. Уславився вмілими засідками та несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони. Загинув у бою. Похований у с. Надлак, нині Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл.
ЛИТВИНЕНКО (МОРОЗЕНКО, ЄВШАН, СОЛОНЧАК Данило) Іван Данилович (4.01.1891, с. Хоружівка, тепер Недригайлівського р-ну Сумської обл. – 1947, Київ). Командир 2-го Збірного запорозького кінного полку (01.1920), 2-ї бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР (16.06.1920), начальник розвідувального відділу Військового штабу УПА-Північ (1943); полковник Армії УНР (1920).
Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Лицар ордена Залізного хреста. Вів розвідувальну роботу проти СССР на користь уряду УНР і Польського генерального штабу (1924 – 1935). 12 грудня 1946 р. засуджений до розстрілу.
АЛМАЗІВ (АЛМАЗОВ) Олекса Дмитрович (6.01.1886, Херсон – 13.12.1936, Луцьк). Командир Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (з 8.12.1918), голова Комітету допомоги голодуючим в Україні, 1-й заст. голови Товариства ім. Лесі Українки; генерал-хорунжий Армії УНР.
Учасник визвольного походу Петра Болбочана на Крим (у складі полку ім. Костя Гордієнка) та Першого зимового походу. Частина Алмазова практично не знала поразок.
Закінчив інженерний факультет УГА в Подєбрадах (1930).
Лицар Залізного хреста і Хреста Симона Петлюри.
ЄМЕЦЬ Василь Костьович (15.12.1890, с. Жабарівка, тепер смт Шарівка Богодухівського р-ну Харківської обл. – 6.01.1982, США). Бандурист, учасник Визвольних змагань у складі куреня військового міністерства УНР (01.1918 та полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка 1-ї Синьої дивізії (03 – 04.1918).
Організатор Першої державної капели бандуристів та Другої капели бандуристів.
Борис Монкевич писав про нього: “Василь Ємець в рядах Української Армії з бандурою кріпить її дух, сталить її волю до перемоги, загоює її рани бальзамом цілющої пісні”.
ОБІДНИЙ Михайло Юрійович (1889, м. Миргород – 7.01.1938, м. Мукачеве). Етнограф, поет, сотник Армії УНР.
До 1910 року вчителював на Кубані. Творець Музею Підкарпатської Руси в Мукачеві. Автор збірок поезій “Під сяйвом волі” (1917), “Нерозцвілі ранки” (1923) та ін.
Похований на цвинтарі в Мукачевому.
ГАРЯЧИЙ (ГОРЯЧИЙ) Павло Павлович (13.01.1893, с. Буда-Горобіївська, тепер Черкаської обл. – 23.02.1943, м. Кременець, тепер Тернопільська обл.). Командир 1-ї сотні 1-го кінного Гайдамацького партизанського куреня ім. Я. Кармелюка (01.1918 – 02.1919), командир кінної сотні 24-го Богунівського полку, викладач лісництва Білокриницької школи (1942 – 1943); сотник Армії УНР.
Розстріляний німцями.
ГОРОДЯНИН (ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ) Юрій Юрійович (14.01.1898, с. Демидівка, тепер Решетилівського р-ну Полтавської обл. – 27.09.1946, м. Новий Ульм, Німеччина). Старшина 2-го Запорозького (збірного) полку 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР (1919 – поч. 1920), осавул отамана 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, поручник Армії УНР.
Учасник Першого зимового походу. Лицар хреста Симона Петлюри.
УГРИН-БЕЗГРІШНИЙ Микола (18.12.1883, с. Куп’ятичі Перемишльського пов., тепер Польща – 19.01.1960, м. Новий Ульм, Зах. Німеччина). Співредактор місячника “Вісник Пресової Кватири У.С.С.” (05.1916), комісар шкільництва ЗУНР у Косівському повіті (поч. 1919), редактор видавництва “Довбуш” і журналу-тижневика “Чорногора”, голова Рогатинської повітової “Просвіти” та Рогатинського повітового осередку УВО (1920-ті), викладач Рогатинської учительської семінарії (1941 – 1943), головний редактор і видавець газети “Рогатинське слово” (07.1941 – 12.1941), член Військової управи дивізії “Галичина” (1944); підстаршина УСС, сотник УГА, сотник дивізії “Галичина”.
1919 року намагався підняти на Покутті повстання проти румунських окупантів, але був арештований. Карався у Бухарестській тюрмі. Вийшовши на волю, співпрацював з урядовими чинниками УНР, які перебували у Станіславі (1919). Учасник наступу українських армій на Київ улітку 1919 року. Якийсь час був у загоні отамана Якова Шепеля та 6-й Січовій стрілецькій дивізії (1920). 1920 року арештований поляками і кинутий у Бережанську тюрму. Повернувшись до Рогатина, викладав у гімназії українську, латинську, німецьку та польську мови. Редагував часописи “Рогатинець” та “Самопал”, гумористично-сатиричний журнал “Око”.
Учасник битви під Бродами. Син воював в УПА (пропав безвісти). Спільно з Антоном Лотоцьким видав “Граматику української літературної мови” (1936). Його називали “князем УСС”. Похований у Новому Ульмі.
ВОЛИНЕЦЬ Степан (22.01.1895, Львів – 10.04.1969, Вінніпег). Посол до польського сейму (1928), редактор газети “Українські вісті”, тижневика “Батьківщина” і щомісячника “Перемога” (1930-ті), секретар Українського допомогового комітету в Криниці на Лемківщині (1939 – 1940), референт пропаганди Військової управи дивізії “Галичина” (28.04.1943), головний редактор тижневика “Українське слово” (Ельомберг), співредактор тижневика “Український голос” (Вінніпег, 1957); підхорунжий УСС.
В УСС – із серпня 1914 року. Відбув воєнну кампанію в Карпатах. Учасник Стрілецького театру. Пройшов “всю трагічну кампанію УГА”. Кілька разів був арештований поляками. “Меткий, непосидючий, жвавої уяви, ентузіаст, працьовитий”.
Написав історичну працю “Передвісники й творці Листопада”.
ПИТЛИК Богдан (1893, с. Добротвір, тепер смт Кам’янко-Бузького р-ну Львівської обл. – 26.01.1979, Мюнхен, Німеччина). Військовий діяч, лікар; звання – хорунжий УГА, старшина дивізії “Галичина”. До Галицької армії вступив студентом.
Доктор медицини. Жертовний.
ЛЕВЕНЕЦЬ Омелько Хомович (27.01.1898, х. Бородаївський, тепер с. Бородаївка Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл. – після 06.1942). Повстанець, підхорунжий 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, інженер-економіст.
КЕМПЕ Лавро (22.08.1901, с. Володарка, тепер смт Київської обл. – 27.01.1981). Козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців (з 11.02.1920). “Один з організаторів повстанських частин у Таращанщині, учасник Першого зимового походу у рядах кінного полку Чорних Запоріжців. У міжвоєнних роках у Галичині та на еміграції в Австрії і Канаді був “видатним актором та режисером”.
РЕМБОЛОВИЧ Іван Семенович (28.01.1897, м. Городня, тепер Чернігівської обл. – 8.09.1950, Станіслав, тепер Івано-Франківськ). Отаман півсотні Вільного козацтва (поч. 1918), начальник зв’язку 1-ї Запорозької дивізії, Запорозької групи (05.1919), штабу Дієвої армії УНР (4.08.1920), командир ударної частини УПА Юрка Тютюнника (5.11.1921), командир саперного куреня дивізії “Галичина” (1.12.1943 – 1.07.1944); звання – підполковник Армії УНР, сотник дивізії “Галичина”.
Учасник битви під Бродами у липні 1944 р., під час якої був тяжко поранений, внаслідок чого втратив ногу. У 1944 – 1949 рр. – у підпіллі ОУН. 15 травня 1950 р. засуджений до розстрілу.
Іменем Івана Ремболовича названо вулицю в м. Івано-Франківську.
ДЯЧЕНКО Петро Гаврилович (30.01.1895, с. Березова Лука, тепер Гадяцького р-ну Полтавської обл. – 23.04.1965, Філадельфія, США). Командир кінного полку Чорних запорожців (27.06.1919 – 1920), командир 3-ї Окремої кінної бригади Запорозької групи (лютий 1920), командир Окремої української протитанкової бригади “Вільна Україна” (22.02.1945), командир 2-ї Української дивізії УНА (7.03.1945), звання – полковник Армії УНР (23.06.1920), генерал-поручник УНР (після 1.02.1961).
Лицар Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри та Воєнного хреста. Автор спогадів. Похований на Українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.
Роман КОВАЛЬ, “Незборима нація” |
