2 червня виповнилося б 85 років Віталієві Западнюку – видатному вченому, докторові медичних наук, лауреатові Державної премії України. Професор Западнюк – засновник геріатричної фармакології, спеціаліст із лабораторного тваринництва, багаторічний керівник лабораторії геріатричної фармакології Інституту геронтології АМН України, член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Віталій Гнатович Западнюк народився 2 червня 1926 р. в мальовничому селі Тростянчик, яке розкинулося на правому березі річки Бог (Південний Буг). Його батько, Гнат Павлович, – учитель, у подальшому доктор ветеринарних наук, професор; мати, Марія Ларіонівна, із багатодітної заможної сільської родини Мельничуків, батька якої у 1930-ті роки знищила Москва.
Навчаючись у початковій школі, Віталій до “жовтневих свят” 1935 р. вивчив віршик про Сталіна. Та не судилося йому прочитати його на урочистому концерті – батько несподівано сказав: “Збирайся, через 24 години ми повинні виїхати за межі України”. Хлопець розплакався…
Так родина Западнюків опинилася на дикому сході – в малолюдно-спекотному степу Калмикії. Жили у великій нужді. Легше стало, коли батько влаштувався на роботу в науково-дослідній станції тваринництва в Єсентуках: тут принаймні можна було ходити до школи. Спілкуючись зі школярами, нерідко вживав українські слова, через що над ним сміялись. Це не забулося!
Якось під час гри у футбол м’яч вилетів через шкільну загорожу. Віталій побіг за ним. Несподівано побачив як вулицею під конвоєм ведуть його батька. Та ще й багнетом підганяють.
Підбіг до батька, але начальник НКВС Гукасян ударив його ногою в лице, крикнувши: “Прочь, гадёныш!”. Хлопець вилетів на узбіччя, з носа потекла кров. Батько крикнув: “Вітя, біжи і скажи директору станції, та розкажи мамі!”.
НКВД звинуватив Гната Западнюка в “хищении социалистического имущества”. Згодом стали “шити” шпигунство на користь Німеччини. Віталій возив передачі батькові до П’ятигорської тюрми під знаменитою горою Машук, вистоював у довжелезних чергах… За півроку батька випустили, але образа на радянську владу у Віталія залишилась на все життя.
Під час Другої світової війни Гната Павловича забрали на фронт, а його родина повернулася на Вінниччину.
У 17 років Віталія Гнатовича мобілізували до Червоної армії. На підступах до Кенігсберга був тяжко поранений. Понад півроку лікувався у шпиталях, переніс дві складні операції. Демобілізований як інвалід війни ІІ групи. В сім’ї і близьким говорив, що воював “не за Україну, а за її ката”.
1950 року закінчив лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту, а у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію. Секретар парторганізації інституту наполягав на виключенні Віталія Гнатовича з аспірантури “за вінчання в церкві і українофільство”.
Працюючи асистентом кафедри фармакології, написав посібник “Лабораторні тварини. Розведення, утримання, використання їх в експерименті”, який тричі перевидавався. Ця книга і досі є навчальним посібником для студентів біологічних факультетів. Дослідивши сотні синтетичних сполук, Віталій Гнатович написав та опублікував монографію “Протисудорожні препарати”, а згодом захистив на цю тему докторську дисертацію. Результати досліджень було використано в космічній медицині.
При виході з гравітаційного поля Землі у тварин виникали судоми і наставала смерть. І тільки завдяки застосуванню протисудомних препаратів професора Западнюка вдалося вивести на орбіту собак Бєлку і Стрєлку, а згодом і Юрія Гагаріна.
1963 року молодого науковця обирають керівником лабораторії геріатричної фармакології Інституту геронтології. За час його керівництва у лабораторії створено і впроваджено в практичну медицину геропротектори декамевіт, квадевіт, рикавіт. Рикавіт з успіхом використали лікарі Олімпійської збірної України 1993 року. До стадії промислового виробництва доведені препарати каглютам, ампевіт, оркомін, триметилгліцин. Американський професор Гейл, консультант під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, рекомендував квадевіт як ефективний радіопротектор.
Професор Віталій Западнюк є автором понад 350 опублікованих наукових робіт, восьми монографій, у тому числі підручника “Фармакологія з рецептурою” (4 видання) і “Довідник з фітотерапії” (2 видання). Монографію “Геріатрична фармакологія” перевидано німецькою, в’єтнамською та корейською мовами.
Віталій Западнюк здійснив 16 винаходів і численні раціоналізаторські пропозиції. Під його керівництвом створено тонізуючі безалкогольні напої “Чародійний” і “Лікувальний” – для людей старших вікових груп (спільно з ВО “Росинка”), а також (спільно з ВО “Оболонь”) столові води радіопротекторної дії “Цілюща” та “Евкаліптова” (на жаль, зараз не випускаються).
Віталій Западнюк 25 років очолював комісію Міністерства охорони здоров’я України з експериментальної роботи. Він – засновник науки про лабораторні тварини (ланімалогія). 1984 року заслуги професора Западнюка було визнано на найвищому рівні – він став лауреатом Державної премії України.
Слід сказати, що це рішення владі далося нелегко, адже Віталій Гнатович ніколи не був ні комсомольцем, ні комуністом, завжди говорив рідною мовою, навіть свої наукові праці, попри перешкоди, видавав українською – зокрема монографію “Протисудорожні препарати”.
Його український патріотизм багатьом муляв око. Чимало членів Вченої ради Інституту геронтології намагалися дискредитувати Віталія Западнюка, зокрема професор В. Фролькіс (зять Кагановича) погрожував: “Я Западнюка физически уничтожу”.
Науковий відділ інституту, яким завідував Фролькіс, всіляко підривав авторитет українського професора, блокував виділення місць для аспірантів, не давав можливості випускати молодих науковців, скорочував штати лабораторії геріатричної фармакології. Попри це, під керівництвом професора Западнюка захищено 17 кандидатських і 4 докторських дисертацій.
Окрім наукової діяльності, Віталій Западнюк виявив себе як краєзнавець та публіцист. Він – автор нарисів про земляків та історичні події. Дослідив невідомі сторінки з життя і творчості поета-неокласика Михайла Драй-Хмари, повернув із забуття художника Олексу Новаківського з Ободівки, що на Тростянеччині. Опублікував біографічні дані про неперевершеного силача Василя Куценка. Писав про академіка Данила Заболотного. Був одним із засновників і учасником Вінницького земляцтва у Києві, активно збирав кошти на двосерійний фільм “Кайдашева сім’я” режисера Володимира Городька. Товаришував з Іваном Макаровичем Гончарем. Подарував йому картину Амвросія Ждахи “Ой горе, горе чайці небозі”.
– Яких тільки поневолювань не зазнала Україна при битій дорозі! – казав Віталій Гнатович. – Але все таки Україна є!
Вже в роки незалежності Віталій Гнатович став членом Історичного клубу “Холодний Яр”. Бував у мене вдома, на Курській, як лікар консультував мою маму.
Це була відкрита, доброзичлива, щира, усміхнено-сонцесяйна людина.
Звістка про його смерть болем відгукнулася в моєму серці.
Трагедія сталася 20 липня 1998 р. в Києві.
Віталія Западнюка поховано в рідному Тростянчику, бо “звідки видно річку Бог”.
Видно, за життя не надивився на своє божественне Поділля!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” Роман КОВАЛЬ |
