(продовження)
У чч. 3 – 4 “НН” опубліковано біографії 52-х козаків “Небесної сотні” – Василя Аксеніна, Решата Аметова, Георгія Арутюняна, Сергій Байдовського, Олександра Балюка, Ігоря Бачинського, Івана Бльока, Володимира Бойківа, Сергія Бондарєва, Сергія Бондарчука, Олексія Братушка, Валерія Брезденюка, Ольги Бурої, Богдана Вайди, Романа Варениці, Віталія Васильцова, В’ячеслава Веремія, Назара Войтовича, В’ячеслава Ворони, Устима Голоднюка, Івана Городнюка, Максима Горошишина, Едуарда Гриневича, Романа Гурика, Антоніни Дворянець, Миколи Дзявульського, Андрія Дигдаловича, Сергія Дідича, Ігоря Дмитріва, Анатолія Желоваги, Володимира Жеребного, Якова Зайка, Володимира Захарова, Владислава Зубенка, Богдана Ільківа, Богдана Калиняка, Олександра Капіноса, Сергія Кемського, Давила Кіпіані, Володимира Кіщука, Анатолія Корнєєва, Андрія Корчака, Ігоря Костенка, Михайла Костишина, Євгена Котляра, Віталія Коцюбу, Володимира Кульчицького, Олега Лінійчука, Артема Мазура, Павла Мазуренка, Дмитра Максимова та Володимира Мельничука. Продовжуємо список полеглих героїв.
Святослав “БОЄЦЬ” (? – 18.02.2014, Київ). Козак самооборони Майдану. Член Товариства “Білий молот”. Мав 23 – 25 років. Присягу організації склав 29 січня. Можливо, був сиротою. Похований з військовими почестями на Аскольдовій могилі. На вінках був напис “Безіменному герою Майдану”.
ГАДЖА Петро Миронович (13.07.1966, м. Рахів Закарпатської обл. – 23.03.2014, Київ). Козак 8-ї сотні самооборони Майдану. Проживав у Києві. Не зважаючи на слабке здоров’я, був на Майдані з перших днів, ніс варту вночі. Під час сутичок під Верховною Радою отруївся газом. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: “Беріть собі, а я і так хворий”. Дістав газові опіки бронхів та легень. У лікарні лікувався майже місяць. Напередодні смерті його виписали з лікарні. Залишив у смутку дружину Марину, 19-річного сина Костянтина та маму, Марію Миколаївну, 1938 р. н. (вона мешкає в селі під Полтавою, створила в ньому Майдан). Поховали Петра Мироновича 25 березня у Броварському районі. Прощання відбулося на Майдані Незалежності в Києві.
ЖАНОВАЧИЙ Андрій Богданович (1964 – 02.2014, Київ). Козак самооборони Майдану.
МАЗУР Артем Анатолійович (6.08.1987, Хмельницький – 3.03.2014, Київ). Чотовий 9-ї чоти 15-ї сотні самооборони Майдану. На Майдані був 2 місяці. Смертельно поранений осколками гранати в голову в Маріїнському парку 18 лютого. Був ще й по-звірячому побитий, отримав відкриту черепно-мозкову травму. не приходячи до тями, Артем помер. До 3 березня перебував у комі. 4 березня з героєм попрощались на Майдані Незалежності. Відспівали його в Михайлівському Золотоверхому соборі. Похований на батьківщині. 5 березня Хмельницькому технологічному багатопрофільному ліцею, в якому раніше навчався Артем, присвоєно його ім’я.
МАШКОВ Максим (? – 21.02. 2014, Київ). Учасник Євромайдану.
МОВЧАН Андрій Сергійович (17.01.1980, Київ – 20.02.2014, Київ). Громадський діяч; член Демократичного альянсу. Працював у театрі ім. Франка освітлювачем. На Майдан приходив щодня. Так було і вранці 20 лютого. Приблизно з 9 ранку до 10-ї він обійшов барикади, запитуючи, чим допомогти. Після 11-ї Андрій перестав відповідати на телефонні дзвінки. Загинув від вогнепального поранення в голову, прикриваючи від кулі дівчину. Був м’якою, ввічливою людиною. Говорив тихо і небагато, проте любив пофілософствувати. Був мрійником. Завжди усміхався.
МОЙСЕЙ Василь Михайлович (23.03.1992, м. Ківерці Волинської обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч; активіст Ківерцівської міської організації Волинської обласної організації ВО “Свобода”, студент 4-го курсу факультету соціальних комунікацій і реабілітації Луцького інституту розвитку людини університету “Україна”. Приїхав з побратимами на Майдан проти ночі на 19 лютого. Вранці 20 лютого на вул. Інститутській дістав кульове поранення у грудну клітку. Бронежилет не врятував. Помер у 17-й лікарні. На своїй сторінці у соціальній мережі незадовго до смерті написав: “Краще вмерти вовком – ніж жити псом”.
НАКОНЕЧНИЙ Іван Максимович (18.10.1931, Київ – 7.03.2014, Київ). Офіцер Військово-морських сил СССР у відставці. Від часу жорстокого розгону студентів 30 листопада щодня приходив на Майдан. На прохання родичів берегти себе відповідав, що “давав військову присягу захищати свій народ”. 19 лютого на вул. Інститутській отримав важкі травми голови і шийного відділу хребта. Помер, не приходячи до тями.
НАУМОВ Володимир Григорович (9.03.1970, с. Шевченки Добропільського р-ну Донецької обл. – 02.2014, Київ). Водій; козак самооборони Майдану. Жив у м. Родинське Красноармійського району Донецької області. Обожнював Тараса Шевченка. Знав “Кобзар” напам’ять. За покликом серця поїхав на Майдан. Був викрадений і задушений. Тіло знайдене вранці 18 лютого на Трухановім острові. Мав на собі хусточку самооборони Майдану. Залишив у смутку 85-літню матір, дружину Інну та синів – 4-річного Арсенія та 8-річного Єгора. Картка Приватбанку 4405 8858 2471 6168 вдови, Інни Євгенівни Веселовської (099-27-37-974). Похований без участі євромайданівців, керівництва Родинського та ЖЕКу, де працював водієм. Активісти Донецького Євромайдані 23 лютого зібрали для сім’ї декілька тисяч гривень.
ОПАНАСЮК Валерій Адамович (“ВАЛЄРА ТРИЗУБ”) (20.05.1971, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 20.02.2014, Київ). Козак. “Життєрадісний, розумний і дуже добрий чоловік, – сказав про нього Олександр Лащук з Рівного. – На Майдані в Києві бував постійно, причому завжди у найскладніші часи. Чергував на барикадах, допомагав новоприбулим. Якщо хтось легко вбраний, завжди шукав для нього і знаходив теплий одяг. А сам ходив, навіть у найлютіші морози, в сіренькій утепленій кофтині, в якій і приїхав”. Коли на вул. Грушевського були складні моменти, казав, що треба там стояти, щоб “Беркут” бачив, що нас багато і не атакував”. Загинув від снайперської кулі. Залишив у смутку дружину та чотирьох дітей – Ангеліну (12 років, найстарша), Іллю, Софію та Артема (2 роки, найменший). Похований у Рівному на кладовищі “Нове”. “Я горда за свого чоловіка, але не знаю як мені жити далі”, – сказала під час похорону дружина. Земляки на день похорону зібрали 15000 грн. Хто хоче допомогти родині, звертайтесь до координатора збору коштів від сайту “ВСЕ” Анни Радько (066-511-33-75).
ПАВЛЮК Володимир (1974, м. Коломия Івано-Франківської обл. – 20.02.2014, Київ). Козак. Дістав чотири поранення: три у ногу та одне в ліве око. Помер в 17-й лікарні. Похований у Коломиї.
ПАГОР Дмитро Олексійович (10.04.1992, с. Хропотова Чемеровецького р-ну Хмельницької обл. – 19.02.2014, Хмельницький). Працівник автомобільної мийки; активіст Євромайдану. Навчався в Кам’янець-Подільському державному аграрно-технічному університеті (заочно). Захоплювався футболом. Виступав за футбольну команду рідного села. Загинув від кульового поранення в голову, яке дістав у Хмельницькому біля будівлі СБУ. Помер у лікарні. “Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли”, – розповів дядько загиблого.
ПАНТЕЛЄЄВ (“КРЕМАН”) Іван Миколайович (1.12.1981, м. Краматорськ Донецької обл. – 20.02.2014, Київ). Поет, рок-музикант, соліст групи “Небо Мінуса”; козак 1-ї сотні самооборони Майдану. Останнім часом жив у с. Дмитрівці Слов’янського р-ну Донецької області, доглядаючи 90-літню бабусю. На Майдан приїхав 10 грудня після того, як “Беркут” побив студентів у ніч проти 30 листопада. “Шкодував, що не поїхав раніше. Говорив, що на Майдані образили людей, і він хоче допомогти їм, захистити”, – розповіла сестра Світлана. Другу сказав на прощання: “Я відчуваю, що маю бути там”. Мріяв про те, щоб його гурт і пісні стали відомими. Біля готелю “Україна”, що на вул. Інститутській, дістав сім вогнепальних поранень. Залишив у смутку маму, сестру з родиною. Хто має можливість, допоможіть родині. Приватбанк, Пантелеева Людмила Іванівна, 5168757224009979.
ПАНЬКІВ Микола-Олег Олександрович (1975, с. Лапаївка Пустомитівського р-ну Львівської обл., 1975 –20.02.2014, Київ). Активіст “Правого сектору”. Брав участь у блокуванні військових частин, щоб не допустити силовиків до Києва. Сміливий, завжди був на передовій. Востаннє поїхав до Києва ввечері 18 лютого. Мати його просила: “Сину, не їдь!” Він відповів: “Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити мої діти. “Олег завжди йшов напролом. Я завжди йому казала: “Сину, вважай”. Він відповідав: “Скільки того життя!”, – розповіла його матір. “Є люди, які за кілька годин спілкування залишають особливий відбиток у пам’яті, – згадував приятель. – Ми стояли біля намету на морозі, він постійно крутив в руці ломаку і, розбавляючи міцними жартами, повторював: “Скільки можна стояти, скільки можна танцювати, скільки можна молитись? Пора щось рішати”. І весь час – жарти. Весь час – сміх. Цей згусток енергії міг бути тільки попереду”. Загинув від кулі снайпера в груди. Це трапилось, коли він витягував поранених і вбитих снайперами з передової. Без батька залишилось двоє неповнолітніх дітей.
ПАРАЩУК Юрій Григорович (1.07.1966, м. Тальне Черкаської обл. – 20.02.2014, Київ). Громадсько-політичний діяч, столяр; член ВО “Свобода”, волонтер Євромайдану. Мешкав у Харкові. Був на Майдані у Києві з 1 грудня 2013 року. Дістав кульове поранення в потилицю під час спроби врятувати людей на вулиці Інститутській. Не мав жодних захисних засобів. Залишив у смутку сина від першого шлюбу та дві прийомні доньки. Похований у м. Тальному.
ПАСХАЛІН Юрій Олександрович (1984, с. Носачів Смілянського р-ну Черкаської обл. – 19.02.2014, Київ). Спортсмен, штангіст. Вихованець Школи олімпійських резервів у Харкові. Проживав у Києві. 18 січня відсвяткував свій 30-річний ювілей – тортом з кавою. 18 лютого вдень був на Майдані, а потім повернувся додому. Почувши по телевізору, що Майдан намагаються розігнати силою, а проти людей масово застосували вогнепальну зброю, повернувся на Майдан, де дістав три вогнепальних поранення. Юрія занесли до пункту медичної допомоги, обладнаного на першому поверсі Будинку профспілок на Майдані Незалежності, проте будівлю підпалили “правоохоронці”. Юрія винесли з палаючої будівлі, але врятувати його не вдалося. У його 7-річного сина Юрка тепер є тільки мама. Допомогти родині можна, поповнивши картковий рахунок ПриватБанк: 6762 4683 3641 8961, Волошина Вікторія Василівна (сестра дружини).
ПЕХЕНЬКО Ігор Олександрович (17.08.1970, м. Вишгород Київської обл. 20.07.1970, Київ). Закінчив музичну школу. Служив на Уралі у внутрішніх військах. Рано втратив батька. Мати Ігоря – заслужений працівник освіти, працює в дошкільному закладі. Захоплювався книгами, спортом, археологією, їздив з працівниками Іституту археології НАН України в експедиції. Працював у театрі, зоопарку та Київському цирку. Мешкав у Вишгороді разом з батьками. 30 листопада був сильно побитий на Майдані. Тривалий час лікувався. 17 лютого Ігор – знову в епіцентрі подій. 18 лютого останній раз спілкувався з матір’ю по телефону. Дістав три кульових поранення. Тіло опізнали друзі в моргу на вул. Оранжерейній.
ПЛЕХАНОВ (AMADEY MOTSART) Олександр Вікторович (7.03.1991, Київ – 18.02.2014, Київ). Студент архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури. З дитинства захоплювався греблею, айкідо, велоспортом, танцями та виявляв потяг до конструювання. Змалечку був упевнений, що стане архітектором. Під час навчання в університеті захопився скульптурою. Власноруч збирав двигун Стірлінга. Розробляв енергозберігаючі технології майбутнього. На початку грудня 2013 р. Олександр Плеханов, спілкуючись із воїнами-“афганцями” біля Михайлівського монастиря, висловив думку, що необхідно негайно висунути вимоги до влади, бо безглуздо протестувати без мети. Взяв шматок картону і написав на ньому 8 вимог: відставка Президента України Віктора Януковича, покарання силовиків, винних у розгоні мирних демонстрантів та студентів 30 листопада, подальша євроінтеграція України… На плакат швидко звернули увагу активісти Євромайдана та журналісти. Ввечері ЗМІ опублікували вимоги учасників Євромайдана до влади, і вони виявилися саме такі, які написав Сашко на плакаті. Того дня він дуже пишався собою… 18 лютого 2014 р. о 18.00 зателефонував додому і повідомив, що з ним усе гаразд і що через дві години він повернеться. Саме у цей час розгорталися найзапекліші бої у центрі Києва. О 20.00 його мама сама подзвонила. На дзвінок відповів волонтер, який саме виносив з-під куль Сашка, пораненого снайпером. Чоловік сказав, що Сашко у важкому стані. Загинув через втрату крові у лікарні №17. 19 лютого мав отримати диплом бакалавра. Похований на Лісовому кладовищі Києва. Щира, чуйна і талановита людина, надійний друг.
ПОЛЯНСЬКИЙ Леонід Петрович (24.10.1975, м. Жмеринка Вінницької обл. – 19.02.2014, Київ). Залізничник; козак Барської чоти самооборони Майдану (з 12.2013). Поляк, римо-католик. Життєрадісний і небайдужий. В останні роки жив і працював у Києві. Загинув внаслідок вогнепального поранення у груди під час штурму Майдану Незалежності спецпідрозділом “Беркут”. У скорботі залишив дітей від двох шлюбів. Похований у Жмеринці на римо-католицькому цвинтарі. Картковий рахунок брата – Приватбанк 5211537415733463, Полянський Георгій Петрович.
ПРОХОРСЬКИЙ Василь Петрович (4.05.1980, с. Щуча Гребля Бахмацького р-ну Чернігівської обл. – 18.02.2014, Київ). Електрик; волонтер Медичної служби Майдану. Народився в козацькій родині – вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Працював у органах МВС України, а після звільнення – в охоронній фірмі у Києві. Захоплювався спортом, вів сторінку у соціальних мережах із гаслом “Рабів до раю не пускають”. Брав активну участь у акціях Євромайдану з початку грудня 2013 року. Останнім часом з мамою, Світланою Діденко, вітався: “Слава Україні!” Навчив її як треба відповідати… Загинув під час штурму Євромайдану спецпідрозділами “Беркут”: завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги біля Львівської барикада на вул. Інститутській, дістав кульове поранення в потилицю. Помер одразу. Без годувальника залишилися мати, бабуся та молодший брат. Поховано 23 лютого на Алеї слави смт Дмитрівки, де він колись закінчив середню школу. Репортаж про похорон показав “5-й” канал. Односельці планують перейменувати одну з вулиць на честь героя.
Продовження в наступному числі газети
Підготували Роман Коваль і Олексій Редченко |
