До 110-ліття від дня народження
“На станції Конотоп, куди ввечері 19 листопада 1918 р. прибув 1-й Сірий
полк, німці вже не поводилися так певно як раніше. На авансцену виступили
українці. Окрім сірожупанників, що, намагаючись зігрітись, бігали по станції
у коротких сіросинюватих австрійських шинелях і сірих кашкетах із жовто-блакитними
кокардами на червоному полі, по перону і коліях тинялися озброєні вояки
в довгих жупанах, свитках і шапках із червоними шликами. Це були козаки
Червоного куреня смерті отамана Ангела, ешелон якого також стояв на станції
Конотоп”.
Так починається моя розповідь про чернігівського отамана Ангела у книзі
“За волю і честь”. У ній я не вказав ні дати, ні місця народження отамана,
бо не знав. І ось дослідник Віктор Баранов, повідомляє агентство ПРИМА
(Росія), розшукав у Тюмені Маргариту Орлову, племінницю повстанського отамана
Євгена Ангела. Вона і повідала йому, що Євген Петрович Ангел народився
1897 року в с. Власівка Чернігівської губернії, тепер Ічнянського району.
Предками його були болгари. Батько майбутнього отамана служив єгерем у
садибі чернігівського дідича Василя Тарновського, щедрого мецената української
культури, у якого часто гостювали видатні митці – Микола Костомаров, Пантелеймон
Куліш, Марко Вовчок, Ілля Рєпін, Микола Ге, Михайло Глінка та інші. Культурне
середовище напевно мало вплив на Петра Ангела, а відтак і на його синів.
До слова, у маєтку Качанівка існувала зібрана Василем Тарнавським колекція
козацько-гетьманської старовини. Хтозна, може, малому Євгену і поталанило
побачити гетьманські регалії та козацьку зброю, може, саме тоді козацька
романтика заполонила його серце...
Закінчивши міністерське училище та кадетський корпус, Євген вступив
до школи прапорщиків. Взяв участь у Першій світовій війні. Дослужився до
поручника. У листопаді 1918 року під час антигетьманського повстання він
організував у Конотопі Курінь смерті ім. кошового Івана Сірка. Воював проти
більшовиків, захищаючи селян від грабіжницької комуни. Його племінниця
стверджувала, що отамана наприкінці 1919 р. скарали на смерть чекісти.
Існують й інші версії. Зокрема з нарису “Отаман Ангел” Михайла Середи довідуємося,
що наприкінці 1919 року Євгена Ангела розстріляли денікінці, а Микола Чеботарів
у листі до Осипа Безпалка писав, що Ангел помер від тифу. Інше стверджував
у книжці “Тортури” інженер Туркало, мовляв, отамана розстріляли більшовики
в серпні 1921 року. Радянські ж історики висловлювали думку, що Ангел утік
до Англії, де став офіцером розвідки.
Маргарита Орлова повідомила, що совєтська влада репресувала рідного
брата отамана – Олександра, син якого, бажаючи уникнути репресій, змінив
своє “бандитське прізвище”.
“1971 року на кіностудії “Мосфільм” було створено фільм “Адъютант его
превосходительства”, у якому роль отамана Ангела зіграв актор Анатолій
Папанов, – зазначає Віктор Баранов. – На догоду кремлівській пропаганді,
Папанов зобразив отамана неосвіченим дурнем. Однак Ангел не мав нічого
спільного з цим карикатурним образом. На момент зйомок цього фільму виконавцеві
ролі Ангела комедійному акторові Анатолієві Папанову було 47 років, а отаман
загинув у 22-річному віці. Завдяки акторові та режисерові фільму отаман
перетворився на патлатого сільського недоумка. Йому приписали такі фрази:
“Я заучился маленько”, “Бей, пака они не покраснеют”, “Я рубил красных,
как капусту”, “Я щас проведу экскремент” тощо. Російські націоналістичні
і ліві видання дотепер називають Євгена Ангела “грабіжником” та “бандитом”,
а його загін – “гніздом сатани”. Водночас вони вихваляють червоного комісара
Парфьонова, що спалював заживо козаків Ангела”.
Племінниця отамана Маргарита Орлова передала Вікторові Баранову фотокартку
Євгена Ангела. Вона раніше ніде не публікувалася. Добродій Баранов розмістив
її в інтернеті. На зворотній стороні картки отаман написав: “Нехай мертве
це зображення живий мій образ воскресить”.
Так і вийшло!
Роман КОВАЛЬ |
