Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2022 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Полковник зі Старих Кут


До 125-річчя від дня народження

Полковник зі Старих Кут
5 серпня непомітним минув 125-літній ювілей підполковника УГА та полковника Армії УНР Петра Будза

Роздмухуй власний пломінь
Та пам’ятай – історія на зломі,
І за століття важить кожна мить.
  Євген МАЛАНЮК

Прекрасні, горді, волелюбні Карпати, що здіймаються своїми крутими верхами до синіх небес, завжди були окрасою рідного краю. На цій Богом даній землі виросло не одне покоління гордих, сміливих, волелюбних і мудрих людей.
Петро Будз, син Якова, народився 5 серпня 1882 р. в с. Старі Кути (тепер Косівського району Івано-Франківської області). Після закінчення місцевої школи як здібному учневі запропонували навчатися далі. На сімейній нараді вирішили його сімейну частку витратити на навчання. Батько на випадок своєї смерті доручив найстаршому синові Антону опікуватися освітою Петра.
1903 року Якова Будза не стало, а Петро, виконуючи батьківський заповіт, вступив до Коломийської гімназії. Закінчив її успішно. Як найкращому учневі, директор подарував йому свій срібний кишеньковий годинник. Далі було навчання в Чернівецькому університеті. Після обов’язкового терміну служби в австрійській армії, за порадою кузена Василя Будза – офіцера, пізніше міністра залізничних доріг уряду Австрії, не залишив її і став кадровим військовиком. Взяв участь у боях на фронтах Першої світової війни, мав нагороди.
Проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року застало Петра Будза у 24-му Коломийському пішому полку, разом з яким він перейшов на бік ЗУНР. Невдовзі він став ад’ютантом командира 2-ї Коломийської бригади Галицької армії полковника Тінкля, пізніше – начальником оперативного штабу цієї бригади. З червня 1919 р., за командування майора Романа Душинського, планував військові операції бригади. Проти поляків воював за Львів, у районі Самбора, в інших місцях Галичини. 17 липня перейшов із бригадою на Велику Україну. В кінці серпня брав участь у боях за Вапнярку, пізніше за Умань. Наприкінці серпня увійшов з військом до Києва. Але у столиці недовго пробув...
Петро Будз воював і проти більшовиків та Добровольчої армії Денікіна, а згодом, у листопаді 1919 року, через скрутні обставини, зокрема страшний тиф, опинився у її складі... У квітні 1920 р. поріділі галицькі частини допомогли Армії УНР та їхнім тодішнім союзникам полякам прорвати більшовицький фронт. Але замість вдячності поляки почали інтернувати галицьких стрільців. Деякі галицькі відділи намагались прорватися на захід. Петро Будз, як начальник штабу бригади, спланував прорив у районі Кут, терени яких добре знав. Операція була здійснена у серпні. Про це є згадка в “Історії міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область” (с. 370), коли загін УГА роззброїв жандармерію в Кутах, зайняв місто і перейшов до Чехословаччини в кількості близько тисячі вояків. Але Петра з ними не було – в той час він лежав без пам’яті у тифозній гарячці в районі Шепетівки...
Та хворобу вдалося перемогти. Таємно (бо заочно був засуджений поляками до смерті) через Карпати в районі гори Піп Іван, вдалося перейти кордон і пробратися через Австрію до Йозефова в Чехословаччині, до табору інтернованих вояків УГА. Зразу влився в культурне життя: став одним із співредакторів щомісячника “Український Скиталець”. Впродовж 1920 – 1924 рр. було видано 98 номерів журналу, в багатьох з них є замітки Петра Будза про життя табору, спогади про бої 2-ї Коломийської бригади, бої Гуцульського куреня під Самбором, рецензії на виступи оркестрів і театральних гуртків, що діяли у таборі. Будз викладав для бажаючих навчатися, написав підручник із психології і логіки. Був призначений референтом зі збирання матеріалів до “Пам’ятної книги земель ЗУНР”.
Після проголошення польським урядом амністії для усіх колишніх вояків-емігрантів (було їх у таборі в Йозефові 4 тисячі) повернувся в Галичину, де довго не міг отримати роботи. Згодом працював учителем народних шкіл Косівщини, пізніше – викладачем Бережанської дівочої гімназії. В 1929 р. оженився з директоркою цієї гімназії Оленою Бережницькою.
Олена народилася 1882 року в сім’ї посла Бережанщини до Польського сейму адвоката Теофіла Бережницького, оборонця прав українців. Звичайно, була вихована в патріотичному дусі. Закінчила Віденський університет. За дослідженням професора історії Марти Богачевської-Хом’як, Бережницька у групі п’яти дівчат із Наталією Кобринською створювала осередки Союзу українок у Галичині. За пропозицією Олени Бережницької Петра Будза обрали директором гімназії. Пробув він на цій посаді два роки.
1931 року подружжя переїхало до Львова, де Петро отримав посаду інспектора народних навчальних закладів Львівського повіту, а Олена стала професором Вищих жіночих курсів “Василіанок”. Слід зазначити, що Петро володів сімома мовами, його дружина – вісьмома.
Перед окупацією Львова московськими “визволителями” подружжю вдалося виїхати до Австрії, де тоді проживали мама і брат Олени, віолончеліст оркестру Віденського оперного театру. Та 1945 р. до Австрії увійшла совєтська армія. Як українців, Будзів примусили повернутися в Україну. Але у Львові їхнє помешкання було зайнято КҐБістським начальством. Довелося жити у знайомих.
Дуже бідували. 1946 року отримали нарешті місце праці у Львівському зооветеринарному інституті, де й працювали до виходу на пенсію. 1958 року переїхали на проживання в с. Старі Кути до свого племінника Івана Будза, сина Дмитра – колишнього станичного УПА.
Олена Бережницька померла 28 лютого 1961 р., Петро Будз – 9 березня 1970 року.
За ініціативи членів РУХу і його голови Володимира Близнюка (похресника Петра Будза) 28 січня 1990 р. на могилі, де спочивають Петро і Олена Будзи та інші члени родини, відбулася панахида за Українськими січовими стрільцями і воїнами Української галицької армії. Людей зібралося близько тисячі – з Косова, Вижниці, Яблунева, Коломиї, с. Старі Кути та навколишніх сіл.
Вічна пам’ять борцям за волю України!

Володимир БЛИЗНЮК, краєзнавець
Петро БУДЗ, старший викладач Ужгородського університету



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ