28 січня відійшов у засвіти бард ТРИЗУБИЙ СТАС (Станіслав ЩЕРБАТИХ).
2 лютого померла Ольга Пилипівна ЗАХАРУК, мати нашого товариша Володимира Захарука.
27 квітня померла Світлана Григорівна БАРАБАШ, заслужений працівник освіти України.
1 травня покинула нас Олександра РОМАЩЕНКО, вірна дружина нашого товариша Олександра
РОМАЩЕНКА, багаторічного передплатника “Незборимої нації”.
24 серпня відійшов у вічність Ждан ШЕМЕТ, колишній політв’язень, син видатного
українського діяча, члена Центральної Ради Володимира ШЕМЕТА.
9 вересня скінчив свій життєвий шлях генерал-хорунжий УПА Василь Степанович
КУК-”КОВАЛЬ”.
17 листопада закінчила життєву дорогу Галина Овсіївна ГОНЧАР, учителька, дочка
отамана Гончара-Бурлаки.
Померла Галина Гончар, дочка отамана
10.10.1920 – 17.11.2007
Народилася Галина Овсіївна в Лук’янівській в’язниці, де кати збиткувалися над
її вагітною матір’ю Марією Гончар (Клименко), дочкою депутата Державної думи
Росії двох скликань Івана Клименка і дружиною мотовилівського отамана Овсія
Гончара-Бурлаки.
Батько Галини Овсіївни був людиною шляхетної вдачі і чистих помислів. “Овсій
Іванович, – писав у “Записках повстанця” Марко Шляховий, – дуже любив свій скривджений
нарід і багацько віддавав для нього, не жаліючи ні здоров’я, ні життя свого”.
“Як Овсій приходив на сходку, – оповідав односельчанин Федір Дубровський, –
і розказував, як треба жити, щоб українці вільні були, то так розказував, що
всі люди плакали”. Розумів Овсій Гончар і значення оружної сили українського
народу: не дивно, що одним із перших взявся творити відділи Вільного козацтва.
Крім того, заснував у своїй хаті “Просвіту” ім. Бориса Грінченка, яку більшовики
1919 року розграбували і спалили.
Овсій Гончар так і не побачив своєї дочки. Коли мусив розлучатися зі своєю вагітною
дружиною Марією, сказав: “Як буде син, назвеш Степаном, якщо дочка – Галиною.
За кумів візьмеш Євдокію Маношенко, а хрещеним батьком – Тимоша Коваленка”.
Таким було його прощальне слово.
Марія виконала останню волю чоловіка – назвала дочку Галиною і закликала на
хрестини визначених кумів.
Отаманова дочка, хоч у неї і були постійні проблеми як у дочки “ворога народу”,
все ж здобула вищу освіту (закінчила Київський учительський інститут). Працювала
в с. Боровій вчителькою молодших класів. У старших класах викладала українську
мову.
Я не так часто приїжджав до неї у Борову провідати. Остання наша зустріч була
на Різдво 2006 року. Приїхав до неї колядувати з товаришами – Тарасом і Святославом
Силенками, Володимиром Савченком та Лідією Улянич. Той вечір перетворився на
сумне свято, адже розуміли, що це може бути остання коляда у житті Галини Овсіївни.
Так і сталося...
Наприкінці жовтня ц. р. я домовився з режисером Олександром Рябокрисом, з яким
почав зйомки фільму про селянсько-повстанські рухи, заїхати і у Борову, щоб
записати розмову з Галиною Овсіївною. Не встигли. Не встиг добитися і дозволу
в Державному архіві СБУ ознайомитися зі справою її батька, щоб розповісти Галині
Овсіївні про її рід-родину. Єдине, чому радію, що написав нарис “Мотовилівський
отаман Бурлака” та зробив про нього радіопередачу. Звичайно, Галині Овсіївні
було важливо, що на всю Україну нарешті прозвучало, що її батько – не бандит,
як 70 років стверджувала московська влада, а національний герой України.
Галина Овсіївна залишиться в моїй пам’яті як добра, розумна, делікатна і свідома
українка, в очах якої тихо світився сум. Звичайно, я любив її...
Вічна пам’ять Галині Гончар та її батькам!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима
нація”
Роман КОВАЛЬ |
