Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


“Маю понівечене тіло, але чисту і незаплямовану душу”


26 жовтня Марії Омелян виповнилося 87 років

Готуючи до друку в районному часописі Городоччини “Народна думка” матеріал про нашого краянина – українського дипломата Євгена Сярого, я познайомився з його сестрою Надією Шупер (Омелян), мама якої, Марія Омелян народилась у Мшані. Вона на Колимі відбувала тюремне ув’язнення за боротьбу в лавах УПА проти російсько-більшовицьких окупантів. На моє прохання пані Марія Омелян погодилася розповісти про свою боротьбу.
“Мій шлях у боротьбі за волю України почався під впливом старшої сестри Ганни ще в далекому 1940 році, – розповіла Марія Омелян. – Було тоді мені 15 років. Пригадую як до нашої хати зайшли троє молодих хлопців – Євген Чура зі Мшани, Іван Рибак з Мальчиць та Микола Лісовий (псевдо “Чорний”). Вони попросили мене піти в цю морозяну зоряну ніч розвідати чи все спокійно в селі. Я була горда, що одержала своє перше завдання. Пізніше мене призначили станичною села Мшана, надавши псевдо “Надбережна”. До речі, в бою з росіянами навесні 1940 р. в Мальчицях Іван Рибак та Євген Чура полягли. Про них складено пісню. А Лісового, ходили чутки, схопили у Львові…
Мої батьки – Григорій і Катерина Омеляни – національно-свідомі селяни, відтак і виховували нас, чотирьох дітей, у такому дусі. Тато зі своїм старшим братом Миколою та моїм дідом були активними просвітянами – читали українські газети, журнали та книжки. Коли батькові запропонували змінити в документах національність на польську, він категорично відмовився. Через це деякий час працював на низькооплачуваній роботі. Старша сестра Ганна навчалася у Львівській професійній школі разом з Іриною Сеник.
Уже за німецької окупації, коли Ганна вийшла з підпілля, наша хата стала своєрідним штабом, куди заходили повстанці. Конспірація посилилася при відступі німаків. Бував у нашій хаті Роман Шухевич, часто заходили Петро Марутяк на псевдо “Морозенко”, Софія Румінська зі Ставчан, повстанець на псевдо “Дон” із Дроздович, упівець “Гамалія”. Мій односельчанин Роман Лесів (“Летун”) мріяв створити свою сотню.
Перший раз мене заарештувала “сталінська мітла”. Зранку 4 лютого 1945 р. вона вдерлася до Мшани з боку Судової Вишні. Три доби арешту відсиділа. Оскільки проти мене не було ніяких доказів, дільничний Безпалько (він же Тряпкін) відпустив мене – його підкупили добрі люди, серед них й односельчанин Микола Шутяк. Повернувшись додому, я переховувалась, бо нікому не довіряла.
Невдовзі, на Стрітення, 15 лютого, мене знову арештували – як і багатьох людей у Мшані. Погнали пішки до Янова. Слідство тривало півтора місяці. Деколи й по два-три рази викликали посеред ночі…
2 квітня – черговий допит. У погано освітленій кімнаті сиділо четверо підпитих катів, один з яких бринькав на балалайці. Слідчий Захаров запитав, чи говоритиму, я ж відповіла, що нічого не знаю. Тоді він покликав своїх помічників – Звєрєва, Колосова, Діцького та Іфарова. Останній поплескав мене по плечі й сказав:
– Сєйчас всьо разкажет.
І почалося: кинули на підлогу, копали ногами, катували гумовими нагайками, дротяними гарапами. Я втратила свідомість. Коли приходила до тями, продовжувала мовчати, а вони через це просто казилися, кажучи, що від таких тортур уже й стіна б заговорила.
Шість разів катюги робили перекур, а тоді знову мордували. Вони вирвали мені майже все волосся, на лівій нозі відірвали півтора пальці. Колосов прикладав до мого тіла розпечений залізний брусок, слід від якого зостався на все життя. Як закінчилося слідство, не пам’ятаю. Опинилися в підвалі, де вже перебували дві жінки старшого віку, одна з яких з Речичан. Тримали два тижні, чекали, що помру. Потім фірою завезли до Янівської лікарні, повідомивши медичний персонал, що нібито відбили мене у бандерівців, з якими я, мовляв, не хотіла співпрацювати. Лікарка Розторгуєва повідомила НКВД, що це вже останні хвилі мого життя.
Але я почала повільно одужувати. Внутрішній голос підказував: житиму! В лікарні пролежала понад півроку. Заново вчилася ходити за допомогою милиць. Ніби вдруге народилася. Одужавши, повернулася додому, давши розписку, що в лікарню потрапила з тифом. Та довелося зазнати нових випробувань. За зрадницькими свідченнями Стефанії Баран (“Фавора”) у грудні 1946 р. мене знову заарештували. Відвези у тюрму на Лонцького. Був суд. Отримала 10 років таборів плюс 5 р. позбавлення волі. Відправили на Колиму, згодом до Красноярського краю.
Восени 1947 р. моїх батьків (із сестрою Софією та братом Степаном) вивезли до Сибіру “за антирадянську діяльність” дочок – мене і Ганни (вона 1944 року виїхала до Чехії). Батько на рідну землю вже не повернувся”.
На Колимі 1951 року Марія Омелян народила доньку Надію. Та неволя не дала створити родину із Степаном Сярим, батьком дівчинки. Життя на засланні з малою дитиною стало для Марії Омелян важким випробуванням. У грудні 1953 р. Марія погодилася стати дружиною естонського політв’язня. Виїхали жити в Естонію. В них народилося двоє синів – Ярослав та Юрій. Донька Надія після здобуття в Естонії середньої освіти, переїхала до родичів у Львів, де одружилась, створила сім’ю.
Після смерті чоловіка Марія Омелян 2010 року повернулася на рідну землю. Проживає з донькою Надією. В Естонії п. Марія була активною діячкою Українського земляцтва, голова якого – наша краянка Мирослава Бучко-Юрісіаар –  присвятила їй прекрасного вірша.
“Хоч тіло моє понівечене, але душа незаплямована, бо нікого я не зрадила”, – підсумувала своє життя Марія Омелян.
Бажаємо пані Марії довгих років життя в родинному затишку.
Уклін Вам, дорога пані Маріє, за життя, віддане Україні!

Любомир СВІТЕНКО, Історичний клубу “Холодний Яр”
м. Городок на Львівщині

На світлині Марія Омелян та Степан Сярий. Колима, 1950 р.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ