 Київ, 26 жовтня 2015 р., вечір. Закінчилося судове засідання у справі Юрка Сиротюка, яке тривало з 10.10. Суддя Світлана Шапутько, переселенка з Алчевська, – молода симпатична жінка – поводила себе адекватно, чемно, доброзичливо, говорила літературною українською мовою. І міліція була ввічливою. Відтак напруги в залі не виникало, ніхто не кричав “Ганьба!” непривітному прокуророві Шимоновичу, який продовжував наполягати на продовженні тримання Юрка під вартою.
У залі суду очікували на вирок Юркова мати, його сестра, сини Святослав і Ромчик, Настя Сніжна, яка чи не найбільше серед нас опікується долями в’язнів сумління, вояк “Айдару” “Гриць”, якому в четвер зробили в Києві чергову операцію, голова КУНу Степан Брацюнь, народний депутат Андрій Іллєнко, директор Інституту українознавста Богдан Галайко, благодійник Марко Супрун, Ростислав Мартинюк, Ігор Мірошниченко, Михайло Ратушний, Олег Тягнибок, Андрій Мохник, Олександр Аронець… Зал був повний. 8 телекамер висвітлювали подію.
Виступ Сиротюка був блискучий. Юркова, його адвокатів і тих, хто хотів взяти його на поруки, логіка була залізна, суддя сприймала її, тож, коли вона пішла в нарадчу кімнату, я поїхав додому в переконанні, що Юрка звільнять. Та й вибори закінчилися – влада свого досягла: Сиротюк (а він – 1-й номер у списку ВО “Свобода” до Київради) під час виборчих перегонів не мав можливості популяризувати свою політсилу.
Правда, підточувала погана думка: якою б гарною людиною не була суддя, вона залежна й судитиме так як “підкажуть” їй на Банковій. Тим більше, що вона переселенка, їй треба облаштовуватися на новому місці, думати про житло, яке не здобудеш у конфронтації з владою…
Я зателефонував Степанові Брацюню. Він сказав, що коли суддя зайшла в зал судових засідань для оголошення вироку, вона була схвильована. У Брацюня склалося враження, що в нарадчу кімнату їй зателефонували “з печерських пагорбів”… І суддя залишила Юрка в тюрмі. Для всіх це був шок.
Я й раніше бачив як президент Порошенко, побиваючи суддів за співпрацю з Януковичем, підпорядковує їх собі, своїй волі. Й ось – новий приклад…
Не здивуюся, якщо побутові умови Світлани Шапутько невдовзі поліпшають. Процес інтеграції судді у систему, творцем якої є П. Порошенко, співфундатор антиукраїнської партії регіонів, таке враження, почався.
Я весь час спостерігав за поведінкою Юркових синів, які зі своїм батьком могли спілкуватися лише через ґрати. Хлопці – серйозні, не бешкетувати, не билися. Поводилися майже як дорослі. А Святослав ще й записував батькову промову на диктофон. Цей день вони запам’ятають на все життя. Шкодую, що я у своїй промові під час судового засідання забув сказати, що на Холодноярщині у 1920-х рр. діяв повстанський загін Сини ображених батьків. Все може повторитися...
20 квітня 2013 р., в с. Івківці Чигиринського району, біля погруддя Максима Залізняка Юрій Сиротюк сказав: “Коли на нас із неба дивляться порубані, посаджені на палі, з випеченою шкірою, відрізаними вухами й носами, але непереможені козаки – багато говорити не варто. Тут, біля символічної могили Максима Залізняка, ми повинні відмовитися від слів “компроміс”, “толерантність” і “злагода” – як свого часу відмовилися від цих слів гайдамаки батька Максима. Досить вибачатися за подвиги наших дідів! Досить укладати меморандуми та універсали з ворогами!”
Юрій Сиротюк вірний проголошеним принципам й у в’язниці. В своїй промові в судовому засідання він гостро критикував антинаціональний режим, хоч знав, що це погано позначиться на його долі.
Юрій Сиротюк уже давно здобув повагу в усіх українських середовищах – і серед вояків “Правого сектора”, “Азова”, “Січі”, “Карпатської Січі”, і серед активістів українських політичних партій і громадських організацій. Усі знають, що це людина честі й громадянської відваги. Його принциповість і готовність завжди прийти на допомогу відомі всім.
В українських сил, партійних і позапартійних, уже є кандидат у президенти України на майбутніх виборах, навколо якого можуть об’єднатися (якщо не будуть дурні) всі патріотичні сили, й наша нещасна Батьківщина нарешті отримає шанс здобути не нудотно-шоколадного олігарха з диктаторськими замірами, а президента з психологією козака – оборонця Батьківщини.
Боротьба за Україну продовжується! Роман КОВАЛЬ 
|
