Кожний візит в Україну Віктора Мішалова – бандуриста-віртуоза, заслуженого артиста України – це подія для шанувальників бандури. От і цього разу, приїхавши до Києва лише на тиждень, незважаючи на щільний графік (пан Віктор пише докторську дисертацію з мистецтвознавства в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського) – таки дав концерт у музеї Івана Гончара. Звучали думи, українські народні пісні, авторські твори українською та англійською мовами. Присутні отримали незабутні враження й естетичну насолоду від гри, співу, розповідей про бандуру, харизми маестро…
Відданість українській культурі й бандурі Віктора Мішалова викликає захоплення. Народився в Сіднеї (Австралія), нині живе і працює в Торонто (Канада). Закінчив музичний факультет Сіднейського державного університету, Сіднейський педагогічний інститут та Київську консерваторію. Викладав в Австралії і Торонто, створив Канадську капелу бандуристів. Дослідник творчості Гната Хоткевича, кандидат мистецтвознавства (дисертацію захистив у Харківській державній академії мистецтв), кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня. Викладає в державній школі у Торонто українську мову, співпрацює з духовими оркестрами, хорами, концертує світом.
Бандуру Гнат Хоткевич називав машиною часу – адже, слухаючи думи, історичні пісні, подумки повертаєшся на століття назад. А Віктор Мішалов володіє інструментом віртуозно. Своєю грою він доводить, що бандура – універсальний інструмент, що має широкі можливості. Вражає майстерність виконання творів Гната Хоткевича “Ринок у Кафі”, “Буря на Чорному морі”. На концерті пан Віктор розповів про те, як він знаходив та реставрував бандури – а їх у нього більш як 30.
Були в житті Віктора Мішалова дивовижні події. Про один такий епізод він розповів. В Лубнах на вокзалі під час туру Україною “Шляхами кобзарів” очікував поїзд. До нього, побачивши бандуру, підійшла бабуся. І каже:
– Ви – бандурист. У моєї подруги онук також бандурист. Але ви його не знаєте, – він живе в Австралії.
– А подругу вашу не Домною часом звали?
– Так, Домною.
– Так я її онук.
Потім були сльози і спогади нової знайомої про часи перебування в російських таборах разом з бабусею пана Віктора.
– Пане Вікторе, які Ваші плани на майбутнє? – поцікавилися ми після концерту.
– Планую допрацювати до пенсії в Торонто – а це ще 5 років. А потім хочу переїхати в Україну, кудись на Лубенщину, в село.
Оксана ЖОВАНИК, журналіст
Київ |
