Вийшов друком випуск №3 бюлетеня Меморіального музею Кирила Стеценка в селі Веприк. У ньому – матеріали, які розповідають про подвижницьку діяльність священика-композитора Кирила Стеценка, його боротьбу за українську культуру і церкву. Старший науковий співробітник Музею Кирила Стеценка Володимир Дросенко, ґрунтуючись на архівних матеріалах, висвітлює участь веприківців у боротьбі за незалежну Україну та винищення їх Голодомором і репресіями.
Кирило Стеценко прийняв сан священика в селі Веприк у грудні 1921 р. на прохання парафіян, які бажали слухати службу Божу рідною мовою. Вже в березні-квітні 1921 року до Всеукраїнської православної церковної ради надходять листи від громад із сіл Пологи, Вінницькі Стави, Паляниченці, Кищенці, Мазепинці, Чорногородка та села Лебединці Бердичівського повіту із проханням надіслати українського священика – селяни розуміли, що Україні потрібна незалежна українська церква.
Володимир Дросенко зазначає, що міцні, здорові, розсудливі сільські хлопці під час Першої світової війни закінчували школи прапорщиків, отримували офіцерські звання, а згодом організовували людей у боротьбі за незалежну Україну. Були серед них і шкільні вчителі. Наприклад, у 1937 р. НВКД арештував учителів Тодося Репалюка і Йосипа Сиваченка, які служили в Армії УНР, були сотниками повстанських загонів отаманів Ковалюка і Рогатюка, “захищали власні домівки від бандитів усіх мастей, які грабували населення (це загони, які провадили політику “військового комунізму”, радянська міліція і звичайні бандити”. 4 грудня 1937 р. трійка засудила обох до розстрілу. Вирок виконано 15 грудня 1937 року.
Двоє українців – Михайло Янушевський із села Борова і Микола Лесь із с. Велика Мотовилівка – були засуджені до розстрілу у сфабрикованій справі “польської організації військової”.
На початку 1933 р. органи ҐПУ сфабрикували справу “Борці”. Провокаційну роботу тут виконав священик Авксентій Даниленко. Він з’явився у Веприку пізньої осені 1920 року, одружився з Ганною Карасевич, увійшов у довіру до односельців і 23 січня 1933 р. дав широкі свідчення про свідомих українців села, їхні зв’язки з отаманами Феодосієм Богатиренком та Іваном Гайовим-Грисюком. Даниленко свого часу співпрацював із Мордалевичем (був сексотом вже тоді. – Ред.). З ініціативи Даниленка у Веприку було створено підпільну організацію, до якої увійшли Михайло Неграш, Михайло Макаренко, Сергій Цибуленко, Віра Кутняк. Підпільники розклеювали по селах листівки. Також зібрали і передали отаману Гайовому 8 пудів жита, пуд сала і пуд масла, лікували пораненого повстанця. Михайло Макаренко підковував коней, ремонтував обрізи і вози для повстанців. Після арешту Гайового і зникнення із Веприка Даниленка ця організація розпалася. Після повернення Даниленка вона відновилась. Але незабаром підпільники здогадались, що Авксентій Даниленко – агент ҐПУ. Проте на той час провокатор уже мав широку інформацію про настрої веприківців, яку й було використано для винищення національно свідомих українців.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ |
