Я познайомився з нею 3 грудня 1996 р. в Кіровограді, в інституті сільського
машинобудування, де вона завідувала кафедрою українознавства. Кіровоградська
обласна організація ДСУ запропонувала Світлані Барабаш організувати для
студентів презентацію книги “Героїзм і трагедія Холодного Яру”. Вона не
тільки радо погодилася, але й все зробила для того, щоб презентація відбулася
в родинній атмосфері. Я чув і бачив як вона говорила зі студентами. Я чув
і бачив як студенти ставляться до неї. Це були гармонійні стосунки людей,
які люблять і поважають один одного.
Світлана Григорівна і кафедральний колектив створила прекрасний. Не
пригадаю вже прізвища тих дівчат-викладачів, але їхні натхненні обличчя,
їхній тихий патріотизм, любов до української мови, любов до студентів не
забув. Атмосфера на кафедрі українознавства Кіровоградського інституту
сільського машинобудування закарбувалася в серці. Саме в такому середовищі
виростають патріоти України, фахівці своєї справи.
Ще не розійшлися студенти, як Світлана Григорівна запропонувала знову
виступити, вже на іншому факультеті. Вона хотіла використати можливість,
щоб якомога більше її вихованців почули те, що в підручниках не прочитаєш.
Мова же йшла про найсвятіше – збройну боротьбу народу за свою волю і честь.
Це була небайдужа людина, надзвичайно активна і плідна. Це була красива
жінка. Саме таких як вона можна без перебільшення назвати берегинями України.
Народилася Світлана Барабаш в околицях Холодного Яру, у містечку Олександрівка
Кіровоградської області, 30 червня 1941 року, того дня, коли у Львові Ярослав
Стецько проголошував самостійність Української держави. В ній Світлана
Григорівна прожила лише 16 років свого життя, останніх років. І за цей
час зробила багацько. Вона не тільки виховала цілу плеяду фахівців, але
й написала книги з літературознавства (про творчість Андрія Малишка і Ліни
Костенко), збірку поезій “Золоті причали” (1998), чимало передмов, рецензій,
статей з історії літератури, сучасного літературознавства, фольклору. Вела
Світлана Григорівна публіцистичну передачу на Кіровоградському обласному
телебаченні. Її зусилля, може, не в повній мірі, але все ж було оцінено
державою: професорові Світлані Барабаш присвоїли звання заслуженого працівника
освіти України.
Та не для посад і звань трудилася вона. Козачка Барабаш любила свій
народ палко і самовіддано. Як шкода, що вона зупинила свою працю і більше
не в силах нічим допомогти відродженню держави. Але ж залишилися її статті,
поезії, учні!
Низький уклін, Вам, пані Світлано, за життя, сповнене любові і праці
на добро нашої Батьківщини! І Вічна Пам’ять!
Історичний клуб “Холодний Яр”
Редакція газети “Незборима нація” |
