Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


червень 2021

    > Відкрито пам’ятник Костеві Пестушку
    > Бійці ССО освятили зброю
    > “Самостійна Україна – від Кавказу до Берліна”
    > “Я почував себе в Холодному Яру таким щасливим, як коли відправив до пекла першого сепара”
    > Свято вояцького духу в Холодному Яру
    > Невідома братська могила повстанців-хмарівців
    > “Микола Міхновський”
    > Вшановано Василя Вишиваного
    > “Я українка!”
    > Вечір пам’яті кобзаря Василя Литвина з нагоди 80-ліття
    > Світлий образ отамана Пилипа Садового
    > Ганна Токовенко (Холод)
    > Хай справедливість буде сильною, а сила справедливою!
    > Навколо не полум’я – тіні
    > “Тіло його батьки викупили”
    > Газета “Незборима нація” за червень 2021 р. у форматі *.pdf

Відкрито пам’ятник Костеві Пестушку

У Кривому Розі урочисто відкрили перший на Січеславщині пам’ятник військовому діячеві Визвольних змагань – Головному отаману Холодного Яру і всіх повстанських загонів Костеві Пестушку (Степовому-Блакитному). Автори пам’ятника – скульптор Олександр Канібор (старший) та архітектор Євген Головін із Кривого Рогу.
У церемонії відкриття та освячення пам’ятника взяли участь голова районної в м. Кривому Розі ради Геннадій Шаповалов, священники ПЦУ та УГКЦ, військові 17-ї Окремої танкової Криворізької бригади ім. Костя Пестушка, учасники бойових дій у сучасній російсько-українській війні, представники козацьких організацій Січеславщини, активісти місцевих патріотичних організацій, курсанти Криворізького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, криворізькі пластуни та джури. 
На урочистості до Кривого Рогу прибули почесні гості з Києва, Дніпра і Львова. У складі київського “десанту” – представники Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль, Ігор Гаврищишин, Тарас Компаніченко, Василь Лютий, Сергій Василюк, група реконструкторів з Київського військово-історичного клубу “Повстанець” на чолі з Владиславом Куценком, член проводу СОУ полковник Петро Лисенко.
Зі Львова приїхали родички одного з видатних повстанських отаманів Криворіжжя Ірина Терлецька та Наталка Стус, а з Дніпра – керівник Південно-Східного територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін та голова Дніпровського товариства політв’язнів і репресованих Іван Дремлюга.
Під звуки “Козацького маршу” пройшла парадна колона в супроводі вершника і вершниці в національному вбранні з місцевого кінного клубу. У лавах колони – реконструктори з Київського військово-історичного клубу “Повстанець”, вояки 17-ї Окремої танкової Криворізької бригади ім. Костя Пестушка, представники козацьких організацій, курсанти Криворізького військового ліцею, криворізькі пластуни і джури. Біля пам’ятника застигли в почесній варті воїни-танкісти й реконструктори в уніформі Армії УНР. 
Почесне право відкрити пам’ятник славному отаману організатори надали колишньому зв’язковому УПА Йосипові Гевчуку; старшині розвідувального взводу 17-ї Окремої танкової бригади Сергію Клименкову; добровольцеві-десантнику 25-ї Окремої повітрянодесантної бригади Вікторові Стрибайлу, який разом із сином Олександром протягом трьох ротацій воював у найгарячіших точках Донбасу; добровольцеві полку “Азов”, художнику, який намалював портрет Степового-Блакитного, Олександрові Канібору (молодшому); добровольцеві артилерійського підрозділу 30-ї Окремої механізованої бригади Дмитрові Аптіну і президентові Історичного клубу “Холодний Яр” Роману Ковалю.
Після того як спало полотнище, пролунав військовий салют. Його виконали вояки 17-ї Окремої танкової Криворізької бригади ім. Костя Пестушка. Кілька потужних залпів було зроблено з козацьких гармат. Потім пролунала сальва реконструкторів Київського військово-історичного клубу “Повстанець”. Відбулося освячення пам’ятника священниками ПЦУ о. Романом та о. Миколаєм і священником УГКЦ о. Іваном. До постаменту учасниками церемонії було покладено квіти.
На урочистостях прозвучали пісні періоду Визвольних змагань у виконанні народного артиста України, лідера гурту “Хорея Козацька” Тараса Компаніченка, бандуриста і рок-музиканта Василя Лютого, фронтмена гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюка, а також патріотичні й народні пісні у виконанні Юлії Барської, Світлани Солнцевої та народного вокального ансамблю ветеранів “Рідні наспіви” (керівник Олександр Ходак).
Після церемонії відкриття пам’ятника відбулася презентація книги Романа Коваля “Жінки у Визвольній війні”, у якій представлено кілька спогадів про легендарну зв’язкову отамана Степового-Блакитного Віру Бабенко. Історик Олександр Мельник представив свою книгу “Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919 – 1921)”, а краєзнавець Володимир Стецюк – книгу нарисів з історії повстанського руху на Криворіжжі “Спільники степового вітру” та доповнене чергове перевидання поетичної збірки “Повстання”.
Працювали також книжкова виставка бібліотеки Криворізького державного педагогічного університету (директор бібліотеки Ганна Віняр) і виїзні експозиції Козацького похідного музею та Музею боротьби за Україну. Представив їх власник цих приватних колекцій з дніпровських музейних закладів, отаман козацького стругу Олег Черненко та його побратимами з Творчого об’єднання “Золота паланка”. 
Чудово вела захід журналістка Ольга Хвостова.
Пам’ятник Головному отаману Холодного Яру і всіх повстанських загонів Костеві Пестушку відкрито з нагоди 100-річчя подій Української революції 1917–1921 рр. і 30-річчя Незалежності України. Проєкт здійснено суто за громадською ініціативою. Створенням і встановленням пам’ятника опікувався актив ГО “Громадський клуб «Український час»” та громадський оргкомітет на чолі з Володимиром Стецюком, членом Історичного клубу “Холодний Яр”. Генпідрядником, який узяв на себе розв’язання основних питань, пов’язаних із проведенням і фінансуванням будівельних робіт, стало підприємство ТОВ “Будтехсервіс”.
Пам’ятник, встановлений у парку Будівельників Металургійного району м. Кривого Рогу, сподіваємося, стане однією з популярних місцевих пам’яток історико-культурного значення, привабливою для учасників різноманітних екскурсійно-туристичних заходів, і своєрідним центром історико-культурної просвітницької діяльності та військово-патріотичного виховання молоді і юнацтва.

Володимир СТЕЦЮК,
голова громадського оргкомітету,
член Історичного клубу “Холодний Яр”
Світлина автора.

  



Бійці ССО освятили зброю

8 травня бійці Сил спеціальних операцій продовжили давню козацьку традицію: освятили зброю на ворога в легендарному Холодному Яру, що на Чигиринщині.
Як повідомляє “Україна молода”, про це поінформував колишній заступник командувача ССО і секретаря РНБО Сергій Кривонос. Генерал-майор написав: “У ці травневі дні 2021 року в Холодному Яру пройшла чудова церемонія: військовослужбовці Сил спеціальних операцій ЗСУ освятили зброю проти ворога, наслідуючи старовинні традиції козаків і гайдамаків різних часів”.
При цьому Сергій Кривонос нагадав: “Холодний Яр здавна вважається місцем сили. Саме тут була пуповина опору окупантам! Кожен клаптик землі Холодного Яру дихає історією. Богдан-Зиновій Хмельницький, Іван Богун, Максим Кривоніс, Максим Залізняк, брати Чучупаки – ці прізвища знайомі всім патріотам України. Ці герої були в Холодному Яру, боролися проти ворогів нашої Неньки-України”.
На оприлюднених генералом Кривоносом світлинах видно, що церемонія освячення зброї відбувалася ввечері, зі смолоскипами.
У коментарях до посту обізнані користувачі зазначають, що кожного року традиція освячення зброї біля Гайдамацького ставу поряд з Мотриним монастирем у Холодному Яру набирає дедалі більшої ваги, сучасного змісту і форм воїнів-захисників України. Відновив її Історичний клуб “Холодний Яр”. У Холодному Яру освячували зброю вояки 93-ї ОМБр “Холодний Яр”, “Правого сектору”, полку “Азов”, ОДЧ “Карпатська Січ” та багатьох інших лицарських формацій. Тепер ж посвяту пройшли бійці 3-го Окремого полку спецпризначення ім. князя Святослава Хороброго ССО. 
“Ми самі пишемо власну історію. Відвойовуємо те, що москалі намагалися затерти в нашій національній пам’яті. Ми продовжуємо славні традиції воїнів-українців. Нам не соромно перед пращурами нашими. Боролися, боремося і будемо боротися!” – стверджує пан Кривонос.
На берегах Гайдамацького ставу відбулась і церемонія вшанування пам’яті загиблих бійців 3-го Окремого полку спеціального призначення ім. князя Святослава Хороброго. Головна мета заходу – започаткування нових бойових традицій, а також згуртування бійців підрозділу та формування в них духовної єдності захисників України.
Пам’ятна церемонія розпочалася із шикування бійців на березі Гайдамацького ставу та виконання ними Державного гімну України. Після цього вони урочисто промовили клятву підрозділу, що завершується словами князя Святослава Хороброго: “Іду на Ви!”
Після проголошення клятви військовослужбовці, які проходять оцінювання до сил швидкого реагування НАТО, дістали пам’ятні знаки. Було оголошено хвилину мовчання в пам’ять про побратимів, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність України. Кожного з них згадали поіменно, всіх тих, з ким стояли пліч-о-пліч у найтяжчих боях протягом 7 років російсько-української війни. На честь героїв пролунали сигнал “Шана” та три залпи військового салюту.
Командир вручив пам’ятні відзнаки підрозділу дітям загиблих побратимів.
Завершив церемонію урочистий марш на честь захисників України усіх часів.
Серед почесних гостей були члени Історичного клубу “Холодний Яр”.
Козакам слава!

  

Без вагань. Ти – є, ти – будеш. Встань, бо ти – не раб.
Се тобі лише здавалось, що воно – гора.
Просто в чоло. Межи очі. В той кирпатий ніс –
І болван ось розлетиться на струхнілий хмиз.
Ти повірив, що скінчилось і що нас нема,
Що пожерли тиф і мука та ще й рідна тьма.
Ні! Живуть, живуть безсмертні, і гримить їх чин,
І живим, що стали мертві, знов несуть мечі.

Євген МАЛАНЮК



“Самостійна Україна – від Кавказу до Берліна”

До 10-ї річниці зустрічі з німцем у Холодному Яру

Німець Торальф. Ми познайомилися з ним у Грушківці 10 червня 2011 року. Торальф приїхав з Києва з дружиною-українкою подивитися, що таке Холодний Яр.
“Самостійна Україна – від Кавказу до Берліна”, – весело проголосив він нове гасло “українсько-німецьких націоналістів”.
“У чому полягає різниця між турком і баварцем? – усміхнувся сам до себе Торальф і відповів: – Турок краще знає німецьку мову”.
І знов – усмішка.
“Проти москалів ми німці, – казав Торальф, – проти баварців я – саксонець”.
Гарний козак оцей Торальф! Цікавий мені він був! Але так я йому більше й не зателефонував, хоч мав номер телефону.
Я його не забув. Окраса він і Саксонії, і України!
Не знаю, де він зараз, але бажаю йому добра!

Роман КОВАЛЬ
10 червня 2011 р. – 28 жовтня 2018 р.
На світлині Григорія Юрика – дорога на Грушківку.



“Я почував себе в Холодному Яру таким щасливим, як коли відправив до пекла першого сепара”

– сказав доброволець батальйону “Золоті ворота” Леонід Багно під час 25-х вшанувань героїв Холодного Яру

 

25-ті вшанування героїв Холодного Яру розпочалися 1 травня 2021 р. на хуторі Буда урочистим відкриттям скульптурного пленеру (керівник Дмитро Бур’ян). Скульптори з Києва, Львова, Черкас, Запоріжжя і Вінниччини працювали на хуторі Буда з 25 квітня. 1 травня вони подарували свої роботи Холодному Яру.
Почав свято Василь Лютий пречудовою піснею “У Холоднім Яру” (сл. Володимира Бровченка, муз. В. Лютого). Потім Роман Коваль розповів, як починалися вшанування в середині 1990-х років. Учасник пленеру скульптор Руслан Найда на знак вдячності за 25-літню роботу в Холодному Яру подарував Романові Ковалю свою скульптуру “Кобзар”.
Дмитро Бур’ян представив скульпторів та їхні роботи, а скульптор з Вінниччини Микола Крижанівський ознайомив з проєктом меморіального комплексу “Гайдамаки”, який невдовзі буде відкрито в Гонтівці на Вінниччині – у селі, де поляки закатували Івана Ґонту.
Тарас Силенко вшанував батьків-гайдамаків потужною піснею на слова Тараса Шевченка “Посіяли гайдамаки” (муз. Віктора Захарченка). Теплим словом привітала гостей Холодного Яру Леся Островська, яка неймовірно багато зробила для організації 25-х вшанувань героїв Холодного Яру.
Завершилася урочиста увертюра піснею “Отаман Зелений” (сл. Миколи Щербака, муз. Тараса Силенка) у виконанні Сергія Василюка, Василя Лютого і Тараса Силенка.
Ось як оцінила пленер мистецтвознавиця Марина Стрельцова: “Релевантність скульптурних симпозіумів сьогодні є дискусійною. Утім, динаміка їхнє поширення в Україні та світі вражає. Хай там що, але пленерний рух досі плекає свій гуманістичний дух. І молодь навчає, сприяючи обміну фаховим досвідом, і нових меценатів виховує. Поза тим, формує естетичний смак громади, туристичну привабливість локації і може мати насправді почесну місію, як-от перший скульптурний пленер у Холодному Яру на Черкащині, присвячений 25-м вшануванням героїв Холодного Яру – справжнього місця пам’яті. Чітка історична спрямованість і пафос ідеї національної боротьби, що триває досі, цілком відбилися в емоційній зарядженості та образно-пластичному рішенні симпозіумних творів черкаського митця Дмитра Бур’яна, львів’ян Наталії Лейкіної, Василя Лева, Назара Ткаченка, вінничанина Миколи Крижанівського: від лірики та драматизму народно-пісенної творчості, образотворчого фольклору до актуальних войовничих настроїв. Усі твори, попри стилістичну варіативність, символічні. Є й дві поліасоціативні формальні роботи молодих скульпторок Олени Додатко (Київ) та Марини Товкач (Запоріжжя), натхнені ландшафтом хутора Буда, історичними подіями та філософією цього унікального краю. Експресивний сталевий «Кобзар» киянина Руслана Найди теж був зроблений у межах симпозіуму. Через певні об’єктивні обставини, зокрема стислі терміни симпозіуму (вирізьбити повноцінну скульптуру в граніті за 5 днів – нелегко), розміри робіт – камерні, трапляються й технічні огріхи, але це не заважає їм транслювати закладені в них ідеї глядачеві. Тішить, що на цю пропозицію пристали як досвідчені скульптори, так і молоде покоління, особливо львів’яни. І що, нарешті, завдяки організаторам пленеру – таким пасіонаріям, як черкаський скульптор Дмитро Бур’ян, Леся Островська та Роман Коваль, – мистецький «фронт» активізувався сьогодні й у Холодному Яру”.
У перший день 25-х вшанувань героїв Холодного Яру було віддано честь Головному отаманові Холодного Яру Василеві Чучупаці та козакам, похованим у братській могилі, – Петрові Токовенку, Прохорові Деркачу, Гаврилку-“Полтавцю” та козакові Руденку. Покладено квіти до пам’ятників повстанцям-мельничанам, Юрієві Горлісу-Горському, родині Чучупуків, до меморіального комплексу на місці останнього бою Головного отамана Холодного Яру та на могилу Гната Голого, гайдамацького ватажка XVIII століття. Тарас Силенко, Василь Лютий і Сергій Василюк подарували низку чудових пісень, а саме “В Мельниках на цвинтарі” (сл. Л. Чучупак, Чорного Ворона та ін., муз. Тараса Силенка), “Мчать козаки” (сл. і муз. Василя Лютого), “Розпрощався козак” (історична), “Був бій, чекісти звідусюди на хлопців сунули як тінь” (сл. Миколи Ткача і Тараса Силенка, муз. Тараса Силенка), “Гей, був в Січі старий козак” (народна гайдамацька балада), “Віє вітер, віє буйний” (історична), “Сивий вітер плаче” (сл. Володимира Даника, муз. В. Лютого), “Гей, літа орел”, “Меч Арея” (сл. і муз. В. Лютого), “Чорна рілля ізорана”. Сердечно промовляли Богдан Легоняк, Євген Букет, Руслан Найда, а поет Сашко Обрій прочитав свої вірші.
2 травня о 7.00 на хуторі Буда відбулися служба Божа у храмі Св. Петра Багатостраждального (Калнишевського) Православної церкви України та освячення великоднього кошика (здійснив панотець Василь Циріль). Панотець Василь виголосив подячний молебень Історичному клубові “Холодний Яр” за 25-літню працю в Холодному Яру. До парафіян звернувся і Роман Коваль, запросивши до участі в меморіальних урочистостях.
Опівдні 2 травня в урочищі Чорний Ворон (на околиці с. Розумівки Олександрівського району Кіровоградської області) ми вшанували братську могилу отамана Чорного Ворона (Миколи Скляра) та його козацтва – близько 300 козаків спочивають у ній.
До Історичного клубу “Холодний Яр” приєдналася чимала делегація з Кропивницького на чолі з Юрієм Митрофаненком та Олександром Ратушняком і делегація ВО “Свобода” зі Знам’янки (голова Юрій Майборода) та Кропивницького (голова Павло Дейнеко). Участь у вшануванні взяв і Микола Христенко, сільський староста Розумівки. Промовляли Роман Коваль, Олег Куцин, Юрій Митрофаненко, Павло Дейнеко та голова партії “Народовладдя” Юрій Левченко. Василь Лютий і Сергій Василюк разом заспівали “Віє вітер, віє буйний”, “Мчать козаки” і “Меч Арея”. Потужне було виконання!
Далі – с. Соснівка Олександрівського району. Тут квіти лягли до меморіалу жертвам більшовицького терору (скульптор Дмитро Бур’ян). На честь полеглих пролунав Гімн України.
А в с. Цвітному Олександрівського району нас уже чекали племінник чорноліського отамана Юрко Хмара, дід Карбала та члени їхніх родин. Вони облагородили місце вшанування, відновивши криницю на обійсті отамана Пилипа Хмари, поставили і гарний стенд, а знам’янська “Свобода” та Історичний клуб “Холодний Яр” встановили меморіальну табличку.
Біля пам’ятника отаманові Пилипу Хмарі та його козацтву виступили Роман Коваль, Євген Букет, Федір Шепель, Олександр Голінько, Василь Лютий і Сергій Василюк.
У Цвітному наш гурт розділився, частина поїхала на “Гайдамацьку Січ” козака Історичного клубу “Холодний Яр” Володимира Вознюка, де відбувся сольний концерт Сергія Василюка, а ми вирушили в с. Нижчі Верещаки, повстанське село, яке віддавало своїх синів до Чорноліського полку Пилипа Хмари. За провідників були місцеві мешканці Володимир Зеленський і Микола Марфула. Вони й привели нас до забутої повстанської могили.
З хвилюванням прочитали ми напис на меморіальній дошці:
“Отут, люди, наша слава, слава України.
Хлопців, чистих як скло,
двадцять два полягло
за селом, під байраком,
у далекім двадцятім.
30 беззбройних хлопців 17 – 20 років у липні 1920 року виступили з вилами, косами, боронами, щоб захистити себе, свій рід, село, Україну від чужоземної дикої навали. Вони були посічені шаблями і розстріляні загоном червоних людожерів-будьонівців. Загинуло в розквіті сил і життя 22 юнаки. У цій могилі 5 козаків, серед них Сіренко Петро Каленикович, Охріменко Данило Степанович, Савченко Юхим. Вічна пам’ять і слава героям! Родичі І. Городиський, Ф. Савченко”.
Василь Лютий заспівав полеглим повстанцям історичну козацьку пісню “Розпрощався козак”, а ми схилили голови перед братською могилою.
Уранці 3 травня на Холодноярському плато, навпроти Мотриного монастиря, окупованого Москвою, біля пам’ятного знака воякам 93-ї ОМбр “Холодний Яр” о. Василь Циріль провів панахиду за загиблими лицарями та молебень за здоров’я тих, хто нині захищає Батьківщину. Тарас Силенко, Василь Лютий і Сергій Василюк (усі – козаки Історичного клубу “Холодний Яр”) заспівали чудові українські пісні – “Як прощався козак зі своєю ріднею” та “Віє вітер, віє буйний, дуби нагинає”. Промовляли Роман Коваль, командир ОДЧ “Карпатська Січ” Олег Куцин, який воював у складі 93-ї ОМбр “Холодний Яр”, а поет Дмитро Луняка прочитав свій вірш.
Потім відбулася історична подія: священник ПЦУ Василь Циріль у Мотриному монастирі провів панахиду на могилі сотника полку гайдамаків Холодного Яру Івана Компанійця. Московські черниці намагалися перешкодити гучним і безперервним калатанням дзвонів, та один добрий чоловік змусив черниць зупинити свої чорні наміри зірвати панахиду, заглушивши голос панотця. Слід сказати, що на Великоднє свято черниці не поклали жодної квіточки на могилу героя, жодної крашанки чи шматочка пасочки. Чому?! Бо Іван Компанієць боровся проти Москви, яку вони представляють, на яку моляться. Отаке коїться в Холодному Яру на 30-му році незалежності!
Але московських черниць чекала гідна відповідь: о. Василь Циріль освятив зброю воякам 21-ї (Черкаської) резервної сотні “Правого сектору”! І цю зброю вони повернуть проти споконвічного ворога, якому запопадливо служать московські душі, вбрані в чорне.
Але в той день у Мотриному монастирі лунали українське слово й українські пісні. Виступали Роман Коваль, народні депутати Верховної Ради 8-го скликання Андрій Іллєнко, Юрій Левченко, а поет Василь Ковтун прочитав вірш про Василя Чучупаку, у полку якого й служив Іван Компанієць. Тарас Силенко заспівав пісню “Гей, браття-козаки, сідлайте-но коней!..” (сл. Степана Руданського, муз. Миколи Литвина), а Сергій Василюк потужно виконав Гімн ОУН.
А на хуторі Буда вже працювала Літературно-музична сцена Історичного клубу “Холодний Яр” (керівник Василь Ковтун). У супроводі Сергія Шматка співав заслужений діяч мистецтв Володимир Гонський. Марко Мельник та Михайло Стрижка представили видавництво Марка Мельника, Роман Коваль – свою книгу “Жінки у Визвольній війні”, а Євген Букет – книгу про гайдамаків “Семен Неживий – лицар Холодного Яру”.
До людей звернулися заступник командира 21-ї резервної сотні ”Правого сектору” Роман “Бендер” і сотник Олександр Шевченко-“Ведмідь”. Декламували свої вірші член Історичного клубу “Холодний Яр” Василь Ковтун, член Національної спілки письменників України Сашко Обрій (Кучеренко) (Київ), поет Дмитро Луняка (Київ). Неабияке враження справив на присутніх бойовий дух української поетеси з Києва Мальви Кржанівської, яка своїми творами додала гарту і потуги в священну справу боротьби української нації і народу за свою волю.
Виступали пісенний гурт під керуванням Юрія Марштупи “Черкаські козаки”, творчий колектив української пісні Переяславської ОТГ “Дівчата” в складі Юлії Ковалівської, Тетяни Чайки та Оксани Ковальчук, музикант Сергій Шматок, який виконав композиції українських та світових музичних творів на баяні та електрогітарі.
За два дні виступів на Літературно-музичній сцені кобзар Тарас Силенко заспівав такі пісні: “Ой наступала та чорна хмара” (українська народна пісня), “Ой хмариться, туманиться” (жовнірська пісня), “Козак гуляє, шинкарка носить” (сл. Степана Пушика, муз. Миколи Литвина), “То не три гори” (билина про богатирів на заставі), “Україно моя” (сл. і муз. Олеся Бердника), “Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні!..” (народна гайдамацька пісня про отамана Швачку), “Проводжала дівчинонька до повстанців козака” (про отамана Пилипа Хмару), “На межі” (сл. Руслана Морозовського, муз. Тараса Силенка), “Чи то грім гримить, чи вода шумить?..” (пісня, створена Романом Купчинським для української дивізії “Галичина”), “Козаки літали у шаленій січі” (пісня про вереміївського отамана Івана Савченка-Нагірного, сл. Івана Бойка, муз. Тараса Силенка), “Чи то хмара гуде, чи то буря гряде?!” (пісня про Чорних запорожців, створена на мотив народної пісні “Ой у полі верба”), “Рідну землю боронити йшли дорослі і юнацтво” (народна пісня про УПА), “Ой то не хмара – московська навала йшла в наш тихий рай...” (пісня про Тараса Бульбу-Боровця, сл. Кандиби, муз. народна) та інші шедеври.
Кобзар Василь Лютий на хуторі Буда заспівав такі пісні: “Козацька похідна” (авторська), “Пісня українського демократа” (авторська), “Бистрий Дунай” (сл. Антіна Головатого, кошового отамана Чорноморського війська), “Комарик” (українська народна пісня, повстансько-націоналістична версія), а також пісні на слова Юрія Липи, Юрія Дарагана, Василя Стуса, Василя Ковтуна та Йоганна Вольфганга Гете в перекладі Дмитра Луняки, Всі вони викликали захват у публіки.
У Цибулеві та зі сцени на хуторі Буда Сергій Василюк виконав свої авторські пісні “Народна війна”, “Вишневий садок”, “Слався, Мати Русь!”, “Козача могила” (разом з  Костянтином Науменком), а також “Добрий вечір тобі, зелена діброво”, “Ой що ж бо то та й за ворон”, “Ой сів пугач на купині”, “Там, на Кубані”, “Ген, в Карпатах”, “Трипільський марш” (сл. Михайла Іванченка, муз. Василя Литвина), “Із полону” (сл. і муз. Едуарда Драча), “Забудь мене” (сл. Василя Пачовського), “Зродились ми великої години” (сл. Олеся Бабія), “Ratnici Svjetla” (пісня з репертуару Марка Перковича, ветерана війни за незалежність Хорватії).
На проведення 25-х вшанувань героїв Холодного Яру пожертвували члени Історичного клубу “Холодний Яр” – дід Карбала (с. Цвітне, 600 грн), Олекса Різників (Одеса, 1000 грн), Юрій Левченко (Київ, 1000 грн), Роман Коваль (Київ, 2400 грн), Олег Куцин (Київ, 3000 грн), Ігор Гаврищишин (Київ, 5000 грн), Орест Абрагамович (Львів, 5000 грн), а головні видатки взяла на себе Леся Островська. Подяка й невідомим жертводавцям (1695 грн)!
Насамкінець – один з відгуків на наші заходи. “Велика Вам шана і подяка, пане Романе, за організацію і проведення вшанування цього року в Холодному Яру, – написала Наталія Романова з Кам’янки. – Важливий пласт нашої історії Ви підняли у своїх творчих, патріотичних працях, і завдяки цьому Україна одержала протягом 25 років вшанування Героїв-холодноярців. Це Ваша передусім заслуга і титанічна праця. Слова великої подяки хочеться висловити також Вашим однодумцям і колегам – членам Історичного клубу “Холодний Яр”, зокрема Сергієві Василюку, Тарасові Силенку, Василеві Лютому, Василеві Ковтуну, Лесі Островській, Олегові Куцину, Богданові Легоняку, Юрієві Левченку, Маркові Мельнику та іншим причетним патріотам, а також учасникам концертної програми, спонсорам. Для нас, кам’янчан, щорічна зустріч із патріотичною елітою в Холодному Яру – це як напитися цілющої джерельної води та надихатися повітрям волі й свободи. Цього року, у період пандемії, можливо, не було великої кількості людей, але вшанування зібрали справжніх патріотів. Не завадили проведенню заходів біля пам’ятного знака загиблим 93-ї ОМбр та на могилі сотника Івана Компанійця й недобрі церковні дзвони Мотриного монастиря. З роси вам і води, друзі! Ми надіємося, що ви продовжите далі цю роботу. Любимо і чекаємо Вас завжди, хто ж, як не Ви?!”
Щира подяка добродіям-спонсорам і співакам, які виступили в Холодному Яру на волонтерських засадах, перетворивши його на великий співочий майданчик найкращих українських пісень!
Щира подяка Маркові Мельнику, Володимирові Гребіннику та Григорію Юрику, які три дні проводили зйомку нашого вшанування, зафіксувавши для історії його зворушливі миті!
Уклін усім, хто приїхав цього року в Холодний Яр вшанувати полеглих!

Історичний клуб “Холодний Яр”
Світлини Григорія Юрика

  

  

  



Свято вояцького духу в Холодному Яру

Щорічні вшанування героїв Холодного Яру давно вже стали “часом паломництва” для військових, добровольців і членів патріотичних організацій, а також одним з пам’ятних всеукраїнських заходів незалежної України. Примітно, що цього року подія об’єднала 25-літній ювілей власне вшанувань, 30-річчя державної Незалежності та Великдень. Тому пройшла вона особливо піднесено й натхненно.
Словами важко описати відчуття піднесення і гармонії, що панували в ці дні в серці козацької землі, на овіяних легендами заповідних пагорбах урочища “Холодний Яр”. Здається, що саме на цій землі, саме в цей час кожен учасник дійства був частиною могутньої і величної, вічної і нескореної у віках, нестримної і необмеженої України – саме такої, якою її задумував Усевишній.
Здавна це урочище було місцем козацької слави. Народні перекази пов’язують урочище “Холодний Яр” з діяльністю Дмитра “Байди”-Вишневецького, Богдана Ружинського, Кшиштофа Косинського, Северина Наливайка, Марка Жмайла, Павла Павлюка (Бута), Тараса Федоровича (Трясила), Карпа Скидана, Дмитра Гуні.
А 1768 року в Холодному Яру зібралися повстанці, які розпочали оспівану згодом Тарасом Шевченком Коліївщину. Лицарський чин гайдамаків XVIII ст. надихав борців за волю України в столітті ХХ. У 1918 – 1922 рр. Мотронин монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (російських “білих” і “червоних” інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.
Утворилася “Холодноярська республіка”, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе гайдамаками, а своїх командирів – отаманами. Щоб перемогти отаманів Холодного Яру і Чорного лісу, більшовики навіть утворили окрему Кременчуцьку губернію, де в кожному повіті діяли спеціальні “бойові дільниці” регулярної Червоної армії, а в Кременчуці й Черкасах – концтабори для місцевих селян.
Територія була “зачищена” настільки, що навіть 1967 року в заповідному урочищі “Холодний Яр” майже нічого не нагадувало про славне минуле цього місця: “Залишилася ще напівзруйнована церква монастирська, яка незабаром перетвориться в купу цегли. Є в лісі високий земляний вал довжиною кілька кілометрів – залишок скіфського городища. За валом багато скіфських могил, стежка до Холодного Яру та зруйнований і засипаний вхід до печери (підземного ходу) з лісу до монастиря, зірваного в 1943 році…”
Відродження розпочалося з комплексу заходів з відзначення на республіканському рівні 200-ліття Коліївщини в 1968 році, а вже за незалежної України згадали й про холодноярських отаманів… Завдяки сл. п. лісничому Олександрові Найді, Національному заповіднику “Чигирин” та Історичному клубові “Холодний Яр” Холодний Яр ожив, перетворився на музей Визвольної боротьби під відкритим небом, де щороку завдяки нашому клубові відбувається свято українського вояцького духу.
Радію, що я знову став його учасником.
Козакам слава!

Євген БУКЕТ,

редактор газети “Культура і життя”,
член Історичного клубу “Холодний Яр”



Невідома братська могила повстанців-хмарівців

3 травня 2021 р. завершилися триденні 25-ті вшанування героїв Холодного Яру. Зараз хочу розповісти про один важливий епізод цих пам’ятних днів.
Коли 2 травня ми приїхали в Соснівку вшанувати полеглих селян-повстанців, яких післяжнивної пори 1920 р. під селом зарубав червоний кавалерійський ескадрон, до мене підійшов місцевий мешканець Микола Марфула і сказав, що його товариш із сусіднього села Нижчих Верещаків Володимир Зеленський випадково знайшов на кладовищі братську могилу повстанців. Того ж дня пан Володимир привіз нас на кладовище села Дев’ятки (тепер у межах Нижчих Верещаків) і показав це поховання повстанців-хмарівців. Чому хмарівців? Тому що це село, як і Вищі Верещаки, віддавало всіх своїх синів до Чорноліського полку отамана Пилипа Хмари із сусіднього села Цвітної.
З хвилюванням ми прочитали напис на меморіальній дошці:
“Отут, люди, наша слава, слава України.
Хлопців, чистих як скло,
двадцять два полягло
за селом, під байраком,
у далекім двадцятім.
30 беззбройних хлопців 17 – 20 років у липні 1920 року виступили з вилами, косами, боронами, щоб захистити себе, свій рід, село, Україну від чужоземної дикої навали. Вони були посічені шаблями і розстріляні загоном червоних людожерів-будьонівців. Загинуло в розквіті сил і життя 22 юнаки. У цій могилі 5 козаків, серед них Сіренко Петро Каленикович, Охріменко Данило Степанович, Савченко Юхим. Вічна пам’ять і слава героям! Родичі І. Городиський, Ф. Савченко”.
Серед членів Історичного клубу “Холодний Яр”, які знайшли цю могилу, були Олег Куцин, Василь Лютий, Марко Мельник, Євген Букет, Оксана Герасим’юк, Люба Криворот, Василь Зозуля, Роман Коваль, Віктор Фастовець з дочкою Ярославою, а також вояк АТО Михайло Стрижка, Катя Матвійчук, Григорій Юрик із Кам’янки, депутат Олександрівської селищної ради Микола Марфула та Володимир Зеленський із членами своїх родин.
Василь Лютий заспівав полеглим повстанцям історичну козацьку пісню “Розпрощався козак”, а ми схилили голови перед братською могилою.
На могилі, очевидно в 1970 – 1980-ті роки, було поставлено металевий хрест, а вже в роки незалежності вмонтована гарна мармурова меморіальна табличка. Ми ще мало знаємо про обставини збереження цієї могили, але сподіваємося знайти родичів і від них про все довідатися. Запитаємо і про фотографії полеглих, а раптом вони збереглися!
Історичний клуб “Холодний Яр” та Микола Марфула беруть цю могилу під опіку. Хто захоче вклонитися повстанцям, може зателефонувати п. Миколі (067-520-46-77) і попросити пояснити, як її знайти. Микола збирається звернутися з листом до голови Олександрівської селищної ради, щоб поставили могилу на облік як пам’ятку і взяли під охорону.
Слава полеглим! Україні слава!

Роман КОВАЛЬ
Світлини Марка Мельника.



“Микола Міхновський”

23 травня вийшла у світ нова книга Романа Коваля і Юрія Юзича про ідеолога державної самостійності України, творця українського війська, української преси, борця за українську мову Миколу Міхновського.
Олена Теліга ставила Миколу Міхновського в один ряд з Тарасом Шевченком, Оленою Пчілкою, Іваном Франком і Лесею Українкою. Вона вважала, що Міхновський мав “цивільну відвагу”. І в його конфлікті з письменником Володимиром Короленком, якому Міхновський не подав руки як зрадникові нашого народу, була повністю на боці Миколи Міхновського. Мав він і цивільну відвагу захищати українську мову в часи тоталітарного панування мови російської.
“Міхновський, Олена Пчілка, Леся Українка – великі взірці цивільної відваги, – стверджувала Олена Теліга. – Сучасники не зносили їх власне за те, за що ми тепер влаштовуємо їм ювілеї”.
В епіграф книги винесено слова Міхновського, сказані в 1900 році: “Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захитала­ся ціла Росія!”
Розпочинається книга передмовою Дмитра Донцова “Апель до «неспідлених сердець»”. Донцов писав, що Міхновський проголосив ідею Самостійної України тоном “певним себе, ясним, виразним, відважним”. І додав: “…Я сказав би, [тоном] панським, шляхетним, в якім не було й тіні запобігливо-покірного тону до «старшого брата», тоном мужнім, подекуди трагічним, тоном політичного заклику до великих діл”.
Міхновський апелював “до людей віри, чести і характеру”.
Донцов назвав “Самостійну Україну” Міхновського апелем (тобто зверненням) до “неспідлених сердець”. Ці серця Міхновський закликав визволитись “не від гнету того чи іншого (напр., царського) режиму, а від «пановання чужинців»... Думка в ті часи серед нашого інтелігентського загалу цілковито єретична” (та й тепер також. – Ред.).
“Брошура Міхновського зробила вражіння вибухлої бомби”, – стверджував Донцов. Багато хто перелякався, засудив гасло Самостійної України як антидемократичне, антиросійське.
У книзі “Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи” опубліковано 26 текстів, які належать його перу.
З них 12 оприлюднюються вперше. А ще ми встановили авторство Міхновського 5 текстів, які раніше не пов’язувалися з ним. Публікуємо також і два інтерв’ю Міхновського – за 1912 і 1918 роки. Творча спадщина Міхновського, яка досі вимірювалася приблизно 45 текстами, збільшена на 17 текстів (на третину).
У книзі “Микола Міхновський” опубліковано також 56 спогадів про Миколу Міхновського, з них 9 уперше, а ще 8 спогадів уперше публікуються в “Самостійній Україні”. Та й абсолютна більшість інших споминів маловідомі навіть історикам. А ще оприлюднюємо 113 газетних згадок про Міхновського. Фактично всі вони вперше вводяться в науковий обіг.
У книжці 944 стор. Обкладинка тверда. Ціна – 425 грн.
Книга вийшла у видавництві Марка Мельника.
Передплатити цю та інші книги можна тут:
https://otamania.in.ua/knigarnya/mykola-mikhnovsky/

  



Вшановано Василя Вишиваного

20 травня, у Міжнародний день вишиванки, у Києві урочисто відкрили та освятили пам’ятник палкому патріотові України, ерцгерцогу Вільгельмові Францу Йозефу Карлу фон Габсбурґу-Лотаринзькому, більш відомому як Василь Вишиваний.
Народившись у сім’ї австрійських монархів Габсбурґів, Вільгельм Габсбурґ після подорожей Гуцульщиною настільки закохався в Україну, українців, їхню культуру, що став визначати себе українцем.
Під час військової служби, яку Вільгельм Габсбурґ проходив серед українців, за проукраїнські погляди і подаровану йому вишиванку, яку він носив відкрито, з гордістю, дістав нове ім’я – Василь Вишиваний.
Усе своє життя Василь Вишиваний боровся за Україну. Використовуючи для цього військовий талант, дипломатичний талант і міжнародні політичні зв’язки. “Почуваю себе українцем, тому інтереси України для мене на першім місці”, – казав він.
Навіть після російсько-більшовицької окупації України, перебуваючи в еміграції, продовжував боротися за незалежність України, за що заплатив життям.
Викрадений радянською спецслужбою СМЕРШ, Василь Вишиваний після місяців тортур загинув у Лук’янівській в’язниці.
Василь Вишиваний – це приклад людини, яка, народившись неукраїнцем, з любові до України стала українцем і, відмовившись від забезпеченого монаршого життя, боролася за волю України.
Пам’ятник створили член Історичного клубу “Холодний Яр” Михайло Горловий та Олександр Фурман із Кривого Рогу. Модератором урочистого відкриття пам’ятника видатному українцеві був краєзнавець Андрій Ковальов.
Рок-гурт “Друже Музико” виступив з піснею на вірш Василя Вишиваного “До збруї!”. Співав пісні на слова Василя Вишиваного і народний артист України Тарас Компаніченко.
Велика подяка організаторові Міжнародного дня вишиванки Лесі Воронюк та Олександрові Юркову – організатору побудови пам’ятника!

Олександр МОЛОЖАВИЙ
Фото автора

  



“Я українка!”

Не пишіть більше про мене, що я росіянка. Я українка! Яка різниця? Велика!
Українці народжуються вільними людьми, свобода в нас у крові!
Це мав би тепер зрозуміти цілий світ.

Міла ЙОВОВИЧ, акторка
На світлині наша Міла Йовович із донечкою 



Вечір пам’яті кобзаря Василя Литвина з нагоди 80-ліття

Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”
Історичний клуб “Холодний Яр”

 

4 червня 2021 р., 18.00, вул. Лаврська, 19

Вечір пам’яті кобзаря Василя Литвина з нагоди 80-ліття
за участі поетеси Антоніни Литвин

Участь візьмуть співаки-бандуристи Микола Товкайло, Тарас Компаніченко, Василь Лютий, Тетяна Лобода, Ярослав Чорногуз, Віталій Мороз, Данило Мельник, Кость Фастівець, Ждан (Ігор Безвербний), Сергій Вовченко, Ярослав Джус, Богдан Шмітько (“Данько”, онук Василя Литвина), лірник Ярема (Вадим Шевчук), сопілкар Олег Журавчак, художник Петро Гончар, етнографи Тетяна Пошивайло, Мирослава Вертюк, народний артист України Анатолій Паламаренко, письменники Петро Засенко, Роман Коваль, Громовиця Бердник, журналістка Ірина Пашинська, громадський активіст Максим Горбонос, Верховний отаман Українського козацтва Віталій Опанащук, співаки Рита Козинська, Дмитро Кокошко, Валентина Бердник, голова Ржищівської територіальної громади Кристіна Чорненька та заввідділу культури Ржищівського ГР Олена Пасека.
Василь ЛИТВИН – заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, лицар ордена “За заслуги” III ст., автор 170 українських пісень, член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Запрошуємо всіх, хто мав щастя знати Василя Литвина або хоче більше про нього дізнатися.
Ведучий Роман Коваль.

На світлині – Антоніна і Василь Литвини в Музеї Гончара.

 

  

 



Світлий образ отамана Пилипа Садового

Уперше про отамана Садового я прочитав в історичних працях Віктора Ревегука. Віктор Якович побіжно згадував про спільний рейд отаманів Самарського та Садового через Маячку, Нехворощу, Ряське і т. д. Хто ці отамани й звідки – не вказувалося, лише говорилося, що вони обоє офіцери колишньої царської армії.
Згодом вдалося віднайти книгу спогадів жителя с. Галущиної Греблі Полікарпа Кибкала “Тернистим шляхом” (видана в еміграції). У ній автор розповідає про отамана Садового та свою участь у лавах повстанського загону. Кибкало помилково називає Велику Маячку рідним селом отамана і жодного разу не називає отамана по імені. Ці спогади стали для мене справжнім відкриттям, оскільки про добре організоване антибільшовицьке підпілля на теренах нашого краю траплялося небагато інформації. До того ж дії боротьбистів та їхніх ватажків Омелька Співака та Олексія П’ятенка стали більш зрозумілими.
Через деякий час з допомогою друга вдалося вивчити кримінальну справу отамана Пилипа Матвійовича Садового. З неї я дізнався ім’я та по батькові отамана, про рідне село – Лівенське та чимало іншої інформації, повної суперечностей. У кримінальній справі колись було й фото Пилипа Садового, одначе його вирвали, зоставивши на папері лише слід од клею. Справа з пошуків фото Пилипа Садового зайшла в глухий кут.
Попрацювавши в архіві СБУ м. Полтави, ознайомившись зі справами на Полікарпа Кибкала та ін. повстанців загону Садового, зрозумів, наскільки великим і добре організованим було українське антибільшовицьке підпілля. (Підпілля підтримувало зв’язок з еміграційним урядом УНР). Головними організаторами українського руху були вчителі, священнослужителі, колишні офіцери, яких об’єднав Пилип Садовий. Проте і в архіві СБУ фотографії отамана я не знайшов.
Знахідка трапилась там, де не чекав. У Петра Михайловича Жаботинського була збірка старих світлин, кілька з них він мені показував ще у 2013 році. Коли ж Петро Михайлович відійшов у засвіти, частина з них опинилася в його рідних. Були там фото як дореволюційної, так і радянської доби. Та найцікавіші – світлини Новосанжарської Михайлівської церкви та колективне фото юнаків, яких відправляли на фронт (Перша світова війна) 1916 року. Фотографія була з підписом! І ось серед цих юнаків у першому ряду я знайшов Пилипа Матвійовича Садового. За таку світлину в радянські часи могли відправити до в’язниці. Велика подяка людям, що зберегли цю світлину!
Також на фото є житель с. Нехворощі Михайло Іванович Бугаєнко – кулеметник повстанського загону Садового.
Вічна пам’ять борцям за волю України!

Юрій КОЦЕДУБ
Полтава



Ганна Токовенко (Холод)

14 грудня 2020 р. на 97-му році пішла з життя чудова людина, мама, бабуся, найстаріша жителька села Мельників Ганна Харитонівна Токовенко.
Довгим, важким і складним був її життєвий шлях. Народилась вона в 1924 році, була найстаршою з п’яти дітей у сім’ї Харитона Максимовича та Ірини Максимівни Холодів. Батька в 1936 р. за боротьбу в лавах полку гайдамаків Холодного Яру забрали енкаведисти. Додому він більше не повернувся. У червні 1943 р. Ганна Харитонівна разом з іншими односельцями була насильно вивезена на примусові роботи до Німеччини. Працювала в сільському господарстві. Додому повернулась лише в 1946 році.
Тривалий час Ганна Харитонівна їздила на заробітки в радгоспи Мар’янівки та Бовтишки, допомагаючи матері утримувати своїх менших братів і сестер, для яких вона стала другою мамою. Заміж вийшла в 1960 р., на 37-му році життя, лише після того, як допомогла матері видати заміж та одружити менших братів і сестер.
Після одруження стала працювати в колгоспі с. Мельників, у садово-городній бригаді, й перед виходом на пенсію декілька років – техпрацівницею в Мельниківській восьмирічній школі. У 1963 та 1964 рр. Ганна Харитонівна народила дочок – Євдокію та Ольгу.
Ганна Харитонівна була не тільки доброю і ніжною матусею, лагідною та люблячою бабусею. Це була Людина з відкритим серцем та світлим розумом, завжди готова прийти на допомогу ближньому та відгукнутись на чиєсь горе. Вона була хранителькою столітньої історії Холодноярщини, неодноразово виступаючи респондентом для дослідників. Її спогади публікувала й газета “Незборима нація”. Ми не раз бували в неї вдома.
Світлі спогади про неї назавжди залишаться в серцях її дітей, онуків, правнуків, односельців. Вона житиме вічно в книгах, наукових статтях, результатах польових розвідок та інших доробках науковців та краєзнавців, з якими щедро ділилася закарбованими в пам’яті історіями.
Поховано Ганну Харитонівну на Центральному цвинтарі села Мельників.
Вічна пам’ять!

“Незборима нація”



Хай справедливість буде сильною, а сила справедливою!

  1. Майбутнє світу краще видно з України.
  2. Хто свою власну правду не шукає, чужою правдою ошуканий буває.
  3. У розумних аргументів є один суттєвий недолік – вони малопереконливі.
  4. Думка має готувати дію, а не виправдовувати бездіяльність.
  5. Життя гарантій не дає, життя гарантує лише смерть.
  6. Фальшиві цінності нав’язують нам хибні орієнтири.
  7. У світі, позбавленім мітів, людина стає зайвою.
  8. Хай справедливість буде сильною, а сила справедливою!
  9. Серцю притаманна  суб’єктивність, розуму – суб’єктивізм.
  10. Краще плекати ілюзії, ніж упадати у відчай.
  11. Майбутнє належить переможцям.
  12. Дух буремної доби потребує боротьби.
  13. Сила волі зростає, долаючи спротив долі.
  14. Щоб систему здолати, з нею треба боротися систематично і системно.
  15. Немає безвихідних ситуацій, є люди, які не знайшли вихід.
  16. Світ цікавий, бо недосконалий. Від досконалості нудить нудьгою.
  17. Прогрес агресивний, регрес репресивний.
  18. Краще спокій осмисленої бездіяльності, аніж сум’яття безглуздих дій.
  19. Все виникає з нічого і перетворюється в ніщо. Все виникає на час і щезає навічно.
  20. Істина історії в її творцях: митцях, завойовниках, революціонерах.
  21. Істина існує, поки вона шокує, поки вона дратує, вабить і провокує.
  22. Істина – засіб оптимізації людини, засіб трансформації її у вищу істоту.
  23. Каркас російської історії утворюють химерні фактоїди.
  24. Життя змушує жити, боротися і творити.
  25. Життя сповнене бруду, але мистецтво має бути чистим.

Андрій КУРИЛО



Навколо не полум’я – тіні

Навколо не полум’я – тіні!
Не іскри палючі, а тлін!
І це – коли йде воскресіння!?
Державотворіння з руїн!!?

Охлялі, байдужі, мізерні…
Як гнойовики, слимаки…
А спереду ж – терни і стерні
Та вістря мечів і сокир!

Навколо не люди, а плями!
Навколо не криця, а скло…
Сповзають без тями до ями.
А треба ж – злітати!
В сідло!!!
А треба ж злітати – у небо!

“Я спробую!” – каже амеба.

…А там, десь на сході Донбасу,
У пеклі, в геєні, в огні
Новітня гартується раса
Крицево-шляхетних синів!

Олекса РІЗНИКІВ
11.06.2017 р.



“Тіло його батьки викупили”

Серед 19 заручників, які взяли чекісти в надії зловити отамана Леонтія Христового, був і мій прадід Борис Мильченко. Взяли в заручники, бо жив поряд із Христовими, а його син Василь був у загоні Леонтія. Василь був одних років з отаманом. В одному з боїв потрапив у полон і помер від холери в концтаборі під Ромнами. Тіло його батьки викупили в начальника табору за 5 золотих червінців. Розчулений заробітком, ще й зробив документ для безпечного перевезення тіла Василя, у якому було написано, що це тіло командира Червоної армії, який загинув у бою з бандитами. Згодом, перед Другою світовою війною, ця довідка врятувала мою прабабу від сплати великих податків.

Микола МИЩЕНКО



Газета “Незборима нація” за червень 2021 р. у форматі *.pdf

Газета “Незборима нація” за червень 2021 р. у форматі *.pdf




Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ