Про книжку Романа Коваля “Отаман Орлик” дізналася з газети “Незборима нація”, яку передплачую дуже давно. І ось несподіванка – в розділах, опублікованих у газеті, зустріла прізвища односельців з Плисецького та наш псевдонім – Плисак. А вже читаючи книжку, я натрапила на прізвище мого рідного дядька і найближчого сусіда –Андрія Яковича Нижника. Хоча його імені та по батькові у книжці немає, але це він, мій дядько Андрій.
Усі роки, що я знала його, він був добрим і гостинним, але говорив нерозбірливо, дуже важко давалася йому вимова потрібного слова. Щоб його зрозуміли, йому доводилося часом повторювати одне й те саме разів із десять. А як уже ставало зрозуміло, то він радісно повторював: “Правильно, правильно, правильно!”. У дядька трусилися руки, іноді не ходив, а човгав.
Коли подорослішала, запитала в матері, чому дядько такий. Мати мені відповіла, що дядька чекісти хотіли арештувати. Отоді його й спаралізувало. Те саме я чула від інших людей.
Дядько давно помер, померли його чотири дочки, син Яків і навіть кілька його внуків, але шестеро внуків ще живі й здорові.
Дочка Якова Андрійовича Віра казала мені, що батько розповідав, що її дід Андрій “був у лісі”. Одного разу, взимку, вночі за ним прийшли чекісти. Тоді Андрій Якович прорвав солом’яну покрівлю, зістрибнув на землю і в одній білизні, босий утік городами до сестри, яка жила через десять хат. Отоді Андрія й спаралізувало. Пенсію мав маленьку, тому що не було документів, які він, за словами онуки Віри, спалив у той тривожний час. Віра зберегла фотографію діда Андрія з усією родиною.
“Отамана Орлика” прочитала, як кажуть, на одному подиху, з великою цікавістю і хвилюванням. Йдеться ж бо про односельців та ще й про родича.
Книжка справила глибоке враження, але неоднозначне. Я пройнялася гордістю за високу національно-патріотичну свідомість моїх земляків, за їхню готовність захищати рідну землю від поневолювачів. Навпаки, гнітюче враження маю від моментів, коли окремі повстанці, не витримавши катувань, зраджували один одного.
Хочу красно подякувати Романові Ковалю за книжку, яка глибоко хвилює читача, змушує усвідомлювати складне минуле, викликає захоплення й обурення. Дякую Вам за ще одну відновлену невідому сторінку нашої історії!
НИЖНИК Софія Самсонівна,
небога Нижника Андрія Яковича
Село Плисецьке – Київ |
