У листопаді 1968 р. іноземні інформаційні агентства поширили повідомлення українського самвидаву: “Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти совітського комуністичного режиму, поневолення українського народу і агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед безпрецедентним і мужнім вчинком схиляє голови вся світова спільнота”.
Колишній вояк УПА і політв’язень напередодні річниці “Великої Жовтневої соціалістичної революції”, надвечір 5 листопада 1968 р., на Хрещатику, біля будинку №27А, облився бензином і підпалив себе. Палаючий смолоскип біг у напрямку площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежности) і вигукував: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!” та гасла проти окупації Чехословаччини. Нажахані перехожі розбігалися. Обгоріле тіло міліціонер погасив своєю шинелею. Та від опіків, несумісних із життям, Василь Макух наступного дня помер. За годину до смерті прийшов було до тями. “Ви ж осиротили дітей”, – сказав лікар. Макух відповів: “Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі сироти. Нині Україна сирота...”
Народився Василь Омелянович Макух 14 листопада 1927 р. в с. Карів Сокальського району Львівської області в селянській родині. Під впливом батька та сусідів – Миколи і Петра Дужих (Петро Дужий – редактор журналу ОУН “Ідея і чин”) 1944 року вступив до лав УПА, служив у військовій розвідці. 15 лютого 1946 р. в бою поранений у ногу і схоплений НКВД. Засуджений на 10 р. ув’язнення і 5 р. обмеження в правах. Карався в таборах Мордовії та Сибіру. 8 серпня 1955 р. висланий на спецпоселення. Звільнений 16 квітня 1956 року.
Колишнім повстанцям заборонено було повертатися в Західну Україну, тож Василь Макух поїхав у Дніпропетровськ до знайомої зі спецпоселення Лідії Запари, відбудував її хатину, одружився з нею. Працював на тяжких роботах. Закінчивши вечірню школу, вступив на педагогічний факультет університету, але його швидко виключили через те, що приховав від приймальної комісії судимість. Вражало Василя, що в козацькому краю з його дочки Олі (1960 р. н.) та сина Володимира (1964 р. н.) в дитсадку і у школі однолітки насміхаються, бо вони розмовляли українською мовою.
1968 рік – це “Празька весна”, це надії на “соціалізм із людським обличчям” – і брутальна окупація Чехословаччини військами Варшавського договору. Ці події обурили Василя Макуха. У жовтні 1968 р. він узяв відпустку і поїхав до сестри на Львівщину. Звідти з трилітровим слоїком бензину приїхав у Київ. Є неперевірені дані, що він мав з кимось зустрітися в Києві, що готувалася акція протесту проти окупації Чехословаччини, однак вона зірвалася. Тоді Макух запротестував сам…
Згадаймо: семеро москвичів заявили протест на Красній площі 25 серпня 1968 р. (Наталя Горбаневська, Лариса Богораз, Павло Литвинов, Володимир Дремлюга, Костянтин Бабицький, Вадим Делоне, Віктор Файнберґ). Усі були ув’язнені.
Українець Василь Макух спалахнув 5 листопада 1968 року. Чеський студент Ян Палах вчинив самоспалення на Вацлавській площі в Празі 16 січня 1969 року. Микола Береславський з Дніпропетровщини намагався спалитися у вестибюлі Київського університету ім. Тараса Шевченка 10 лютого 1969 р., протестуючи проти русифікації. З тих же мотивів колишній повстанець і політв’язень Олекса Гірник спалив себе на Чернечій горі в Каневі 21 січня 1978 року. Патріарх Мстислав (Скрипник) побував там 22 травня 1991 р. і сказав: “Хтось може подумати, що Олекса Гірник – самогубця. Але той, хто йде на війну за Батьківщину – свідомо на смерть іде заради життя, хіба самогубцею є? Думаю, що Бог його простить. Він усього себе віддав Україні, без останку”. Те саме можна сказати й про Василя Макуха.
Олексі Гірнику посмертно присвоєне звання Героя України. Громадськість України домагається присвоєння Василеві Макуху звання Героя України та встановлення пам’ятної таблиці біля місяця його героїчного вчинку.
Громадянська акція пам’яті Василя Макуха відбулася 5 листопада о 17 годині біля будинку №27А на вулиці Хрещатик.
Вічна пам’ять Василеві Макуху!
Василь ОВСІЄНКО
Київ |
