Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


З Україною в серці


Світлій пам’яті мого дідуся,
Учасника Листопадового Зриву 1918 року,
стрільця УГА Прокопа Шевчука присвячую

Народився він спекотного літа, на Прокопія, 21 липня 1897 року. Прийшов у світ у родині Могилів, яка походила з давнього козацького роду з Наддніпрянщини.
Історію, як запорожець із Великої України потрапив на Калущину, переповідали з покоління в покоління. Під час облоги Львова Богданом Хмельницьким у 1648 році в Галичині спалахнуло повстання під керівництвом Семена Височана, котрий і звернувся до гетьмана за допомогою. Тоді й прибули на Калущину з три десятки козаків. Серед них і запорожець Шевчук. Потоваришувавши з учасником повстання з Неговець, він залишився в цьому селі на Підгір’ї. Від нього й пішов рід Шевчуків.
З цього вільного козацького роду вийшли два мужі богатирського зросту. Протягом 25 років, змінюючи один одного, ставали війтами Неговець. Вони, Яць та Андрусь Шевчуки, в 1848 році оголошували в селі волю австрійського цісаря Франца-Йосифа про скасування кріпацтва і панщини. Підтримала родина Шевчуків і створення у Львові напередодні Першої світової війни Українського січового стрілецтва. З цієї родини й вийшов Прокіп Шевчук, син Онуфрія.
1917 року двадцятирічного Прокопа Шевчука забирають до австрійського війська і відправляють на Італійський фронт. Хоч був санітаром, але брав участь у боях – на території сучасної Албанії. Зберіг на все життя прекрасні враження про цю країну та її людей. На фронтових дорогах зустрівся з батьком. А ще поруч були негівчани Іван Микитинський та Юрко Винник. Перший з них – унтер-офіцер, випускник станіславської гімназії, другий – рядовий вояк. Дружба між ними тривала все життя…
Після проголошення в Києві Центральною Радою УНР і підписання перемир’я між Росією та Австро-Угорщиною й Німеччиною українці-русини почали повертатися з Італійського фронту. У Львові, на площі Святого Юра, 30 жовтня 1918 р., перед ними виступив Іван Рудницький, представник Комітету порятунку Української Національної Ради, яка оголосила про утворення Української держави в межах Австро-Угорщини. Ті, хто присягнув на вірність Комітету, проти ночі на 1 листопада 1918 року взяли під варту намісника Галичини графа Карла фон Гуйнца. Серед стрільців, що арештували губернатора, разом із сотником Дмитром Вітовським був і Прокіп Шевчук. Пізніше, в кінці 60-х років ХХ століття, він розповідав мені, своєму онукові, про те, яке піднесення панувало тоді в містах і селах Галичини після проголошення ЗУНР, як розцвів Львів у ту холодну осінь 1918 року. Розповідав і про Дмитра Вітовського, одного із керівників Листопадового зриву, і дуже шкодував, що він загинув при аварії літака, коли летів вести переговори з представниками Антанти, щоб врятувати Західноукраїнську республіку.
Прокіп Шевчук як стрілець УГА пройшов усю Східну Галичину, побував і в Центральній Україні, в “чотирикутнику смерті” під Вінницею, де було прийнято рішення керівництвом УГА про перехід частин УГА під крило Добровольчої армії.
Коли Галицька армія перейшла під руку червоних, Прокіп з Іваном Микитинським та Юрком Винником, не бажаючи служити більшовикам, вирішили повернутися додому. Вночі перейшли річку Збруч… Та, пройшовши сотні кілометрів, за крок від рідних Неговець, будучи в обмундируванні УГА та зі зброєю в руках, потрапили до рук поляків. Коли до рідного села вже було рукою подати, їх оточив польський патруль. Згідно з наказом місцевого коменданта, захоплених із зброєю мали розстріляти на місці. Негівчан повели на урвище над річкою Сівкою. Вони вже готувалися до смерті, промовляючи “Отче наш” і “Богородице Діво”. Та в цей момент до конвою, що супроводжував полонених, підбіг командир польського підрозділу, що розташовувався у Довпотові. І мій дідусь Прокіп Шевчук впізнав свого однополчанина поляка, з яким два роки перебував в окопах на Італійському фронті. Здивований поляк запитав польською: “Шевчук, що ти тут робиш?” Прокіп відповів: “Ти захищаєш Польщу, а я захищаю Україну”. Вражений поляк наказав своїм підлеглим конфіскувати в полонених зброю і відпустити з миром.
Друзі швидко перейшли Сівку та довпотівський ліс і увійшли в рідне село.
Та на цьому їхні біди не закінчилися: місцева влада змусила їх зареєструватися в постерунку, в приміщенні гміни в Томашівцях, і кожен тиждень (у 1920 – 1922 роках) змушували їх реєструватися.
Прокіп Шевчук одружився із красунею Магдалиною Чолій, що мешкала поруч. Магда була найкращою писанкаркою в селі. Орнаменти на її писанках, як казали люди, виводив своєю рукою Бог. У них відбивалися дух минулого, краса Всесвіту і земні мрії, котрі вона утілювала в таємничих лініях. З дружиною народили вони трьох синів та дві донечки.
Прокіп прикипів до землі. Важкою фізичною працею давався гріш. Однак копієчка до копієчки і з’явилися нові морги землі. Придбав ліс в урочищі Лази. Беріг його як зіницю ока. В роки німецької окупації, ризикованими поїздками на Поділля рятував сім’ю від голоду.
Коли в селі почали організовувати колгосп, вирішив не вступати до нього, а вести самостійно господарство. Владі це не сподобалося. Вона відібрала в нього найкращі землі, а надала в користування ті, що не давали доброго врожаю. А ще забрала весь реманент, коней, розібрала стодолу, наклала великий контингент.
Знаючи, що Прокіп Шевчук колишній вояк УГА, соввлада переслідувала його та дітей. Голодного 1947 року вкрали єдину годувальницю – корову. Терпляче зносив знущання влади і чим міг підтримував хлопців з УПА.
Дітей виховував у патріотичному дусі. Свою любов до України він передав і мені. У розмові зі мною завжди наголошував: “Україна буде, онуку!” З цією вірою відійшов у вічність уранці 10 лютого 1974 року.
Через 17 років здійснилася його мрія…
Кожного разу, коли я приходжу на могилу дідуся на старому негівському цвинтарі, він, посміхаючись із фотографії у своїй пшеничні вуса, ніби запитує: “А чи настала вільна Україна?” І я подумки відповідаю йому: “Дідусю, вільна незалежна Україна, про яку ти мріяв, в яку вірив, за яку боровся, таки постала!”

Ростислав МИХАЙЛОВСЬКИЙ,
онук стрільця УГА по материній лінії.
м. Калуш Івано-Франківської обл.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ