Чотири кульові поранення, з яких три навиліт, дістав помічник гранатометника 95-ї Окремої аеромобільної бригади Ярослав Голяченко. Постраждав хлопець під час атаки із засідки бойовиків на околиці с. Октябрське Слов’янського району.
– Свого часу відслужив строкову у прикордонниках, – розповів Ярослав. – Та коли оголосили мобілізацію, не чекаючи повістки, разом з товаришем пішов до військкомату. Через місяць підготовки на Житомирщині наш підрозділ передислокували на полігон “Широкий Лан”, а звідти – на Донеччину.
13 травня хлопець вирушив супроводжувати колону з двох БТР і трьох ГАЗ-66.
– Куди саме їдемо, не знав. Уже пізніше зрозумів, що на один з блокпостів у район Слов’янська. Ми везли зброю та питну воду.
Коли колона опинилася на дамбі, по десантниках відкрили щільний прицільний вогонь із гранатометів і кулеметів. Перший же снаряд, випущений з РПГ, потрапив у перший БТР, на броні якого перебував Ярослав Голяченко.
– Мене врятувало, що граната вибухнула з протилежної сторони, – продовжував Ярослав. – Троє моїх товаришів загинули, а мене прошило кулями. Я впав на землю… Намагався не ворушитися. Та раптом у ногу влучила четверта куля. Озирнувшись, я побачив похилий насип до водоймища. Ногами ворушити вже не міг, довелося повзти, після чого скотився по схилу до води.
За кілька метрів від себе він побачив чоловіка, який просив не стріляти, пояснюючи, що він з рибгоспу і ремонтує шлюз.
Незнайомець допоміг пораненому перетягнути джгутом ногу та приніс рацію, яка лежала неподалік убитого командира взводу. Молодший сержант Ярослав Голяченко зв’язався з товаришами, які з укриття вели вогонь по терористах.
Ярослав короткими чергами бив в очерет, де переховувалися бойовики. Невдовзі прибула допомога. Ярослава та його поранених товаришів доправили вертольотом до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону.
У Харкові Ярослава прооперували та витягли з ноги кулю, яка перебила стегнову кістку. Попри важке поранення, хлопець не втрачає надії на одужання та підбадьорює своїх товаришів по нещастю. Сам він з ліжка поки встати не може, та сподівається на краще.
– Щиро дякую військовим лікарям, які дбають про таких, як і я. Велике спасибі небайдужим харків’янам, які майже щодня нас відвідують і надають допомогу.
< |
